| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
6.4. Міжнародне природоохоронне співробітництво |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
міру їх вичерпання та забруднення, все більше будуть перетворюватися з внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання. Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. Багатьом країнам є чому вчитися одній в одної. Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігрування тварин і птахів, адже для біоценозів не існує державних кордонів. Внаслідок цього виникає багато проблем, коли тварини, котрі знаходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої. Це проблема не лише екологічні, але й економічна, оскільки виходить, що країна-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що країна - охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження зникаючого виду. Внаслідок цього зростає і політична напруженість у стосунках між країнами. Вирішити конфлікт, якому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси .можна прийняттям відповідної двосторонньої угоди. Часто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, в так званих економічних зонах тих чи інших країн. У 60-х роках прибережні країни стали встановлювати, крім територіальних вод (12 миль від берега), що знаходяться під повним державним суверенітетом, ще й 200-мильну економічну зону з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком біологічних ресурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто, допустиму кількість улову. Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, єзабруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боезарядами атомних підводних човнів. Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеорологічної, хімічної та екологічної воєн. Кожна з цих воєн може викликати незворотні екологічні зміни. Таким чином, зростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає небажані зміни в природному середовищі: забруднення по- вітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. А порушення екологічної рівноваги завдає величезної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпечували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги. Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визначає держав-них кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема, світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, опустелювання є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об'єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території декількох держав, що потребує координації їх зусиль. Охорона навколишнього середовища передбачає розгляд цієї проблеми на міжнародному рівні. Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладення офіційних договорі та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій ("зелених" та "еко-логістів"). Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років тому. У1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання й охорону морських котиків у Тихому океані. Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів. У 1922 році була створена Міжнародна рада охорони птахів (СНПС), яка стала діючою інтернаціональною організацією і започаткувала всі інші пізніше створені. В світі зараз налічується близько 300 міжнародних організацій з охорони природи. У1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони . навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін. Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації. На сесіях і в спеціалізованих комітетах ООН неодноразово обговорювала проблему охорони природи. Ще у 1962 р. була прийнята резолюція "Економічний розвиток і охорона природи", що визначила основну програму охорони навколишнього середовища на наступне десятиріччя. У 1968 р. у Парижі була проведена Міжнародна конференція ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери. Була прийнята програма, яку назвали "Людина і біосфера". У 1972 р. в Стокгольмі відбулася конференція з питань оточуючого середовища. Прийнято рішення про створення організації спеціалізованого закладу "Програма ООН з оточуючого середовища" (ЮНЕП) із штаб-квартирою у Найробі (Кенія). З різних міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на охорону довкілля й ефективне використання природних ресурсів, ЮНЕП уперше створила всесвітню систему спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Багато зроблено в оздоровленні навколишнього середовища міжнародною організацією Римський клуб, який створено у 1968 р. В цю організацію нині входить ЗО країн, біля 80 відомих вчених, діячів різних професій. Клуб займається вивченням глобальних проблем цивілізації виробленням заходів подолання глобальних кризових явищ. Кожний рік Римський клуб готує доповіді, які привертають увагу людства всього світу. Дуже важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982 p. з морського права (Хартія морів), в обговоренні якої взяло участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. У Хартії морів визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають оберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруднень незалежно від того, де вони розташовані - на суходолі чи морі. З метою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що розташовані на суходолі, держави зобов'язалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн. Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982 р. передбачено встановлення у Світовому океані 200-мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, експлуатацію та збереження природних ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюють експлуатацію окремих видів живих ресурсів в економічній зоні. Велика увага приділяється ООН питанням продовольства і сільського господарства (ФАО), особливо забезпеченню людства екологічно чистими харчовими продуктами. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) займається проблемою здоров'я людини на Землі, демографічними проблемами, наданням допомоги у плануванні сім'ї. Проблемами навколишнього середовища займається Всесвітня метеорологічна організація (В МО) та науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ) Міжнародної Ради наукових союзів та інші міжнародні організації. У міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (ЗМСОП) входить 105 країн. Важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного руху була XIVГенеральна Асамблея МСОП, що пройшла в Ашхабаді у 1978 році. Головним підсумком було прийняття документу - Всесвітньої стратегії охорони природи. Тоді ж була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена Зелена книга, де містяться дані про унікальні і рідкісні ландшафти землі. Видається серія конкретних програм з вивчення та охорони популяцій окремих тварин, а також місць їхнього проживання. МСОП приділяє постійну увагу збереженню птахів, тварин, створенню заповідників і національних парків. Важливим завданням МСОП є пропаганда природоохоронних знань, підготовка спеціалістів з охорони природи, формування у підростаючого покоління екологічних знань. Постійний зв'язок підтримує МСОП із Всесвітнім фондом охорони дикої природи, заснований у 1993 році. Його завдання - організація проектів з охорони тваринного світу і природних екосистем, знаходження коштів для їх фінансування, запрошення для роботи спе- ціалістів із МСОП та інших організацій, надання допомоги заповідникам, національним паркам, накопичення та розмноження природоохоронної інформації. В 1988 р. був заснований фонд "За виживання і розвиток людства", який має на меті: 1) підготовку людства до вступу в XXIст. без ядерної зброї; 2) розвиток наукових досліджень міждисциплінарного характеру,спрямованих на гуманізацію науково-технічного прогресу; 3) виявлення творчих ініціатив нового планетарного мислення, збереження і розвиток загальнолюдських цінностей заради безсмертялюдської цивілізації; 4) сприяння гармонійному загальносвітовому розвиткові, виходячи із пріоритету завдань виживання над усіма державними, національними, клановими, груповими інтересами. У зв'язку з виникаючими новими проблемами у сфері охорони довкілля в останні роки почали з'являтись нові інституційні структури - при ЮНЕСКО створений комітет з біоетики, в Японії організовано Дослідницький центр інноваційних технологій для Землі, створено Організацію нових енергетичних і промислових технологій при міністерстві зовнішньої торгівлі і промисловості, одним з основних напрямків роботи якої є екотехнології; з ] 979 р. працює асоціація економістів з проблем навколишнього середовища і природних ресурсів, Європейська асоціація економістів з проблем навколишнього середовища і природних ресурсів (утворена в 1990 p. У 1991 році Світовим банком з ЮНЕП створена фінансова природоохоронна організація - Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої на 1 січня 1998 р. були 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головною метою створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов'язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем. Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів - Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), день відкриття якої - 5 червня - був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік). Конференція стала однією з най важливіших подій розвитку людства в XXстолітті, її рішенням було затверджено "Порядок денний на ХХІ століття". Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє - просування шляхом сталого розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози майбутнім поколінням задовольняти свої потреби. Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕП - "Порядок денний на XXIстоліття - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого" . Експерти ООН уважають, що зараз основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на: - дослідження першопричин кризи; - боротьбу з її наслідками; - оцінку глобального ризику; - залучення широкої громадськості; - забезпечення засобів правового регулювання; - інвестування в наше майбутнє. Одним з найважливіших питань є вирішення деморегуляції та впровадження ефективних біотехнологій. Таким чином, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах. Прискорений розвиток цивілізації призвів до деградації природних екосистем. Нині доводиться констатувати, що земна біосфера й екосистеми різних рівнів мають обмежені можливості щодо забезпечення свого нормального функціонування і відтворення в умовах надмірного впливу людської діяльності. Для запобігання екологічній катастрофі в глобальному масштабі людство вже сьогодні повинне вжити заходів щодо збереження стійкості біосфери. Правовою основою міжнародного співробітництва є міжнародні договори. