| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних |
||
|
Міжнародні економічні відносини являють собою широкий комплекс торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових зв'язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами. Економічні відносини між країнами мають давнє походження. Ще в епоху рабовласництва Древній Єгипет, Греція, Рим мали торгові зв'язки з іншими країнами. Першою світовою імперією була Римська імперія, яка характеризувалася цілісністю економічних відносин. Рим, як світова економічна держава, поєднував у собі практично всі елементи і комуністичної общини, і рабовласництва, і зрілого феодалізму, і класичного абсолютизму, і недоторканість приватної власності - принципу, який закріпився при капіталізмі в XVIII-XIX ст. Варто зазначити, що багато норм основ громадянських правовідносин Римської імперії діють у сучасних країнах майже без змін (у Кодекс Наполеона ввійшли цілі статті з Римського права, кодексу Юстиніана). Перехід до нового типу міжнародних господарських зв'язків став визначатись уже з XIV- поч. XV ст., тобто ще в епоху середньовіччя. У середні віки активну торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород тощо. І хоч обсяги торгівлі були невеликі, проте вона відігравала неабияку роль у господарському житті, оскільки країни переважно обмінювались дорогоцінними металами, предметами розкоші, прянощами, продукцією сільського господарства. Саме в середні віки зовнішній ринок і зовнішня торгівля для європейських країн стали набувати особливо важливого значення. У зовнішній торгівлі домінував господарський елемент, який супроводжувався політико-економічним (у формах митного оподаткування) і військовим (озброєне загарбання чужих держав, колоній) аспектами. Але зовнішня торгівля відігравала ще обмежену роль у господарському житті держави. Зростаюче ж значення міжнародних економічних відносин було пов'язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Виникнення нових галузей і видів виробництва, збільшення продуктивності праці розширили можливості вивозу і продажу за кордон значної частини виробленої продукції. Водночас, поява транспортних засобів дала змогу перевозити товари на значні відстані й у великих кількостях. Усе це сприяло зародженню й інтенсивному розвитку міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв'язків. У XFV-XVII ст. становлення мануфактурного виробництва вимагало суттєвого розширення ринків збуту та забезпечення стійкого надходження сировини, в тому числі й імпортної. У зв'язку з цим торговельні зв'язки різних країн якісно змінились: із другорядних, дріб'язкових національних відтворювальних процесів вони перетворились у суттєвий фактор, забезпечуючи міжнародний поділ праці і впливаючи на виробничу й експортну спеціалізацію країн-учасниць. Спочатку епіцентрами такого поділу праці були лише технічно передові для свого часу держави. Згодом національні економіки створили специфічну об'єднану сферу - світову економіку або світове господарство, яке обмежувалося порівняно вузьким колом країн, що брали участь у поділі праці. З поширенням мануфактурного, а пізніше індустріального виробництва розширилися межі світового господарства, яке до кінця XIXст. досягло глобальних масштабів. У XXст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталів. Це призвело до формування транснаціональних корпорацій, у результаті чого почали складатися міжнародні виробничо-коопераційні зв'язки. Виник міжнародний ринок капіталів. Розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів. На місці світової валютної'системи, яка зазнала краху в 1914 p., виникли нові, досить складні валютні відносини, за допомогою яких координувалися дії урядів і центробанків країн-учасниць. Інтернаціоналізація господарського життя стала на шлях інтенсифікації. Вже до середини XX ст. ці й інші фактори надали світовому господарству досі небачену внутрішню взаємозв'язаність і взаємозалежність. І все ж національні господарства (великі і малі) залишалися досить автономними суб'єктами міжнародних економічних відносин, а їх розвиток визначався переважно внутрішніми факторами. У другій половині XXст. зростаюча взаємозалежність національних господарств і цілісність світової економічної системи вступили в нову фазу, що було викликано такими обставинами: - випереджаючий ріст обробної промисловості; - на основі НТП суттєво покращилася міжнародна транспортнаінфраструктура; - через інформаційну революцію на базі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв'язкувідбувся переворот у засобах телекомунікацій; - значний стрибок у розвитку ТНК, які виникли ще на початкустоліття; - у 60-і роки відбулися якісні зміни в сфері міжнародного ринкупозичкових капіталів. Всі ці зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіжного інвестування і фінансів перетворили міжнародну економіку в цілісний глобальний організм, спаяний не просто міжнародним поділом праці, але й гігантськими за своїми масштабами виробничо-збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею. На світовому економічному просторі розміщення продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються суб'єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон'юктури, а економічні піднесення і спади набувають всесвітнього характеру. У сучасних умовах жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв'язків. "Здоров'я" економіки будь-якої країни тісно пов'язане з економічною політикою інших країн, а форма участі у світовому поділі праці, як правило, залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення, і розвитку продуктивних сил. Розвиток міжнародних економічних відносин у XX ст. у хронологічному порядку прийнято поділяти на: - реалізацію програм економічного відродження західних країнпісля Першої світової війни і в міжвоєнний період (1919-1939 pp.). Сюдивідносять: економічні підсумки Першої світової війни, Версальськиймирний договір, відродження економіки Німеччини, новий курс Рузвельта, економічну політику фашистської Німеччини; - економічні перетворення і реформи в зарубіжних країнах післяДругої світової війни (1940-1960 pp.). Сюди відносять: економічніпідсумки Другої світової війни, план Маршалла і його внесок у відродження післявоєнного господарства країн Західної Європи, економічніпрограми ФРН, Японії, економічну політику Франції; - етап господарського реформування у зарубіжних країнах (1970- 1990 р.