| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.3.1. Правовий статус і роль угод, що укладаються на різних рівнях |
||
|
Прийнята в Росії система колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці включає в себе укладання генеральних, галузевих, територіальних угод і колективних договорів в первинній ланці. При цьому важливе значення має визначення правового статусу елементів багаторівневої системи угод в умовах перехідної економіки. Генеральна угода - інструмент колективно-договірного регулювання трудових відносин, що визначає узгоджені позиції сторін з основних принципів проведення соціально-економічної політики в майбутній період і їх спільні дії щодо її реалізації. Генеральні угоди укладаються на федеральному рівні, а також на рівні суб'єктів Російської Федерації і адміністративно-територіальних утворень у складі суб'єктів Російської Федерації. Федеральне угода є тристороннім і укладається між загальноросійськими об'єднаннями профспілок, загальноросійськими об'єднаннями роботодавців та Урядом Російської Федерації. На рівні суб'єктів Російської Федерації і адміністративно-територіальних утворень у складі суб'єктів Російської Феде-рації учасниками угод можуть бути відповідні профспілки та їх об'єднання; об'єднання роботодавців або уповноважених ними органів; орган виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації . Генеральні угоди повинні включати, як правило, загальні установки соціально-економічної політики даного періоду і ох-вативать сукупні інтереси працівників і роботодавців. У них передбачаються положення: про принципи регулювання трудових відносин, у тому числі у сфері розвитку ринку праці та зайнятості населення, в області оплати праці найманих працівників, Доходів та рівня життя населення, соціального захисту населення, соціального забезпечення, умов, охорони праці і соціального страхування . Галузеві угоди визначають узгоджені позиції сторін щодо основних принципів соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угод щодо їх реалізації. Учасниками галузевих угод є, як правило, три сторони. На федеральному рівні - відповідні общероссійс-кі профспілки та їх об'єднання, загальноросійські об'єднання-роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями представник-ні органи, Міністерство праці і соціального розвитку Російської Федерації. На рівні суб'єктів Російської Федерації і адмініс-тратівно-територіальних утворень у складі суб'єктів Російської Федерації-відповідні профспілки та їх об'єднання; об'єк-єднання роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями представницькі органи, органи з праці суб'єкта Російської Фе-ської Федерації. Угоди, укладені на рівні галузей, орієнтуються головним чином на інтереси працівників і роботодавців даної галузі при одночасному обліку параметрів рішення соціально-економічних проблем, зафіксованих в генеральній угоді. Територіальні угоди укладаються між представницькими органами найманих працівників (як правило, територіальними радами профспілок), об'єднаннями роботодавців або іншими уповноваженими роботодавцями представницькими органами, територіальними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Роботодавці та працівники підприємств і організацій, розташованих у конкретному регіоні, виходять в процесі переговорів про умови праці та інших аспектах соціальної політики з економічних умов виробництва на даній території і адекватних їм трудових угод. Оскільки ринок праці формується на окремих територіях, територіальні угоди належать до найважливіших інструментам соціального партнерства. Їх значення визначається тим, що вони є першим ступенем децентралізованого регулювання трудових відносин. Колективний договір як правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання трудових відносин між працівни-ками організації та роботодавцями покликаний визначати узгоджені позиції сторін щодо вирішення найважливіших питань умов та оплати праці, соціальних виплат та компенсацій, соціального забезпечення і страхування та інших аспектів життя колективу. Він повинен визначити також зобов'язання і відповідальність сторін за виконання основних його положень. Колдоговір є двосторонньою угодою і укладається між представницьким органом найманих працівників (профспілковим комітетом) і роботодавцем (адміністрацією). Він, як правило, доповнює і розвиває норми, прийняті в галузевому, територіальному та генеральному угодах, конкретизує їх. При цьому до уваги приймаються також фінансове становище підприємств і орга-нізацій і особливості становища в соціально-трудовій сфері колективу. Таким чином, чіткий розподіл функцій і визначення кола проблем, що вирішуються на державному, регіональному, галузевому рівнях і безпосередньо на підприємствах повинні забезпечувати узгоджені дії ланок єдиної системи договірного регулювання-вання трудових відносин без дублювання і протиріч. Взаємозв'язок угод за рівнями повинна означати не тільки їх ув'язку з предмету договору, але і за термінами, періодичності та пос-ледовательно їх укладення. Генеральна угода, що визначає основні підходи до вирішення соціально-економічних проблем в той чи інший проміжок часу, має випереджати кампанію договірного регулювання на інших рівнях. Питання узгодження термінів укладання угод, як показує практика, важливий перш все з точки зору створення преемственной взаємозв'язку прийнятих на різних рівнях соціального партнерства рішень. Одночасно необхідно врегулювання питання форм відпові-дальності, законодавчого її закріплення в прийнятих норма-тивних актах. Відсутність чіткого переліку заходів відповідальності сторін і механізмів, що дозволяють реалізувати форми відповідальності, значною мірою знижують якість соціального партнерства на всіх рівнях. Всі названі теоретико-методичні підходи до розвитку системи укладання колективних угод і договорів, на жаль, в діючих в Російській Федерації нормативно-правових актах1 до кінця не вирішені, що певною мірою відбивається на реальній практиці колективно -договірного регулювання трудових відносин. До числа вимагають уточнення проблем належать: визначення правового статусу всіх видів угод, необхідність і порядок укладення колективних договорів на підприємствах недержавних форм власності, обов'язки підприємців усіх рівнів вести переговори з регулювання трудових відносин, посилення і розширення функцій держави у правовому забезпеченні формування системи соціального партнерства. Продовжує гостро стояти питання про необхідність прийняти законодавчі акти або доповнення до чинних законів, що розмежовують функції і повноваження сторін переговорів на кожному їх рівні без утиску прав кожної з них і забезпечують реалізацію системи регулювання трудових відносин на різних рівнях. Механізм договірного регулювання діє в сучасній Росії далеко не в повну силу у зв'язку із несформованими до кінця представницькими органами роботодавців і найманих працівників, відсутністю нормативної регламентації функцій окремих видів угод. Практика договірного регулювання заробітної плати, як показують дослідження, проведені Інститутом праці Мінпраці Росії, не орієнтована в належній мірі на забезпечення основних функцій заробітної плати - відтворювальної, і сти-мулірующее. 1 Закон Російської Федерації «Про колективні договори і угоди», прийнятий у березні 1992 р., а потім уточнений і доповнений в листопаді 1996 р., Феде-ральний закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності »(прийнятий Державною Думою в грудні 1995 р.), а також Положення про Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин, затверджене постановою Уряду Російської Федерації в грудні 1994 року Тим часом відмінності в оплаті праці за категоріями працівників, територіям і галузям повинні складатися під впливом сукупність-ності взаємопов'язаних факторів: відмінності в складності праці, обумовлені неоднорідністю технічного базису виробництва і складністю об'єктів докладання праці; відмінності в природно- кліматичних і виробничих умовах праці, що роблять вплив на умови відтворення рабо чий сили і на забезпеченість відповідних сфер докладання праці робочою силою (попит і пропозиція робочої сили); відмінності в результативності праці окремих працівників та ефективності роботи колективів в цілому, в ув'язці с.оценкой сте-пені взаємодії технічних, організаційних та пфофессі-онально-квалйфікаціонних факторів; відмінності у значимості сфер прикладання праці для розвитку еко номіки в цілому. Аналіз показує, що складна диференціація в оплаті праці далеко не завжди враховує дію цих чинників |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "6.3.1. Правовий статус і роль угод, що укладаються на різних рівнях" |
||
|
||