| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.3. Критерії виділення підсистем світового господарства |
||
|
Світове господарство, будучи цілісною системою, складається з різних частин, підсистем, які мають певну спільність і відмінності. У своєму розвитку підсистеми переслідують не тільки спільні цілі глобальної системи, а й вирішують свої властиві їм завдання. У цьому відношенні на них впливають закономірності двоякого роду - внутрішні і зовнішні. Для виділення підсистем світового господарства застосовують цілий ряд критеріїв: - характер соціальної структури господарства; - рівень економічного розвитку; - тип економічного зростання; - рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. 1. Одним з найважливіших критеріїв виділення економічних підсистем виступає соціально-економічна структура господарства, яка грунтується на формах реалізації власності. Форми реалізації власності виступають важливим фактором розвитку світового співтовариства, роблячи визначальний вплив на формування суспільних відносин. Різні форми власності відображають різні ступені в поділі праці, а відносини індивідів до засобів праці визначають їх ставлення один до одного. Економічна реалізація власності виявляється насамперед в умовах з'єднання засобів виробництва з робочою силою, при цьому важливу роль відіграють конкретні організаційно-правові форми підприємств і господарської діяльності. Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми в процесі виробництва, а й форми розподілу виробленого продукту, його обміну і споживання. Вона показує, в якій якості в цьому процесі виступає особистий фактор виробництва, якими є ступінь і характер розвитку ринкових відносин. Тій чи іншій соціальній структурі економіки властива певна послідовність у розвитку окремих сфер господарства. Зі зміною цієї послідовності відбувається зміщення пріоритетів у структурі відтворення, включаючи розподіл національного доходу, тому соціальна структура господарства певною мірою впливає на формування нею певних періодів розвитку підсистем. 2. Поширеним критерієм визначення підсистеми виступає рівень економічного розвитку, який загалом характеризується обсягом ВВП на душу населення. Рівень розвитку також включає ступінь індустріалізації господарства (переклад виробництва на машинну основу) і структуру виробництва, які є важливими умовами зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, дають велику економію уречевленої праці, так само як і попередні технічні зрушення. Структура промислового виробництва складається з засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно рівні. У міру підвищення рівня економічного розвитку скорочується витрата сировини й енергії і замість натуральної сировини у все більшій мірі використовуються матеріали промислового, в основному хімічного походження. За рівнем національного доходу на душу населення країни діляться на кілька груп: - країни з високим рівнем національного доходу на душу населення - понад 9 тис. дол (ціни 1995 р.). Це понад 30 країн. У їх число входять більша частина країн Західної Європи (за винятком Албанії, Греції та югославянських республік та ін.), США, Канада, Японія, а також Ізраїль, Південна Корея, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати; - країни з середнім рівнем національного доходу на душу населення - від 750 до 8,5 тис. - країни з низьким рівнем доходу, в яких ВВП на душу населення не перевищує 750 дол Це близько 60 держав, у тому числі Індія, Китай, Пакистан, населення кожної з них перевищує 100 млн чол. Ця група включає 6 колишніх республік СРСР (центральноазіатські, Азербайджан, Молдова). Цю групу замикають Ефіопія, Танзанія, Сомалі, ЦАР, Сьєра-Ліоне. 3. Важливим критерієм визначення підсистем світового господарства виступає тип економічного розвитку, що виражає не тільки кількісні зміни у виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення. - При екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва при незмінній технічній основі, що призводить до практично незмінною ефективності виробництва. - Інтенсивний тип економічного розвитку базується на збільшенні масштабів випуску продукції шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва. Це передбачає вдосконалення засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок збільшення суспільної продуктивності праці. У реальній дійсності немає «чистих» типів економічного розвитку, проте стосовно окремих підсистем можна говорити про переважно екстенсивної йди переважно інтенсивної формах виробництва, що змінюють один одного протягом повоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн до середини 60-х років за багатьма ознаками відноситься переважно до екстенсивного, а в останні двадцять років - переважно до інтенсивного типу розвитку. 