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля визначена Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.71). Міжнародні договори класифікують за: - характером - загальні чи рамкові, спеціальні, політичні, економічні; - кількістю сторін договору - дво- і багатосторонні; - суб'єктами - міжурядові, міжвідомчі; - статусом сторін - з рівним статусом, консультативним статусом,статусом спостерігача, асоційованого члена; - географічною ознакою - глобальні, регіональні, субрегіональні; - терміном дії-короткострокові, середньострокові, довгострокові,прогнозовані; - можливістю приєднання - закриті, відкриті, закриті певнимсторонам; - ступенем участі - схвалені, підписані, ратифіковані; - часом вступу в дію - одночасно з підписанням, при виконанніумов. Розрізняють міжнародні договори, які укладаються між урядовими, неурядовими організаціями і змішані. Вони також бувають високоефективними чи малоефективними. Двостороннє співробітництво реалізується через змішані комісії, координаційні ради, комітети і робочі групи. Міжнародні організації носять універсальний, регіональний і неурядовий характер. Співробітництво з міжнародними організаціями передбачає взаємодію з утвореннями системи ООН, наприклад, Комітетом Європейської економічної Комісії ООН з екологічної політики (ЄЕК), Комісією ООН зі сталого розвитку, Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Радою Європи, Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у рамках таких міжнародних форумів і організацій, як рада міністрів з питань навколишнього середовища "вісімки", Європи, арктичних держав, Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), Світового фонду охорони природи тощо. Так, розвивається міждержавна взаємодія восьми арктичних дер- жав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції) щодо реалізації "Стратегії охорони навколишнього середовища Арктики". Діє Угода про взаємодію в галузі охорони навколишнього середовища держав СНД. У рамках підписаної угоди створено Міждержавну екологічну раду, куди входять керівники природоохоронних відомств цих країн. У м. Гельсінкі 17 березня 1992 р. прийнято Конвенцію ООН про транскордонний вплив промислових аварій. Розвивається співробітництво з фінансовими і донорськими організаціями. Вирішення природоохоронних проблем в умовах недостатнього фінансового забезпечення конкретних проектів в Україні реалізується при підтримці Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Глобального екологічного фонду, Програми технічного сприяння країнам СНД (ТАСІС) Європейської комісії, Програми розвитку ООН (ПРООН). Україна є членом Всесвітньої метеорологічної організації ООН, нею підписано Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979 p.), Конвенцію про оперативне оповіщення в разі ядерної аварії (Відень, 1986 p.), Віденську конвенцію про охорону озонового шару (Відень, 1985 p.), Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) тощо. Безсумнівно, держави повинні надавати одне одному допомогу при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій, а всі суперечки, пов'язані з проблемами охорони довкілля, повинні вирішуватися тільки мирним шляхом. Від початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято "основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього середовища" - так називався цей закон в Японії. У США він мав назву "Закон про національну політику в царині охорони навколишнього середовища". У цих законах вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які мали забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють. Наприклад, у законодавстві Японії вперше було дано правову дефініцію терміну "когай" (суспільні збитки), якими було названо "... будь-яку ситуацію, коли здоров'я людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків забрудненням атмосфери, води і грунтів, шумом, вібраціями, просіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виникли внаслідок промислового виробництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності". Для розвитку положень вищезгаданого закону прийнято спеціальні законодавчі акти, спрямовані на спеціальне попередження та усунення порушень якості окремих компонентів середовища. В основу законодавчої піраміди покладено численні нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які якнайповніше враховували природно-географічну та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону. У цьому законі центральне місце відведено розділам, які регламентують головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, керівництво розробленням і реалізацією програм контролю за забрудненням середовища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього закону положення про відшкодування приватними підприємствами всіх або часткових витрат на охорону довкілля. У зарубіжних країнах діє широка мережа національних законів з охорони повітря, вод і земель, комплексні правові акти з охорони навколишнього середовища. Згідно з законом про охорону атмосферного повітря, у Болгарії обов'язковим для підприємств є застосування лише такої технології, яка забезпечує мінімальні та допустимі викиди в повітря шкідливих речовин. Майже у всіх розвинутих країнах контролюється рівень концентрацій забруднюючих речовин, а також обсяги викидів від окремих виробництв та їх якісні характеристики. Забруднення навколишнього середовища стало однією з основних проблем у США, пов'язаною з економічним зростанням. З кінця 60-х років загострення екологічних проблем досягло в країні граничної межі, і ставлення до них кардинально змінилося. У 70-ті pp. запроваджено стандарти якості навколишнього середовища та сформульовано положення про обов'язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності, у 80-ті pp. - екологічне управління та планування заходів, пов'язаних зі збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. У спеціальних законах сформульовано конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, боротьби з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шумом, несприятливими вібраціями та запахами. Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологічну освіту. В більшості розвинених країн діє чіткий механізм реалізації екологічного законодавства - його правового та екологічного аспектів. Законодавство більшості країн установлює відповідальність власників потенційно небезпечних об'єктів і необхідність відшкодування збитків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забрудненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділенням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища. Так, у СІЛА 1972 р. конгрес прийняв "Закон про чистоту водного середовища", на реалізацію якого було виділено 18 млрд доларів на найближчі три роки; інвестиції використано на будівництво муніципальних очисних споруд, які наполовину завантажені переробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ хімічних та інших небезпечних відходів у 1980 р. Для зацікавлення лісокористувачів у відновленні зелених насаджень, за законом СІЛА, тимчасові витрати на амортизацію капіталу бере на себе держава. Вона виділяє на пільгових умовах під мінімальні проценти і на декілька років близько 10 тис. доларів щорічних займів на цільові витрати (насіннєзнавство, меліорація). Як і в інших країнах, значно забруднюють повітря в містах вихлопні гази автомобілів. Сенат конгресу США схвалив законопроект щодо застосування інших видів палива для роботи автотранспорту. Міністерством транспорту США виділено 35 млн дол. для проведення в містах випробовувань автобусів, які працюють на зрідженому газі, стиснутому природному газі, етанолі і метанолі. У США, як і в Німеччині, змінилися пріоритети у боротьбі з забрудненням атмосфери. Головні програми спрямовані не на введення в дію очисного обладнання, а на створення екологічно чистих технологій. Закон США про водні ресурси передбачає виконання 16 програм. Встановлено кримінальну відповідальність за свідоме скидання у водойми забруднень, що загрожують здоров'ю і життю людей. Створивши необхідний економічний механізм, американцям вдалося не лише зупинити подальше забруднення навколишнього середовища, а й суттєво поліпшити його якість. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює федеральне Агентство з охорони природи, а потім кожний штат окремо пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов'язуючи їх з планами розвитку галузі. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Агентством з охорони навколишнього се- редовища США "дозволів" на допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у навколишнє середовище. Цей захід дав можливість фірмам, обсяг викидів забруднюючих речовин яких є меншим, аніж встановлений для них ліміт, продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на забруднення навколишнього середовища. Сформувавши банк дозволів на забруднення навколишнього середовища, уряд США покращив екологічну ситуацію в країні. У Франції контроль за охороною вод здійснюється на основі закону, прийнятого у 1964 р. За цим законом у країні діє 6 басейнових управлінь. У Великобританії відповідно до закону про водні ресурси (1973 р.) стан якості водойм контролюють 10 регіональних водних комітетів. У Нідерландах відповідно до закону про забруднення поверхневих вод промислові підприємства і муніципалітети зобов'язані мати ліцензію на скидання відходів. У Німеччині й країнах Європейського Союзу розроблена та реалізується стратегія екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва як одного з важливих напрямків екологічної модернізації. Цьому сприяло зростання ролі екологічних характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації, посилення тиску громадськості на підприємців, які використовують природні ресурси, задоволення екологічних інтересів населення та розвитку водного законодавства, зростання значимості екологічного права і підприємницької діяльності. Крім того, всі підприємства Німеччини в обов'язковому порядку проходять екологічний аудит. Здебільшого прийняті національні стандарти, які регулюють екологічний аудит. Так, у червні 1993 р. прийнято основні принципи і положення екологічного обліку в рамках ЄС, які набули чинності в квітні 1995 р. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. У багатьох країнах з урахуванням екологічних проблем сформовано систему сертифікації виробництв та окремих видів продукції і т.