| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Збереження миру, роззброєння і конверсія військового виробництв |
||
|
При цьому частка військових витрат у валовому національному продукті становила: у США - менше 6%, у ФРН - близько 3%, в Японії - 1%. Число зайнятих у військовій промисловості досягало: у США - 3,35 млн. чоловік, у ФРН -290 тис. осіб, у Швеції - 28 тис. чоловік. Наслідком накопичення конфліктного потенціалу в розвивається зоні (різка поляризація доходів різних верств населення, зростання злиднів, соціальної несправедливості, безробіття, господарські диспропорції, витрати «демонстраційного ефекту», корупція, періодичні військові зіткнення як внутрішнього, так і міждержавного характеру, пр.) з'явився вельми помітне зростання військових витрат, який у ряді випадків міг приймати характер і масштаби гонки озброєнь. Таким чином, складалася парадоксальна ситуація: з одного боку, це - економічні труднощі і різні кризові явища, посилення нестійкості господарського зростання, крайня потреба в ресурсах для розвитку, з іншого боку, постійно наростаючий процес мілітаризації економіки , що виражається насамперед у високих темпах зростання військових витрат і значне підвищення частки його у всесвітніх витратах на озброєння, нічим не виправдане марнотратство ресурсів. Так, з 1970 р. по 1985 р. питома вага країн, що розвиваються в світових військових витратах зріс з 7,2 до 17,7%, а сума досягла в середині минулого десятиліття 150 млрд. доларів США. При цьому дослідники проблеми розглядають прагнення багатьох незалежних держав до інтенсифікації витрат на озброєння як одне з серйозних, мають планетарне значення наслідків їх слаборазвитости. Слід мати на увазі, що зростання військових витрат виступає першою і найбільш чітко обумовленою формою мілітаризації в країнах, що розвиваються. В Африці, наприклад, тільки в період 80-х років військові витрати зросли в 2 рази. Їх питома вага у валовому національному продукті став часто вище, ніж у розвинених країнах. При цьому в Латинській Америці військові витрати в порівнянні з недавнім минулим дещо скоротилися, що пояснюється перетворенням військових статей в тяжкий тягар для господарства країн регіону. Це фактично визнали лідери багатьох латиноамериканських країн, підписавши декларацію на підтримку збалансованого скорочення військових бюджетів та виділення з зекономлених таким чином коштів додаткових ресурсів для соціального та економічного розвитку своїх країн. В Азії наприкінці поточного сторіччя склалася вельми строката картина, в якій переважає тенденція до зростання військових асигнувань: в одних країнах-під впливом агресивної політики реакційних сил, заохочувані зовнішніми силами, в інших - як протидія цій політиці для забезпечення власної безпеки. Як відомо, зростаючі військові витрати чинять прямий негативний вплив на державний бюджет. Тим більше, що зростання питомої ваги військових витрат у бюджетах країн, що розвиваються відбувається одночасно з різким скороченням його частки, яка використовується на освіту і охорону здоров'я, тобто на розвиток тих сфер соціального обслуговування населення, в яких такі країни відчувають особливо гостру потребу. При цьому країни з найменшим національним доходом на душу населення, як правило, виділяють на військові галузі більшу частину свого бюджету, ніж промислово розвинені держави. Очевидно, що саме на зростання військових витрат лягає головна відповідальність за зростання бюджетних дефіцитів, що потім викликає посилення інфляції, що приводить до важких економічних і соціальних ускладнень. У зв'язку з тим, що в деяких країнах, що розвиваються держбюджет не витримує ваги воєнних витрат, робляться спроби перевести збройні сили на своєрідне «самофінансування» (використання доходів від продажу старого спорядження, техніки та обладнання), що створює ілюзію незалежності збільшення реальних військових витрат від стану економіки країни. Але ці заходи не в змозі реально зменшити той збиток, який наноситься непродуктивної тратою матеріальних і фінансових ресурсів на військові потреби. Необхідно також мати на увазі, що негативний вплив військових витрат на економічний розвиток країни може виявлятися не тільки безпосередньо, одноразово. Воно, як правило, набуває тривалий характер. На сучасному етапі економіці багатьох країн, що розвиваються доводиться розплачуватися за надмірні військові витрати минулих років. Неминучий супутник мілітаризації - державний борг - залишається у спадок на довгі роки після виходу з ладу застарілої військової техніки. Крім того, мілітаризація перекручує сутність науково-технічного прогресу в сучасному