| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.2.4. Особливості економічної інтеграції країн Африки, Азії, арабських країн |
||
|
Орієнтоване на експорт економічне зростання у країнах Азії, приток інвестицій, активна участь у міжнародній економіці супроводжується помітним поліпшенням професійної підготовки кадрів і активнішим залученням регіону в світову економіку, а також підвищенням міжрегіональних зв'язків. Тому стратегією економічного розвитку країн цього великого за розмірами регіону є економічна інтеграція. Так, у 1967 році була створена Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка включає 7 найрозвинутіших держав регіону - Індонезію, Малайзію, Філіціни, Таїланд, Сингапур, Бруней, В'єтнам, тобто країни з найбільшим у світі ростом економіки, зорієнтованої на експорт. Країни цього угрупування прагнуть до розширення використання світового ринку, притоку іноземних інвестицій, передачі технологій, торгових зв'язків. У свій час АСЕАН створювалася як зона периферійної торгівлі на основі угод закріплених у Бангській декларації, яку було прийнято в 1967 році на зустрічі групи азіатських країн на рівні міністрів. У 1992 році була прийнята декларація про створення вільної торгівлі промисловими товарами в рамках АСЕАН. Головне завдання АСЕАН полягає у сприянні соціально-економічного прогресу і підвищенні добробуту народу країн, які її заснували. Нині АСЕАН об'єднує як континентальні, так і острівні країни Південно-Східної Азії: як ринково розвинуті, відносно відкриті, які беруть активну участь у міжнародних обмінах, так і слабо розвинуті країни. Система управління складається із Ради міністрів іноземних справ і Секретаріату АСЕАН (штаб-квартира знаходиться у Джакарті). Одним із центральних пунктів на порядку денному Асоціації було (і залишається) питання про стимулювання обміну між країнами-чле-нами, заохочення взаємної торгівлі шляхом зниження митних тарифів. Але на даному етапі члени Асоціації навіть не розглядають введення єдиного зовнішнього тарифу АСЕАН, подібного до ЄС, а надають значення планам лібералізації торгівлі у широких географічних масштабах, зокрема в рамках Східної Азії. Потрібно відмітити, що тепер інтеграційні процеси вже вийшли за рамки Азії і, оскільки країни Північної Америки залишаються основним ринком для країн тихоокеанського поясу, а Австралія і Нова Зеландія орієнтують свої міжнародні відносини на Азію, то можна говорити про процес формування Тихоокеанського співтовариства, який розпочався в 1989 році, коли було створено Організацію азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), і куди ввійшли Австралія, Бруней, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Індонезія, Філіпіни, Нова Зеландія, Папуа-Нова-Гвінея, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі. Ще 11 країн, в тому числі Росія і В'єтнам, заявили про своє бажання приєднатися до АТЕС. Росія була прийнята до складу організації в листопаді 1997 року. Система управління цієї організації складається із 10 робочих груп, Секретаріату, спеціального комітету з торгівлі та інвестицій. На країни АТЕС припадає близько 60 % світового ВВП і 40 % світової торгівлі. АТЕС - офіційний консультативний орган, створений як регіональна організація. Планується, що до 2020 р. буде утворена найбільша в світі зона вільної торгівлі без митних і внутрішніх бар'єрів, яка опиратиметься в першу чергу на економіку США, Японії, Китаю. Створення такого економічного блоку, куди увійшли країни АСЕАН, Нові індустріальні країни і Японія є ефективним як у регіональному, так і в глобальному відношенні завдяки формуванню торгових потоків. АТЕС бере участь у розробці єдиних інвестиційних кодексів, в узгодженні мікроекономічної політики і макроекономічної координації процесів. Крім того, створено Південно-Азіатську асоціацію регіонального співробітництва, членами якої є Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал. У 1992 році на четвертій зустрічі на вищому рівні була прийнята декларація про створення зони вільної торгівлі промисловими товарами в рамках АСЕАН. На цій зустрічі глави держав АСЕАН постановили реорганізувати Східноазіатську економічну групу (САЕГ), створену 1990 року в Східноазіатську економічну раду (САЕР), куди увійшли всі країни Східної та Південно-Східної Азії. Інтеграційні процеси в Африці не відзначаються таким різноманіттям, великою кількістю угрупувань, яку Латинській Америці, чи масштабністю, як у Західній Європі й Азії, але попри все стратегічні напрямки розвитку африканських країн грунтуються на створенні економічних інтеграцій. У загальному вигляді цей процес викладений у Договорі про створення Африканського економічного товариства, прийнятого главами африканських країн 1991 року. До таких інтеграційних об'єднань належить Південно-Африканський Комітет Розвитку, який був утворений у 1972 році на основі угоди, підписаної 15-ма високорозвинутими країнами світу, і до якого входять Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве; Західно-Африканський економічний і валютний союз, до якого входять Кот-дТвуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі. Метою створення Африканського Комітету (Фонду) Розвитку є фінансування програм економічного розвитку, торговельного обміну між країнами Африки та країнами світу, допомога в діяльності Африканського Банку Розвитку, який був створений у 1963 році на основі рішень Організації Африканської Єдності (ОАЄ). У1964 р. був утворений митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК) із штаб-квартирою у м.