загрузка...

трусики женские
« Попередня Наступна »

Тема 6. РИНОК ПРАЦІ. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В РОСІЇ


У період до 2008 р. на ринку праці складалася благопри-ятная обстановка, обумовлена ??позитивною динамікою зростання основних макроекономічних показників. Високі темпи економічного зростання справили позитивний вплив на ринок праці. Підвищився рівень зайнятості, зросла реальна заробітна плата. У період підйому спостерігалося збільшення числа нових робочих місць і більш активне використання робочої сили. Економічний підйом супроводжувався значним зростанням продуктивності праці. Різко знизився обсяг заборгованості із заробітної плати, починаючи з 1999 р. реальна заробітна плата зростала випереджаючими темпами порівняно з обсягом виробництва.
Чисельність економічно активного населення протягом зазначеного періоду збільшилася, причому більшою мірою для жінок.
Дана тенденція забезпечувалася за рахунок збільшення загальної чисельності трудових ресурсів. У 2000-2008 рр.. на ринок праці виходила молодь, яка народилася в 1983-1990 рр.., тобто в період підйому народжуваності. Однак, згідно з оцінками Росстату, починаючи з 2008 р. частка працездатного населення зменшиться. Відповідно, слід очікувати зниження абсолютної чисельності економічно активного населення.
Зайнятість протягом періоду економічного підйому стабільно збільшувалася. Зростаючий попит на трудові ресурси був задоволений завдяки підвищенню трудової активності за рахунок зниження рівня безробіття, а також збільшення числа відпрацьованих робочих годин. З середини 1990-х рр.. середня тривалість праці в російській економіці зросла на 4%.
Розвиток російської економіки стимулювало відновлення зайнятості. Однак, незважаючи на відновлення економічного зростання, показники створення робочих місць були відносно низькими. Так, протягом 1999-2008 рр.. зростання ВВП було стійким, а рівень зайнятості залишався практично незмінним.
Процес збільшення зайнятості відрізнявся нерівномірністю в різних секторах економіки. Так званий «формальний» сектор, що складається переважно з великих і середніх підприємств, навіть в умовах економічного зростання продовжував скорочувати робочі місця.
Основним «генератором» робочих місць виступив неформальний сектор, що включає працівників малих підприємств, індивідуальних підприємців. За пореформений період величина неформального сектора збільшилася на 10 млн чол. (З 20,9 до 30,5 млн чол.).
Такі різні реакції підприємств з різних секторів приводять до висновку, що витрати створення робочих місць розрізняються. Нові робочі місця продовжували створюватися виключно на неформальній або напівформальному основі через надмірну зарегульованість трудових відносин у формальному секторі. Таким чином, в Росії в період підйому спостерігалося економічне зростання із зростанням числа робочих місць, причому число останніх у формальному секторі навряд чи відповідало зростанню обсягів виробництва, кількість звичайних робочих місць у формальному секторі економіки знизилося, в той час як кількість тимчасових і випадкових робочих місць у неформальному секторі збільшилася. Це призвело до зростання сегментованості ринку праці.
Структура зайнятості за видами діяльності протягом пореформеного періоду значно змінилася. Зростання зайнятості в одних секторах економіки і зниження в інших були викликані численними трансформаційними шоками.
До теперішнього часу зміни галузевої структури російської зайнятості призвели до того, що вона стала більш «стандартної», притаманною економіці розвинених країн. Так, відбулося значне скорочення вторинного сектору економіки з одночасним розширенням третинного сектора, в результаті чого основна частина російської робочої сили перемістилася в сферу послуг. Однак відмінною рисою російської зайнятості є зосередження працівників у сфері соціальних послуг, в той час як у розвинених економіках спостерігається більш висока концентрація робітників в секторі ділових послуг.
У період 2000-2008 рр.. зазначені зміни продовжилися, залишається значним внесок секторів-«лідерів» у зміну галузевої структури зайнятості: втрати робочих місць у промисловості склали 2%, при цьому частка сфери послуг продовжувала зростати (приріст зайнятих у торгівлі - майже 2%).
У період економічного підйому робочі місця створювалися в першу чергу в секторі послуг. Разом з тим необхідно відзначити, що це структурна зміна практично стало результатом абсолютного скорочення зайнятості в сфері матеріального виробництва (понад 10 млн чол.), При тому, що приріст зайнятості безпосередньо в сфері послуг не надто значний (приблизно 2-3 млн чоловік).
