| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
19.1. Соціальні моделі і показники |
||
|
- ідеєю патерналізму як всебічної відповідальності держави за соціально-економічне становище членів суспільства. Дана ідея трансформувалася в соціальну модель як право центру використовувати будь-які адміністративні заходи, що представляються йому доцільними, для вирішення соціально-економічних завдань суспільства; - всебічної відповідальністю центру за процес виробництва, що веде до залежності індивіда від держави у розподілі матеріальних благ; - етатизм, тобто одержавленням соціальної сфери в суспільстві, що призводить до усунення населення від вирішення соціальних питань і в значній мірі підпорядковує вирішення багатьох проблем інтересам правлячої верхівки; - егалітаризмом - тезою соціальної рівності, яке виступає як можливість отримання благ по ступеня особистої участі індивіда в суспільно корисній праці; як рівність членів суспільства в ряді найважливіших сфер життєдіяльності: в освіті, охороні здоров'я, рівність перед законом і пр. У той же час соціально справедливим є надання економічної свободи членам суспільства для реалізації здібностей і забезпечення особистого добробуту. У розглянутій моделі дана теза був реалізований у вигляді зрівняльного розподілу доходів. У ринковій економіці соціальні моделі пройшли певні ця-іи трансформації з розвитком самої економічної системи. У середині XX в. склалася соціальна модель, що одержала назву держави добробуту. В основі цієї моделі лежала ідея, згідно з якою держава, не маючи власних інтересів, може виступати посередником між різними соціальними групами, бути захисником громадських інтересів. Ця ідея зумовила основні риси моделі: держава не втручалася в безпосередній процес виробництва, а мало вплив на бізнес побічно, через податки. Крім того, в країні створювалися широкі соціальні програми підтримки населення, програми перепідготовки для безробітних та ін Однак дана соціальна модель мала внутрішні протиріччя, що проявлялися в тому, що ринкові відносини у виробництві вступали в протиріччя з неринковими відносинами в соціальній сфері. Це призвело до відмови від даної моделі. Першою країною, що реалізувала модель держави добробуту в 1945 р., була Англія. Вона ж першою стала на шлях трансформації цієї моделі, почавши перехід від держжитла до приватного житла, від госмедобслужі-вання - до приватного медичного обслуговування, від держзабезпечення - до проведення політики зайнятості, від держкомпаній - через приватизацію до приватних компаній і т.д. В1940-1950-х рр.. в Європі була розроблена концепція соціального ринкового господарства, яка розглядалася як альтернативний варіант, своєрідний третій шлях розвитку держави між диким ринком і тоталізатором. Соціальне ринкове господарство визначається як синтез свободи (економічної свободи) і справедливості, а також соціальної захищеності, які забезпечує своїм громадянам держава. Теоретики даної концепції вважали, що саме ринкове господарство в силу своєї ефективності приймає соціальний характер і може створити добробут і дати економічну свободу для всіх. - господарську свободу споживача, виробника, власників засобів виробництва на свій розсуд купувати, виробляти, використовувати власність, вибирати професію, місце проживання тощо; - можливість для всіх членів суспільства визначати власний добробут в рамках правових і моральних норм; - можливість кожного члена суспільства володіти фундаментальними правами - правом на людську гідність, на вільний розвиток особистості; - обмеження господарської свободи, якщо вона порушує права третіх осіб, а також правила моральності і конституційний порядок. Соціально орієнтована ринкова економіка вимагає не тільки створення умов для економічної свободи індивіда, але також формування соціальної відповідальності громадян за результат економічної діяльності. Йдеться про соціальну відповідальність бізнесу перед суспільством. Саме розуміння соціальної відповідальності бізнесу трансформувалося від тези служіння бізнесу інтересам тих, для кого він організований, тобто для акціонерів своєї фірми, до тези соціальної відповідальності бізнесу як невід'ємного елементу в діяльності будь-якої фірми. Суспільство вимагає сьогодні, щоб бізнес мав добровільні зобов'язання по відношенню до всіх соціальних груп, а не тільки по відношенню до своїх акціонерів, а також зобов'язує менеджерів передбачати зміни в соціальному середовищі, поєднуючи цілі компанії з цілями суспільства. Нарешті, зростання соціальної відповідальності громадян за економічну