| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.5. Сутність і форми глобалізації |
||
|
Глобальні електронно-інформаційні зміни у технологічному базисі вироб-ництва (бездротова передача інформації через мережу Інтернет, космічна супутниковий зв'язок, передача інформації через лінії електропередач), оцінювані багатьма вченими як перехід від індустріального до інформаційного суспільства, призводять до настільки ж глобальних змін у світовій економіці. Можливість отримувати інформацію з будь-якої відстані в режимі реального часу і швидко приймати рішення за допомогою сучасних систем телекомунікацій безпрецедентно знижують витрати по організації міжнародного інвестування та кредитування, кооперування виробництва, поширенню нових виробничих і управлінських технологій. У підсумку інформаційне інтегрування світу стає об'єктивною основою для якісного прискорення обмінів товарами, послугами, капіталом, розширення зовнішньоекономічних відносин та перетворення їх з міждержавних і міжнаціональних в глобальні, всесвітні. Так, щорічні темпи зростання світового товарообігу складають 8%, що набагато перевищує темпи зростання провідних національних економік світу, що знаходяться в діапазоні 1,5-5%. Це свідчить про те, що темпи зростання взаємозалежності національних економік випереджають їх економічне зростання і кількісне розширення світогосподарських відносин в останні десятиліття XX в. переходить в їх нову якість. Якісно новий етап інтернаціоналізації світового господарства, який розгорнувся в кінці XX - початку XXI в. і заснований на розвитку інформаційних технологій, називається глобалізацією. Можна виділити наступні якісні характеристики даного етапу. 1. Скорочення економічного відстані (вимірюваного у вартості транспортних та інформаційних послуг) між усіма регіонами світу, що дозволяє об'єднати їх в єдине глобальне транспортне, телекомунікаційне, фінансове та виробниче простір. Так, розвиток нових поколінь залізничного, авіаційного, водного, автомобільного транспорту та швидке нарощування транспортної інфраструктури призвело до значного здешевлення транспортних тарифів: за останні шість десятиліть авіаперевезення подешевшали більш ніж у 6 разів, а ціна комп'ютерів протягом життя одного покоління впала в 10 тис. разів і продовжує знижуватися на 30-40% на рік. Це призвело спочатку до кількісних, а потім і до якісних зрушень в інтернаціоналізації виробництва та фінансів. На зміну межстрановое межфирменное виробничому обміну готовими виро-ліямі приходить міжнародний внутрішньофірмовий обмін вузлами, деталями, компонентами готових виробів, коли до 40% світових товарних потоків в сучасному світовому господарстві здійснюються в рамках окремих транснаціональних фірм. Внутрішньофірмовий характер міжнародних обмінів тим більш міцно прив'язує національні господарства один до одного, що здійснюється він на основі єдиної корпоративної власності. Зниження до мінімуму тимчасових, матеріальних, операційних витрат фінансовим-вих операцій об'єктивно підсилює не тільки виробничу, але й фінансову взаімозаві-симость національних економік. Це відбивається у формуванні глобальної «віртуальної еко-номіки», під якою розуміється майже миттєве переміщення «електронних грошей» між банківськими рахунками за допомогою електронної пошти та Інтернету. 2. Поява нових форм організації світового господарства, відповідних інформаційному технологічного базису, - глобальних інформаційних, інноваційних, виробничих, фінансових мереж. Мережі являють собою децентралізовані організаційні структури, в яких власники капіталу, власники обладнання, власники інтелектуального капіталу, окремі працівники, некомерційні організації різних країн, будучи «вузлами в мережі», вступають між собою у договірні відносини для вирішення певних виробничих, науково-технічних і фінансових завдань. Мережі можуть необмежено розширюватися шляхом включення в них нових «вузлів». Однак інтеграція економічного суб'єкта в мережу стає можливою тільки при володінні ним необхідних для оперативного вирішення завдання характеристик, що роблять його незамінним вузлом в даній мережі. Зміна вертикальної (ієрархічної) організації економічних відносин на горизонтальна (мережеву) з переходом на нові інформаційні технології обумовлені зниженням-ем витрат на збір і передачу інформації, на контроль та узгодження різних рівнів управління. 3. Зростання ролі «глобальних фірм і банків» - транснаціональних корпорацій (ТНК) і банків (ТНБ) в управлінні глобальними економічними процесами. Володіючи філії-ми та виробничо-збутовими структурами в багатьох країнах світу, концентрують і управ-ляють значними частинами галузей світової економіки і цілими сегментами світового рин-ка. Так, до кінця 90-х рр.. XX в. 10 найбільших світових компаній у сфері телекомунікацій контролювали 86% світового ринку обсягом 262 млрд. дол У 1999 р. загальне число ТНК скла-вило близько 60 тис., число їх зарубіжних філій - майже 600 тис., їх глобальні активи з-ставляют 17700000000000. дол Продажі зарубіжних філій ТНК ростуть швидше, ніж світова тор-Гауліт товарами та послугами. На сучасному етапі ТНК контролюють від 1/3 до 1/2 світового про-промислово виробництва і 2/3 міжнародної торгівлі. Деякі найбільші ТНК очолювана-ляють гігантськими ТНБ, хоча існують і чисті фінансові транснаціональні структури, що концентрують набагато більші кошти, ніж у галузях безпосереднього виробництва. 4. Розвиток регіональних інтеграційних об'єднань з наднаціональними механізмами управління економічними процесами. Поряд з ЄС активно розвиваються менш великі і не настільки інституційно вчинені блоки та зони вільної торгівлі: НАФТА, АСЕАН, ЦАОР, МЕРКОСУР (об'єднання Аргентини, Бразилії, Уругваю), Вишеградська група країн з перехідною економікою в Центральній і Східній Європі та ін Інтеграційні процеси в регіональних блоках дозволяють об'єднати матеріальні, фінансові та інтелектуальні ресурси різних країн і регіонів у глобальне світове простір. 5. Масове поширення ліберальної ринкової моделі економіки (перехід до ринкової економіці країн Центральної та Східної Європи, Китаю), що забезпечує ринкову цілісність глобальному світовому господарству. Для цього МВФ та Світовим банком була розроб-ботана єдина для всіх посткомуністичних країн макроекономічна стра-тегія ринкових реформ, необхідна для досягнення економічного зростання в цих країнах (дан-ная програма отримала назву «Вашингтонського консенсусу»). Програма включає наступних щие елементи: - ослаблення регулюючої ролі держави в економіці; - плаваючі обмінні курси; - зниження торгових бар'єрів; - прискорений розвиток сектора послуг як основної сфери зайнятості та створення суспільного венного багатства. Дані глобальні зрушення у світовій економіці на рубежі двох століть свідчать про те, що глобалізація якісно відрізняється від попередніх етапів інтернаціоналізації економіки, основним змістом яких виступала міжнародна економічна інтеграція. Якісна відмінність між глобалізацією та інтеграцією полягає в наступному. 1. Глобалізація є незворотнім процесом, заснованим на об'єктивних зрушеннях в сферах комунікацій, виробництва, торгівлі, фінансів. У той же час для предшест-чих глобалізації періодів інтернаціоналізації економіки були характерні і підйоми активності в міжнародному співробітництві, і позадні руху до ізольованого розвитку, викликані загостренням політичних та економічних міждержавних протиріч. Тому процеси міждержавної інтеграції на відміну від глобалізації є оборотними. 2. Глобалізація універсальна за суб'єктам, які беруть участь в ній. На відміну від міждержавної економічної інтеграції, основними суб'єктами якої є стра-ни та їх об'єднання - союзи держав, міжнародні економічні організації (МВФ, Світовий банк, СОТ), суб'єктами глобалізації стають майже всі учасники международ-ної життя: транснаціональні корпорації і банки; мережеві організації, що складаються з підприємств малого та середнього бізнесу, місцевих громад, банків; некомерційні організації, індивіди. 3. Глобалізація є більш широким за змістом процесом, ніж міжна-рідна економічна інтеграція. Крім міждержавних економічних процесів, ре-що регулюють національними державами і наддержавними органами (по типу ЄС), вона включає в себе глобальні транснаціональні виробничі, фінансові, телекомунікаційні процеси, майже або зовсім не піддаються державному регулюванню. Будучи складним і неоднорідним за своїми проявами процесом, глобалізація призводить до ряду неоднозначних наслідків для розвитку світової економіки. З одного боку, глобалізація, забезпечуючи єдність усіх революційних змін в техніко-технологічному та фінансово-економічному базисі, відкриває нові можливості економічного розвитку. Так, переміщення транснаціональними корпораціями наукомістких виробництв в країни, що розвиваються з метою зменшення витрат на робочу силу і ресурси призводить до швидкого поширення нових технологій з високорозвиненого ядра світового гос-подарства на периферію. Крім того, зростання масштабів транскордонних потоків позичкового ка-питала за допомогою нових інформаційних технологій забезпечує розширення кредитних ресурсів і доступ до них у будь-якій точці світового економічного простору. Все це створює реальні можливості для прискорення економічного зростання не тільки в розвинених, але і в країнах, що розвиваються світу. З іншого боку, глобалізація має ряд негативних наслідків для світової економіки. 1. Глобалізація посилює нерівномірність і нестійкість національного та світового економічного розвитку. Це пов'язано з поділом національно-господарських комплексів на експортоорієнтовані виробничі ланцюжки і на ті ланки, які не здатні ефективно функціонувати в умовах глобального ринку. В результаті руйнуються перш єдині внутрішні національні ринки, що призводить до збільшення частки населення, зайнятого в неефективних з точки зору глобального ринку секторах економіки. У свою чергу, це породжує зростання населення з низькими доходами і різке майнове розшарування на тих, хто користується матеріальними плодами глобалізації, і тих, хто обділений ними. Причому це стосується не тільки країн, що розвиваються, а й розвинених ринкових господарств, в яких збільшується кількість депресивних регіонів і вогнищ убогості. Але якщо донедавна національну державу володіло