Сформоване думку, згідно якій за масштабами розвитку сфери послуг Росія відстає від країн з ринковою економікою, вже не відповідає дійсності. Ситуація кардинально змінилася. Якщо дореформена російська економіка, при якій у вторинному секторі було сконцентровано понад 40% всіх зайнятих, дійсно була сверхіндустріалізованной, то в пореформений період частка вторинного сектора зменшилася до 30%. Причому частка зайнятих у сфері послуг збільшилася майже на 15%, і в даний час тут зосереджено вже близько 60% всіх працівників.
На початку реформ, в умовах глибокої трансформаційної кризи, за час якого Росія втратила майже половину ВВП, найбільші побоювання викликав зростання безробіття, який, як очікувалося, повинен був бути пропорційним зниженню обсягів виробництва. Однак навіть у період найбільшого спаду ВВП рівень безробіття в РФ не досягав позначки в 15%. Російський ринок «підстроювався» до шоків в першу чергу за рахунок цінової гнучкості (невиплати заробітної плати), а не за рахунок кількісної.
Протягом періоду економічного зростання (2000-2005) безробіття в Росії скорочувалася. Відкритим залишається питання про те, чи було зниження безробіття результатом перетікання безробітних до складу зайнятих або економічно неактивних.
При цьому показники застійної безробіття (при якій люди знаходяться в пошуку роботи більше одного року) продовжували залишатися значними. Збільшилася частка безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості. У той же час частка безробітних, які одержують допомогу з безробіття (20-30%), відносно мала. Це вказує на те, що відтоку безробітних за рахунок придбання робочих місць в основному перешкоджає відсутність вакансій, а не наявність стимулів, що негативно впливають на розвиток пропозиції праці.

Незважаючи на те, що в даний час увагу до ситуації з безробіттям дещо послабшав і більше зосередилося на інших аспектах функціонування ринку праці, для ряду регіонів безробіття залишається найгострішою проблемою.
Ситуація на ринку праці є похідною від загальноекономічної ситуації в регіоні. Тому до територій з найгіршими показниками функціонування ринку праці належать регіони з невисокими показниками економічного розвитку. У першу чергу до них відносяться республіки Північного Кавказу, Адигея, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія. При цьому, якщо в краях і областях безробіття носить в ос-новних структурний характер, в національних республіках практично весь обсяг безробіття пояснюється недостатнім попитом на робочу силу, пов'язаним з відсутністю точок економічного зростання. Основна маса безробітних (понад 60%) припадає на сільські райони. Безробіття в національних республіках характеризується значною тривалістю. Якщо в краях і областях частка хронічно безробітних відносно невисока (34%), то в республіках безробіття більш тривала, а частка застійних безробітних дуже висока (понад 60%).
У Росії відмінності в умовах ринку праці між регіонами проявляються набагато сильніше, ніж в інших країнах з подібними умовами, що є відображенням величезною економічною гетерогенності регіонів. Регіональні відмінності, як правило, мають інерційний характер: ті регіони, які демонстрували більш високі результати роботи на початку перехідного періоду, як правило, досягали більш високих результатів і на наступних етапах, що вказує на довгострокову природу відмінностей. Створення робочих місць і наявність вакансій в основному концентрується навколо великих міських агломератів з диверсифікованою промислової структурою - особливо з великим і дедалі ширшим сектором послуг, розвиненою інфраструктурою і кваліфікованою робочою силою. На відміну від цього перспективи зайнятості є вкрай низькими, а безробіття - високою в монокультурних (високоспеціалізованих) промислових регіонах.
На тлі помірних темпів зростання зайнятості в період економічного підйому динаміка зростання заробітної плати була більш значною. При цьому зафіксована тенденція до зростання не тільки номінальної, а й реальної заробітної плати. В останні роки зростання заробітної плати прискорився, але різниця в рівні оплати праці також істотно збільшилася. Реструктуризація підприємств не тільки привела до істотного підвищення зростання продуктивності праці, але й сприятливо позначилася на «інсайдерах».
Розрив в оплаті праці між кваліфікованими і некваліфікованими працівниками, який скорочувався до 1998 р., знову почав збільшуватися. Віддача від навчання у вищому навчальному закладі протягом 2000-х рр.. збільшилася, гендерні відмінності в заробітній платі продовжують зберігатися і навіть посилюються. Показово, що більш високий рівень освіти жінок нейтралізує посилення гендерної різниці.
