| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.4 Форми прояву праці |
||
|
по-перше, витрачанням людської енергії - це біологічна сторона праці; по-друге, взаємодією працівника з засобами виробництва - це організаційно-технологічна сторона праці; по-третє, виробничим взаємодією працівників один з одним - тут проявляється організаційно-соціальна сторона праці. Кожна із зазначених форм прояву має економічний аспект, який полягає в тому, що будь-які рішення щодо зміни біологічного змісту процесу праці, а також процесів взаємодії працівників із засобами виробництва й один з одним відображаються на величині витрат праці , а отже, і на загальних економічних показниках діяльності (продуктивності праці, прибутку та ін.) Тому економіка праці розглядає всі форми прояву праці в їх єдності, а також їх економічний результат. Біологічна (фізіологічна, психологічна та психофізіологічна) форма прояву трудової діяльності полягає у витрачанні в процесі праці енергії мускулів, мозку, нервів, органів почуттів. Витрати енергії людини залежать від величини фізичної (динамічної та статичної) і нервово-психічної навантажень на організм людини. Динамічна фізичне навантаження визначається обсягом фізичної роботи (в кілограмометрах), величиною енергетичних витрат (в калоріях), потужністю зусилля (у ВАТ). Статична фізичне навантаження характеризується величиною зусилля, яке робить людина без переміщення тіла або окремих його частин, помноженої на час підтримки цього зусилля (у кілограмах в секунду). Нервово-психічне навантаження визначається: ? обсягом і характером інформації, які сприймає і переробляє працівник для прийняття певних рішень протягом робочої зміни; ? інтенсивністю уваги, яка залежить від числа одночасно спостережуваних об'єктів, від тривалості зосередженого спостереження, від тривалості активних дій; ? напруженістю анализаторно-розумової діяльності, яка залежить від щільності сигналів - кількості повідомлень на годину, об'єму оперативної пам'яті - числа утримуваних в пам'яті елементів протягом певного періоду часу, величини емоційного та інтелектуального напруги; ? ступенем монотонності праці, яка залежить від кількості і тривалості елементів виробничих операцій, частоти їх повторення, часу пасивного спостереження за ходом технологічного процесу, тривалості часу монотонної праці протягом зміни; ? темпом роботи, тобто кількістю рухів рук, ніг, голови, корпусу в одиницю часу. У процесі праці на людину впливає велике число зовнішніх виробничих і позавиробничих факторів, що роблять вплив на його працездатність і здоров'я. Сукупність цих факторів називають умовами праці. Узагальнююча оцінка сукупного впливу на людину всіх факторів зовнішнього середовища буде характеризувати тяжкість праці, яка відповідно до раніше розроблених НДІ праці рекомендаціями поділяється на шість категорій. До першої категорії тяжкості відносять роботи, що виконуються людьми в умовах, близьких до комфортним. Працездатність і продуктивність праці до кінця робочої зміни і тижня в таких умовах не знижується або навіть підвищується. Роботи другої категорії важкості характеризуються сприятливими (але не комфортними) умовами праці, коли наприкінці робочої зміни і тижні з'являються помірне стомлення і зниження продуктивності праці. При третьої категорії тяжкості в кінці робочого періоду виникає функціональне прикордонний стан організму, для якого характерна нестійкість його фізіологічних реакцій, легко мінливих в бік поліпшення або погіршення під впливом додаткових факторів. Для четвертої категорії важкості праці відмітною особливістю будуть предпатологические зрушення в організмі, погіршення показників роботи, подовження періоду відновлення порушених функцій. П'ята категорія важкості робіт викликає в кінці робочого періоду патологічний стан організму. Кількість помилок в роботі і час відновлення порушених функцій різко зростають, виникають парадоксальні реакції, значно знижуються економічні показники роботи. Для відновлення працездатності потрібна велика кількості часу, виникають захворювання і стійка втрата працездатності. Для шостої категорії тяжкості робіт характерно виникнення патологічного стану організму людини незабаром після початку роботи, що нерідко переходить у розвиток серйозного захворювання. Класифікація робіт за ступенем важкості праці підкреслює важливість і необхідність проектування та організації трудових процесів із забезпеченням важкості праці в межах першої та другої категорій. Організаційно-технологічна форма прояву трудової діяльності полягає в певній системі взаємодії працівника із засобами виробництва - предметами і засобами праці. Така взаємодія залежить: ? по-перше, від технології і техніки виробництва (діяльності), які визначають технічну озброєність праці, ступінь його механізації та автоматизації, досконалість технологічних процесів; ? по-друге, від таких питань організації праці, як організація робочих місць, режими праці та відпочинку, підготовка і підвищення кваліфікації працівників, застосування раціональних прийомів і методів праці. Залежність трудових процесів від техніко-технологічної оснащеності виробництва виявляється в тому, що, наприклад: Трудощадящая технології, використовувані на підприємствах (особливо з шкідливими і небезпечними умовами праці), ведуть до питомої і абсолютного скорочення витрат праці ; технологічні процеси, що відрізняються великою трудомісткістю робіт, висувають підвищені вимоги до якості праці, точному дотриманню способу виконання робіт, раціональному використанню робочого часу; зростання складності виконання робіт вимагає зростання кваліфікації працівників; чим складніша техніка, тим вище вимоги до дисципліни праці і т.