| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Феодальна економіка Франції |
||
|
Франки були осілими землеробами, сіяли жито, пшеницю, овес, льон та інші технічні-ські культури. У землеробстві панувало двопілля, розвивалося скотарство. У V ст. земля належала громаді - марці, але марка була чи не родової громадою, а сільській, оскіль-ки в марці тільки земля залишалася в общинної власності. Громада виділяла кожному селянському двору наділ, на якому кожна сім'я вела своє окреме господарство. Будинок, худобу перебували у приватній власності. Держави поки ще не було, у франків був лад військо-вої демократії, пережитий усіма народами на порозі народження держави. Верхів-ним органом було зібрання, яке вибирає вождя, у франків це був король (у русичів - князь, у римлян - рекс). У ході завоювань влада короля посилювалася, а влада народних зборів скорочувалася. Король став перетворюватися на незалежного від народу монарха, його оточувала воєн-ная верхівка - королівські дружинники, не стояли в марці іноземці, що залежать від мі-лости короля, але поява правлячої верхівки не говорило про становлення феодальних відношень. Феодалізм починається з виникненням феодального землеволодіння. Передумовами розвитку феодальних відносин з'явилися: - поєднання общинного землеволодіння з приватним селянським господарством; - земля перетворювалася на алод (приватну власність на земельний наділ). Селяни при-привласнювати отриманий від громади наділ. Багато розчищали лісові ділянки. Поява алло-так призвело до майнової та соціальної диференціації, і стало передумовою форму-вання великої феодальної власності. Велике землеволодіння формувалося двома шляхами: за рахунок королівських земельних по-жалований світської знаті і духівництва й за рахунок масового розорення селян-аллоідістов, вимушених віддаватися під заступництво великих землевласників, що ставали їх сеньйорами. Тобто, селяни потрапляли в поземельну залежність. У VIII - IX ст. вже склалися основи феодального ладу: прискорилося зростання великої земель-ної власності, великі землевласники стали захоплювати селянські наділи, склади-валися основні класи феодального суспільства, аллоідная власність поступилася місцем феодальної. Процесу концентрації земельної власності і соціального розшарування сприяти-вало втручання державної влади. У VIII в. королі вели незліченні війни, укре-пляя імперію. Для ведення воєн їм потрібні були гроші, а надходження (податки) з дрібних селянських господарств не могли забезпечити їх необхідними засобами для ведення війни. Державі були потрібні великі господарства-платники податків, тому йшов процес розорення селян і перетворення їх в особисто-залежних, прикріплених до земель світських феодалів і церкви. Для цього всіма можливими способами доводили селян до розорення, змушували їх продавати або передавати землю великим землевласникам. До того ж алод виявився невигідним для королівської влади, оскільки його власник займався господарством, а не військовою службою. Тому земельні володіння давалися вже не у власність, а тільки в користування за умови несення військової служби, оскільки при нерозвинених товарно-грошових відносинах платити за службу грошима було неможливо. Таким чином, військова служба оплачувалася феодальними володіннями або бенефіцієм (бенефіцій - форма земельного володіння феодала, обумовлена певними обов'язками (військова служба, платежі) і терміном). Сформувався шар дрібних і середніх дворян (майбутніх лицарів), що становили основу регулярного кінного війська. Виникли відносини васалітету: васал залежав від сеньйора, що подарувало бенефиций, приносив йому клятву вірності і виконання служби. Сеньйор, будучи верховним власником землі, міг її просимо, але міг і відібрати, якщо васал порушував договір. Феодал разом із землею отримував у володіння і селян, які зобов'язані були виконувати всі повинності на його користь і виплачувати оброк. Феодал, отримавши землю, не був зацікавлений у згоні селян з землі, яка є в той час єдиним джерелом існування, оскільки при низькому рівні розвитку продуктивних сил була потрібна багато землі і селянських рук для того, щоб більше отримати сільськогосподарських продуктів. Військова служба стала монополією феодалів. У IX ст. бенефиций перетворився на лени або феод, що представляли собою вже не умовне і тимчасове володіння, а дарування в спадщину-ственную власність васалу за умови, що спадкоємці зобов'язані будуть нести військову службу. Таким чином, феод зміцнив шар дрібних і середніх феодалів, що стали основою військо-вої організації; зміцнив