У 2000-і рр.. знову почав активно обговорюватися питання про використання в якості регулятора оплати праці мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата виступає як граничного низького показника, скорочуючи диференціацію в оплаті праці. Як правило, на її частку припадає менше 20% середньої заробітної плати, а часто і близько 10%, а, отже, вона не виконує роль обмежувача доходів працівника. Це дозволяє компаніям зберігати низькооплачувані робочі місця, що саме по собі сприяє диференціації в оплаті праці.
З 1 січня 2009 р. мінімальний розмір оплати праці (МРОТ) становить 4330 руб. Збільшення МРОТ до прожиткового мінімуму може не тільки надати негативну дію на федеральний бюджет, але і торкнеться більш широке коло економічних взаємозв'язків. Підвищення МРОТ з виходом в 2008 р. на 100% прожиткового мінімуму зумовить випереджальне зростання показників заробітної плати. Істотно більш динамічний ріст фонду оплати праці пов'язаний, насамперед, з тим, що радикальне підвищення мінімальної оплати праці спричинить адекватне відвели-чення значної частини більш високих зарплат в економіці для збереження певної диференціації між винагородами працівників різних кваліфікацій.
Якщо припустити, що вказане підвищення всіх більш високих зарплат буде в результаті їх компресії меншим в 2 рази, в порівнянні з збільшенням МРОТ (тобто співвідношення МРОТ і середньої заробітної плати становитиме 20% замість нинішніх 9-10%), то розміри додаткових зобов'язань роботодавців з оплати праці зростуть дуже суттєво. Виникне небезпека завищення мінімальної заробітної плати проти продуктивності праці низькокваліфікованих працівників. Централізоване підвищення МРОТ впливає на всю «лінійку» зарплат, а не тільки низькооплачуваних працівників. Якщо досі наслідки підвищення МРОТ були невеликі, то тепер вони будуть більш масштабні. Слід брати до уваги значні і досить стійкі відмінності в рівнях заробітної плати по галузях і регіонах, зумовлюють додаткову гостроту проблеми підвищення МРОТ в окремих галузях і суб'єктах Росії. Наочною ілюстрацією даних відмінностей є показник частки працівників, які мають нараховану заробітну плату нижче прожиткового мінімуму працездатного населення.
У регіональному розрізі подібне рішення матиме ряд ефектів, що розрізняються залежно від стану економіки регіону. По-перше, в регіонах з нижчим існуючим рівнем середньомісячної заробітної плати по відношенню до среднероссійскому буде мати місце більший розрив між темпами зростання заробітної плати і темпами зростання МРОТ, тоді як в багатших - збільшення МРОТ не зробить катастрофічного впливу на динаміку середньої заробітної плати . По-друге, з урахуванням скорочення диференціації по заробітній платі в залежності від кваліфікації працівників у бідніших регіонах додаткове навантаження на роботодавців може скласти більше половини фонду заробітної плати.
Отже, російському ринку праці притаманні багато проблеми ринків праці розвинутих країн: при нижчій чисельності трудових ресурсів в економіці і диспропорції у попиті та пропозиції робочої сили зберігається актуальність завдання підви-щення швидкості створення робочих місць з гідними умовами праці та гідною оплатою.

Створити умови для ефективного функціонування ринку праці в новій ринковій середовищі був покликаний Трудовий кодекс, прийнятий наприкінці 2001 р. У 2006 р. в чинний Трудовий кодекс були внесені поправки.
Нове законодавство про працю стало підсумком компромісу між різними політичними силами. Тому не дивно, що норми, адекватні ринковим реальностям, сусідять у ньому з обмеженнями, успадкованими від радянського періоду.
Російський ринок праці формально є сильно зарегульованим, однак фактично демонструє високу гнучкість. Систематичні порушення трудового законодавства забезпечують підприємствам переваги і спотворено впливають на функціонування ринку праці.
Домінуючу роль відіграють адміністративні бар'єри, такі, як численні ліцензії та дозволу на здійснення підприємницької діяльності, обтяжливе податкове адміністрування і недостатність положень законодавства [3].