п. У квітні 1992 р. в Китаї створили неурядову Раду з питань міжнародного співробітництва в галузі навколишнього середовища і розвитку. В її завдання входить надання уряду обгрунтованих пропозицій з координації розвитку народного господарства й екологічного захисту, а також залучення для цих цілей коштів і технологічної допомоги з боку іноземних держав. Державне управління із захисту навколишнього середовища розробило комплекс природоохоронних заходів на період до 2000 р. Китай до осені 1993 р. приєднався до 50 міжнародних конвенцій і угод із захисту навколишнього середовища, зокрема, в країні заборонено промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні екосистеми та озоновий шар атмосфери, створений національний центр збору міжнародної екологічної інформації. Крім цього, на початку 90-х років складено програму покращення екологічного стану Пекіна. Частково 17 проектів програми фінансуються за рахунок кредитів Світового банку в сумі 125 млн дол., а уряд столиці виділив на ці проекти 124,24 млн дол. Подібні екологічні програми розроблені й для інших китайських міст. У Японії діє законодавство про контроль за виробництвом фреонів, розроблено спеціальну програму реконструкції підприємств з виробництва фреонів, обсяг фінансування якої щороку становить 48 млн єн. Передбачено пільги щодо кредитування і податків на екологічні заходи. У багатьох індустріальних країнах Азії екологічні проблеми співзвучні з японськими. У Сінгапурі закон про охорону громадського здоров'я і навколишнього середовища прийнято в 1968 p., закон про охорону повітря - в 1971 р. У Таїланді законодавство щодо охорони довкілля почало діяти з 1974 р., у Південній Кореї - з 1977 p., в Індонезії - з 1979 р. Варто зазначити, що через загострення ситуації на Близькому Сході незабаром будуть забезпечені водою лише 5 із 19 країн, що викличе наростання суперництва за доступ до обмежених джерел прісної води, яке може ще більше поглибитися у випадку потепління клімату. Вирішення цієї кризової ситуації полягає у створенні основ для майбутньої екологічної модернізації країн, що розвиваються: зміцнення правової й інституційної бази екологічного регулювання, перехід до енерго- і ресурсозберігаючої моделі виробництва, поширення екологічної освіти і виховання. Отже, це всі ті самі засоби досягнення сталого розвитку, що й для західних країн. Проте, якщо перехід постіндуст-ріального суспільства до екологічної модернізації підготовлений його попередньою історією і забезпечений адекватною технічною базою, то зовсім інша ситуація в країнах, що розвиваються, які повинні модер-нізовуватися одночасно й індустріально, й екологічно. Усвідомлення необхідності екологічної безпеки і, основне, можливість держави її забезпечити, як правило, проявляється на певній стадії розвитку - стабілізації і росту економіки, модернізації соціально-політичних відносин. Глобальний характер екологічних проблем (збереження озонового шару, біорозмаїття, чисте довкілля тощо) потребують розробки та реалізації погодженої міжнародної політики. Ресурси земної біосфери мають чітко окреслені параметри, а кількість народонаселення і його матеріальні потреби зростають досить високими темпами. Водночас швидко збільшуються негативні антропотехногенні навантаження на природу, забруднюються внутрішні водойми, моря та повітря, виснажуються та деградують ґрунти, скорочуються площі лісів, вичерпуються мінерально-сировинні і біологічні ресурси. Тому виникає об'єктивна необхідність взаємоузгодження чисельності народонаселення будь-якої країни з вимогами ресурсно-екологічної безпеки його існування, а також врахування потреб майбутніх поколінь у життєвих ресурсах. Стрімке, фактично нерегульоване зростання чисельності населення Землі призводить до негативних наслідків антропогенної діяльності. Особливо це стосується регіонів, де темпи цього зростання випереджаючі, тобто регіонів Південної півкулі (див. табл. 6.11). При цьому потрібно враховувати, що до негативних результатів призводить не тільки саме по собі зростання чисельності населення, що посилює навантаження на природу за допустимі межі, а й обумовлена ним необхідність ще більшого форсування видобутку вихідних продуктів природи, накопиченням виробничих відходів, а відтак згубної дії на біосферу. Таблиця 6.Чисельність населення світу в XXст. та її прогноз на першу чверть XXI ст., млн чол.* *Джерело: Народонаселение. Эциклопедическ
ий словарь.- М.: Большая советская энциклопедия, 1994.- С. 256. Завдання полягає в тому, щоб сформувати на планеті єдиний еко-логобезпечний господарсько-економічний простір, який буде основою сталого і екологоврівноваженого соціально-економічного розвитку всіх країн світу. Все це, зрештою, вимагає, по-перше, від кожної держави глибинних, структурних, техніко -технологічних і організаційних змін у суспільному виробництві і радикальної перебудови макроекономіч-ної політики, вдосконалення зовнішньоекономічних зв'язків, здійснення в перспективі заходів у сферах руху капіталів, валютних коштів, трудових ресурсів, оптимізації балансів інвестицій, заощаджень тощо з урахуванням глобальності еколого-економічних чинників; по-друге, - більш узгодженого міжнародного науково-технічного та економічного співробітництва, що спирається на інтеграцію зусиль, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення ресурсно-екологічних проблем. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Информация, релевантная "6.4. Міжнародне природоохоронне співробітництво" |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||