| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.1. Вільні економічні зони та спільні підприємства |
||
|
Історія створення таких або аналогічних режимів відома ще з далекого минулого. Сильні морські держави, поставивши у васальну залежність інші країни, добивались права безмитної торгівлі, режиму "відкритих дверей", вільного заходу в їх порти своїх суден. Тому часто "відкритими", "вільними" об'являлись портові міста. Здебільшого вільні зони створювалися для активізації діяльності підприємств, розміщених на їхній території, модернізації промисловості, насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами та полегшення виходу національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого стимулювання розвитку економічно відсталих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, розширення експорту й імпорту, залучення іноземних інвестицій, освоєння нових технологій, підвищення кваліфікації робочої сили. Але головною була і залишається ідея залучення іноземних підприємницьких інвестицій. При цьому враховуються інтереси держави і регіону їх розміщення, тенденції світового руху капіталів, а також беруться до уваги критерії прибутковості та істотного соціального ефекту. Механізм стимулювання іноземних інвесторів передбачає значну диференціацію (аж до повної відміни) податків, встановлення підви- щених норм амортизації основних фондів, звільнення від мита та експортно-імпортних податків продукції і ресурсів, які виробляються або споживаються у ВЕЗ, надання орендних, кредитних, страхових, депозитних пільг, зниження плати за ресурси. Головними складовими механізму функціонування ВЕЗ є визначення фінансової політики, митного режиму, системи валютного регулювання, постачання і збуту, функції роздрібної торгівлі, управління ВЕЗ. Так, у США зони було започатковано 1934 року (тобто в період Великої депресії) з метою сприяння на певних територіях зовнішній торгівлі та підвищенню конкурентоспроможності американських товарів. У першій половині 20-х років режим "вільних портів" був наданий Батумі і Владивостоку. Тоді ж розроблялись проекти таких портових міст щодо Новоросійська і Ленінграда. На початку 70-х pp. ВЕЗ існували вже в 10 країнах, а на початку 90-х їх нараховувалося близько 600 у 70 країнах світу. Нині ж у світі нараховується понад 3000 вільних чи спеціальних економічних зон, через які проходить 10 % світового торгового обороту, при цьому частка торгівлі тут досить зростає швидкими темпами. Вони знаходяться на всіх континентах, а їхні розміри коливаються від декількох кв км до сотен і тисяч кілометрів з чисельністю в декілька млн чол. У США, наприклад, діють близько 200 зон зовнішньоторговельної орієнтації, в Німеччині - 6 вільних портів і 3 безмитних зони, у Франції - 2 райони вільної торгівлі та 2 зони підприємницької діяльності, в Іспанії -3 безмитні зони, в Італії - 3 спеціальні безмитні зони, в Японії - торговельно-виробнича зона. Крім того, вільні зони існують у Канаді, Фінляндії, Греції, Туреччині та Ізраїлі. Вільна економічна зона - це частина території однієї держави, у межах якої діють пільговий режим господарювання і зовнішньоекономічної діяльності, на якій ввезені товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами національної митної території щодо права імпорту та відповідних податків і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Різні держави залежно від проблем, що стоять перед ними, покладають на ВЕЗ вирішення різноманітних завдань свого національного економічного розвитку. На сучасному етапі переважають такі головні завдання, які вирішуються за допомогою ВЕЗ: - нарощування експортного потенціалу; - збільшення інвалютних доходів держави; - використання сучасного управлінського і професійного досвіду; - активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності; - прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіоніві галузей економіки; - залучення іноземних інвестицій і технологій; - інтеграція економіки в систему світогосподарських зв'язків; - формування нових (додаткових) робочих місць. Процес створення ВЕЗ грунтується на таких основних принципах і критеріях: - функціональне призначення, цілі та галузева спрямованість зони; - техніко-економічне обгрунтування, головними завданнями якого є визначення зв'язку майбутньої зони з міжнародними ринками, ут.