феодальну земельну власність і збільшив селянську залежність; створив поземельні зв'язки між сюзереном і васалом і сприяв оформ-лению ієрархічної структури земельної власності. Однак, не задовольняючись землями, подарованими королем, феодали збільшували свої володіння, захоплюючи нові землі з селянами у слабкіших сусідів. Військова служба будувалася на земельній основі, тому великий землевласник повинен був з'явитися не один до двору короля, а з загоном, відповідним його земельним володінням. Загін формувався з лицарів, яким він жалував частину землі і селян зі своїх владе-ний. Ці дрібні лицарі підпорядковувалися вже не королю, а своєму безпосередньому сюзерену. Склалася стійка васальна ієрархія або сходи, де кожен вище стоїть феодал був сеньйором для нижчестоящого, держателем земель. Герцоги, графи, архієпископи формально підпорядковувалися королю, тобто були його васалами, але фактично володіли величезними повноваженнями: мали своє військо, могли вести війну, випускати гроші, збирали податки з селян, вершили суд над ними в межах своєї території. Їх васали барони і маркізи підпорядковувалися тільки їм, вони були рангом нижче, тому тільки в межах своїх маєтків володіли адміністративною та судовою владою. У дрібних феодалів не було васалів, а були тільки селяни, не входили в ієрархію. Король Герцог, граф, єпископ Барон, маркіз Дрібні феодали-рица-ри Селяни тягнули жалюгідне існування, так як їм доводилося не тільки нести различ-ні повинності на користь сеньйора (панщину, оброк), а й віддавати десяту частину врожаю церк-ви. Для сільського господарства характерна була черезсмужжя (наділи селян чергувалися з панськими угіддями), а це не сприяло підвищенню ефективності землеробства, з підвищення врожайності. Селяни не мали права продавати вирощену продукцію на рин-ке, поки їх пан не продав свою. Потреби сеньйора були вельми великі, оскільки він містив велику кількість челяді, на корм коням йшло багато вівса, до того ж у замку по-стійно влаштовувалися пишні бенкети з рясним частуванням, на виготовлення пива йшло до 2/3 ячменю. Все це давали сеньйору селяни, тому для продажу на ринок у них практичні скі нічого не залишалося. У XIII в. громада поступилася місцем великої земельної власності. У сільському господарстві були досягнуті помітні успіхи: розширені посівні площі, стали застосовуватися удобре-ня. Поширилася трипільна система, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, впроваджувалися нові знаряддя праці (наприклад, важкий плуг). Незважаючи на феодальну роздробленість, стали розвиватися ремесла і торгівля. У горо-дах на півночі Франції почалося виробництво суконних і лляних тканин. З'явилися зажи-точні ремісники, які очолили боротьбу громадян проти сеньйорів, які вимагали від міст виплат великих податків. В результаті міста отримали свободу, самостійність. Почався процес створення цехів на основі поділу праці. Господарська спеціалізація привела до зміцнення внутрішніх економічних зв'язків. У країні існував стійкий попит на залізну руду, сіль, сукно, полотняні тканини та інші ремісничі вироби. Була створена «Ганза річкових купців», доставляє товари по Сені, пізніше до неї приєдналися купці з Верхньої Сони та інших річок. Стали функціонувати Шампанські ярмарки, що завоювали європейську популярність. Була затверджена єдина грошова система (спочатку королівські монети друкувалися паралельно з грошима сеньйорів, але поступово витіснили їх). Розвиток міст і торгівлі сприяло формуванню єдиного політичного і еко-ліджень союзу міст і короля, оскільки міста шукали у нього захисту своїх вільно-стей, а королю потрібні були гроші, які могли дати тільки заможні городяни. У твер-дою державної влади також були зацікавлені дрібні і середні феодали, щоб за-законодавчо закріпити перехід до оброчної системі. У XIII - XIV ст. натуральне господарство зайшло в глухий кут. Зросли потреби в сировині, солі, залозі, ремісничі вироби кріпаків перестали задовольняти потреби феодалів, які потребували зброю високої якості, предметах розкоші, тканинах, взуття і т.