В даний час один їх самих широко обговорюваних питань: чи конкурують мігранти та корінні жителі за робочі місця. Мігранти розглядаються в своїй масі як «додаток» до кваліфікованої праці місцевих робітників або як неконкурентні на ринку праці групи, що формують пропозицію праці на тих локальних ринках, на яких при їх відсутності існував би дефіцит робочої сили. Проблема дефіциту робочої сили, в першу чергу, кваліфікованої, розширення пропозиції праці кваліфікованих працівників не вирішується за рахунок посилення потоків мігрантів, які склалися до теперішнього часу.
  Починаючи з 1999 р., протягом усього періоду економічного підйому приріст реальної заробітної плати становив щорічно не менше 10%. Якщо зайнятість практично не «реагувала» на зовнішні «шоки», то, навпаки, ціна праці варіювала значно. У період спаду російської економіки ринок праці реагував на зниження обсягів виробництва пониженням реальної заробітної плати. Інструментами цінової підстроювання ринку праці в період спаду були затримки і невиплати заробітної плати, неоплачувані відпустки.
  Модель російського ринку праці істотно відрізняється від моделей ринків праці розвинених країн. Останні демонструють меншу гнучкість у зміні заробітної плати. Ця відносна негнучкість підтримується розвиненими інститутами ринку праці, такими як розмір мінімальної заробітної плати, розмір допомоги з безробіття та ін У Росії подібні інститути також існують, однак вони в меншій мірі надають твердість заробітній платі: рівень мінімальної оплати праці та розмір допомоги з безробіття невеликі і до недавнього часу не були жорсткими обмежувачами «знизу» - бар'єрами для зниження реальної зарплати, якими є в розвинених економіках.
  Крім цього, висока гнучкість заробітної плати стала можлива завдяки сформованій структурі виплат працівникам. Зарплата складається з постійної і змінної частин. При цьому остання досягає 30% загальних виплат працівникам, на відміну від інших країн, де змінна частина не досягає і 10%. В умовах негативних шоків роботодавці скорочують свої витрати на працю за рахунок стиснення змінної частини виплат. У разі позитивної динаміки виробництва зростання виплат працівникам здійснюється знову ж за рахунок змінної частини. Це означає, що інституційні обмеження на рухливість оплати праці невисокі. І надалі ринок праці також віддасть перевагу варіювати ціну на працю, а не кількість зайнятих.
  Слід зазначити, що цінова підстроювання не приводить до розбалансованості в економіці, коли зростання заробітної плати підкріплюється зростанням продуктивності праці. У Росії в пореформений період темпи зростання заробітної плати випереджали темпи зростання ВВП і продуктивності праці.
  Однак, аналізуючи співвідношення продуктивності праці та заробітної плати, необхідно окремо зупинитися на методиці оцінки продуктивності праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення реальної заробітної плати та валової доданої вартості. Проте ряд дослідників вважає, що більш коректною є методика, при якій заробітна плата дефліруется за індексом цін промислового виробництва. Аргументом на користь використання такої методики служить те, що заробітна плата оцінюється тут не з позиції купівельної спроможності працівника, а з позиції роботодавця (як вартість робочої сили). Тоді витрати на робочу силу крім виплат безпосередньо працівникам повинні включати в себе податкові платежі на фонд оплати праці, перераховуються ра роботодавцями. Оцінки, отримані за різними методиками, призводять до різних висновків. У першу чергу тому, що динаміка зміни споживчих цін та цін виробників була різною. Номінальна заробітна плата, Дефлірованние за індексом цін виробників, виявиться нижче, ніж у випадку, якщо буде Дефлірованние за індексом споживчих цін.
  Розрахунки, проведені на основі «альтернативної» методики, показують, що, починаючи з 2004 р., темпи зростання продуктивності праці в промисловості перевищували темпи зростання витрат на робочу силу в цій галузі.
  Однак зазначені розрахунки коректно проводити тільки для промисловості. При цьому частка зайнятих у промисловості становить не більше чверті загального обсягу зайнятих.
  За оцінками, отриманими на основі традиційної методики, темпи зростання оплати праці перевищують темпи зростання продуктивності праці, результатом чого стає збільшення частки зарплати в загальних витратах виробництва.
  Тиск на заробітну плату, «підштовхування» до її подальшого зростання як реакція ринку праці на дефіцит робочої сили, а також в результаті зміни інституційного середовища в підсумку може призвести до підвищення частки витрат на працю в загальних витратах виробництва. У результаті буде втрачено одне з важливих конкурентних переваг російської економіки.