ч. транспортні та телекомунікаційні можливості; рівень розвиткуінфраструктури, особливо банківської і страхової справи, аудиту, біржової та інформаційної мережі; інтенсивність і напрями промисловогорозвитку, забезпеченість кадрами відповідного профілю й кваліфікації,джерела та обсяги фінансування; - формування механізму оподаткування, ціноутворення, валютно-фінансового та митного регулювання, міграційної служби; - визначення іноземних партнерів, що запрошуватимуться доспівпраці у ВЕЗ. Головні особливості ВЕЗ порівняно з іншою територією країни: - наявність податкових, митних та амортизаційних пільг; - суттєва організаційна та управлінська самостійність; - високий рівень виробничої та соціальної інфраструктури; - стимулювання високопрофесійної структури зайнятих; - широке використання у розрахунках ВКВ; - достатнє надходження сировинних та інвестиційних товарів.Основними вимогами до розміщення ВЕЗ є: - сприятливе географічне положення по відношенню до зовнішнього та внутрішнього ринків та наявність розвинутих транспортних комунікацій; - розвинутий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури; - значний природно-ресурсний потенціал. Усі економічні зони, які існують у світовій практиці можна поділити на такі групи: - зовнішньоторговельні зони - частина території, де товари іноземного походження можна зберігати, купувати та продавати без сплатимитних зборів; - комплексні виробничі зони - частина території держави, на якійвпроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний) режим економічної діяльності; - науково-технічні зони - зони, спеціальний правовий режим якихорієнтований на розвиток наукового та виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки шляхом стимулювання досліджень зподальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво; - туристично-рекреаційні зони створюються в регіонах, які маютьбагатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал,з метою активізації підприємницької діяльності у сфері туристичногобізнесу; - банківсько-страхові (офшорні) зони - особливо сприятливий режим застосування банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів; нині у світі нараховується близько 1300 різноманітних офшорних зон, які залучають більше 35% світового грошового капіталу. Власники офшорних компаній платять повне мито при реєстрації, а також щорічно вносять фіксовані невеликіплатежі за надання безподаткового статусу, що приносить дохід у бюджет офшорної території; - зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кор -доні з прилеглими країнами, де діє спрощений порядок перетинаннякордону та торгівлі; - зони експортної промисловості - товари, запасні частини длямашин, обладнання, різні компоненти з різних країн світу завозятьсябез мита для подальшого складання й експорту готових виробів. Широко відома в світі зона експортної промисловості в околицях Дубліна- "зона аеропорту Шеннона", яка була заснована в 1959 році. Тут створено багато підприємств високої технології - понад 90 фірм, на якихзайнято майже 5 тис. чол. Надзвичайно прозора й ефективна системапреференційного режиму (не стягуються податок на прибуток і ПДВ,корпоративний податок становить лише 10 %, субсидії надаються напільгових умовах, встановлюються зменшені податки на землю) сталаосновним фактором для залучення іноземних інвесторів і створеннябагатогалузевого виробництва. зводить до процвітання цього раніше відсталого регіону, сприяє зайнятості населення; - комплексні спеціальні (вільні) економічні зони об'єднують елементи зон різних типів. Як свідчить світова практика, в зонах щорічно на 9-22 % зростає кількість збережених та новостворених робочих місць, причому близько 60 % останніх припадає на підприємства з іноземними інвестиціями, технологічно пов'язані з національними підприємствами. Середньорічні темпи зростання промислового виробництва у ВЕЗ становлять 130-175 %, що сприяє збільшенню бюджетних надходжень як від самої зони, так і від території її розташування: середній річний приріст бюджетних надходжень від ВЕЗ становить 10-15 %. Характерною рисою ВЕЗ є те, що в них не розвивається матеріало-й енергокапіталоємні виробництва, а домінуючими видами виробництва стали складання електронних компонентів: телевізорів, радіоапаратури, магнітофонів, комп'ютерів, а також автомобільних вузлів, виробництво взуття. В основі такої спеціалізації лежить прагнення інвесторів отримати віддачу у вигляді прибутків, але важливою є і та обставина, що ця мета не вступає у протиріччя з інтересами країн, які створюють ці зони: вони також зацікавлені в насичені свого ринку тими чи іншими товарами. Перші спеціальні економічні зони (СЕЗ) у Китаїбули створені урядовим декретом 1978 року у провінції Шеньчжень. З використанням можливостей цієї зони тут створено більш як 1,2 тис. підприємств на базі іноземного капіталу з кількістю зайнятих понад 1 млн чол. Реалізація політики відкритості зовнішньому світові спиралася на формування ВЕЗ спочатку в чотирьох регіонах - Шеньчжень, Шань-тоу, Чжухай, Сямень, - а згодом - на острові Хяйнань і в мережі відкритих приморських міст. Сьогодні можна виділити кілька типів таких зон, які так чи інакше представлені по всій країні. Це - особливі райони, зони науково-технічного розвитку у приморських містах, зони новітніх техніки та технологій, безмитні зони. Політична й економічна стабільність, незмінність законодавчої бази, дешевизна робочої сили, наявність природних ресурсів і надзвичайно місткого ринку збуту, а також інші вихідні передумови Китаю сприяли створенню тут спеціальних зон різних типів. Через них у країні здійснюється майже 18 % зовнішньоторговельного обороту, а обсяги виробленої на їх території продукції становлять у її національному продукті близько 15 %. Китайський уряд виступає за розширення таких зон. Позитивному впливу ВЕЗ сприяли радикальні заходи, спрямовані на створення необхідних правових, соціально-економічних і організаційних умов для іноземних фірм. До них відносяться: суттєві податкові пільги, можливості вільного використання прибутків, ліквідація бюрократичних процедур і втручання влади в питання фірм, а найголовніше - конвертована валюта в зонах. Враховуючи набутий досвід, уряд Китаю приступив до створення вздовж океанічного побережжя так званого "східного поясу" з режимом зони, до складу якої входить 14 міст, що виробляють близько 20 % промислової продукції країни. Останнім часом у Китаї акцентується увага на створенні іншої різновидності ВЕЗ - зони залучення найновіших технологій. Для цього створюються всі необхідні фінансові й інші умови. Втім, створення спеціальних торгових зон у Болгарії та Угорщині в 1987 р. не дало очікуваних результатів, оскільки тут передбачалися пільги лише в сферах митних зборів і складування товарів. Ідея організації вільних економічних зон у Польщі тісно пов'язується із загальним процесом здійснення радикальних економічних реформ у країні. Важливим фактором для іноземних вкладень капіталу є географічне положення Польщі взагалі й окремих її регіонів зокрема. РП може бути зв'язуючою ланкою між Росією і країнами ЄЕС, між скандинавськими державами і країнами Південної Європи, з наступним виходом на Азію. Тому найперспективнішими є зони, що створюються на побережжі Балтійського моря, тобто морські порти і транспортні артерії по ріках Одер та Вісла. Характерною рисою ВЕЗ Польщі є те, що з самого початку центральні органи влади не були залучені до процесу їх організації. До мінімуму зведені бюджетні програми і бюрократичне втручання. Однак проблема прийняла класичний варіант у дискусії про їх створення. Місцева влада регіонів, де створюються зони, відстоює необхідність надання максимально можливих пільг, тоді як центр прагне їх максимально обмежити. В результаті - всі економічні зони Польщі обмежуються виключно безмитними зонами, навіть якщо деякі з них отримали статус спеціальних економічних зон. Важливу роль відіграють ВЕЗ у господарстві багатьох азіатських, південноамериканських і навіть африканських країн. Вільні економічні зони як сфера залучення ресурсів характеризується особливим статусом, пов'язаним з існуванням у їхніх межах системи економічних та правових пільг, насамперед таких, як відміна мита на імпорт, звільнення від оподаткування або ж його суттєве зниження; зняття валютних обмежень і гарантій захисту інвестицій; спрощення юридичних процедур і правових формальностей, компенсація витрат, що мають соціальну спрямованість; надання кредитних, комунальних, транспортних та інших пільг. Створення СЕЗ в Україні.Україна має вигідне географічне та гео-політичне розташування, оскільки знаходиться у центрі Європейського континенту, на перетині торговельних шляхів з Європи до Азії, має досить розвинуту транспортну інфраструктуру, в тому числі міжнародного значення, усталені зовнішньоекономічні зв'язки, сприятливі природно-кліматичні умови, достатній ресурсний та економічний потенціал. Основні зовнішньоторговельні зв'язки припадають на Росію, Білорусь та країни Прибалтики (близько 70 % основного обсягу товарообміну). Все це зумовлює потенціал інтеграції економіки України у європейське та світове господарства, а також у міжнародну економічну систему шляхом розвитку СЕЗ. В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: зовнішньоторговельні; комплексні виробничі; науково-технічні; туристично-рекреаційні; банківсько-страхові (офшорні). Створення СЕЗ в Україні дасть змогу розв'язати проблеми зайнятості і формування нових робочих місць та депресивних старопро-мислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економічного розвитку; активізувати зовнішню торгівлю, обмін знаннями і технологіями; стимулювати приплив