| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. РУХ КАПІТАЛУ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ |
||
|
Суть вивозу капіталу, як відомо полягає в тому, що за кордон переноситься вже не акт реалізації прибутку, укладеної в ціні експортованих товарах, а сам процес її створення. Це зумовлює економічний інтерес боку, що вивозить капітал, що, однак, поєднується з зацікавленістю приймаючої сторони у залученні іноземного капіталу. В останні роки спостерігається значне зростання вивозу капіталу. Це пояснюється рядом причин. По-перше, прискорення економічного зростання призводить до зростання попиту на капітал. У тому ж напрямку діє і науково-технічний прогрес, що вимагає для своєї реалізації все нових і нових капіталовкладень. По-друге, перенесення виробництва трудомісткої продукції в країни, що розвиваються дозволяє звужувати витрати виробництва за рахунок більш дешевої робочої сили. По-третє, вкладення капіталу у видобувні галузі за кордоном забезпечує постійні джерела сировини. По-четверте, вкладення капіталу в обробну промисловість розвинених країн дозволяє долати митні бар'єри, які стоять на шляху розширення експорту. По-п'яте, брак капіталу в приймаючих країнах в цілому або в окремих секторах, галузях, інфраструктурі за наявності інших сприятливих факторів. Важливу роль відіграють також екологічні фактори - перенесення шкідливих для навколишнього середовища виробництв в інші країни, в першу чергу, що розвиваються. В результаті, з 1970-х років обсяг зарубіжної продукції ТНК став перевищувати обсяг світової торгівлі. Так, продукція американських зарубіжних філій перевищує обсяг експорту товарів з США більш ніж в 4 рази. На закордонне виробництво припадає приблизно чверть ВНП промислово розвинених країн. За період з 1914 року до кінця другої світової війни прямі закордонні капіталовкладення збільшилися на 1/3. Потім вони подвоювалися кожне десятиліття, потім кожні шість-сім років. За чверть століття (1965-1990 рр..) Зростання склало 4 рази. У 1992 році був досягнутий рубіж в 2,2 трлн. дол., тобто відбулося більш ніж чотирикратне збільшення за одне десятиліття. За один рік вивозиться близько 200 млрд. дол. В експорті прямих капіталовкладень домінують США, ЄС і Японія. На цю "тріаду" доводиться приблизно 4/5 загального обсягу вивезення і ввезення капіталу. Головним полем докладання іноземного капіталу стали самі промислово розвинені країни. У вивезенні капіталу з держав на всі країни припадає в середньому лише 30-33% нових прямих інвестицій. Це обмежує масштаби залучення країн, що розвиваються в процес інтернаціоналізації виробництва на основі сучасних вимог НТР. Напрямок руху капіталу втратило свою колишню однобічність, коли капітал направлявся з промислово розвинених країн у що розвиваються. Зараз важко виділити країни, які є тільки експортерами капіталу або імпортерами. Багато з них є одночасно експортерами та імпортерами капіталу. Особливо це характерно для взаємопроникнення американських і західноєвропейських капіталів. Що стосується структури інвестицій, то слід відзначити збільшення частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. Якщо до першої світової війни частка прямих інвестицій поставляла 10%, у міжвоєнний період - 25%, то зараз на них припадає близько 80%. Це свідчить про прагнення монополій взяти повністю під свій конт-роль зарубіжні підприємства. Зазнала суттєвих змін і галузева структура вивозу капіталу. До другої половини 1950-х років капітал вкладався переважно у видобувні галузі, з другої половини 1950-х років - в обробну промисловість і торгівлю, з другої половини 1960-х років переважної сферою докладання іноземного капіталу стала новітня технологія і сфера послуг. Експорт капіталу здійснюється не тільки приватними монополіями з метою отримання прибутку, а й урядами та міжнародними валютно-фінансовими організаціями виходячи з військово-стратегічних та політичних інтересів. Державний капітал вкладається за кордоном у першу чергу в інфраструктуру: будівництво портів, транспорту, систем зв'язку, тим самим створюючи сприятливі умови для вкладення приватних інвестицій. Частка державного капіталу в загальному обсязі вивезення капіталу становить близько 30%, а кредити міжнародних фінансових організацій - близько 10%. Державний капітал експортується в різних формах: - безоплатні субсидії і дотації переважно найменш розвиненим країнам; - державні довгострокові кредити на розвиток (на 25-40 років); - державні комерційні кредити; - державні гарантії приватних кредитів. Кредити міжнародних фінансових організацій хоча і займають скромне місце в обсязі експортованого капіталу, але грають велику роль як стимулятор експорту приватного капіталу. Надання МВФ небудь країні навіть невеликого кредиту служить сигналом для приватного капіталу про безпеку вкладати гроші в цю країну: "перевірено, мін немає". Взаємне проникнення капіталів в економіку призводить до утворення в економіці окремих країн потужного іноземного сектора. Так, в результаті напливу в США іноземного капіталу, який перевищив 1,5 трлн. доларів (з них приблизно 250 млрд. дол. - прямі інвестиції), близько 20% активів банків США належать іноземцям, майже 3 млн. Які ж наслідки для експортують і імпортують капітал країн настільки інтенсивного руху капіталів? Вони не однозначні: мають позитивні і негативні сторони. Для країни - експортера капіталу погіршується платіжний баланс, хоча згодом коли почнуть надходити прибутку від цих вкладень платіжний баланс буде поліпшуватися. Експорт капіталу розширює ринки збуту товарів для країни - експортера капіталу. Але в той же час звужує ринок праці, так як робочі місця йдуть за кордон. Для імпортера капіталу його ввезення означає приплив валюти, підвищення зайнятості, впровадження нових технологій. Але в той же час втрачається контроль над окремими секторами національної економіки. Ці міркування потрібно мати на увазі при розробці Росією політики залучення іноземних інвестицій. Хоча вихід Росії з економічної кризи немислимий без залучення іноземного капітал. Однією з форм міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили. В її основі можуть лежати як економічні, так і політичні причини. Політичні фактори, що викликають масові переселення людей, виникають через військові дії, етнічних конфліктів (вимушені переселенці-біженці). Останні приклади такого роду міграції - біженці з Чечні, Таджикистану. Що стосується економічної міграції, то її причинами є надлишок робочої сили в одних країнах і їх недолік в інших, істотні відмінності в умовах додатки робочої сили. Наприклад, приплив турецької робочої сили до Західної Європи, а також до Росії. В після-дніе роки спостерігається збільшення потоку емігрантів з країн Південної та Південно-Східної Азії в США і Західну Європу. Серед емігрантів можна виділити дві групи: некваліфіковані робітники і творчі працівники (вчені, творча інтелігенція). Особливу проблему представляє еміграція наукової та творчої інтелігенції (т. н. Проблема "витоку мізків"). Вона підриває науково-технічний потенціал нації і збагачує потенціал приймаючої країни. За оцінками експертів, втрата від витоку мізків з Росії набагато перевищує користь від усіх видів іноземної допомоги. США, Канада, Західна Європа, Австралія регулюють приплив іноземної робочої сили, встановлюючи певні квоти на в'їзд іноземців. Із створенням Європейського Союзу зняті всі обмеження на переміщення робочої сили в межах ЄС. Водночас посилюються правила прийому робочої сили з Росії та інших країн СНД. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. РУХ КАПІТАЛУ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ " |
||
|
||