Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
В.Е.Рибалкін. Міжнародні економічні відносини., 1997 - перейти до змісту підручника

4. ЕМІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ


Міжнародна організація праці (МОП) так визначила мету еміграційної політики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повинна сприяти скороченню безробіття, надходженню валютних коштів від трудящих-емігрантів, які використовуються для збалансованості експортно-імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпечений відповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщину емігрантів поєднується з придбанням останніми в зарубіжних країнах професій та освіти.
Сучасна міжнародна трудова міграція характеризується активізацією і зростанням впливу країн - експортерів робочої сили, які використовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, а саме:
- методи і засоби захисту інтересів держави-експортера трудових ресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції та якісного складу емігрантів, які виїжджають за межі країни. Більшість держав демонструють своєї еміграційної політикою повагу прав своїх громадян на вільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримування еміграції, особливо щодо висококваліфікованих фахівців і при нестачі кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливій демографічній ситуації;
- методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсами економіки країни шляхом залучення валютних коштів трудящих -мігрантів. Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки під більш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використання своїх валютних коштів для придбання товарів та виробничого обладнання і т.
д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантів переводити в країну походження значну (іноді диференційовану за категоріями) частку отриманої за кордоном заробітної плати.
Держава залучає також кошти приватних посередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян за кордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;
- методи і засоби по захисту прав трудящих-емігрантів шляхом використання двосторонніх угод та контрактної форми найму робочої сили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити певні економічні і соціальні гарантії (по заробітній платі, оплаті проїзду, житлу, продовольчого забезпечення і медичного обслуговування і т. д.), а також шляхом організації установ, фондів , представництв, призначення спеціальних посадових осіб тощо з метою контролю за виконанням умов міжнародних угод з трудової міграції, вирішення спірних питань в країні перебування мігрантів та дотримання їхніх основних прав. У посольствах і представництвах деяких країн за кордоном призначаються аташе з праці, які покликані забезпечувати захист прав трудящих-мігрантів, у тому числі вирішення спірних питань при їх розміщенні, ведення переговорів з роботодавцями.
Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, в завдання яких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей входить накопичення коштів (фонду добробуту), призначених для забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва, розширення мережі шкіл і т.
п. повертаються на батьківщину мігрантів.
- Заходи, що сприяють поєднанню як захисту державних інтересів, так і прав та свобод трудящих-мігрантів.
Держава прагне виробити такий механізм регулювання міграції, який дозволяв би поєднувати захист державних інтересів і його громадян. Одним з інструментів реалізації даного завдання є введення порядку обов'язкового державного ліцензування діяльності по найму громадян для роботи за кордоном. Мета ліцензування - наділення правом посередництва при працевлаштуванні за кордоном лише тих організацій, які володіють достатніми знаннями, досвідом роботи, розпорядженні надійними міжнародними зв'язками і здатні нести матеріальну та юридичну відповідальність за результати своєї діяльності.
- Заходи, спрямовані на взаємну захист інтересів країн - експортерів і країн - імпортерів трудових ресурсів (наприклад, при проведенні політики стримування масштабів міграції, нелегальних переміщень, стимулювання повернення мігрантів на батьківщину).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 4. ЕМІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ "
  1. 3. Міжнародна міграція робочої сили
    еміграційний потенціал цих країн ще не вичерпаний. Триває традиційна етнічна еміграція (прагнення до возз'єднання з «історичною батьківщиною» мул національними громадами в розвинених країнах Заходу), але на перший план виходить економічна еміграція, обумовлена ??погіршенням економічного становища, неясністю перспектив економічних реформ, неефективністю системи соціального захисту
  2. 18.2. Регулювання міжнародної міграції робочої сили
    еміграційну, яка регулює порядок виїзду громадян з країни і забезпечує захист прав емігрантів за кордоном. Нормативно-правова основа регулювання міграції представлена ??численними законами та підзаконними актами. Імміграційна політика. Імміграційне законодавство передбачає певні вимоги до рівня освіти, стажу роботи, до здоров'я, віком, політичному і
  3. Висновки
    політика, що проводиться державою, передбачає контроль за припливом робочої сили в країну і, як правило, передбачає встановлення імміграційної квоти, нормування тривалості перебування в країні, вимоги до освіти, стажу роботи, віку іммігрантів. Еміграційна політика передбачає заохочення еміграції при високому рівні безробіття в країні, контроль за становищем
  4. 9.4. Сучасний етап розвитку світового господарства
    політики особливо яскраво проявилися в розвитку "рейганоміки", названої на ім'я президента США Р. Рейгана. Програма оздоровлення американської економіки, висунута рейганівської адміністрацією в 1980 р., включала наступні положе-ня: скорочення податків на корпорації і особистих прибуткових подат-гов; обмеження зростання урядових витрат за рахунок скор-щення соціальних програм;
  5. § 18. Сутність і структура ринку
    політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, співвідношення попиту і пропозиції, виступає кредитором і позичальником, встановлює загальні правила функціонування і розвитку даного ринку, здійснює над ним оперативний контроль та ін Ринок робочої сили - це сукупність економічних відносин між найманими працівниками (зайнятими і незайнятими), з одного боку, і
  6. § 61. Міжнародний рух капіталу
    політики та іншими факторами. 16. Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Для перших позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутку від інвестицій, можливість впливати на зовнішню і внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від
  7. § 62. Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика
    політику з переміщення кадрів вищої кваліфікації, особливо в молодому віці. Тому не дивно, що близько третини всіх лауреатів Нобелівської премії є в »цій країні емігрантами. Найбільший динамізм і завершеність придбала міжнародна міграція робочої сили в країнах ЄС. Важливою особливістю міжнародної міграції робочої сили в 90-і рр.. стала масова міграція працездатного
  8. Напрями зовнішньоекономічної політики
    політику стимулювання експорту капіталу, США вживають заходів по створенню механізму захисту інвестицій, в якому важливе місце відводиться двосторонніми та багатосторонніми угодами. З 80-х років посилилася тенденція до співпраці американських ТНК із місцевим капіталом. З 1977 р. близько половини американських прямих інвестицій здійснюються у формі змішаних підприємств із місцевими партнерами.
  9. 21.4. Фактори світового впливу США
    політиці США достатній ступінь свободи. Але від попиту на найбільшому в світі американському національному ринку залежить збут товарів і послуг багатьох країн, особливо це відноситься до готових виробів і тим видам сировини, якими господарство США у великій мірі забезпечується за рахунок імпорту. Найбільший у світі обсяг ВВП означає, що США витрачають значно більше будь-якої країни на поточне споживання й
  10. 3.1. Приватнопідприємницькі структури
    політика держави створила прецеденти нестійкості, слабкості у відносинах з директорським корпусом і трудовими колективами. Фінансові «вливання» в економіку були спонтанними (швидше результатом лобістського тиску), а не продуманими системними заходами. Крім прямого субсидування широко поширене непряме, пов'язане зі зведенням протекціоністських бар'єрів. Багато пільг