2.5. ЗМІСТ КАТЕГОРІЙ «СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА» І «ВИРОБНИЧІ ПРОПОРЦІЇ». МЕТОДИ ОЦІНКИ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ
Пропорції суспільного відтворення являють собою сформовані співвідношення між різними елементами та частинами виробництва, що відображають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими фазами відтворювального процесу, факторами виробництва, галузями, підгалузями і т.д.
Формування пропорцій суспільного відтворення є складним і суперечливим економічним процесом, про-що походить під впливом об'єктивних економічних законів. Їх встановлення, підтримання та зміна роблять значний вплив на ефективність функціонування господарського механізму і залежать від соціально-економічних умов, рівня розвит-ку продуктивних сил, темпів і масштабів розвитку науково-технічного прогресу.
Економічні взаємозв'язку, виражені у певних кількісних пропорціях, поділяються на:
1) загальноекономічні - кількісні співвідношення між елементами макроструктури суспільного відтворення (напри-мер, між споживанням і накопиченням, між валовим національ-ним продуктом і національним доходом, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання і т.д.);
2) міжгалузеві - кількісні співвідношення між различ-ними галузями суспільного виробництва (наприклад, між про-мисловості і сільським господарством, між матеріальним і нема-льним виробництвом, між добувної та обробної промисловістю і т.д.);
3) внутрішньогалузеві - кількісні співвідношення між під-галузями і виробництвами (наприклад, виробництво чавуну і сталі, бавовни і тканин і т.д.);
4) виробничі (на рівні підприємства) - кількісні співвідношення між елементами виробничої системи окремо-го господарюючого суб'єкта;
5) міждержавні - кількісні співвідношення між національними господарствами і окремими галузями виробництва різних країн.
Об'єктивно необхідні кількісні співвідношення всередині якісної сфери виробничого процесу (як взаємодії виробничих ресурсів у просторі і в часі з метою по-одержанні продукції) висловлює пропорційність.
Основні особливості пропорцій відтворювального процес-са:
1. Взаимоувязанность. Зміна кількісної або якості-кої характеристики однієї пропорції вимагає відповідних змін у всіх інших пропорціях.
2. Пропорції можуть бути саморегулівними і регульованими. До перших належать ті з них, які формуються під впливом ринкових відносин, до других - які формуються як резуль-тат управлінських рішень.
3. Економічна пропорція розглядається як існуюча в системі господарських зв'язків. Необхідно враховувати адресність матеріально-речових і фінансово-кредитних потоків, що по-зволяет розглядати економічний оборот як реальний процес відтворення.
4. Пропорції стабільні або «поворотні» з точки зору впливу на структурні зрушення. У першому випадку вони пов'язані з устої-проти корозії тенденціями розвитку і змінюються досить повільно, не ви-зивая докорінної зміни розвитку економіки. Ці пропорції зустрічаються при вирішенні поточних задач. На відміну від них в прогноз-них розробках, розрахованих на довгострокову перспективу, формуються пропорції, що відображають корінні зміни в економічній структурі народного господарства.
5. Ступінь локалізації пропорцій розвитку і функціонування ня господарства різна. Багато з них зумовлені зовнішніми фак-торами і обмеженнями. Процес їх формування залежить в основ-ном від інвестиційних і виробничих намірів і відпо-венно від ресурсів, що виділяються для їх реалізації.
Система пропорцій має вирішальне значення для динаміки функціонування і розвитку виробництва і може будуватися на базі обгрунтованих і узгоджених між собою потреб виробництва в матеріальних, енергетичних, інформаційних, трудових і фінансових ресурсах. Встановлення пропорційність, обуслов-лених потребами, вимагає їх формалізованого вираження.
Структурна перебудова поряд з інституційними рефор-мами є найважливішим напрямком яка відбувається у Росії трансформації адміністративно-командної економіки на ринкову. Вона покликана подолати накопичені протягом минулих років гли-бокіе структурні деформації, забезпечити створення якісно об-новленной системи продуктивних сил.
Сутність поновлення полягає в тому, що структура економіки повинна:
- бути адекватна реальним потребам суспільства;
- грунтуватися на сучасних прогресивних технологіях;
- ефективно функціонувати в умовах ринку та інтеграції російської економіки у світове господарство;
- містити вбудовані соціальні регулятори.
У зв'язку з цим основними напрямами структурних перетворень є:
- створення розвиненого споживчого сектора;
- подолання структурно-технологічної незбалансовано-сті народного господарства;
- згортання неефективних сфер використання инвестицион-них ресурсів по галузях і комплексам;
- ефективне проведення конверсії та інші завдання.