д. До того ж вони були знайомі з розкішшю Сходу та на придбання східних товарів витрачали багато грошей. У маєтках скупчувалися надлишки сільськогосподарської продукції, яку не могли реалізувати за гроші, так як, по-перше, було ніде, оскільки внутрішній ринок був обмежений, по-друге, у основної маси населення не було грошей. Тому збільшувати і далі сільськогосподарську продукцію не мало сенсу. До того ж примусова праця на панщині ставав менш продуктивним, в країні наростав опір селян посилився контроль з боку феодалів. Але в міру розвитку торгівлі та ремесла міста стали пред'являти підвищений попит на продукцію сільського господарства. Селяни стали все частіше продавати свою продукцію на го-родских ринках, але це уже був не бартер, а справжня торгівля, яка дає селянам гроші. Цим скористалися феодали і перевели селян з панщини на грошовий оброк. Заможний-ні селяни отримали можливість викупити себе, поступово сеньйори стали передавати землю в оренду заможним селянам. З часом все більше число селян отримувало особисту свободу. В основному це були учасники хрестових походів і освоювали цілинні землі. Французькі королі, яким постійно не вистачало грошей на ведення воєн, стали змушувати селян зі своїх володінь ос-вобождаемой від особистої залежності за викуп. Їх приклад наслідували багато феодали. Але пе-реход до феодальної ренті призвів до того, що бідні селяни знову потрапляли в залежність, але тепер уже до лихварів, оскільки для того щоб заплатити податки і оброки, вони неред-ко були змушені брати позики у лихваря. Виникла нова форма селянського землекористування - цензіва, була основною формою селянського землекористування. Обробляв цензіву селянин вважався особисто вільним, міг по своїй волі переходити з місця на місце, передавати свій наділ у спадщину, продати його. За право розпорядження землею сплачувався твердий щорічний грошовий внесок. У XIV в. особисто вільні селяни становили більшість населення північної частини країни. До того ж Франція цього періоду була ареною військових дій, її стрясали селян-ські повстання (наприклад, в XIII в. Поширювалося рух по звільненню селян), епідемії, неврожаї. Великий вплив на економіку Франції справила Столітня війна, що розгорілася через претензій Англії на французький престол. Ця війна принесла великий господарський шкоди: загинула велика кількість людей, стояли зруйнованими села, яка не оброблялася довгий час земля, знищено було поголів'я худоби, міста також піддавалися розоренню, але вони постраждали менше, ніж села, оскільки були захищені фортечними стінами. Подібні соціально-економічні процеси призвели до централізації держави і з підвищення ролі короля. Влада короля стала спадкоємною, він почав руйнувати усталені норми васального права і васальну ієрархію, щоб покінчити з феодальною роздробленістю. Королівська влада повністю підпорядкувала собі економічну, політичну і військову сфе-ру житті країни, на політичній арені з'явилася нова форма державного устрою - абсолютна монархія, що позбавила суверенітету всі території. Таким чином, заміна панщини і трудових повинностей фіксованою кріпаками, цензом зумовила високий ступінь економічної свободи селян, оскільки вони, сплачуючи де-ніжну ренту, отримували можливість самостійно вирішувати проблеми «що виробляти» і питання, пов'язані з реалізацією продукції. Ці обставини підвищували соціальний ста-тус селянства, що знайшло відображення в селянських рухах XIII - XIV ст., Головними вимогами яких була фіксація розмірів основних повинностей. Комутація й викуп феодальних повинностей привів до розколу селянського світу. Меншість, здатне витягнути дохід з продажу своїх надлишків, багатшало і утворювало привілейовану категорію, так звану еліту, представники якої («орачі», об-ладателі власного робочого худоби і знарядь праці) ставали підприємцями. Однак більша частина селянства перетворювалася на батраків і поденників. Економічна та соціальна еволюція торкнулася і феодальні верстви. В умовах розвитку товарно-грошового господарства вони стали втрачати частину своїх доходів від маєтків, так як реаль-ве зміст ренти падало, оскільки її розміри були фіксовані. Тому феодали змушені були шукати нові джерела доходів, пристосовуючись до мінливих умов. Середньо-і дрібнопомісне дворянство продавало частину землі, основ-ва маса дворян, ліквідувавши власне господарство, ставала рантьє, а додаткові джерела доходів знаходили в традиційній службі королю (військової, цивільної або ду-ховної). До того ж середні і дрібні дворяни стали займатися бізнесом, пов'язаним з вироб-ництвом і торгівлею шерстю. Зазначені процеси свідчать про початок кризи традиційної феодальної систе-ми, оскільки, по-перше, відбувався підрив монополії феодалів на володіння землею. Про-дажа частини земель середніми і дрібними феодалами приводила до того, що її власниками ставали міські верстви, розбагатіли селяни. По-друге, феодали втрачали владу над особистістю виробників. По-третє, розхитує основи натурального господарства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Феодальна економіка Франції" |
||
|
||