| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.3.4. Форми міжнародних розрахунків |
||
|
Міжнародні розрахунки - це система організації і регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають поміж юридичними особами і громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі із зовнішньої торгівлі, послуг, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному здійснюються через банки за допомогою кореспондентських договірних відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. З цією метою банки укладають між собою кореспондентські угоди про відкриття рахунків ("но-стро" - рахунки даного банку в інших банках, і "лоро" - рахунки інших банків у даному банку), в яких обумовлюються порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку в міру витрачання коштів. Ці розрахунки здійснюються переважно у безготівковому порядку. До способів розрахунків відносяться: чек, вексель, банківська тратта, переказ (поштове, телеграфне/телексне, міжнародне платіжне доручення, платіжне доручення за системою СВІФТ (Співтовариство всесвітніх міжбанківськихфінансовихтелекомунікацій, створене\^973 p.), завдяки якій процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився від 1 год. до 20 хв). Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів. Для страхування валютних ризиків, що виникають при міжнародних розрахунках, за^^ стосовуються різні захисні застереження. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів. Механізм міжнародних розрахунків здійснюється за допомогою вироблених світовою практикою правил і звичаїв. Так, розрахунки з використанням документарних акредитивів регламентовані Уніфікованими правилами і звичаями, які вперше були прийняті Міжнародною торговою палатою на Віденському конгресі в 1933 p., і які періодично переглядаються (нині діє редакція 1933 p.). Розрахунки у формі інкасо регламентуються Уніфікованими правилами з інкасо (вперше розроблені Міжнародною торговою палатою у 1936 p.; нині діє редакція 1978 р.). При цьому до цих документів приєднуються не країни, а банки. У випадках приєднання правила і звичаї стають обов'язковими для банків і їх клієнтів, які використовують вказані форми розрахунків. Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, що мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо й акредитив. Суть інкасової форми розрахунків полягає в тому, що банк за дорученням його клієнта (експортера чи кредитора) отримує платежі від імпортера (платника) після відвантаження товарів і надання послуг. Отримані кошти зараховуються на рахунок клієнта в банку. Здебільшого використовується документарне і чисте інкасо (на основі цього стягуються платежі з імпортера). Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційними документами. Чисте (просте) інкасо - це інкасо фінансових документів (перевідні і прості векселі, чеки, платіжні доручення й інші документи, що використовуються для здійснення платежів), які не супроводжуються комерційними документами. Інкасова операція є вигіднішою імпортеру, оскільки платіж здійснюється проти документів, які дають йому право на товар. До цього моменту імпортер може зберігати свої кошти в обороті. При цьому відсутній ризик платити ще й за невідвантажений товар. Для експортера завжди існує ризик того, що імпортер з різних причин може відмовитись від товару. Акредитивна форма розрахунків вигідніша для експортера, оскільки вона означає сплату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу при дотриманні експортером умов акредитива, і є незручною для імпортера, оскільки останньому потрібно внести у банк значний аванс для оформлення акредитива. Акредитив - документ, за яким банк (чи інший кредитний заклад) доручає іншій кредитній установі здійснити на прохання клієнта оплату документів на користь третьої особи - експортера (бенефіціара) в разі виконання ним певних умов. Крім цього, акредитив може забезпечити короткостроковий кредит при умові згоди банку провести облік (покупку) документів. Одним із основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив - угода, за якою банк-емітент, що діє за дорученням клієнта (наказодавця акредитива) повинен протягом певного часу (терміну акредитива) виплатити зазначену суму (суму акредитива) третій особі (бенефіціару). Такі розрахунки регламентуються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговельною палатою й доповненими нею у 1993 р. Документарний акредитив поділяється на відкличний і безвідкличний. Відкличний акредитив може бути замінений чи анульований бан-ком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. При безвідкличному акредитиві бенефіціар має тверде зобов'язання банку не анульовувати й не змінювати акредитива без його участі. Резервний акредитив - зобов'язання банку-емітента перед отриму-вачем-бенефіціаром (організацією-експортером) здійснювати оплату в межах зазначеної в акредитиві суми в разі невиконання наказодав-цем (імпортером) своїх зобов'язань за основним контрактом. Банківський переказ - розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові щшої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи Установи.Банки можуть здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів. V Розрахунки у формі авансу. Найвигідніші експортеру розрахунки у формі авансу (тобто оплата частини вартості контракту до відвантаження товару). Як правило, платіж у формі авансу може досягати 1/3 загальної суми контракту. Ця форма може застосовуватись тільки тоді, коли імпортер вкрай зацікавлений в отриманні товару (у випадку, коли кількість продавців на світовому ринку чи кількість товару обмежені) чи тоді, коли експортер тисне на імпортера. Розрахунки за відкритим рахунком - метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після його отримання. У міжнародному бізнесі цей метод обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньо-фірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Потрібно зазначити, що вибір форми розрахунків визначається багатьма факторами. Деякі з них вигідніші експортеру, а деякі - імпортеру. Контрольнізапитанняізавдання: 1. Назвіть сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі. 2. Охарактеризуйте місце зовнішньої торгівлі в структурі світовоїекономіки. 3. Чим характеризується динаміка і структура міжнародної торгівлі? 4. Дайте характеристику експортній та імпортній політиці держави. 5. Яка роль СОТ у регулюванні міжнародної торгівлі? 6. Назвіть структуру платіжного балансу та фактори впливу на нього. 7. Що таке прямі і портфельні інвестиції та які тенденції їх розвитку в сучасних умовах? 8. Охарактеризуйте зовнішньоторговельну діяльність України. 9. Дайте визначення міжнародних валютно-фінансових відносин. 10. Назвіть головні елементи системи міжнародних валютно-фінансових відносин. 11. Які взаємовідносини України і найбільших фінансово-кредитних установ світу? 12. Розкрийте суть і значення міжнародного кредиту. 13. Які існують форми міжнародних розрахунків? 14. У чому полягає різниця експортноорієнтованої стратегії індустріалізації від імпортозаміщення? |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "2.3.4. Форми міжнародних розрахунків" |
||
|
||