суспільстві, звертаючи вищі досягнення людського інтелекту на створення все більш потужних і досконалих засобів знищення людей. Науково-технічний прогрес визначає такі зрушення в самій структурі військового господарства, які підвищують питома вага витрат на технічне забезпечення у порівнянні з витратами на утримання особового складу збройних сил. Зрозуміло, що для країн, що розвиваються це створює додаткові економічні труднощі, так як основна частина технічного забезпечення їх збройних сил являє собою «імпортний компонент» їх військового потенціалу. Так, загальна сума імпорту озброєнь і військових матеріалів країнами, що розвиваються з 60-х по 70-і роки збільшилася в 4 рази, а на нинішньому етапі цей показник зріс ще більше. У ці країни прямує до 3/4 всього зброї, що надходить на світовий ринок. За розрахунками журналу «Саут», на заборгованість, пов'язану з імпортом зброї, припадає до 1/4 усього зовнішнього боргу розвивається світу (можливо, навіть більше, оскільки багато матеріали, використовувані у військових цілях або необхідні для розширення військового потенціалу, у зовнішньоторговельній статистиці проходять з невійськових статтями: пальне для військових літаків та іншої бойової техніки практично не відрізняється від нафтових продуктів, призначених для невійськового використання). Зростання імпорту таких і подібних матеріалів, що викликається збільшенням їх споживання у військових цілях, офіційно не включається у військовий імпорт, хоча його вплив на платіжний баланс і на заборгованість нічим не відрізняється від імпорту зброї. Крім того, імпорт військових матеріалів підриває процес економічного розвитку і погіршує соціальне становище населення, позбавляючи країни, що розвиваються багатьох з тих імпортних товарів, які їм необхідні. Нарешті, накопичення зброї з імпорту створює ілюзію військової могутності і можливості одержания легкої військової перемоги над своїми сусідами, що веде до небезпеки розв'язування руйнівних внутрішніх та міждержавних конфліктів. Поєднання тупикової ситуації в дозволі соціально-економічних проблем, розжарення внутрішньої соціальної напруженості, елементів крайнього авантюризму в керівництві якої країни здатне викликати потрясіння, які є детонатором військових зіткнень глобального масштабу. Нові підходи до проблем безпеки і збереження миру, утвердилися у світовому співтоваристві з другої половини 80-х рр.., Поставили проблему переходу від економіки озброєння до економіки роззброєння, чи проблему конверсії військового виробництва, яку можна визначити як послідовний переклад ресурсів, виробничих потужностей і людей з військової в цивільну сферу. Проте необхідність і доцільність конверсії не сприймаються однозначно, на шляху її здійснення з'являються економічні та соціальні бар'єри. Так, близько двох століть триває суперечка про роль військового виробництва у розвитку економіки. Протягом тривалого періоду часу насамперед у країнах розвиненої зони створювалося і підтримувалося думку про те, що кошти, вкладені у військово-промисловий комплекс, стимулюють економіку, будучи стабілізатором ринкового попиту, забезпечуючи завантаженість виробничих потужностей, створюючи робочі місця, стимулюючи науково-технічний прогрес . Але, як вже було показано вище, в останні роки підтверджується все ширше, що військові витрати гальмують економічний і технологічний розвиток. Згідно думку американських вчених, такі витрати носять чітко виражений інфляційний характер, так як заробітна плата працівників оборонних підприємств, ведучи до зростання споживчого попиту, не сприяє розширенню пропозиції товарів і послуг, а, крім того, військове виробництво відволікає сировину і технічних фахівців від цивільних галузей. Існування ж монополізму військово-промислового комплексу і гарантований ринок збуту знижують продуктивність праці, підвищують витрати виробництва порівняно з цивільними галузями економіки. Як показують сучасні дослідження, конверсія не сприяє і зростанню безробіття, оскільки на створення одного робочого місця у військовому виробництві потрібно більше (за деякими підрахунками, в 4 рази) капітальних вкладень, ніж у цивільному провадженні. Так, кожні 10 млрд. доларів створюють на 40 тис. робочих місць менше у військовому виробництві, ніж якби ці гроші були направлені в цивільні галузі. Наводяться й такі дані: 1 млрд. доларів США витрат Пентагону на виробництво дає приблизно 48 тис. робочих місць, а витрачена у сфері охорони здоров'я ця сума створить 76 тис., а в системі освіти - 100 тис. Важко заперечувати, що розробка військової техніки привела до появи ряду технологічних нововведень в авіації та інших сферах