механізмами пере-розподілу вигод від експорту серед населення, то поява нових недержавних суб'єктів незалежно ектов світової економіки, непідконтрольних державі (ТНК, ТНБ, неурядових органі-зацій), різко обмежує перерозподільні та соціальні можливості держави. Особливо болісно ці процеси протікають в «третіх країнах», вимушених за-приймати ті ніші, які їм визначили світові центри, що найчастіше не відповідає на раціональним економічним інтересам цих країн. Це посилює диспропорції між багатими і бідними країнами світу. Так, згідно з даними Доповіді Світового банку про світовий розвиток в 2000-2001 рр.., Середні доходи в 20 найбільш багатих країнах світу в 37 разів перевищують середні доходи в 20 найбідніших країнах, при цьому за останні 40 років цей розрив подвоївся. Нерівномірність національного та світового економічного розвитку є одним з факторів посилення соціальної напруженості в світі, що збільшує інвестиційні і підприємницькі ризики і перешкоджає сталому розвитку світової економіки. 2. Глобалізація значно обмежує роль держави в макроекономічного ському регулюванні і змінює традиційний набір інструментів впливу держави на внутрішні і зовнішні економічні зв'язки. ТНК, ТНБ, міжнародні інвестиційні фонди, все в більшій мірі визначаючи фінансову і господарську кон'юнктуру світової економіки, роблять неефективним використання колишніх державних важелів воздейст-вия на економіку: імпортних та експортних мит, курсу національної валюти, ставок рефі-нансування. Так, інтернаціоналізація виробництва в рамках внутрішньофірмового обміну по-зволяет ТНК захоплювати ринки в обхід митних бар'єрів, а масштабні спекулятивні операції з валютою, викликаючи постійне коливання валютних курсів на десятки відсотків на рік, позбавляють державу ефективного інструменту впливу на господарську кон'юнктуру. Раніше ефективна в умовах спаду або зростання інфляції політика процентних ставок також наштовхується на обмеження, що накладаються на неї некерованим в умовах глобалізації рухом спекулятивних капіталів. Так, традиційне зниження процентних ставок в умовах економічної кризи може спровокувати масову втечу спекулятивного капіталу з країни, що ще більше загострить економічну ситуацію в країні замість її стабілізації. У результаті на національному та глобальному рівнях посилюються тенденції до неузгодженості та разбалан-нансування економічного розвитку. 3. Глобалізація викликає масове поширення негативних зовнішніх еф-фектов у сфері виробництва і споживання. Так, загострення конкурентної боротьби за вихід на глобальний світогосподарських ринок і отримання вигод від глобалізації призводять до того, що ТНК часто використовують для перемоги в цій боротьбі суспільно небезпечні види діяльності, такі як забруднюють навколишнє середовище виробництва або створення трансгенних продуктів, шкідливих для здоров'я та ін . У рамках національних господарств головним активним суб'єктом обмеження зовнішніх ефектів виступала держава, яке володіло різними методами впливу на ство-дають ці ефекти суб'єктів. Однак в умовах обмеженого впливу держави на «глобальні фірми» ці ефекти усуваються, а накопичуються, породжуючи глобальні еколо-гические і соціальні проблеми. Поступове накопичення негативних наслідків глобалізації і неможливість їх нейтралізації силами національних держав викликають необхідність переходу на принципово новий рівень управління світогосподарськими процесами - наднаціональний. Але тут виникає проблема виявлення суб'єктів глобального управління і побудови конкретних механізмів впливу на глобальні економічні процеси. Як показав світовий фінансова криза 1998 р., міжнародні фінансові інститути (МВФ, МБРР) не мають ефективних важелів впливу на спекулятивні потоки фінансових ТНК, тому на даному етапі вони не можуть розглядатися в якості основних суб'єктів глобального управ-ління. Великі надії вчені всього світу пов'язують з міжнародною діяльністю не-урядових організацій (НУО), все більше впливають на прийняття рішень урядами та міжнародними організаціями. Проте на даному етапі вони є вкрай різнорідними і розрізненими, що також не дозволяє їх розглядати як активних учасників глобального регулювання. Багато створені в 90-і рр.. регіональні інтеграційні угруповання теж не вла-деют транснаціональними методами регулювання. Зона їх дії обмежується, як правило, територіальними рамками. Крім того, багато регіональні об'єднання через відмінності в рівні економічного розвитку зупинилися в основному на першому етапі об'єднання та далі за створення зони вільної торгівлі не йдуть, що обмежує їх роль в світогосподарських відносинах. Єдиним впливовим наднаціональним утворенням у світі, що володіє як економічними, так і політичними важелями впливу на світогосподарські зв'язку, є-ється ЄС. Унікальний досвід поєднання в ЄС національних та наднаціональних механізмів регулю-вання дозволяє припустити, що ЄС є прообразом інституту глобального управ-ня економікою, здатного в недалекому майбутньому створити реальні механізми протидії негативним наслідкам глобалізації. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.5. Сутність і форми глобалізації" |
||
|
||