іноземних інвестицій; розширити експортну базу; збільшити обсяги зовнішніх надходжень і поліпшити платіжний баланс; ефективно використовувати місцеві ресурси тощо. Проекти створення СЕЗ в Україні спираються на нормативно-правову базу, знання внутрішніх проблем та специфіки господарств областей. У 1992 р. було прийнято Закон України "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", який визначив поняття "спеціальної (вільної) економічної зони" як частини території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, мету створення СЕЗ та порядок застосування відповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття "СЕЗ" доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих, туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Крім того, Законом передбачені вирішення основних організаційних питань щодо кількості та характеру засновницьких документів, системи управління, державних гарантій інвесторам та інші норми, які мають застосовуватися при створенні та функціонуванні СЕЗ. Діючі нормативно-правові акти визначають: механізми застосування пільгових економічних режимів та контролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавчих норм; процедуру розгляду й затвердження інвестиційних проектів; організаційні засади роботи органів управління спеціальними територіями та інші ключові питання господарювання на особливих територіях. Державну стратегію і тактику у розбудові спеціальних зон і територій пріоритетного розвитку визначають два основні документи - постанови Кабінету Міністрів України "Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. та " Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності" від 24 вересня 1999 р. У Концепції уточнено методологічні положення щодо мети створення, інвестиційного клімату, ефективного режиму інвестування і факторів розміщення, характерних для зон кожного типу. Нині в Україні діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку в 9 регіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційного спрямування: " Курортополіс Трускавець", "Яворів"(Львівська область), "Донецьк", "Азов" (Донецька область), "Порто-франко", "Рені" (Одеська область), "Закарпаття" (Закарпатська область), "Миколаїв", "Інтерпорт Ковель", "Порт Крим" (м. Керч, АР Крим), "Славутич" (м.Славутич Київської області), технологічний парк у м. Києві. У 1995 р. Указами Президента України "Про Північнокримську експериментальну економічну зону "Сиваш" (червень) і "Про заходи щодо проведення експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні "Сиваш" (листопад) було створено першу в Україні спеціальну (вільну) економічну зону терміном на 5 років. Ці Укази в лютому 1996 р. були підтверджені відповідною постановою Верховної Ради України. Основу механізму СЕЗ становить економічний режим діяльності її суб'єктів. За визначенням, він складається з пільгових митного, податкового, валютно-фінансового й організаційно-правового режимів. їх норми визначено Законом України "Про деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони Сиваш" (лютий 1996 p.). Указом Президента (червень 1998 р.) дозволено заснування спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області, з терміном функціонування 60 років. У червні 1998 р. Указом Президента України створено спеціальну економічну зону "Славутич" терміном на 12 років, мета якої полягає у забезпеченні працевлаштування населення міста Славутич, яке вивільнюється з Чорнобильської АЕС, та активізації підприємницької діяльності в регіоні. При цьому організаційно-правову форму визначено як СЕЗ, але фактично йдеться про фіскальний експеримент, який має привести до локальної економічної стабілізації в масштабі економіки конкретного міста. У січні 2001 р. Президент підписав низку законів щодо відкриття ВЕЗ "Порт Крим". До неї ввійшли території пріоритетного розвитку: "Велика Ялта", "Алушта", "Судак", "Феодосія", "Сиваш", "Керч", "Східний Крим". Спецрежим інвестиційної діяльності запроваджується строком на ЗО років. Території, на яких створюються спеціальні (вільні) економічні зони, повинні відповідати таким вимогам: - мати сприятливе транспортно-географічне розташування; - розміщуватися поблизу або мати розвинуту мережу комунікацій- великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхіві залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропортів,транспортних коридорів; - бути наближеними до державного кордону України; - мати достатній ресурсний потенціал (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал і т.