життя суспільства. Проте, за даними ООН, в мирних цілях використовується не більше 1/5 досліджень у військовій техніці. Якщо при цьому врахувати, що такими розробками, що дають ефективність лише на 20%, зайнято 40% усіх вчених та інженерів, то стає очевидним, що військові програми гальмують науково-технічний прогрес. Таким чином, стає очевидним, що перемикання ресурсів на мирні цілі відповідає життєвим інтересам всіх країн. Фахівці вважають, що використання лише 10% світових військових витрат на вирішення глобальних проблем, організацію спільних міжнародних дій у цій сфері поклали б край масового голоду, неграмотності, хвороб, дозволили б подолати злидні і відсталість сотень мільйонів людей, запобігти екологічній катастрофі на планеті. Проте здійснення конверсії викликає необхідність вирішення низки проблем, оскільки конверсія пов'язана зі структурною перебудовою економіки. Пропонований переклад підприємств на випуск цивільної продукції потребують, як вважають експерти, урядової допомоги по типу допомоги компаніям, де відбувається велика модернізація виробництва. Іншою не менш важливою є проблема підвищення економічної ефективності військової промисловості. Як уже підкреслювалося вище, привілеї в постачанні її сировиною і матеріалами, завищені витрати виробництва, гарантований збут продукції, високий рівень монополізації призводять до отримання невиправдано високого прибутку в цих галузях і до зниження конкурентоспроможності на комерційному ринку. Тому зниження рівня привілеїв оборонних підприємств, яке почалося в ряді промислово розвинених країн, є важливою умовою їх виживання в ринковій економіці. Підготовці умов для проведення конверсії сприяє і процес диверсифікації, збільшення частки цивільного виробництва в діяльності оборонних підприємств. Це досягається не тільки за допомогою придбання нових компаній, що мають досвід роботи в цивільних галузях, але і напрямом витрат на НДДКР в невійськові області. Слід мати на увазі. що в Росії передбачається формування в районах з високою концентрацією конверсіруемих військових виробництв технополісів і технологічних парків із залученням фахівців та інвестицій з інших країн. Безсумнівний інтерес представляє економічний аспект роззброєння. У ході його розкрилася проблема, яку поки не готові вирішувати ні США, ні Росія. Йдеться про дорогі матеріалах, які в перспективі можуть стати невичерпними джерелами енергії. Проте в даний час немає технології перетворення високозбагаченого урану в паливо для АЕС, тому будуть потрібні сховища цього матеріалу. Крім того, програма ліквідації отруйних речовин, знищення тисяч танків, гармат, бронетехніки передбачає великі витрати. Все це викликає неоднозначні оцінки конверсії у всіх державах, що мають військове виробництво. Наприклад, в США серед негативних аспектів конверсії на перше місце висувають необхідність перекладу близько 600 тис. кваліфікованих фахівців у виробництво з більш низьким рівнем технології. Проте проведення конверсії вже дає результати: частка цивільної продукції на оборонних підприємствах досить висока. Так, на рубежі 90-х рр.. питома вага випуску окремих товарів ВПК становив: верстати - 15%; установки для видобутку нафти і газу - 32,4%; обчислювальна техніка - 85%; алюмінієвий прокат - 93%; радіоприймачі, телевізори, відеомагнітофони, швейні машинки, фотоапарати - 100% ; холодильники - 92,7%. Все це свідчить про великі можливості використання науково-виробничого потенціалу ВПК. Фахівці вважають, що багато підприємств оборонної промисловості не придатні для масового виготовлення простих і дешевих виробів, тому технологічні характеристики цивільних виробів повинні відповідати характеристикам конверсіруемих виробництва. Це дозволило б зберегти науковий і виробничий потенціал, мати мінімальні витрати на організацію виробництва нових виробів, отримати достатню рентабельність. При проведенні конверсії вельми важливо правильно визначити спеціалізацію оборонних підприємств, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію. Таким чином, в умовах прояву нових підходів до надійного забезпечення безпеки і збереження миру цілком можливо перейти до широкомасштабного скорочення озброєнь і збройних сил протистояли раніше один одному військово-політичних блоків, а також раціональному проведенню конверсії військового виробництва. Але проблеми оптимального використання всіх видів природних, матеріальних і фінансових ресурсів пов'язані з не менш складною проблемою збереження середовища проживання людини. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Збереження миру, роззброєння і конверсія військового виробництв" |
||
|
||