4. Характеристика і місце підсистем у світовому господарстві нерозривно пов'язані з роллю в національних господарствах зовнішнього сектору, який знаходить своє вираження в експорті й імпорті товарів і послуг, русі капіталу. Він зачіпає напрямку, міри і форми участі країни в міжнародному поділі праці. Світовий рівень розвитку продуктивних сил, інтернаціоналізація виробництва виключають можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. Міжнародний обмін забезпечує приплив відсутніх або більш дешевих споживчих і капітальних товарів і послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту. До основних показників, що характеризує роль зовнішньоекономічних зв'язків, відносяться експортні та імпортні квоти товарів і послуг, товарна структура зовнішньої торгівлі, характер участі в міжнародному русі капіталу, технології, робочої сили, ступінь відкритості (інтернаціоналізованності) господарства. Відкритість економіки зазвичай розглядається у функціональному та організаційному, інституціональному аспектах. Функціональний підхід визначає ступінь залученості країни в міжнародний поділ праці або залежність національного відтворення від зовнішньоекономічних зв'язків. На практиці функціональна відкритість оцінюється найчастіше розмірами експортної та імпортної квот, тобто ставленням експорту та імпорту до ВВП. Інституційна відкритість вимірюється рівнем лібералізації торговельного та валютного режимів країни. Приймається в розрахунок значення торговельних субсидій, непрямих податків, валютних, ліцензійних та інших обмежень. Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати або гальмувати загальне економічне зростання. Вважається, що він починає надавати стимулюючу і гальмівний вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту (Y) X + IM =0,25 Y Іншим критерієм відкритого характеру економіки є коефіцієнт еластичності зовнішньоторговельного обороту по відношенню до ВВП ? (X + IM) E=, ? Y Е - коефіцієнт еластичності зовнішньої торгівлі до ВВП; ? (X + IM) - приріст експорту та імпорту за певний період; ? Y - приріст ВВП за той же період. Коефіцієнт еластичності попиту на імпорт за доходами свідчить, наскільки зростає імпорт у випадку збільшення ВВП на 1%. Коефіцієнт еластичності попиту на експорт показує залежність між темпами зростання експортної продукції даної країни і ВВП держав, що імпортують цю продукцію. Зрозуміло, чим більше «відгукується» експорт на зростання економічної активності у світі, тим краще це для економіки країни-експортери. Коефіцієнт еластичності експорту або імпорту більше одиниці свідчить про збільшення відкритого характеру економіки, коефіцієнт, менший одиниці, - про його зменшенні. Відкритість економіки пов'язана з впливом участі країни в міжнародному поділі праці на формування структури її виробництва. У господарстві більш-менш замкнутого характеру структура виробництва залежить, з одного боку, від наявних у країні капіталу і ресурсів, з іншого - від структури внутрішнього попиту. Для відкритої економіки характерно, що міжнародний поділ праці впливає на прийняття рішень, що стосуються формування внутрішньої структури виробництва. 5. Досить важливою ознакою виділення підсистем виступає величина їх економічного потенціалу, що залежить не тільки від рівня розвитку, а й масштабу продуктивних сил, чисельності населення, розмірів території, наділеного природними ресурсами. Тому такі країни, як Китай, Індія, не без підстави виділяються рядом дослідників в окремі підсистеми. На підставі насамперед першого з розглянутих критеріїв у світовому господарстві виділяється певна кількість підсистем. Найбільш великими підсистемами, або метасистемами, є три групи національних економік: - промислово розвинені (капіталістичні) країни; - країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні чи країни з централізованим плануванням економіки); - що розвиваються. Фактично з цих трьох груп країн єдиної підсистемою є промислово розвинені країни. Міжнародні організації не мають єдиних підходів до визначення підсистем світового господарства. ООН і МВФ виділяють вище названі підсистеми світового господарства, але їх склад розрізняється. Так, статистика ООН включає в країни, що розвиваються Південну Корею, Сінгапур, які досягли високого рівня розвитку і мають подібну з західними країнами соціально-економічну структуру економіки. Дослідники Світового банку основним критерієм виділення груп країн вважають рівень ВВП на душу населення. У підручнику склад підсистем ближче до класифікації МВФ. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1.3. Критерії виділення підсистем світового господарства " |
||
|
||