п.); - бути із об'єктами, забезпеченими виробничою та соціальноюінфраструктурами; - не мати обмежень екологічного характеру. Зазначеним критеріям створення і розташування СЕЗ відповідають такі регіони України: для зовнішньоторговельних - Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим; для виробничих - майже всі промислові регіони України; для науково-технічних - Київ, Харків, Одеса, Львів і прилеглі до них території; для туристично-рекреаційних - Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області. Нині процес створення спеціальних економічних зон в Україні заморожений. Це пов'язано з неоднозначним трактуванням переваг та недоліків таких зон органами влади та управління України, атакождуже специфічним ставленням до них з боку міжнародних фінансових організацій. Спільні підприємства (СП). Приниипи створення спільних підприємств.Однією з перших серйозних ознак становлення країн на шлях ринкової модернізації було створення СП майже одночасно з появою кооперативного руху. Нині більшість з них діє в усіх східноєвропейських і прибалтійських країнах, СНД, Китаї, В'єтнамі, Монголії, вони почали з'являтись на Кубі та в Албанії. СП розглядається в країнах СНД як одна з найскладніших форм прямих виробничих і науково-технічних зв'язків у порівнянні із спеціалізацією і кооперацією. На відміну від спеціалізації і кооперації, коли сторони домовляються про співробітництво і виконання конкретного завдання або однозначного проекту шляхом розподілу обов'язків згідно з профілем сторін, СП являє собою об'єднання двох або більше учасників, які поєднують свої основні фонди, матеріальні і фінансові ресурси, науково-технічний і виробничий досвід для організації нового самостійного підприємства. СП має самостійний баланс і діє на основі самофінансування та самоокупності. Необхідною умовою діяльності СП є конвертованість національної валюти. Неконвертованість валюти не дозволяє обмінювати її на грошові одиниці інших країн для здійснення платежів за куплені за кордоном товари, погашення кредитів, виплати іноземним спеціалістам зарплати, купівлі іноземних цінних паперів. Партнери по СП мають спільні права: право на власність, управління створеним підприємством, розподіл прибутку. Вони ж разом несуть відповідальність за можливі збитки. Створення СП фірмами західних країн дає можливість залучати нову техніку і технологію, скеровувати в ці країни продукцію СП, використовувати можливості партнера. Негативний вплив на розвиток СП справляють недосконалість системи банківського обслуговування, відсутність фінансових компаній, які спеціалізуються на лізингу та інших формах кредитування експорту, неможливість залучення іноземних банків до кредитування і фінансування діяльності СП, відсутність спеціалізованих фірм із маркетингу вироблених СП товарів, гнучкої системи податкових пільг для заохочення створення наукомістких СП, які впроваджують прогресивні технології. Метою створення СП є отримання прибутків через об'єднання ділових можливостей фірм різних країн. Створення СП - складний процес. Перш ніж прийняти рішення про створення СП, важливо врахувати всі можливі "за" і "проти" цієї форми ділових операцій. Найважливішим моментом у процесі створення СП є вибір партнерів. Тут враховується весь комплекс факторів, пов'язаних з їх діловим статусом, економічною політикою, поглядами, рівнем і стилем керівництва, фінансовими ресурсами. Певні труднощі при створенні СП виникають в учасників внаслідок відмінностей у законах країн, системах оподаткування, методиках аналізу господарської діяльності і бухгалтерського обліку. Мотиви і фактори, що призводять до створення СП: - скорочення обсягу капітальних витрат і ризику при створенніспільних потужностей; - доступ до нової технології і передових методів управління; - проникнення і закріплення на новому географічному ринку; - економія на масштабах виробництва; - використання збутової мережі партнера й відомих у світі торговихмарок; - мобілізація додаткових фінансових ресурсів; - зниження витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторськіроботи; - придбання виробничої бази або джерел сировини, розширеннядіючих виробничих ліній, можливість уникнення циклічної або сезонної нестабільності; - розширення каналів торгівлі. СП характеризуються такими головними ознаками: спільним майном, спільним управлінням, спільним розподілом прибутку й спільнимризиком. Сфера діяльності СП є досить широкою. Вона включає передви-робничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, інформаційні послуги), процес виробництва товарів, збут, післяпродажне обслуговування, співробітництво у галузі фінансів, страхування, роботу транспорту, туризму, і т.п. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "4.1. Вільні економічні зони та спільні підприємства" |
||
|
||