| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Підстави для присвоєння додаткової вартості |
||
|
Якщо ціна товару Ц1 перевищує вартість виробника Спроізв, 1, то це означає, що здійснені виробником витрати чинників виробництва удостоїлися вищої оцінки з боку конкретного споживача і, в кінцевому підсумку, всього гро-ва, ніж розраховував сам виробник. Тому додаткова вартість виступає як сумарна різниця ринкових цін і засновницьких вартостей витрат усіх факторів виробництва, застосованих при створенні товару, або як сума приватних додаткової вартості, створених кожним фактором виробництва. Виникає питання: хто і на якій підставі, з точки зору синтетичної концепції, має право присвоювати додаткову вартість? У попередньому розділі показано, що жоден фактор виробництва не є едина джерелом РСС і додаткової вартості. Отже, жоден фактор виробництва не може вважатися і єдиним претендентом на присвоєння приба-вочной вартості. Більше того, в певному (!) Сенсі додаткова вартість виникає поза пря-мій зв'язку з витратами факторів виробництва. Цей «крамольне» для синтетичної концепції теза, здавалося б, суперечить всьому, що було сказано до цього. Однак, адже дійсно, здійснені витрати, наприклад, праці були компенсовані у розмірі їх засновницької вартості (з величини Спроізв, 1, яка була отримана як частина ціни товару Ц1). Отже, додаткова вартість з'явилася аж ніяк не пото-му, що був витрачений прибавочний, тобто неоплачений, некомпенсований працю (так сутність процесу виникнення додаткової вартості пояснює трудова теорія). Додаткова вартість утворилася тільки тому, що ринкова ціна товару Ц1 оказа-лась вище вартості товару Спроізв, 1, і необхідність компенсації витрат праці тут ні при чому. Точно так само додаткова вартість не з'явилася результатом «продуктивної сили капіталу». Твердження, що тільки завдяки застосуванню капіталу (засобів виробництва або ресурсів у грошовій формі) була отримана додаткова вартість, є-ється абсолютно не обгрунтованим. Тим більше, що власники капіталу, що орендується і власного, вже окупили, компенсували свої витрати, отримавши свою частку вартості Спроізв, 1. Тому вони, так само, як і власник робочої сили, не мають формальних прав претендувати на присвоєння додаткової вартості під приводом неповної компенса-ції своїх витрат. Та ж логіка діє і відносно двох, що залишилися факторів про-виробництва? «Землі» і засновництва. Але може бути, додаткова вартість є результатом праці підприємця з організації та управління підприємством? Те, що це не так, довів ще А. Сміт: «Але можуть подумати, що прибуток на капітал являє собою лише інше позначення для заробітної плати за особливий вид праці, а саме за працю по нагляду і управлінню справою. Однак ця прибуток зовсім не схожа на заробітну плату, вона встановлюється з-всім на інших засадах і не варто ні в якій відповідності з кількістю, вагою чи складністю цього передбачуваного праці по нагляду і управлінню. Прибуток визначається взагалі вартістю у справу капіталу і буває більше або менше в залежності від розмірів цього капіталу »36. Таким чином, в обгрунтування тези, що додаткова вартість (у Сміта? Прибуток) не є заробітною платою капіталіста, Сміт наводить наступний аргумент: величина прибутку визначається не кількістю або складністю праці капіталіста з організації виробництва, а виключно обсягом (вартістю) вкладених ресурсів (капіталу). Треба віддати належне Сміту: за минулі з часу його висловлювання два з гаком століття ніхто точніше і лаконічніше про це не сказав. Так що, ми цілком обгрунтовано в цій главі виключили з розгляду праця засновника-капіталіста. Якщо ми не змогли виявити очевидного і беззастережного претендента на при-присвоєнні додаткової вартості серед власників факторів виробництва, може бути, це право по справедливості має належати суспільству? Однак з точки зору синтетичної концепції суспільство не «розмите» і багатозначне поняття, а цілком конкретне? власник (в особі держави) одного з факторів виробництва, гро-ських благ. І в цій якості суспільство, нарівні з власниками інших факторів виробництва, отримує компенсацію своїх витрат, тим більше, що держава, виходячи зі своїх потреб, саме встановлює умови і оподаткування. Отже, про-суспільством не має підстав претендувати на привілейоване становище порівняно з іншими власниками факторів виробництва. Зрештою, доводиться констатувати тривіальний висновок? єдиною підставою для присвоєння додаткової вартості є право власності на товар. Додаткову вартість привласнює власник товару. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Підстави для присвоєння додаткової вартості " |
||
|
||