Нинішня структура економіки сформувалася в умовах планової соціалістичної системи господарства, коли кожен регіон розвивався як частина єдиного народногосподарського комплексу і, насамперед, з урахуванням стратегічних інтересів країни в цілому. В умовах ринку раніше склалася структура економіки стала неефективності.
На жаль, в Росії до цих пір не вироблено цілісної чет-ко позначеної державної стратегічної концепції розвитку економіки і ясності в таких питаннях, як:
- принципи соціально- економічного устрою країни;
- створюваний тип господарства;
- місце Росії в міжнародному поділі праці;
- джерела і фактори економічного зростання .
У найбільш загальному вигляді структурна політика є обгрунтування і вибір пріоритетних напрямків суспільного виробництва або окремих його ланок (галузей, сфер тощо), співвідношення між ни-ми. Вона покликана забезпечити збалансований розвиток країни та її регіонів, можливо повніше врахувати досягнення науково-технічного прогресу, завдання підвищення ефективності виробництва і удовле-творіння потреб суспільства.
При постановці самих цілей структурних перетворень може бути використаний загальноприйнятий в закордонній практиці підхід, свя-занний із завданням найзагальніших якісних бажаних характери-стик макро-і мікроструктури народного господарства.
Раціональність макроструктури індустріального ринкового гос-подарства визначають наступні характеристики:
- переважна роль в промисловій структурі високотехно-логічних галузей (підгалузей), максимально адаптованих до ис-користуванню досягнень новітнього етапу науково-технічної рево-Люції;
- вимивання багатьох традиційних методів виробництва і це-лих підгалузей, заміна ряду масових ресурсів новими штучного-ми матеріалами;
- раціональне поєднання великих, середніх і малих примушує-лених підприємств;
- формування аграрного сектора, що повністю відповідає со-тимчасовим ринковим стандартам;
- становлення технічно і технологічно перетворених від -раслей сфери послуг на базі реалізації нових систем інформатіза-ції;
- формування інноваційної сфери, що служить генератором авангардних технологій;
- перетворення соціальної сфери відповідно до критеріїв максимізації суспільної корисності.
При цьому слід акцентувати увагу на вкрай важливій проблемі використання виробничих ресурсів.
Довгострокові орієнтири структурних перетворень слід доповнити проміжними цілями, визначальними напрями подолання структурних деформацій.
Один з можливих варіантів набору основних проміжних цілей структурного реформування включає:
- досягнення сучасних стандартів ресурсозбереження в пер-первинних галузях на принципах комплексного використання сировини в максимальному наближенні до його джерелам;
- скорочення потужностей в депресивних галузях і підгалузях і створення конкурентоспроможного середовища відносно залишилися про-изводителей;
- досягнення сучасного рівня розвитку переробної сільськогосподарської промисловості та сільськогосподарської ін -фраструктури, в цілому реформування аграрного сектора на базі со-тимчасового, відповідального ринковим принципам законодательст-ва;
- технічне переоснащення відповідно до сучасних вимог підгалузей магістральної інфраструктури;
- завершення створення необхідної інфраструктури для ефек-тивного функціонування малого бізнесу;
- створення основи інноваційної сфери, адаптованої до со-тимчасовому ринку;
- забезпечення необхідних стабілізаційних рівнів потреб-лення в соціальній сфері, перш за все щодо малозабезпечений-них груп населення.
У зв'язку з цим проблеми структурних змін в економіці стають дуже актуальними як в науковому, так і в практичному відношенні, що вимагає в умовах переходу до ринку розробки науч-них основ і практичних рекомендацій щодо формування структур- ної політики. Крім загальної значущості розробка структурних перетворень дозволить отримати матеріал для прогнозування розвитку економіки, вироблення державної стратегії і тактики її трансформації.
Основні напрямки очікуваних структурних зрушень в еко-номіці Росії повинні враховувати загальносвітові тенденції і базуватимуться на вирішенні широкого кола оптимізаційних задач, пов'язаних зі зміною основних характеристик економічної структури, тобто приведення технологічних, галузевих і програвання-вальних макропропорцій до рівня розвиненого ринкового госпо-ва.
Основні характерні риси зміни галузевої структури найбільш розвинених країн за післявоєнний період:
1. Зміна співвідношення між промисловістю та сільським господарством, що проявилося в зниженні питомої ваги останнього в ВНП (в США - майже в три рази). Причиною є випереджаюче зростання продуктивності праці в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю, що можна розглядати як перехід цієї отрас-ли до інтенсивного типу відтворення. За наявними прогнозами, у найближчі 10 - 20 років збережеться тенденція до прискореного зростання продуктивності праці в сільському господарстві.
