| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці |
||
|
Інтеграція цього регіону в глобальну економіку здійснюється швидкими темпами, особливо в сфері торгівлі і на ринках капіталів, а в Центральній Америці - через міжнародну міграцію. У кінці 40-х років була організована Економічна комісія ООН для Латинської Америки (ЕКЛА), аналітики якої розробляли концепції структурної перебудови економіки, у тому числі зовнішньоекономічного сектора регіону, реалізація яких дозволяла зміцнювати переговорні позиції цих країн при їх взаємодії із США. Не дивно, що США неодноразово виступали проти ЕКЛА, її рішень і конкретних дій. У двох наступних десятиліттях в обох сторін (США і Латинської Америки) виникли господарські труднощі, однією з причин яких була дія на них, хоча і різна за глибиною, світової економічної кризи 1957-1958 pp. Реакцією на економічний спад був початок регіональної економічної інтеграції (підписання у 1960 р. Договору Монтевідео і Договору Манагуа), яка свідчить про прагнення країн Латинської Америки спільними зусиллями вирішити нові проблеми й означає своєрідний виклик північному сусіду. У відповідь на це США приймають у 1961 р. першу комплексну довгострокову (10 років) програму співробітництва з новою, зміцнілою Латинською Америкою - "Союз заради прогресу". У 80-ті роки в Латинській Америці розпочалось економічне відновлення. За умов торгової і інвестиційної лібералізації зріс імпорт та посилився приток іноземного капіталу. До цього додались значні надходження в казну засобів від приватизації, шо все разом сприяло підвищенню темпів економічного піднесення. Внаслідок цього в країнах регіону посилився рух за здійснення самостійнішої політики у відносинах з США. США планують до 2010 року різко збільшити свій експорту Латинську Америку, за їхніми розрахунками, він повинен вдвічі перевищити сукупний американський продаж в країни ЄС і Японію. Характеризуючи інтеграційні процеси в Латинській Америці, неможливо не згадати той факт, що в 1960 році в цьому регіоні паралельно утворилося два торговельно-економічні угрупування: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ) і Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Особливість інтеграційних процесів у Латинській Америці полягає в тому, що вони розвивались шляхом утворення нових угрупувань, а не шляхом приєднання до вже існуючих. Дещо пізніше через загострення суперечностей на основі ЛАВТ виникло два нових торговельно-економічних угрупування: Лаплатсь-ке (Атлантичне) й Андське (Тихоокеанське). Країни Андської групи ввели спільний режим регулювання іноземних інвестицій та передачі технологій, а також систему програмування промислового розвитку. У 1981 р. за "Договором Монтевідео-80" замість ЛАВТ була створена Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), учасниками якої є: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається поділ на три субрегіональні угрупування: договір басейну Ла-Плати; Андський пакт; Амазонський пакт. Штаб-квартира ЛАІ знаходиться в Монтевідео (Уругвай), а система управління цієї торгово-економічної організації представлена вищим органом - Радою міністрів. На основі Л аплатської групи в 1991 році був підписаний договір між Аргентиною, Бразилією та Уругваєм, згідно з яким 1 січня 1995 року на території країн-учасниць створено субрегіональне торгово-економічне об'єднання "Меркосур" (Спільний ринок країн Південного Конусу). Пізніше до договору приєднався Парагвай, а асоційованими членами є Чилі і Болівія, що і призвело до швидкого збільшення торгівлі між країнами. Об'єднання охоплює майже 60 % території Латинської Америки, 46 % її населення і близько 50 % ВВП. У грудні 1995 року була підписана Рамкова міжрегіональна угода про співробітництво між Мер-косуром і ЄС. У 1973 році була заснована Карибська спільнота (КАРИКОМ), яка об'єднала 13 англомовних країн (Антігуа, Барбадос, Гайана, Гренада, Домініка, Монтсеррат, Сент-Вінсент і Гренадини, федерація Сент-Крістофер (Сент-Кітс), Сент-Люсія, Трінідад і Тобаго, Ямайка (Багамські острови входять до спільноти, але не беруть участі в спільному ринку), метою якої є створення спільного ринку і валютного союзу. З метою фінансування проектів економічної інтеграції було створено МБР. У1965 році Міжнародним Банком Розвитку (МБР) для дослідження економічних проблем та здійснення консультативних функцій був заснований інститут Латиноамериканської інтеграції. У 1975 році була створена Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС), куди увійшли 26 країн-учасниць, а головною метою угрупування проголосили сприяння економічній самостійності країн регіону. Більшість із Латиноамериканських інтеграцій діють на основі двосторонніх угод. Так, наприклад, Чилі в 1992 році підписала з Венесуелою угоду про вільну торгівлю, Аргентина і Чилі теж здійснюють двосторонню торгівлю, Болівія і Мексика проводять лібералізацію своєї торгівлі, Мексикою було підписано договір про вільну торгівлю з Чилі, в якому передбачено поетапне усунення всіх бар'єрів у взаємній торгівлі. Міжнародний клімат характеризується помітною сприятливістю, оскільки наявність ресурсної бази певним чином захищає регіон від конкуренції на світових ринках. У регіоні можливий швидкий ріст, так само як і диверсифікація експорту, внаслідок чого скоротиться роль природних ресурсів і зросте значення середньотехнологічної продукції. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці" |
||
|
||