Бангі (ЦАР). До нього входять: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з 1983 р.). У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації: Фонд солідарності, Банк розвитку, Банк держав Центральної Африки. Вищим органом ЮДЕАК є Рада глав держав. Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС), утворене в 1975 році, об'єднує 16 держав і є торговельним та валютним угрупуванням, орієнтованим на координацію економічних програм, створення спільних об'єктів, поступове зменшення розбіжностей між країнами-членами в економічній та гуманітарній сфері. Правовою основою функціонування ЕКО ВАС є щорічна конференція глав держав і урядів, - вищий орган спільноти. Виконавчий секретаріат є постійним адміністративним органом. Штаб-квартира знаходиться у м. Логос (Нігерія). У серпні 1992 року учасники зустрічі на вищому рівні в рамках Конференції з координації економічного розвитку Південної Африки затвердили Співдружність з питань розвитку Південної Африки (САДК), куди ввійшли Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве. Мета співдружності включає забезпечення розвитку і економічного росту, взаємодоповнен-ня стратегій і програм. Угрупування такого типу спрямовані на узгодження виробничої інфраструктури між сусідніми державами, створення ефективної системи погашення платіжних балансів, лібералізацією торгівлі. У 1989 р. був утворений Союз арабського Магрібу з участю Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко, Тунісу. Ведеться робота щодо створення Африканської економічної спільноти (АФЕС), угода про яку вступила в силу в травні 1994 року. Програму створення АФЕС намічається реалізувати протягом 34 років. Ситуація на Африканському континенті залишається найсерйознішим викликом новому світовому порядку. Реалізація угод Уругвайського раунду призведе до підвищення цін на продукти харчування, погіршення сприятливих умов торгівлі, наданих регіону на ринках деяких європейських країн, а в результаті посилення міжнародної конкуренції скоротиться малокваліфікована праця в обробній промисловості. Тому стратегією економічного піднесення регіону повинно бути швидке відкриття ринків сільськогосподарської продукції в промислово розвинутих країнах, скорочення зовнішнього боргу, обумовлене виконанням певних вимог, зміцнення економічних зв'язків з країнами світу, можливо, в рамках угод про вільну торгівлю з європейськими країнами, завоювання ринків з певним набором тимчасових пільг, покликаних відшкодовувати втрати, викликані рішеннями Уругвайського раунду. В країнах арабського регіону теж існує ряд інтеграційних угрупу-вань, найбільшим з яких є Ліга арабських країн; Арабський валютний фонд, куди входять Алжир, Єгипет, Лівія, Маврикій, Марокко, Сомалі, Туніс. Основними завданнями Арабського валютного фонду є: стабі- лізація обмінних курсів валют країн-учасниць і створення умов для їх взаємного обігу; ліквідація в рамках організації валютних обмежень і створення ефективного механізму взаємних розрахунків, а також єдиної валюти. Розрахунковою одиницею Фонду є арабський динар. Арабський валютний фонд створений з метою розширення торгівлі між нафтодобувними та іншими арабськими країнами. Ця організація має вплив на створення різних інтеграційних угрупувань. Географічно вони концентруються у трьох районах: Союз арабського Магрібу (Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс); район Перської затоки (Об'єднані Арабські Емірати і Саудівська Аравія); Рада Арабського Співробітництва (Єгипет, Іран, Йорданія, Ємен). На Середньому Сході з 1981 року активно функціонує Рада співробітництва арабських держав Перської затоки, яка об'єднує Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман. З 1960 року існує Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), в я ких зосереджено майже 61 % сумарних запасів вуглеводневої сировини. У 1996 році на самміті арабських держав було прийняте рішення про підготовку програми створення Арабської зони вільної торгівлі (АФТА). Договір про створення такої зони підписали 18 держав, на які припадає 95 % торгового обороту всього арабського світу. Реалізація програми розпочалась з 1 січня 1998 року. Процес формування АФТА повинен бути завершений протягом 10 років. Зміни міжнародного становища економіки в країнах арабського регіону лише підкреслюють невідкладність переходу від державної, закритої економіки до принципів ринку і міжнародної орієнтації. За умов, коли передбачається збільшення надходжень із попередніх джерел іноземної валюти - зовнішньої допомоги і грошових переказів, працюючих за кордоном, - основного значення набуває зростання експорту. Найбільшими перспективними напрямами розвитку регіону є послаблення регіональної напруги і посилення зв'язків з Європейським Союзом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "3.2.4. Особливості економічної інтеграції країн Африки, Азії, арабських країн" |
||
|
||