п . Зміст і характер взаємодії працівників із засобами виробництва визначається також особливостями вирішення питань за деякими елементами організації праці: ? добре продумане планування робочих місць забезпечує економію робочого часу і фізіологічних зусиль працівників за рахунок скорочення маршрутів їх переміщення на робочому місці, зручності обслуговування обладнання, раціональної робочої пози; ? раціональні прийоми і методи праці сприяють досягненню кращого використання інструменту та обладнання, економного використання робочого часу, забезпечення високої якості роботи, виконання і перевиконання норм праці; ? фізіологічно обгрунтований внутрішньозмінний режим праці та відпочинку створює умови для виконання виробничих функцій (посадових обов'язків) з найменшими витратами праці при збереженні високої працездатності персоналу; ? своєчасні та високоякісні подголовка та підвищення кваліфікації працівників необхідні для забезпечення відповідності рівня кваліфікації персоналу складності і якості виконуваних робіт. Нарешті, організаційно-соціальна форма прояву праці відбиває виробниче взаємодія працівників один з одним. Така взаємодія здійснюється як по горизонталі (взаємодія між працівниками суміжних робочих місць, а також взаємодія між основними і допоміжними працівниками), так, і по вертикалі (виробничі відносини між керівниками і підлеглими). Взаємодія між працівниками залежить: по-перше, від форм організації праці - індивідуальної чи колективної, від прийнятого на підприємстві рівня поділу і кооперації праці; по-друге, від складу і чисельності персоналу; по-третє, від організаційно-правової форми підприємства. Форма організації праці значною мірою визначає характер і зміст праці, а також порядок взаємодії між працівниками. Так, індивідуальна організація праці заснована на встановленні виробничого завдання окремо кожному працівнику, на персональних обліку виконаної ним роботи та нарахування заробітної плати за результатами цього виконання. Колективна організація праці передбачає, що встановлення виробничого завдання, облік виконаної роботи та нарахування заробітку ведуться для окремих підрозділів без індивідуальної розбивки для кожного працівника. Тому при колективної організації праці, наприклад при бригадній організації праці, система виробничої взаємодії всередині підрозділу визначається конкретними обставинами, що виникають в ньому, що дає можливість більш гнучкого, ніж при індивідуальній організації праці, реагування на них. Форми поділу праці (функціональне, технологічне, професійне та кваліфікаційне поділ) і відповідні їм форми кооперації праці також характеризують особливості виробничої взаємодії між працівниками, створюючи для нього різні можливості використання праці залежно від того, які форми прийняті на підприємстві. При функціональному розподілі праці, тобто при відокремленні видів трудової діяльності залежно від виконуваних працівниками на підприємстві функцій, взаємодія, тобто кооперація праці, здійснюється між різними функціональними групами працівників, такими, наприклад, як основні та допоміжні робітники, керівники і фахівці і т.д. Технологічне поділ праці на окремі виробничі операції та види робіт тягне за собою необхідність взаємодії працівників, які виконують різні операції та види робіт. Те ж можна сказати і про професійний, і про кваліфікаційний поділі і кооперації праці. Зазначені види виробничої взаємодії працівників відображають його організаційну сторону. Але взаємодія працівників як форма прояву процесу праці має і соціальну сторону - взаємодія на виробництві між різними соціальними групами персоналу, различающимися за статтю, віком, освітою, стажем роботи, сімейним станом і т.д. Соціальна і демографічна (половозрастная) структура працівників підприємства, установи накладає відбиток на характер виробничої взаємодії між ними. Тому при вивченні чи організації трудового процесу необхідно звертати увагу на соціальні параметри персоналу. Особливості виробничої взаємодії працівників один з одним залежать також від чисельності персоналу. На підприємствах з малою чисельністю працівників праця кожного, як правило, у всіх на виду, що створює умови для організації більш чіткого виробничої взаємодії. Крім того, невеликої за чисельністю персонал легше організувати, простіше індивідуалізувати і контролювати його працю. На великих підприємствах такі умови характерні для окремих підрозділів, а в різних підрозділах вони можуть істотно відрізнятися один від одного. На характер взаємодії працівників впливає і організаційно-правова форма підприємства. Відповідно до Цивільного кодексу України до числа таких форм належать господарські товариства, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю), виробничі та споживчі кооперативи, державні та муніципальні підприємства. Тут має значення форма власності підприємства і його розмір. Усі відзначені сторони прояву праці перебувають у нерозривній єдності і являють собою єдиний процес праці. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1.4 Форми прояву праці " |
||
|
||