  В цілому, «атипова» модель підстроювання ринку праці, що сформувалася в умовах негативних шоків попиту, може виявитися неефективною в умовах підйому [3, 4].
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Тема 6. РИНОК ПРАЦІ. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В РОСІЇ "
  1.  Відповіді на запитання з залу
      тема розробляється економічними інститутами, в тому числі і нашим. Зроблено ряд пропозицій про введення соціальних індикаторів. Їх порогове значення характеризується рядом величин, наприклад чисельністю безробітних, величиною мінімального прожиткового мінімуму, кількістю людей, що живуть за межею бідності, рівнем захворюваності населення і т.д. Введення соціальних індикаторів і надання їм
  2.  Коментарі
      тема особистості: це матриця, в якій згодом диференціюються его і суперего. Ід включає все те психічне, що є вродженим і присутній при народженні, включаючи інстинкти. Ід резервуар психічної енергії і забезпечує енергію для двох інших систем. Его з'являється у зв'язку з тим, що потреби організму вимагають відповідних взаємодій зі світом об'єктивної реальності.
  3.  Тіньова економіка
      темах, хоча її масштаби і сфери можуть істотно різнитися. Вплив «тіньових» чинників на господарське життя може бути настільки відчутним, що суперечність між неформальним і формальними укладами перетворюється з другорядного в істотне соціально-економічне протиріччя - ті чи інші форми його прояви спостерігаються практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
  4.  Лекція 10-я Нова історична школа
      тематичного праці. Це, звичайно, зовсім перекручує картину первісного гро-ва. Виходить, що ніякої первісної економіки не було, че * ловек не відрізнявся від тварин, кожен поодинці здобував собі засоби існування. Відповідно цієї неправдивої схе-ме Бюхер підбирав і фактичний матеріал. Візьмемо інше питання. Бюхер багато уваги приділяв ан-тичної економіці, але давав їй
  5.  Тема 35. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ЯК ЦІЛЕ
      тема макроекономічних показників. Основні макроекономічні показники можна звести в чотири вихідні групи: - показники, що характеризують формування національного обсягу виробництва: валовий випуск продукції, валовий національний і внутрішній продукти, кінцевий і проміжний продукти, чистий національний продукт, національний, особистий і наявний доходи; - цінові показники:
  6.  Здавалося б, ми отримали чітке уявлення про те, що ж являє собою безробіття.
      ринок праці не за-безпечує абсолютну зайнятість: закони про мінімальну заробітну плату, діяль-ність профспілок, роль ефективної оплати праці та пошук підходящої роботи. Новини ДЕБАТИ З ПРИВОДУ РІВНЯ МІНІМАЛЬНОЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ У 1996 р., в розпал передвиборної президентської гонки, питання про міні-мальної оплаті праці був центральною темою політичних дискусій. Біль-
  7.  Глосарій
      тема (централізована планова, комуністична) - економічна система, що панувала раніше в СРСР, країнах Східної та Центральної Європи і ряді азіатських держав. Її відмітні особливості - «громадська» (в реалії державна) власність на всі види виробничих ресурсів, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване планування як
  8.  9.4. Сучасний етап розвитку світового господарства
      тема контролю за якістю продукції, не більше 0,01% браку; * випереджаюче зростання продуктивності праці; * значно менші втрати трудового часу. 2. Макрорівень: * більш високий рівень доходів населення; * перерозподіл доходів на користь виробництва, а не потреб-лення; * високий рівень приватних накопичень. Експорт споживчих товарів не був єдиною формою
  9.  § 6. Основні напрямки сучасної економічної теорії
      тема яких створює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя (в тому числі господарської), людських зв'язків і відносин, які носять стійкий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути також виступають важливим фактором відбору. Розрізняють соціально-технологічний, соціально-психологічний і
  10.  Список рекомендованої літератури
      ринок і право. - М.: Справа, 1993. 65. Курс загальної економічної теорії / За ред. А.І. Добриніна, Л.С. Тарасевича. - СПб., 1996. 66. Курс економічної теорії / За ред. ?.?. Чепуріна і?.?. Кисельової - Кіров: АСА, 1994. 67. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс: У 2 т. - М.: Республіка, 1993. 68. Ленін В.І. Імперіалізм як вища стадія капіталізму / / Полі. зібр. соч. - Т. 27. 69.
загрузка...
загрузка...
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний