ГоловнаЕкономікаІсторія економіки → 
« Попередня Наступна »
П.Д. Агарков, Г.Г. Балабанова, Л.Г. Галкін, Т.А. Давиденко, Л.І. Журавльова. Історія економіки, 2004 - перейти до змісту підручника

Формування господарства капіталістичних країн в 1914-1990 рр..


Період з 1914 р. по 1939 р. у вітчизняній і зарубіжній історико-економічній літера-турі справедливо охарактеризований як час становлення та активного розвитку системи дер-жавного регулювання капіталізму. Це виражалося у повсюдному скороченні лібе-рального режиму ринкових відносин, який панував в більшості розвинених країн протягом XIX в., На основі небувалого досі посилення втручання держави в економічні відносини. Цей процес можна позначити терміном етатізаціі (від франц. L'etat - держава), а сформувався режим економічних відносин визначити відповідно терміном етатизм.
Схематично даний період можна розділити на кілька етапів: 1914-1918 рр.. - Період військової економіки; 1919-1923 рр.. - Період повоєнного кризового стану господарства; 1924-1928 рр.. - Період стабілізації; 1929-1933 рр.. - Період світової економічної кризи; 1934-1939 - період передвоєнної економічної кон'юнктури.
Друге десятиліття ХХ в. відзначено найбільшим за всю передувала історію чоло-вечества військовим катаклізмом - Першою світовою війною. Для підтвердження цієї тези досить нагадати, що у війну було втягнуто понад 30 країн з півтора мільярдним на-селищем, що становило на той час 2/3 всіх жили на планеті людей. Вражають і жахають масштаби понесених в ході війни втрат. З 74 млн. чоловік, поставлених під рушницю, по-гинуло близько 10 млн. і більше 20 млн. було поранено і покалічено. Число мирних жителів, загинув-ших від епідемії і голоду - неодмінних супутників війни, склало не менше 10 млн.
Крім цього, війною була знищена приблизно третина матеріальних цінностей її країн-учасниць. Це не тільки величезна кількість військової техніки, але і втрати в промисловому, сільськогосподарському секторах, інфраструктурі, житловому фонді, потенціалі при-рідних ресурсів і т. д.
Війна незмірно прискорила розвиток тенденції до посилення ролі держави в госпо-кої життя, далеко просунула процес складання системи регульованого капіталізму. Введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійно скорочується внаслідок зростаючих непоправних втрат господарського потенціалу було єдино можливим умовою продовження війни. Тому до моменту її закінчення практично у всіх країнах склалася яскраво виражена етатіческій система господарських відносин.
На ступінь і форми розвитку системи державного регулювання економічних відносин в роки Першої світової війни у ??воюючих країнах впливали такі основні фактори: рівень соціально-економічного розвитку, особливо національного ук-лада і соціально-політичних відносин і, безумовно, ступінь участі тієї чи іншої краї-ни в безпосередніх військових діях. Проте слід констатувати, що у всіх країнах - учасницях війни спостерігався яскраво виражений процес етатізаціі господарських відносин, який після її закінчення був припинений, і почалося зворотний рух до скорочення гіпертрофованої в надзвичайній обстановці системи державного регулювання.
Післявоєнний період нестабільного стану господарства більшості країн світу з'явився прямим наслідком важких втрат, понесених ними у 1914-1918 рр.. На ступінь нестабільно-сті також впливав ряд факторів, серед яких слід виділити: масштаб понесений-них втрат, поразка чи перемога даної країни у війні, ступінь мілітаризації і етатіза-ції економіки в роки війни, загальний рівень соціально-економічного та політичного розвитку, а також ряд національних особливостей.
Наступний період 1924-1929 рр.. характеризувався в розвинених країнах подальшим скор-щением втручання держави у господарські відносини. Втім, не слід розуміти це як просте, механічне і тим більше повне повернення до системи відносно вільних ринкових відносин. Ілюзорність такого погляду стане очевидною при більш конкретному аналізі розвитку господарства окремих країн. Слід лише зауважити, що відступ етатизму було далеко не повним, та й не могло бути таким, так як і в 20-ті роки практично у всіх країнах спостерігалося об'єктивний процес монополізації економіки, зрощування монополій і держави, подальшого спотворення вільних ринкових відносин, що виражалося , зокрема, через поглиблення внутрішньогосподарських диспропорцій і т.д. Крім того, далеко недосконала Версальська система, яка встановила «новий» політичний порядок, в цілому не дозволила гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені війну країни до нової спроби територіального й економічного переділу світу. Це, в кінцевому рахунку, служило політичним обгрунтуванням збереження досить сильних елементів етатизму також і в період стабілізації.
Період Великого кризи 1929-1933 рр.. повторно, за короткий проміжок часу, але вже в мирний час викликав небувалі темпи зростання державного втручання в господарське життя. Розвиток етатизму було характерним для всіх без винятку країн. Відмінна риса нового етапу розвитку системи державного регулювання в тому, що феномен етатізаціі отримує досить міцне теоретичне обгрунтування в кейнсіанської теорії. У дещо іншому ключі трактують неминучість виникнення системи державного регулювання економічних відносин дуже популярні на той час доктрини: італійська корпоративізм, німецький націонал-соціалізм, численні соціалістичні концепції і т.д..
Порівняно невеликий період після кризового стану економіки 1934-1939 рр.. не зазначений скільки б то не було очевидним, як це спостерігалося в 20-ті роки, відмовою від етатизму в більшості провідних країн. Причини цього криються, насамперед, у вкрай нестійкому стані національних економік, які в той час, хоча й різною мірою, відчували наслідки недавнього світової кризи. Більш того, можна з відомою часткою впевненості стверджувати, що практично повсюдно спостерігається подальший розвиток системи державно-го регулювання економіки, в основі якої - яскраво виражена тенденція до мілітаризації в умовах підготовки країн до Другої світової війни.
Перша світова війна, підірвавши господарства європейських країн, висунула США на роль лідера капіталістичного світу. Воюючим країнам були потрібні різноманітні товари, які вже не виробляла їх промисловість, перекладена на військові рейки. Ці товари можна було купити у єдиної великої індустріальної невоюющей країни - США. За роки війни експорт американських товарів виріс в 1,5 рази. Правда, промислове виробництво збільшилося значно менше - всього лише на 20%.
Війна вимагала величезних витрат. Зайняти необхідні гроші можна було у США. У ре-док за роки війни США перетворилися з заборжників європейських країн в їх кредитора.
Сприятливі умови збереглися для США і в післявоєнні роки. Розорена Європа потребувала продовольстві, промислових товарах, в обладнанні для відновлення своєї промисловості.
Населення США в 1920 р. становило 6% населення земля, але тут проводилася майже половина світової промислової продукції, у тому числі 85% автомобілів, 66% нафтопрово-дуктів, більше половини чавуну і сталі.
У 1920-1921 рр.. американська економіка пережила невеликий спад, після якого почався промисловий підйом 20-х років, що отримав назву епохи «проспериті» (процвітання). Особливо високими темпами в ці роки розвивалася автомобільна промисловість, яка давала роботу і іншим галузям, тому що для автомобілів були потрібні метал, гума, бензин. Саме на цей час припадала загальна «автомобілізація» населення, коли авто-мобіль ставав майже обов'язковою приналежністю кожної родини.
У зв'язку з цим середні верстви населення Америки переселяються в приміські будинки. Запро-родний будинок і автомобіль стають стандартом американського способу життя.
Однак цей підйом мав і суттєві недоліки. По-перше, за 9 років підйому, з 1921 р. по 1929 р., виробництво зросло всього на 26%. По-друге, збереглися недовантаження виробничих потужностей і масове безробіття, тобто такі явища, які раніше були по-казниками кризи. Недовантаження виробничих потужностей становила 19%, а безробітних було близько 2 млн. чол.
Дійсно, високими темпами в роки піднесення росли так звані нові галузі - автомобільна, авіаційна, гумова, алюмінієва, радіоелектронна промисловість, старі ж галузі - металургійна, вугільна, текстильна - випробовували застій. Саме в цих галузях спостерігалася і недовантаження виробничих потужностей, і безробіття. Пов'язано це було з технічним прогресом. Кам'яне вугілля як вид палива йшов в минуле разом з паровими двигунами. Двигуни внутрішнього згоряння вимагали рідкого палива, багато чорного металу було потрібно для масивних парових двигунів, для будівництва залізниць, а нова техніка вимагала більше кольорових сплавів. Скорочувався ринок збуту для текстильної промисловості, тому що саме ця промисловість в колоніях і слаборозвинених країнах стала розвиватися в першу чергу. Коротше кажучи, після Першої світової війни посилилася нерівномірність розвитку різних галузей промисловості.
У 1929 р. почався найсильніший в історії капіталізму світова економічна криза. Почався він в США, і промислове виробництво тут скоротилося вдвічі. Число безработ-них збільшилася до 17 млн. чол. Тисячі сімей безробітних викидалися на вулицю. На ок-Раїна міст, виросли «гуверовські городки» (по імені президента), які складалися з халуп, побудованих зі старих ящиків. Молоді безробітні йшли з сімей, щоб знайти роботу в інших місцях, але не знаходили. Уздовж залізничних ліній, під мостами вони уст-раівалі табору і вели організовану табірне життя. Вони звикали до цієї вільної бродячого життя і тепер уже не особливо шукали осілого місця. У тих, хто залишився на роботі, заробітна плата знизилася на 35-50%.
Доходи фермерів у зв'язку з падінням цін на сільськогосподарські продукти зменшилися вдвічі. Ціни на ці продукти впали більше ніж на промислові товари: у промисловості монополії вживали заходів проти падіння цін. П'ята частина американських фермерів знищ-лась. Вони кинули свої землі, і пішли в міста, поповнюючи армію безробітних.
Уряд, щоб зупинити падіння цін на сільськогосподарські продукти, органи-поклику їх скупку і знищення. Були знищені мільйони тонн зерна, шкірі, цукру, рису. Було підраховано, що через дешевизну пшениці її вигідніше використовувати як паливо, ніж паливні брикети. І деякі школи та урядові установи стали опалювати пшеницею. Оскільки запасів бавовни з урожаїв минулих років було достатньо, щоб повністю задовольнити світовий попит, посіви бавовни були переорані. Було перероблено на добрива 6 млн. свиней.
У роки кризи збанкрутувало 40% банків Америки. Вкладники, щоб зберегти свої гроші, стали спішно забирати з банків вклади. Природно, це прискорювало банкрутства. Що-б зупинити цей процес, президент США оголосив банки закритими. Прозвучала розпоря-дження здати все золото, яке було у людей, в банки. За утайку золота належало покарання - 10 років в'язниці. Була проведена девальвація долара: його золотий вміст було знижено на 40%.
Криза була такою катастрофою, що економісти стали говорити про кінець капіталізму, про те, що в колишньому вигляді капіталістична економіка не може продовжувати існування. У цей час народжуються нові економічні теорії - рецепти порятунку і перебудови господарства. Мабуть, найбільш важливою, з них стала теорія англійського економіста Дж. М. Кейнса. Його вчення і послужило теоретичною основою того, що ми називаємо державно-монополістичним капіталізмом.
Нам необхідно уточнити це поняття. Нерідко визначали державно-монополістичний капіталізм так: це злиття монополій з державою, тобто таке положення, коли монополії контролюють, тримають у своїх руках державну владу.
Очевидно, сутність державно-монополістичного капіталізму полягає в дру-гом. Держава починає регулювати господарський розвиток, керувати ним, організовує програмування економіки, тобто придбає функції, яких раніше капіталістичне держава не мала. Тому правильніше говорити не про державно-монополістичному капіталізмі, а про державне регулювання економіки. Чому відбувається перехід до державного регулювання? Тому що воно дозволяє уникнути криз.
Як це відбувалося в США? Новий президент США Франклін Д. Рузвельт проголосив систему заходів оздоровлення економіки - так званий «новий курс».
При уряді була створена NIRA (National Industrial Recovery Administration) - «На-нальних адміністрація з відновлення промисловості». На чолі її встав «мозковий трест» - рада з найбільших економістів і промисловців. NIRA і стала здійснювати державне регулювання господарства.
Промисловість було розділена на 17 галузевих груп. На чолі кожної групи був по-ставлен свій орган і для кожної групи були введені свої правила - «кодекси чесної кон-куренції». «Кодекси» встановлювали обсяг виробництва, ціни і т.д., тобто ставили виробниц-ство в певні рамки, відповідно до місткості ринку збуту, тобто з розрахунком не ремон-водити продукції більше, ніж може поглинути ринок.
Іншим напрямком курсу Рузвельта була організація великих державних робіт, але які було асигновано понад 3 млрд. дол, - будівництво нових доріг, аеродромів, шкіл, лікарень та інших споруд, в основному, у сфері інфраструктури . Для організації цих робіт було побудовано 2,5 тис. наметових таборів, куди і збирали безробітних.
  Ці роботи зменшували безробіття і збільшували ринок збула, тому що колишні безробітні тепер отримували зарплату і купували товари, та й для самих робіт купувалися з ринку будматеріали, будівельні механізми і багато іншого. Таким чином, ці роботи поглинали товари з ринку, не проводячи товарів, і це розсмоктувати кризу.
  Відповідні заходи були прийняті і в сільському господарстві. Держава стала скуповувати землі у фермерів, залишаючи цю куплену землю як пустку, без використання; стало ви-виплачувати премії за скорочення поголів'я худоби, за скорочення продукції, т.
 е. намагалося со-Крат обсяг сільськогосподарського виробництва, привести його відповідно з можливо-стями збуту.
  Таке державне регулювання було незвичайним для старого капіталізму і сприйматися як щось некапіталістіческое. Оскільки заходи Рузвельта обмежували свободу підприємництва, Верховний суд США визнав політику Рузвельта суперечить конституції, і в 1934 р. більшість заходів «Нового курсу» було заборонено.
  Після закінчення кризи підйом був досить слабким. У 1937 р. почався новий криза. Промислове виробництво впало на 36%, кількість безробітних зросла до 10,5 млн. Вихід з цієї кризи був пов'язаний вже з початком Другої світової війни.
  У результаті Другої світової війни економіка ряду країн, і перш за все Японії та Західної Німеччини, була на тривалий час дезорганізована. Значно ослабли позиції Франції та Великобританії. Війна деформувала або навіть повністю вивела з ладу ри-нічні механізми регулювання капіталістичного відтворення, спостерігався занепад господарського життя багатьох країн.
  США - єдина країна світу, чия економіка вийшла з Другої світової війни значно зміцніла. Більше того, за роки війни національний дохід країни зріс в два рази. Після війни на частку США припадало 60% промислової продукції, 2/3 золотого запасу та 1/3 експорту капіталістичного світу.
  Технологічну перевагу і найвища продуктивність праці, рясні при-були дозволяли фінансувати нові капіталовкладення як усередині країни, так і за її преде-лами.
  У післявоєнній зовнішньоекономічній політиці США особливе місце займає Західна Європа. У своїх зв'язках з цим регіоном США пройшли за післявоєнний період шлях від патронування до взаємин відносного рівності.
  На цьому етапі США докладали значні зусилля з соціально-економічної стабілізації своїх західноєвропейських союзників. 5 червня 1947 в якості «програми відродження Європи» після Другої світової війни був представлений план Маршалла, названий так за ім'ям його розробника - держсекретаря США Дж. Маршала. Планом передбачалося виділення на певних умовах позик і кредитів. У плані Маршалла погодилися брати участь 16 європейських країн. З квітня 1948 по лютий 1952 країна Західної Європи (Англія, Франція, Голландія, Іспанія, Західна Німеччина) отримали 17 млрд. дол За планом Маршалла. Одночасно з цим американський бізнес вигідно скуповував західноєвропейські підприємства.
  Для проведення в життя плану по зміцненню позицій західноєвропейського капіталізму, утвердження в регіоні американського впливу була створена спеціальна Організація Євро-пейского економічного співробітництва (ОЄЕС), що здійснювала контроль за розподілом-ем засобів та умовами їх використання.
  У перші післявоєнні десятиліття лідируюче положення США у світовому капіталістичної господарстві було безперечно. Але економічний підйом Західної Європи і примушує-ленний ринок Японії істотно змінили це положення.
  Нові завдання, що стоять перед державою, знайшли відображення в програмі «Нові рубе-жи» Дж. Кеннеді на початку 60-х рр.. Програма була розроблена групою неоліберальних еко-номістів. Вони передбачали послідовний курс на підтримку рівноваги між пропозицією товарів і послуг і сукупним попитом з метою забезпечення безперервного сба-лансірованного економічного зростання при високому рівні зайнятості та необхідності стабільності цін. В основі програми лежала кейнсіанська ідея дефіцитного фінансування. У 1962-1963 рр.. проводилися заходи в області соціальних програм. Були зроблені ус-тупкі представникам великого бізнесу.
  Загалом політика «Нові рубежі» дала позитивні результати. Індекс промисло-ного виробництва в 1964 р. перевищив рівень 1961 р. на 20%. Частка США у валовому внутріш-ньому продукті (ВВП) знизилася з 44% в 1960 р. до 27% в 1980 р., в промисловому виробництві - з 35,4 до 32,9%. Помітно знизилася частка США у світовому капіталістичному експорті: з 18 до 12% за цей же період. Більшість провідних капіталістичних країн, що відставали за рівнем продуктивності праці від США в 1950 р. в два-п'ять разів, до початку 80-х років вже майже повністю ліквідували цей розрив.
  У січня 1981 р. президентом США став Р. Рейган. Проводилася ним економічна по-литика, що отримала назву «рейганоміка», з'явилася варіантом неоконсервативної політики, яка протягом 80-90-х років застосовувалася у всіх розвинених капіталістичних країнах. Вона включала в себе: скорочення соціальних програм і всіх видів податків, боротьбу з інфляцією за допомогою жорсткої кредитно-грошової політики, де регулювання підприємницької діяльності.
  У 80-х роках позиції США у світовому капіталістичному господарстві знову усталилися: у 1986 р. на частку США припадало близько 34% промислового виробництва розвинених капита-лістіческіх країн (порівняно 32% в 1970 р.) і 20% їх зовнішньоторговельного обороту (1970 р. - 18%).
  Гострою економічною проблемою початку 90-х рр.. став дефіцит державного бюджету - 290 млрд. дол, зростаючий державний борг - близько 4 млрд. дол
  Вихід з ситуації, що склалася уряд нового президента США Б. Клінтона, за-ступив на цей пост в листопаді 1992 р., побачило в помірній за масштабами бюджетно-фінансовій програмі стимулювання економічного зростання.
  План стабілізації економіки включав три програми:
  1) програму стимулювання економіки через збільшення числа робочих місць, на кото-рую передбачалося 30 млрд. дол;
  2) інвестиційну програму, яка прелагается пільгове фінансування для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення. На це виділялося 140 млрд. дол
  3) Програму скорочення бюджетного дефіциту. Для виконання цієї програми адмі-ністрації Клінтона намічала одночасне скорочення урядових витрат і підвищення податків. Програма уряду включала 150 конкретних пропози-ний по бюджету на 1993
  Протягом 25 повоєнних років економічний розвиток країн Західної Європи було ста-більним. З 1948 по 1973 рр.. загальний ВНП цього регіону не показував жодних ознак скорочення. Економісти - сучасники цього періоду - відмовилися від колишніх термінів економічної теорії і замінили їх новими. Замість криза - рецесія, діловий цикл - цикл економічного зростання, кризова політика - точкове регулювання.
  Післявоєнний розвиток економіки країн Заходу характеризується її бурхливим зростанням в 50 - 60-і роки. Середньорічні темпи зростання економіки Німеччини та Італії зросли в чотири рази, Франції - більш ніж удвічі, а Великобританії - майже вдвічі. Динамічному розвитку країн Заходу сприяв не тільки план Маршалла, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з країн Перської затоки, якісна перебудова промисловості на основі впровадження наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання.
  Перший спад ділової активності в Європі проявився в 1948-1949 рр.., Але він був незначну-тільних. Більш серйозним був спад 1951-1952 рр.., Що охопила всі країни Європи. Ця рецесії-ся була наслідком Корейської війни (1950-1953) і побоювань, що вона може перерости в мі-ровую.
  Рецесія 1957-1958 рр.. охопила не тільки країни Європи, а й поширилася на США і Японію. Виходу з рецесії сприяли прийняті урядами заходи щодо скоро-нию податків, пом'якшення умов кредитування та ін Сприятливий вплив на економіч-ське розвиток почав надавати і новий фактор - створення в 1958 р. Європейського економіч-ського співтовариства (ЄЕС).
  Рецесія 1966-1967 рр.. і подальше за нею економічне пожвавлення були коротко-строковими, так як вже до 1971 піддалося впливу фінансової кризи і нафтового ем-Барг 1973 р. - двох факторів, що зробили негативний вплив на цикл економічного зростання в Європі.
  Економічне зростання припинився. Виникли перебої в забезпеченні країн Заходу сировиною і насамперед нафтою. Підвищення цін на нафту призвело до подорожчання всіх товарів і послуг. Зростання цін, інфляція стали головною економічною проблемою. І як наслідок важкої еконо-мічної ситуації в 80-ті роки - прихід до влади в більшості країн Заходу неоконсервато-рів.
  Темпи розвитку Великобританії в 50-і роки були нижче, ніж в інших європейських країнах. До початку 70-х років від Британської імперії залишилися лише ряд островів у Світовому океані, а сама вона перетворилася в Британську співдружність - міжурядову організацію країн, раніше в неї входили і визнають зв'язки з колишньою метрополією. Ліквідація імперії поставила перед нею питання участі в європейській інтеграції.
  Великобританія прийняла ряд заходів, спрямованих на стабілізацію економіки. З 1947 р. було оголошено про проведення режиму економії, який включав в себе заморожування зарплати, доходів, обмеження споживання громадян.
  До початку 50-х років в основному вдалося відновити економічний потенціал стра-ни.
  У 50-у роки економічний розвиток країни прискорилося. Цьому сприяли такі чинники: вплив науково-технічної революції, вдосконалення методу управління, великі капіталовкладення держави і виробництво, структурні зміни в промисловості.
  Створеної в 1960 р. під керівництвом Англії Європейської асоціації вільної торгів-лі (ЄАВТ), що об'єднала країни, що не увійшли до ЄЕС (Австрія, Данія, Норвегія, Португа-лія, Швейцарія, Швеція), не вдалося створити сприятливі умови для англійських товарів, тому вже з 1961 р. Англія починає вести переговори про вступ до Загальний ринок, кото-які увінчалися успіхом лише в 1973 р.
  У другій половині 60-70-х рр.. економіка країни перебувала у скрутному становищі. Цьому сприяли і світова енергетична криза 1973 р., і циклічна криза 1975 р., великі витрати на соціальні програми уряду лейбористів.
  Етапним з'явився прихід до влади в Англії уряду на чолі з М. Тетчер в 1979 р. Поняття «тетчерізм», як і «рейганоміка», увійшло у світову економічну літературу, відображаючи нові концептуальні бачення економічної політики (в рамках неолібералізму, або «нового консерватизму », відмови від концепцій неокейнсіанського регулювання).
  Неокейнсианьці - послідовники Кейнса, доповнені і конкретизовано положення його теорії ефективного попиту. Ними була створена теорія регулювання економіки в різних кон'юнктурних умовах (спаду і зростання) через державний бюджет.
  У питаннях політики Рейган і Тетчер були переконаними консерваторами. Політика заохочення конкуренції, яку вони зробили реальністю, надала динамізм американської та британської економіці. Рейган оголосив про введення в дію широкомасштабної програми скорочення податків і про проведення монетаристської політики у сфері грошового обігу. Прикладу США послідували Великобританія і ФРН. Наслідки монетаристської політики викликали тривалий період стагнації в країнах ОЕСР, зростання безробіття. Але через ослаблення імпорту та збільшення продажу промислової продукції в країни, що експортують нафту, торговий баланс ОЕСР покращився. Зниження податків сприяло зростанню капіталовкладень, пожвавленню економічного життя.
  При Тетчер були здійснені структурні зміни економіки Великобританії, мо-дернізація виробничого апарату. Зростання валового внутрішнього продукту досяг найвищого показника в Західній Європі, зросла продуктивність праці. На початку 80-х го-дов почався економічний підйом.
  Війна і чотирирічна окупація завдали значної шкоди економіці Франції. У 1944 р. було сформовано тимчасовий уряд на чолі з Ш. Де Голлем, проіснує-вавшейся до 1946 р. До складу уряду увійшли представники різних партій, що відбивали інтереси окремих верств населення.
  Протягом 1945-1947 рр.. в країні була націоналізована 1/5 французької промислово-сти. До кінця 40-х рр.. економіка країни була відновлена.
  У 1948 р. в Парижі було підписано угоду про економічне співробітництво з США - план Маршалла. До 1958 загальна допомога США Франції склала 12 млрд. дол Велика частина цієї суми була призначена для розвитку промислового потенціалу країни.
  Зміна економічної стратегії в 50-60-ті роки виявилися в переоснащенні промисло-лінощів новою технікою, збільшенні капіталовкладень у промисловість і торгівлю, мі-літарізацію економіки, пов'язаними із зобов'язаннями перед союзниками по блоках НАТО (1949), СЕАТО (1954), Західноєвропейського Союзу (1955) військовими діями у В'єтнамі (1946-1954) і в Алжирі (1954-1962), а також програмуванні господарського розвитку: Пер-вий план (1947-1953), Другий план (1954-1957), Третій план (1958 - 1961) (плани не були обов'яз-ково, вони носили рекомендаційний характер).
  З 1969 р. з обранням нового президента Ж. Помпіду почалися зміни у фінансовій політиці країни, які виразилися в девальвації франка, блокуванні цін з метою підвищення конкурентоспроможності французьких товарів на зовнішніх ринках.
  На початку 80-х рр.. економіці Франції серйозної шкоди завдала американська валютно-фінансова політика, пов'язана з штучним завищенням курсу долара. Зростання курсу дол-лара привів до різкого погіршення платіжного балансу країни, так як третина французького їм-порту оплачувалася в американській валюті. Щоб стимулювати французький експорт, пра-вительство вимушений був піти на девальвацію франка, перебудову виробничої та фінансової структури.
  У 1982 р. був прийнятий закон про націоналізацію найбільших промислових груп, комерційних чеських і ділових банків. Частка державного сектора у сфері фінансування і кредиту склала 95%. Ці заходи призвели до стабілізації економіки, в 1984 р. економічне зростання склало 1,75%, в 1985 р. - 2%.
  У 1986 р. до влади в країні прийшла нова адміністрація, яка почала проводити дена-ціоналізація, скорочення оподаткування, де регламентування різних сфер госпо-кої діяльності. З 1987 р. підприємства отримали право самостійно встановлювати ціни на свою продукцію, регламентувалися ціни лише на медикаменти, книги, тарифи на світло, газ і залізничний транспорт.
  Ці заходи справили позитивний вплив на економіку Франції. Величезний вплив на економічний розвиток Франції надає її участь в Європейському союзі (ЄС). У рамках ЄС Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни.
 Вирівнювання економічної структури зробило Францію рівноправним парт-нером в ЄС.
  Після Другої світової війни Німеччина була розділена на два самостійних державного-ва: НДР і ФРН.
  На важкий стан економіки Німеччини, крім військової розрухи, впливали демонтаж устаткування промислових підприємств, прийнятий за рішенням Постдамской конференції глав урядів держав - переможниць у війні 2 серпня 1945 як компенсацію збитку, а також поділ країни. У 1948 р. при безпосередній участі Л. Ерхарда - архітектора політики економічного відродження Західної Німеччини, економіста і державного діяча (спочатку міністра економіки, а потім канцлера ФРН) була проведена грошова і економічна реформа.
  Ретельно підготовлена ??економічна реформа проводилася одночасно з грошовою реформою, реформою цін, перебудовою централізованого управління. Колишня система була зруйнована відразу, а не поступово. Зростання цін зупинився приблизно через півроку. Успіх реформи визначався та своєчасної коригуванням (наприклад, переглядом обмінного курсу національної валюти) і наявністю сильної авторитетної влади. Ерхарда відносять до представників неоліберального напрямку, але він не був «чистим» неоліберали і широко використовував державні важелі для переходу на принципи лібералізму. Слідом за проведенням грошової реформи були скасовані адміністративне розподіл ресурсів і контроль над ними.
  В одному з диспутів 1951 Ерхард наводив відомості про те, що в Німеччині самий висо-кий в Європі індекс заробітної плати: він становив 123%, тоді як у Великобританії - 109, Італії - 113, Бельгії - 109, Нідерландах - 111, Швеції - 101%.
  Реформи Ерхарда швидко дали позитивний результат. До кінця 1949 р. промисловість досягла рівня 1936 р., а до кінця 50-х рр.. перевищила його на 14,4%.
  З початку 60-х років темпи зростання економіки сповільнюються і, як наслідок, зменшується до-ля ФРН у світовому капіталістичному промисловому виробництві.
  Криза визначив прихід до влади восени 1982 р. у ФРН, як і в деяких інших розвинених капіталістичних країнах, консервативного уряду. В1982 р. канцлерів ФРН став християнський демократ Гельмут Коль, який відмовився від кейнсіанських методів регулювання економіки. Специфіка західнонімецького неоконсерватизму полягала в «пом'якшеному" варіанті консервативної політики при стратегічній лінії, спрямованої на забезпечення прибутку великого капіталу. З 1983 р. у ФРН почався економічний підйом.
  3 жовтня 1990 відбулося об'єднання Німеччини. Територія країни збільшилася на 1/3, населення - з 64 до 80 млн. У п'яти нових землях почалися ринкове перетворення, по-що вимагали великих капіталовкладень, що призвело до бюджетного дефіциту, збільшення державного боргу і безробіття.
  Незважаючи на що мало місце негативні тенденції в економіці країни після об'єднання, ФРН залишається однією з провідних країн ЄС. Основні причини динамічного економічного розвитку ФРН:
  1) високий рівень споживчого попиту;
  2) збільшення зайнятості та зарплати;
  3) розширення німецького внутрішнього ринку за рахунок п'яти нових федеральних земель;
  4) швидкий розвиток науково-технічного прогресу;
  5) переважний розвиток галузей експортного прогресу;
  Повоєнна історія Японії досить примітна в тому відношенні, що країні, практи-но зруйнованої, вдалося розробити і послідовно здійснити стратегічний план перетворення в потужну економічну державу в найкоротший термін. Доктрина першого після-військового японського прем'єра Іосіда Сігеру і всіх наступних кабінетів ліберально-демократичної партії містила в собі ставку на нарощування невійськових факторів сили і на цій основі твердження Японії в ролі одного з лідерів світового співтовариства, тобто того, чого не вдалося домогтися військовим шляхом.
  У Японії програма економічної стабілізації була розроблена під керівництвом Доджа, фінансового радника Верховного командування союзницьких сил. Головні складові цієї програми - встановлення бюджетної рівноваги, підвищення податків, ограни-чення на виплату заробітної плати та банківський кредит, а також девальвація ієни. Ця про-грами, що здійснювалася з 1948 р., зіграла головну роль в економічному відродженні Японії. Вона отримала назву «Лінії Доджа».
  Різко посилилися позиції Японії в системі світового капіталістичного господарства. На її частку припадає понад 10% світового ВНП. Загальна сума зарубіжних архівів Японії соста-вила в 1988 р. 1 трлн. Дол. І досягла американського рівня.
  Якісний зростання японської економіки забезпечується: великими структурними зсуву-ми і становленням інтенсивної моделі економічного росту при послідовному збільшенні частки наукоємних галузей промисловості, оновленням виробничої бази за рахунок застосування ресурсо-та енергозберігаючої технології, розвитком електроніки та її впровадженням в усі виробничі і невиробничі процеси (електронізації та комп'ютеризація економіки), революційними змінами в комунікаційних системах і переходом до моделі інформаційного суспільства.
  Всі ці завдання вирішувалися на базі активного використання досягнень НТР, зарубіжного досвіду та переходу на форсування власних наукових досліджень і досвідчених конструк-торських розробок (НДДКР). По витратах на НДДКР Японія займає друге місце в світі після США. Питома віх витрат на фундаментальну науку в 1988 р. зіставимо: 12,2% в США, 12,9% - у Японії.
  У 90-ті роки Японія посіла перше місце в світі за кількістю роботів на одного робітника. З 610 тис. існуючих у світі пристосувань, які виконують виробничі програми, більша половина (385 тис.) сконструйована в Японії.
  Японія міцно займає перше місце в світі по стабільності цін і рівнем заробітної плати серед провідних капіталістичних країн.
  Вже до кінця Другої світової війни, в 1944 р., в Європі почали здійснюватися ідеї євро-пейських економічної інтеграції.
  Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного об'єк-єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці ме-жду національними господарствами, взаємодії їх відтворювальних структур на раз-особистих рівнях і в різних формах.
  Офіційно до 1 листопада 1993 ведуча інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалася Європейським Співтовариством (ЄС), так як вона з'явилася після злиття в 1967 р. органів трьох раніше самостійних регіональних організацій:
  1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). 18 квітня 1951 Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу підписали Паризьку угоду про створення з 25 липня 1952 цієї організації;
  2) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). 25 березня 1957 Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу підписали Римський договір, що передбачає створення з 1 січня 1958 ЄЕС і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). З 1973 р. в ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія, із 1981 р. - Греція, з 1986 р. - Португалія та Іспанія, з 1995 р. - Швеція, Австрія, Фінляндія;
  3) Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Підписана Стокгольмська конвенція 4 січня 1960 сімома державами Європи: Великобританією, Норвегією, Швецією, Данією, Австрією, Швейцарією і Португалією. У жовтні 1991 р. ЄС і ЄАВТ досягли угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), що об'єднує 19 країн від Арктики до Середземного моря. ЄАВТ - основний торговий партнер всіх країн ЄС (на її частку припадає 27% експорту і 35% імпорту ЄС).
  Римський договір 1957 представляв собою лише каркас, який повинен був наповнитися конкретними рішеннями та ініціативами. Сам по собі він був лише хронологічній схемою, розділеної на три стадії. Перший ступінь передбачала протягом 12 років усунення та-моженних мит і встановлення загального зовнішнього тарифу. Цей процес розвивався настоль-ко успішно, що митний союз був оформлений раніше наміченого терміну - 1 липня 1968
  Створення митного союзу спричинило виникнення цілої серії специфічних європейських інститутів: Європейської комісії і Ради міністрів у Брюсселі, Суду в Люксембурзі і Європейського парламенту в Страсбурзі.
  Після створення митного союзу і гармонізації політики в економічній області Римський договір передбачав на другій стадії повну економічну інтеграцію. Еко-номічного інтеграція означає як існування митного союзу, так і забезпечення "чотирьох свобод руху»: товарів, послуг, капіталів і робочої сили, тобто утворення єдиного ринку без кордонів при скоординованої макроекономічній політиці. Формування ж єдиного ринку неминуче штовхає країни до введення єдиної валюти.
  Основою для цього процесу стала Єдина сільськогосподарська політика (ЄСП), прийнята після довгих переговорів лише в 1967 р. ЄСП фінансувалася Європейським фондом сільсько-господарських гарантій та орієнтації (ЕВСГО), створеним в 1962 р. за рахунок внесків країн-учасників, до яких згодом додалися і власні ресурси фонду.
  У Фонду виявилися високі витрати, пов'язані із забезпеченням «цін підтримки» для скупки надлишків на ринку. Великих коштів вимагало і довготривале фінансування аграрної структурної політики Співтовариства, метою якої поряд з короткостроковою політикою підтримки цін була і довгострокова стратегія розвитку європейського сільського господарства. Монетарні умови і інфляція, що розвиваються неоднаково в різних країнах, засмучують систему аграрного ринку.
  Ще більше проблем між членами Співтовариства у транспортній сфері. Знадобилися великі зусилля, щоб відрегулювати ринок транспортних послуг.
  Більш плідними виявилися зусилля щодо створення загального бюджету співтовариства. У 1977 р. він склав 0,7% від ВНП країн ЄЕС. Надходження до нього йшли і від імпортних мит і внесків ЄСП і від безпосередніх виплат країн-членів, а на 1 січня 1979 р. і 1% від податку на додану вартість переводився в бюджет ЄЕС.
  90-ті роки ознаменувалися новим розширенням ЄЕС, насамперед за рахунок країн Європей-ської асоціації вільної торгівлі. З 1994 р. діє Європейський економічний про-странство ЄС-ЄАВТ. На основі Європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країна Східної і Центральної Європи.
  За оцінками експертів ЄС, переваги інтегрованого економічного простору можуть повністю проявити себе за умови паралельного створення валютного союзу. Еконо-мічного і валютний союз також проходять кілька етапів розвитку. На першому забезпечувала-ється функціонування єдиного ринку, на другому етапі координація політики поступово призводить до зближення основних економічних показників і лише на третьому етапі вводиться єдина валюта і формується єдиний центральний банк.
  З листопада 1993 набула чинності Маастрихтська угода про утворення Європейського політичного, економічного і валютного союзу - Європейського союзу (ЄС), договір про ство-Данії якого було підписано в 1992 р. Основні положення договору передбачали введення 1 січня 1999 р. єдиної валюти євро, вироблення спільної зовнішньої політики, підвищення ролі Європарламенту, співробітництво в галузі безпеки, імміграції, надання політичного притулку, а також введення європейського громадянства. Фундаментом Маастрихтського договору є програма єдиного внутрішнього ринку, в основному завершена до 1993
  У ЄС розроблено критерії, яким повинні відповідати країни, які мають намір перейти до єдиної валюти. Законодавчо визначені і фінансові ресурси у формі так званого Фонду зближення. Крім того, юридично оформлений процес координації макроекономічного ської політики. З 1 січня 1994 діють схвалені Радою ЄС «Основні напрями економічної політики», якими повинні керуватися всі країни - члени Співтовариства.
  Таким чином, Західна Європа зробила суттєвий крок до економічної та політич-ської інтеграції та в якійсь формі Маастріхт сформував як реальність западноевроп-ську конфедерацію.
  ЄС об'єднує 6% населення Землі, 340 млн. жителів, що проживають на площі 327 млн. км2.
  Він виробляє більше, ніж США. Його промислова продукція становить 90% від загально-європейського виробництва. З 1 січня 1999 одинадцять країн ЄС перейшли до єдиної євро-валюті євро (Крім Англії, Бельгії, Швеції та Греції). В ЄС одинадцять офіційних мов. Найбільш важливу роль в ЄС відіграє малий трикутник: Німеччина, Франція, Англія.
  Іншим практичним прикладом міжнародної інтеграції є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА). У 1992 р. було підписано угоду між США, Канадою і Мексикою про створення загального північноамериканського ринку, що набула чинності з 1 січня 1994
  Договір передбачає поступове зниження і до кінця сторіччя повну ліквідацію митних обмежень у взаємній торгівлі. Але й до виникнення НАФТА ця торгівля йшла досить інтенсивно. Канада - перший, а Мексика - третій за значенням ринок для США (на другому місці - Японія). Особливо бурхливо прогресують зв'язку між США і Мексикою, наприклад, з 1987 р. по 1992 рр.. американський експорт до Мексики збільшився в середньому на 23% на рік. У 1992 р. Мексика стала другим за значенням споживачем промислових товарів з США.
  Якщо проаналізувати суть основних положень угоди і порівняти їх з документами Євросоюзу, то очевидно: демонтуються не тільки митні бар'єри, НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Йде процес «вирощування» взаємопроникнення великого капіталу на всій території Північноамериканського континенту. У цьому сенсі континент стає одним з трьох економічних центрів, здатним домінувати над двома іншими центрами сили (Західною Європою і Японією).
  В даний час активізувалася діяльність організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення свого роду Азіат-ського спільного ринку, йдуть переговори про створення Східно-Азіатського економічного пові-вин.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Формування господарства капіталістичних країн в 1914-1990 рр.."
  1.  Коментарі
      формуванням суперего на місце батьківського контролю встає самоконтроль. [14] психоаналіз метод психотерапії та психологічне вчення, розвинуте З. Фрейдом в кінці XIX початку XX ст., Що ставить в центр уваги несвідомі психічні процеси і мотивації. Витіснення зі свідомості неприйнятних для нього потягів (переважно сексуальних) і травмуючих переживань розглядається
  2.  1.3. Основні теоретичні концепції макроекономічного світу
      формування раціональних очікувань. Необхідно також наявність досконалої конкуренції на всіх ринках. Іншим неокласичним напрямком виступає теорія раціональних очікувань, що відкидає державне регулювання і планування. Її творцем є Р. Лукас (р. 1937), професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії за 1995 р. Ця теорія базується на загальновідомому
  3.  Висновки
      формування всеросійського ринку. Разом з тим всі ці процеси деформувалися і гальмувалися пануванням кріпацтва. 7. На початку ХYШ століття Петра 1 провів реформи, які зводилися до наступного: військова реформа; зміни в положенні дворянства, спрямовані до підтримання його службової придатності; заходи щодо збільшення державних доходів за допомогою поліпшення якості праці; фінансові
  4.  Тест з періодизації історії економіки Росії підсумковий
      формування індустріальної демографічної структури суспільства, в) побудова соціалізму в основному. 71. Що відбувається з ринковою економікою в умовах панування адміністративно-командної системи: а) відмирає, б) вступає в пору свого розквіту, в) мирно співіснує. 72. У чому причини високого ступеня монополізації економіки в Росії: а) в менталітеті російських підприємців;
  5.  Пролетарська політична економія
      формуванням соціалістичних принципів: суспільна власність на засоби виробництва, відсутність експлуатації найманої праці, рівна плата за рівну працю, загальна і повна зайнятість, ведення господарства за єдиним планом. З ім'ям К. Маркса пов'язана спроба людей побудувати суспільство без приватної власності на засоби виробництва, спираючись на економіку державного типу,
  6.  Неокейнсианские моделі економічного зростання
      формуванню нової течії - посткейнсіанства, визнаним лідером якого є представниця англійської кембріджської школи Дж. Робінсон. Оригінальність посткейнсіанства як самостійної течії проявилася найбільш виразно в розробці теорії економічного зростання та розподілу продукту, в основу якої покладена ідея, що темпи зростання суспільного продукту залежать від
  7.  9.4. Сучасний етап розвитку світового господарства
      формування обумовлений ря-дом об'єктивних причин. Економічні кризи 1980-1982 рр.. і 1992-1993 рр.. були більш глибокими і тривалими, ніж всі інші циклічні кризи повоєнної економіки. При цьому вони перепливли-талісь зі світовими галузевими, насамперед сировинними і енерге-тичними, і структурними кризами. Серед факторів, що викликають розбалансованість економіки, можна
  8.  § 47. Сутність і методи державного регулювання економіки
      формуванню, тому їх виробництво орієнтоване на певний ринок. У наш час за попередніми домовленостями між виробниками та споживачами на світовий ринок надходить близько 70% усіх товарів, причому основну масу з них виробляють гігантські монополістичні об'єднання. - По-третє, державне регулювання шляхом цілеспрямованого впливу державних
  9.  § 56. Нові тенденції в еволюції власності
      формуванні власності трудящих, конституційно закріплено їх паритетну участь у наглядових радах на підприємствах, чисельністю більше 1000 чол. У Швеції в 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переходить у власність трудящих або до їхніх фондів. Це здійснюється за допомогою спеціального податку на прибуток, а також додаткових відрахувань з фонду
  10.  § 58. Сутність економічних законів світового господарства
      формування в XVI ст. в період великих географічних відкриттів світового ринку, що є сукупністю взаємодіючих між собою національних ринків окремих країн, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. На його основі в XVII в. почав формуватися міжнародний поділ праці, формою реалізації якого були торговельні угоди між окремими країнами. Ці процеси
енциклопедія  антрекот  асорті  по-кубанськи  журавлинний