Головна |
« Попередня | Наступна » | |
4.7. Показники і моделі оцінки ділової активності |
||
Ділова активність комерційної організації проявляється в динамічності її розвитку, досягненні нею поставлених цілей, що відображають натуральні і вартісні показники, в ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту своєї продукції. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даної комерційної організації та родинних по сфері додатка капіталу компаній. Такими якісними (тобто неформалізуємим) критеріями є: широта ринків збуту продукції, наявність продукції, що поставляється на експорт, репутація комерційної організації, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами комерційної організації, в стійкості зв'язків з клієнтами та ін (докладніше про це див в розділі 5). Кількісна оцінка та аналіз ділової активності можуть бути зроблені за двома напрямками: - ступінь виконання плану (встановленого вищестоящою організацією чи самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього зростання; - рівень ефективності використання ресурсів комерційної організації. Поточна діяльність будь-якої комерційної організації може бути охарактеризована з різних сторін. У нашій країні основними оціночними показниками традиційно вважаються обсяг реалізації і прибуток. Крім них в аналізі застосовують показники, що відображають специфіку виробничої діяльності комерційної організації. По кожному з цих показників, в принципі, може встановлюватися планове значення або внутрішньовиробничий норматив (орієнтир), з яким і проводиться порівняння після закінчення звітного періоду. Що стосується динаміки основних показників, то найбільш інформативні аналітичні висновки формулюються в результаті зіставлення темпів їх зміни. Зокрема, у відомому сенсі є оптимальним наступне співвідношення темпових показників:
де Тс, Тr, Тp - відповідно темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяльність комерційної організації, обсягу реалізації і прибутку. Нерівності, що розглядаються зліва направо, мають очевидну економічну інтерпретацію. Так, перша нерівність означає, що економічний потенціал комерційної організації зростає, тобто масштаби його діяльності збільшуються. Як вже зазначалося вище, нарощування активів компанії, іншими словами, збільшення її розмірів, нерідко є однією з основних цільових установок, що формулюються власниками компанії та її управлінським персоналом в явній або неявній формі. Друге нерівність вказує на те, що в порівнянні з збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси комерційної організації використовуються ефективніше, підвищується віддача з кожної гривні, вкладеної в компанію. З третього нерівності видно, що прибуток зростає випереджаючими темпами, що свідчить, як правило, про имевшемся у звітному періоді відносне зниження витрат виробництва та обігу як результаті дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу та взаємовідносин з контрагентами. Наведене співвідношення можна умовно назвати "золотим правилом економіки підприємства" (за аналогією з "золотим правилом механіки"). Безумовно, можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, причому не завжди їх слід розглядати як негативні. Зокрема, досить поширеними причинами порушення системи нерівностей є: освоєння нових перспективних напрямків додатка капіталу, реконструкція і модернізація діючих виробництв і т.п. Така діяльність завжди пов'язана зі значними вкладеннями фінансових ресурсів, які здебільшого не дають миттєвої вигоди, але в перспективі можуть окупитися з лишком. При аналізі необхідно брати до уваги вплив інфляції, яка може істотно спотворювати динаміку основних показників. Усунення цього негативного впливу та отримання більш обгрунтованих висновків про динаміку показників здійснюються за відомими методиками, заснованим на застосуванні індексів цін. У просторовому аспекті порівняння абсолютних показників обсягу реалізації і прибутку в общем-то не має сенсу. Для того щоб визначити місце комерційної організації серед споріднених їй по сфері додатка капіталу, також можна порівнювати темпи зростання основних показників їх діяльності (методику такого дослідження див 5.6). Чим вище темпи зростання, тим динамічніше розвивається комерційна організація, тим більше перспективно вкладення додаткових капіталів в його діяльність або співробітництво з ним по виробничим і фінансових питань. Для характеристики ділової активності акціонерних компаній в обліково-аналітичній практиці економічно розвинених країн окрім темпових показників використовують коефіцієнт стійкості економічного зростання, що розраховується за формулою: коефіцієнт стійкості економічного зростання
де Рn - чистий прибуток (прибуток, доступна до розподілу серед акціонерів); D - дивіденди, виплачувані акціонерам; Е - власний капітал. Власний капітал акціонерної компанії може збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку. Таким чином, коефіцієнт k показує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок фінансово-господарської діяльності, а не за рахунок залучення додаткового акціонерного капіталу. Розрахунок допустимих і економічно доцільних темпів розвитку комерційної організації - один з найважливіших атрибутів фінансового аналізу і планування в умовах ринкової економіки. За свідченням деяких західних фахівців, компанії, що вибирають невірну політику і намагаються досягти дуже великих темпів зростання в найкоротший період, нерідко стають банкрутами. Однак і дуже повільні темпи розвитку неприйнятні, потрібна "золота середина". Знайти її формалізованими методами з великою точністю практично неможливо, можна дати лише орієнтир. Таким орієнтиром, до певної міри, і може служити показник kg. Залежно від обраної фінансової політики роль різних джерел фінансування діяльності комерційної організації може бути неоднаковою. Світовий досвід показує, що більшість великих промислових компаній вкрай неохоче вдається до випуску додаткових акцій як постійної складової частини своєї фінансової політики. Вони воліють розраховувати на власні можливості, тобто на розвиток виробництва головним чином за рахунок реінвестування прибутку. Причин тому декілька. Зокрема, додаткова емісія акцій - це дорогий процес, нерідко супроводжується спадом ринкової ціни акцій фірми-емітента. Дослідження, проведене американськими фахівцями, показало, що для 80% фірм, які були включені у вибірку, додаткова емісія акцій супроводжувалася падінням ринкової ціни цих акцій, причому сукупні втрати були досить великі - до 30% загальної ціни акцій, оголошених до додаткового випуску. Таким чином, коефіцієнт kg показує, якими в середньому темпами може розвиватися комерційна організація надалі, не змінюючи вже сформовані співвідношення між різними джерелами фінансування, фондоотдачей, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою і т.п. Зв'язок коефіцієнта kg з цими показниками може бути описана жорстко детермінованої факторної моделлю:
де Рr - величина чистого прибутку, що не виплачується у вигляді дивідендів, а реінвестований у розвиток комерційної організації; Рn - чистий прибуток комерційної організації, тобто прибуток, доступний до розподілу серед її власників; S - обсяг виробництва (виручка від реалізації); А - сума активів комерційної організації (баланс нетто), або, що те ж саме, величина капіталу, авансованого в її діяльність; Е - власний капітал. Економічна інтерпретація: - перший фактор моделі характеризує дивідендну політику в комерційної організації, що виражається у виборі економічно доцільного співвідношення між які сплачуються дивідендами і аккумулируемой частиною прибутку; - другий фактор характеризує рентабельність продажів; - третій фактор характеризує ресурсоотдачу (аналог відомого у вітчизняній статистиці показника "фондовіддача"); - четвертий фактор , яким є коефіцієнт фінансової залежності, характеризує співвідношення між позиковими і власними джерелами коштів. Наведена факторна модель описує як виробничу (другий і третій фактори), так і фінансову (перший і четвертий фактори) діяльність комерційної організації, і ми бачимо, що комерційна організація може вибрати один з двох підходів в нарощуванні свого економічного потенціалу. Перший підхід полягає в орієнтації на сформовані пропорції в структурі і динаміці виробництва, при цьому темп зростання обсягів виробництва задається поточним або усередненим в динаміці значенням коефіцієнта kg. Розглянута модель має надзвичайно важливе значення не тільки для аналітика, але і для фінансового менеджера, оскільки дозволяє усвідомити логіку дії основних факторів розвитку компанії, кількісно оцінити їх вплив, зрозуміти, які фактори і якою пропорція можливо і доцільно мобілізувати для підвищення ефективності виробництва. Другий напрямок оцінки ділової активності - аналіз і порівняння ефективності використання ресурсів комерційної організації. Відомо безліч показників, що застосовуються в ході такого аналізу. Зазвичай логіка відокремлення подібних показників така. Будь-яке підприємство має три види основних ресурсів: матеріальні, трудові і фінансові. У даному випадку під матеріальними ресурсами найчастіше розуміють матеріально-технічну базу підприємства, причому для фінансового менеджера інтерес представляє перш за все не їх склад і структура, розглянуті з позиції технологічного процесу (це сфера інтересів лінійних керівників і менеджерів з виробництва), але величина фінансових вкладень в ці активи. Тому основним оціночним показником є показник фондовіддачі, що розраховується за формулою:
Цей коефіцієнт має очевидну економічну інтерпретацію, показуючи, скільки рублів виручки від реалізації припадає на один рубль вкладень в основні засоби. За інших рівних умовах зростання показника в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Виконуючи просторово-часові зіставлення, необхідно віддавати собі звіт в тому, які вихідні дані були використані для розрахунку. Найчастіше використовуються балансові оцінки, а, як відомо, звітність періодично змінюється. Зокрема, в минулі роки виручка показувалася спільно з ПДВ і акцизами, а основні засоби в балансі наводилися за первісною або відновною вартістю. У колишні роки показник фондовіддачі зазвичай розраховували, використовуючи первісну вартість основних засобів, тепер все частіше для цієї мети береться залишкова вартість. Ефективність використання трудових ресурсів зазвичай характеризується показниками продуктивності праці, що характеризують обсяг виробництва (у вартісному вимірі), який припадає на одного працівника; при цьому можуть використовуватися дані про середньооблікової чисельності працівників в цілому або окремої їх групи, наприклад , працівників виробничого сектора, тобто без урахування управлінського персоналу (оцінці цих показників присвячений розділ 4.10.3). Показники вироблення особливо важливі для лінійних керівників; що стосується фінансових менеджерів, то для них, ймовірно, більше значення мають показники, засновані на вартісних оцінках, наприклад, показник виручки від реалізації, що припадає на один рубль фонду оплати праці. Цьому показнику властива певна конфіденційність, тому розрахунок зазвичай виконується в рамках внутрішнього аналізу за даними поточного обліку і внутрішньої звітності. Ефективність використання фінансових ресурсів розглядається в рамках управління оборотними активами. Зокрема, тут розраховуються оборотність виробничих запасів і коштів у розрахунках, тривалість операційного та фінансового циклів та інші показники. Відповідні методики та їх характеристика наведені в спеціальній літературі. Тут лише зазначимо, що прискорення оборотності вкладень в оборотні активи розглядається як сприятлива тенденція. Узагальнюючим показником оцінки ефективності використання ресурсів підприємства є показник ресурсоотдачи (синонім: коефіцієнт оборотності коштів в активах), що розраховується за формулою: коефіцієнт оборотності коштів в активах
Цей показник характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на карбованець коштів, вкладених у діяльність підприємства; його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. При проведенні просторово-часових порівнянь необхідно стежити за сопоставимостью вихідних даних, використаних для розрахунків. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "4.7. Показники і моделі оцінки ділової активності" |
||
|