ефективність передбачає зняття невиправданої диференціації в доходах за допомогою економічних і правових інструментів, а також оптимальне співвідношення витрат на соціальні цілі з боку громадян, держави та підприємців. Показники соціальної політики. Загальним показником матеріального добробуту різних соціальних груп виступає показник рівня життя, що відображає забезпеченість населення необхідними матеріальними благами і послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь задоволення розумних (раціональних) потреб. У широкому плані поняття рівня життя включає умови праці, побуту і дозвілля, здоров'я населення та освіта, природне середовище проживання та ін У цьому випадку використовується поняття якості життя. Визначено чотири рівня життя населення: 1) достаток (користування благами, що забезпечують всебічний розвиток людини); 2) нормальний рівень (раціональне споживання за науково обгрунтованими нормами, що забезпечує людині відновлення його фізичних та інтелектуальних сил); 3) бідність (споживання благ на рівні збереження працездатності як нижчої межі відтворення робочої сили); 4) злидні (мінімально допустимий за біологічним критеріям набір матеріальних благ і послуг, який дозволяє підтримувати лише життєдіяльність людини). Показники рівня життя диференційовано визначаються для всього населення, для різних соціальних груп, для домашніх господарств з різною величиною доходу. Грошова оцінка матеріальних благ і послуг, фактично споживаних в середньому домашньому господарстві протягом певного проміжку часу і відповідають певному рівню задоволення потреб, є вартісною оцінкою рівня життя. Система показників рівня життя в міжнародній статистиці ООН нключает 12 основних груп показників. 1. Народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики населення. 2. Санітарно-гігієнічні умови життя. 3. Споживання продовольчих товарів. 4. Житлові умови. 5. Освіта і культура. 6. Умови праці і зайнятість. 7. Доходи і витрати населення. 8. Вартість життя і споживчі ціни. 9. Організація відпочинку. 10. Транспортні засоби. 11. Соціальне забезпечення. 12. Свобода особистості. На початку 1990-х рр.. став застосовуватися показник індексу людського розвитку (ІЛР). Даний показник характеризує здатність держави створювати економічні та соціальні можливості для розвитку індивіда, а також формувати в суспільній свідомості розуміння відповідальності людини перед суспільством. Серед вищеназваних показників сюди входить також такий показник, як ВВП на душу населення. Всі країни за даним показником розбиті на три групи: > перша група - це країни з високим доходом, країни так званого «золотого мільярда»; > друга група - це країни з середнім доходом, куди відноситься 99 держав з річним доходом індивіда в інтервалі 695-8625 дол; > третя група - це країни з низькими доходами, куди відноситься 71 держава з доходом в інтервалі 695 і менш дол Показник ІЛР дозволяє проводити порівняльний аналіз рівня економічного розвитку країн і їх можливості вирішувати проблему зростання якості життя. Так, у 2000 р. даний показник склав (в дол): у США - 31 469; в Швейцарії - 26 420; в Канаді - 24 870; у Франції - 21 830; в Німеччині - 22 149; у Великобританії - 20890 ; в Росії - 4310; в Китаї - 3275. Стосовно до Росії ІЛР відображає несприятливі соціальні умови, що склалися на сучасному етапі розвитку нашого общества1. Так, індекс рівня освіти в другій половині 1990-х рр.. в Росії скоротився і склав 0,819 в порівнянні з серединою 1980-х рр.., коли він дорівнював 0,833. Показник народжуваності в Росії становить 1,24, а для простого відтворення населення він повинен становити 2,15. Відбувається процес депопуляції - стійкого перевищення числа померлих над числом народжених, який торкнувся різною мірою практично всю територію Росії. Так, в 2007 р. перевищення числа померлих над числом народжених по країні в цілому склало 470,3 тис. осіб. Стан здоров'я і рівень смертності відображаються у показнику тривалості життя населення країни. Даний показник на початку XXI в. становив у Росії в цілому 65,9 року, у тому числі для чоловіків - 59,9, для жінок - 72,4 року. Завдяки реалізації комплексу заходів у відповідності з національними проектами «Здоров'я», «Демографія» очікувана тривалість життя стала поступово збільшуватися: у 2007 р. до 67,5 року, у тому числі для чоловіків - 61,4 року, для жінок - 74 роки. В цілому за показником ІЛР Росія в середині 1990-х рр.. займала 52-е, нині - 48-е місце. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 19.1. Соціальні моделі і показники " |
||
|
||