р). Сюди відносять: економічні проблеми цього етапу, "рей-ганоміку" і її результати, економічні реформи уряду М. Тетчер, реформування господарського механізму в країнах Східної Європи і в країнах Азії, економічні реформи в Китаї; - етап руйнування поляризації світового господарства (1990-тіроки), який пов'язаний із розпадом СРСР, руйнацією світовоїсоціалістичної системи, виникненням нових країн у Центральній іСхідній Європі та вибором цими країнами шляхів ринкового розвитку; - сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин (із2000 p.). Він характеризується розвитком глобалізацій світової економіки, зокрема, фінансової глобалізації, виходом на перший план за-гальноцивілізаційних проблем - боротьбою із світовим тероризмом,вирішенням проблем наддержавного регулювання світового розвиткутощо. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - система господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання, особлива форма діяльності, яка базується на міжнародному поділі праці. Становлення і розвиток МЕВ визначаються посиленням взаємозв'язків та взаємозалежностей економік окремих країн. Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці, а значить МЕВ, залежать від природних (географічних, демографічних і набутих (виробничих, технологічних) факторів, а також соціальних, національних, етнічних, політичних і правових умов. Ці напрямки і форми МЕВ охоплюють такі сфери світогосподарсь-кої діяльності, як: - міжнародна торгівля; - міжнародна спеціалізація виробництва і науково-технічних робіт; - міжнародне науково-технічне співробітництво; - інформаційні, валютно-фінансові кредитні зв'язки між країнами; - міграція робочої сили і вивіз капіталу; - діяльність міжнародних організацій, господарське співробітництво у вирішенні глобальних проблем. Отже, міжнародні економічні відносини - це відносини, які характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку і переплетення торгівельних, виробничо-технологічних, фінансово-валютних зв'язків. Виділяють домінуючі ознаки МЕВ як сфери розвинутого ринкового господарства: 1. В основі світового господарства будь-якої національної економіки і МЕВ лежать міжнародний поділ праці і міжнародний обмін, якіпередбачають, що виробництво і (або) споживання окремих країн такчи інакше зв'язані між собою. 2. Учасники МЕВ економічно відокремлені, зокрема, в особливійформі національно-господарського відокремлення, що об'єктивнообумовлює товарно-грошовий характер зв'язків. 3. У МЕВ повніше діють закони попиту-пропозиції, вільного ціноутворення (з т.з. світогосподарських обмінних зв'язків). 4. Так само, як і національні ринки, світовий ринок МЕВ характеризується конкуренцією товарів і послуг, продавців і покупців. Ця конкуренція стає все жорсткішою в силу більших обягів і асортименту товарів та послуг, які запропоновані ринку. Вона посилюється переміщенням факторів виробництва (капіталу, праці) між країнами. 5. Одна із основних форм МЕВ - міжнародна торгівля являє собоюмножину міждержавних потоків продукції. У цих умовах формуютьсясвітові товарні ринки, де здійснюються операції з купівлі-продажу товарів, і які носять стійкий, систематичний характер. 6. Обмін товарами і послугами, міжнародний рух факторів виробництва зумовлюються рухом грошей, системою розрахунків, товарними кредитами, валютними відносинами. Разом із товарними ринками функціонують світовий фінансовий ринок, міжнародна валютно-фінансова система. Рух капіталу, іноземні інвестиції, довготермінові міжнародні, державні кредити надають світовій фінансовій системі завершеного вигляду. Державні відмінності в забезпеченості трудовими ресурсами, у можливостях й умовах зайнятості населення зумовлюють виникнення і розвиток міждержавних потоків робочої сили, що в свою чергу формує світовий ринок праці. Піднесення ролі інформаційного забезпечення, інтелектуальної власності, широке впровадження і ліцензування винаходів та відкриттів, міждержавні угоди із захисту авторських прав створюють передумови для становлення світового інформаційного ринку. 7. МЕВ передбачають власну інфраструктуру, спеціальні інститути. Вони представлені міжнародними економічними, фінансово-кредитними закладами й організаціями як світового (COT, Міжнароднаторгова палата, Світовий банк, МВФ та ін.), так і регіонального значення (Єврокомісія, ЄБРРтощо). 8. МЕВ піддані монополізації, яка можлива внаслідок концентрації виробництва і збуту приватними підприємницькими структурами (створення та діяльність ТНК) і в результаті міжнародних, міждержавних угод та союзів, об'єднуючих найбільші держави і фірми постачальників певних видів продукції (Міжнародний нафтовий картель, ОПЕК). На МЕВ впливають міжнародне, регіональне, державне втручання та регулювання, яке проявляється в міждержавних економічних, торгових, кредитних, валютних, митних і платіжних угодах та альянсах. Предметом МЕВ є безпосередні зв'язки із спеціалізації і кооперування в галузі виробництва та науково-технічних робіт. Особливого значення набуло переміщення факторів виробництва між країнами - рух капіталу в різних формах, міжнародне використання фінансово-кредитних ресурсів, міграція робочої сили, обмін інтелектуальною власністю. До об'єктів- МЕВ відносять товари і послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметами міжнародного обміну; багатостороннє та різноманітне співробітництво країн і міжнародних організацій у галузі екології та вирішенні глобальних проблем. До суб'єктів МЕВ відносять державні структури: урядові та інші державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також державні підприємства та організації; відносини між партнерами різних країн; міжнародні організації, зокрема системи ООН, особливо при наданні фінансово-кредитноїдопомоги, інвестуванні коштів в окремі проекти. Значна діяльність у сфері МЕВ здійснюється транснаціональними корпораціями і міжнародними об'єднаннями, зокрема на ринку капіталів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів. Міжнародні економічні відносини включаютьу себе правові аспекти (міжнародні договори, угоди, кодекси, хартії тощо), а також інструменти їх реалізації, утворення і забезпечення діяльності відповідних міжнародних економічних організацій, спрямованої на досягнення мети світового розвитку. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних" |
||
|
||