Широке впровадження досягнень науки і техніки в аграрному сек-торі і зростання на цій основі усуспільнення праці призвели до заглиблення нию поділу праці між сільським господарством і промислово-стю, до розширення виробничих зв'язків між ними, що знайшло своє вираження у створенні агропромислового комплексу (АПК). Останній являє собою виробничо-технічне та орга-їх організаційно-господарське єдність трьох сфер економіки:
- галузей, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства;
- власне сільськогосподарського виробництва;
- галузей, переробних сільськогосподарську продукцію та реалізують її кінцевому споживачеві.
Створення АПК означає перетворення сільськогосподарського виробництва в одну з різновидів промислового індустріального виробництва.
2. Зниження частки добувної промисловості, обумовлене погіршенням умов видобутку, підвищенням ступеня переробки си-рья, створенням нових композиційних матеріалів, розвитком отрас-лей, що виробляють замінники природної сировини, зниженням потреб-лення в процесі виробництва енергії, сировини, матеріалів.
3. Поступове зменшення питомої ваги промисловості, спостережуване з 60-х років, викликане:
- підвищенням економічної ефективності галузей промисло-лінощів, особливо наукомістких;
- зниженням економічної значущості базових , традиційних галузей промислового виробництва.
4. Підвищення ролі невиробничої сфери на основі зростання ефективності матеріального виробництва (її частка у ВНП США віз-росла за післявоєнний період приблизно в 1,3 рази). Для галузей не-виробничої сфери характерний активний процес нагромадження основного капіталу.
В даний час основним напрямком розвитку науки і техніки в розвинених країнах є «реіндустріалізація» економі-ки, покликана забезпечити подальшу інтенсифікацію всього загально-жавного виробництва на основі:
- перебудови виробництва на базі принципово нових ресур-со-та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій;
- підвищення якості продукції та техніко-економічних параметрів виробництв;
- подальшого розвитку наукомістких галузей промисловості та підвищення їх питомої ваги у ВНП;
- індустріалізації галузей невиробничої сфери шляхом впровадження останніх досягнень науки і техніки.
Практична реалізація поставлених завдань залежить від еконо-мічної політики держави і, перш за все, в інвестиційній сфері.
В даний час у вітчизняній економічній науці присут-обхідних діаметрально протилежні позиції відомих економі-стів з проблем оцінки стану, перспектив та механізмів трансформації національного господарства.
У наукових роботах питання формування та функціонування соціальної, організаційної, інституційної, матеріально-речової, фінансово-вартісної та інших структур економіки, як правило, представляються ізольовано один від одного.
Основною проблемою є розробка моделі оцінки ефек-тивності структурних перетворень, найбільш повно відповідає умовам російської економіки.
Можна виділити кілька основних підходів до оцінки структурних зрушень та побудові оптимального напрямку структур-них перетворень в економіці.
Перший підхід - кількісна оцінка проміжних цілей структурного реформування з використанням абсолютних або від-вано показників виробничого випуску по окремих секторах.
В якості абсолютних показників можуть бути використані показники виробничого випуску по різних галузях еко-номіки в натуральному і вартісному вираженні. В якості відносних величин - показники ставлення фактичного випуску до ба-зовой величині. Недоліками даного підходу є:
- Проблематичність зіставлення даних у вартісному Вира-женні з даними за минулі періоди в умовах інфляції;
- Необхідність додаткових розрахунків для аналізу множини показників.
Для аналізу структурних змін в обробній про-мисловості може бути застосований індекс структурних змін. Цей показник заснований на змінах часткою різних галузей за два періоди:
де а - процентна частка галузі i у випуску продукції або зайнятості в усій обробної промисловості в періоди 1 і 2.
Недолік даного підходу - проблема зіставлення фактіче-ських даних з даними за минулі періоди.
Другий підхід - використання статичних моделей для оцінки структурних зрушень в економіці. До них відносяться структурні моді-ли, засновані на побудові народногосподарського і межотрасл-вого балансів (модель В. Леонтьєва), а також моделі, що використовують апарат виробничої функції.
Третій підхід заснований на використанні динамічних макро-економічних моделей, що дозволяють враховувати фактор часу в аналізі економічних процесів, таких, як малосекторние нелінійних моделі (модель Харрода - Домара, базова односекторная мо-дель Соллоу, її модифікації: односекторная модель з урахуванням запаз- диванія при введенні фондів, односекторная модель оптимального еко-тання, модель зміни технологічного укладу та ін.)
