| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.4. Регулювання економічного зростання і його наслідки |
||
|
Економічне зростання є найважливішою метою будь-якої соціально-економічної системи. Він містить як ряд переваг, так і недоліків. До переваг можна віднести те, що економічне зростання розширює перспективи розвитку суспільства, створює умови для вирішення проблеми обмеженості ресурсів. Зростаюча економіка здатна задовольняти нові потреби суспільства і вирішувати соціально-економічні проблеми. Одночасно економічне зростання дозволяє здійснювати програми по боротьбі із забрудненням навколишнього середовища і заповненню природних ресурсів без скорочення виробництва економічних благ. Однак крім вигод економічне зростання несе серйозні негативні наслідки для окремої людини і суспільства в цілому. До витрат економічного зростання слід віднести: забруднення навколишнього середовища, сміття, шуми, вичерпання ресурсів і т.п. Важливою проблемою, особливо при інтенсивному економічному зростанні, є збільшення чисельності безробітних внаслідок витіснення працівників новою технікою. Так, наприклад, на початку 1990-х гт. в Росії, особливо в Москві, було скорочено велику кількість робітниць передпенсійного віку, мали професії друкарок або техніків і працювали в машинописних бюро, що існували в кожній організації. Це сталося у зв'язку з введенням майже у всіх організаціях комп'ютеризованих робочих місць. Дещо пізніше, з введенням графопостроителей (плотерів), позбулися робочих місць багато конструктори в численних проектно-конструкторських бюро, так як з тією роботою, яку раніше за кульманами виконував цілий відділ, тепер справлявся один або два добре навчених фахівця. Звичайно, продуктивність праці при цьому підвищується, а витрати на фонд оплати праці скорочуються. Однак наростає соціальна напруженість в суспільстві, знижується рівень життя населення, що в свою чергу призводить до інших економічних проблем, зокрема, до необхідності виділення коштів на перенавчання вивільнених таким чином громадян та виплату їм допомоги з безробіття. Крім того, професійні навички швидко застарівають. Сам по собі економічне зростання не вирішує соціально-економічних проблем, якщо, як у Росії, надзвичайно висока диференціація в соціально-економічному становищі різних верств населення. Серед економістів немає єдиної думки щодо ролі держави у забезпеченні економічного зростання. Як приклад державного регулювання економічного зростання будемо розглядати економічну політику США в різні періоди XX в. Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з погляду факторів попиту. При цьому низькі темпи зростання пояснюються недостатнім рівнем сукупних витрат, які не забезпечують необхідного приросту ВВП. Тому вони пропонують як стимулювання капіталовкладень використовувати низькі ставки відсотка (політика «дешевих грошей»). При необхідності можна скористатися також і фіскальними методами. Останні обмежать урядові витрати і споживання, з тим щоб високий рівень капіталовкладень не призводило до інфляції. Так, що склалася в США після Великої депресії 1929-1933 рр.. система державного регулювання була орієнтована переважно на управління факторами попиту або сукупним попитом в основному грошово-кредитними інструментами. Стимулювання розширення капіталовкладень відбувалося на основі низьких процентних ставок, обмеження - шляхом їх підвищення. Прихильники «економіки пропозиції» віддають перевагу факторів, що підвищує виробничий потенціал економічної системи. Зокрема, вони закликають до зниження податків. Останні є засобом, що стимулює заощадження і капіталовкладення. Наприклад, зниження або скасування податку на дохід від відсотків призведе до збільшення віддачі від заощаджень. Відносно інвестицій ці економісти звичайно пропонують зменшити чи скасувати податок на прибуток корпорацій, надати значні податкові пільги на інвестиції. У 1980-х рр.. в США була проголошена економічна політика, яка спиралася на методи прихильників описаного напрямки, суть якої полягала в переході від економіки стимулювання сукупного попиту до економіки пропозиції на основі стимулювання інвестицій у машини й устаткування, а також у перспективні технології. Прихильники економіки пропозиції зробили упор на фактори, що підвищують виробничий потенціал економічної системи. 1) державні витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулювання НТП і розвиток наукових досліджень; 2) збільшення витрат на людські ресурси, тобто на освіту, підготовку та перепідготовку кваліфікованих кадрів у загальнодержавному масштабі, так як воно сприяє підвищенню якості робочої сили та зростання продуктивності праці; 3) докорінна перебудова податкової системи. Головними цілями цієї економічної політики, званої «рей-ганоміка», по імені тодішнього президента США Р. Рейгана, стали високі темпи зростання виробництва, вирішення соціальних проблем: скорочення безробіття, бідності, підвищення рівня зайнятості та доходів. У 1990-х рр.. в США були значно збільшені державні витрати на соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, що неабиякою мірою обумовлено зростаючою роллю «людського капіталу» і домінуючою в країні концепцією управління людськими ресурсами. В їх основі лежить підприємницька діяльність людини, пов'язана з інноваціями, творчою активністю і ініціативністю, що служить найважливішим чинником економічного зростання та накопичення національного багатства. Сьогодні така політика характерна не тільки для розвинених, але і країн, що розвиваються. Ще один напрямок державної політики регулювання економічного зростання полягає в підтримці конкурентоспроможності та оптимальної структури виробництва шляхом законодавчого регулювання податкових та інших переваг чи пільг, прямого або непрямого субсидування окремих галузей і регіонів з державного бюджету. Особливо це відноситься до сфери транспорту і комунікацій. Такий напрям державного регулювання економічного зростання вже багато в чому здійснюється і в сучасній Росії. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.4. Регулювання економічного зростання і його наслідки " |
||
|
||