| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Групи країн з перехідною економікою |
||
|
У процесі переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки сформувалися приблизно три групи країн. Перша група включає країни, де темпи просування до ринкової системи найбільш значні (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, країни Балтії). Порівняно швидке й успішне просування до ринкової економіки обумовлено низкою факторів: існуванням основ ринкової економіки до повороту до адміністративно-командній системі, тісними економічними та історичними зв'язками із Західною Європою, відносної збалансованістю структури народного господарства або невеликим об'ємом диспропорцій, консенсусом всіх верств населення щодо необхідності переходу до ринкової системи. Друга група включає країни, де перехід до ринкової економіки виявився зв'язаним з чималими, труднощами і здійснюється набагато повільніше, ніж у країнах першої групи (Росія, інші країни - члени СНД, Болгарія, Румунія, Югославія, Албанія, Монголія). Тут не було стійкої традиції ринкової економіки, а формування адміністративно-командної системи нерідко відбувалося на базі традиційної системи. Утруднюють просування до ринку і такі фактори, як наявність глибоких диспропорцій в структурі економіки, наявність сильних зрівняльних тенденцій і відсутність в суспільстві консенсусу з питання про характер перетворень, відносна ізольованість від розвинених країн, а нерідко і військові конфлікти на їх території. Третю групу складають країни Східної Азії (Китай і В'єтнам), де панування адміністративно-командної системи було короткочасним і перехід до ринкової економіки почався на основі традиційної патріархальної системи при вкрай слаборозвиненою промисловості і, отже, відсутності серйозних диспропорцій, а також при збереженні авторитарної політичної влади, в умовах сприятливого для розвитку ринкових відносин господарського менталітету населення. У цих країнах діяв ряд факторів, полегшували ринкові реформи. Тут перехід від колективних господарств до дрібним приватним був легко здійснимо , тому що основою сільського господарства залишався ручна праця. Важка промисловість і військово-промисловий комплекс становили порівняно невелику частку в економіці цих країн, що полегшило переорієнтацію їх промисловості на потреби споживчого ринку. Панування планової економіки в цьому регіоні тривало 25-30 років (проти 40 років - у Східній Європі та 70 років - у колишньому СРСР). Чимале значення мали традиційно висока трудова етика населення, що збереглася схильність до підприємництва. Нарешті, помітну роль зіграла китайська і в'єтнамська діаспора з її капіталом, кадрами і підприємницьким досвідом. Деякі економісти вважають за краще відносити Китай і В'єтнам чи не до перехідним (постсоціалістичним), а до посттоталітарним країнам на тій підставі, що в них офіційно не ставиться завдання переходу до ринкової економіки західного типу з переважанням приватної власності. Досвід ринкових перетворень у всіх трьох групах країн показує, що порівняно легко проходить лібералізація у вигляді скасування або ослаблення державного контролю над господарською діяльністю, відродження приватного підприємництва, а також приватизацію невеликих об'єктів (переважно у сфері торгівлі та побутового обслуговування). Набагато важче проходить лібералізація цін і демонополізація економіки, оскільки тут реформи стикаються з можливістю широкого соціального невдоволення. Настільки ж важкою, але в цілому вирішуваною проблемою виявляється фінансова стабілізація, також вимагає чималих жертв від населення. Вкрай важко вирішуваною завданням є ефективна (а не формальна) приватизація великих господарських об'єктів, а також проведення на практиці процедури банкрутства. Значних і тривалих зусиль вимагає подолання успадкованих структурних диспропорцій (при тому, що жодна країна не зважилася ліквідувати «горб» у вигляді хронічно збиткових великих промислових підприємств). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Групи країн з перехідною економікою" |
||
|
||