Структурна політика є найважливішим елементом системи трансформації економіки, що дозволяє забезпечити отримання до-додаткового ефекту від мобілізації структурних факторів еконо-мічного зростання. Зміст нової структурної політики країни передбачає:
- Опрацювання методології оптимізації структурних аспектів економічного зростання, що виключають існуючу раніше практику відстеження та теоретичного обгрунтування директивно встановлюється ваемих економічних пропорцій. Ці аспекти дозволяють вико-ти структурну політику як інструмент досягнення оптимальних макроекономічних показників функціонування економіки;
- Аналіз та оцінку сформованих і передбачуваних структурних змін в умовах функціонування економічної сис-теми;
- Формування відповідного економічного середовища і систе-ми реалізації структурних зрушень через саморегулюючу сис-тему відтворення, максимально орієнтовану на підтримання пропорційності і рівноважного стану економіки в це-лом.
Інформація, релевантна "2.5. ЗМІСТ КАТЕГОРІЙ« СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА »І« ВИРОБНИЧІ ПРОПОРЦІЇ ». МЕТОДИ ОЦІНКИ структурних зрушень в економіці"
- § 29. Соціально-економічний зміст капіталу
зміст категорії, капітал пов'язується з різними факторами виробництва, з процесом отримання доходу. У цьому західні економісти впритул наближаються до розуміння сутності капіталу К. Марксом і Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів, - 7. Інтеграція каталлактіческіх функцій
змісту терміну капітал. Капітал являє собою суму грошових еквівалентів всіх активів мінус сума грошових еквівалентів всіх зобов'язань, зафіксованих на певну дату виробничої діяльності певного підприємства. Не має значення, з чого складаються ці активи, чи є вони земельними ділянками, будівлями, обладнанням, інструментами, товарами будь-якого роду і порядку, - 7. Вплив негативної корисності праці на пропозицію праці
зміст законів про соціальне забезпечення, в кінцевому рахунку їх дія обтяжує працівників, а не роботодавців. Вони надають несприятливий вплив на чистий заробіток після всіх виплат; якщо вони роблять ціну, яку повинен заплатити роботодавець за одиницю виконаної роботи, вище потенційної ринкової ціни, то вони створюють інституційну безробіття. Соціальне забезпечення не - Коментарі
вмістом економічного поняття витрат. Виксель Кнут (Wicksell, Knutt) (1851-1926) - шведський економіст, лідер стокгольмської школи в політекономії, прихильник дирижизму (интервенционизма). Займався проблемами грошового обігу, кредиту, циклічних коливань. Вільгельм II Гогенцоллерн (1859-1941) - німецький імператор і Прусський король в 1888-1918 рр.. Вільсон Вудро (Wilson, Woodrow) - Визначення економічного зростання
вмістом в різних умовах його - Лекція 8-я Історичне місце марксизму. Переворот в політичній економії
зміст переказується Марксом в «Преди-слово» до другого видання I тому «Капіталу» де він, при-водячи докладні витяги з рецензії Кауфмана, вказує, що останній чудово визначив особливості диалектич-ського методу, підкреслюючи історичне розуміння економіч-ських категорій. Нова постановка питання про вивчення економічних за-конів розвитку людського суспільства - Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму
зміст вкладає в свою діяль-ність і в свою політичну тактику. Тільки це останнє і визначає - чи маємо ми перед собою дійсно політи-чний партію пролетаріату. З цією, єдино вірною точ-ки зору, говорив В. І. Ленін, робоча партія є бур-жуазной партією, бо, хоча вона складається з робітників, але керівників-дять нею лідери, притому найгірші, абсолютно в дусі - Глосарій
зміст (паритет) національної грошової одиниці Зона вільної торгівлі - форма економічної інтеграції, в рамках якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями, і перш за все митні збори І Імміграція - в'їзд в країну на постійне місце проживання Інвестиційні пільги - пільги, що надаються переважно у вигляді субсидій, зниження та відстрочення сплати - § 1. Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин
змістом. Оскільки в такій економіці специфічний інструмент і продукт діяльності - інформаційні ресурси (досягнення науки і техніки, знання тощо), то предметом праці стає первинна інформація, а засобами - способи та інструменти, методи її перетворення, збереження та передачі. Якщо процес праці розглядати з точки зору його результату - продукту, то він виступає як - § 4. Метод економічної теорії та його структурні характеристики
зміст і форма та ін При суб'єктивному підході як вихідного пункту аналізу економічних явищ розглядається господарюючий суб'єкт, який впливає на навколишній світ в умовах абсолютної незалежності суверенної «я»; об'єктом аналізу є поведінка суб'єкта економіки, а предметом вивчення - наука про людську діяльність , яка визначається обмеженістю