| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Становлення системи оподаткування малого підприємництва |
||
|
Особливості діяльності малого бізнесу в системі оподаткування був враховані в двох формах тільки в другій половині 90-х років .. Перша форма побудована на спрощеному порядку визначення податкової бази та ведення звітності, друга - на оцінці потенційного доходу платників податків і встановлення фіксованого розміру платежів до бюджету. Перша форма оподаткування, яка була введена в дію з 1 січня 1996 з прийняттям Федерального закону про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, не отримала достатнього розвитку: її застосовували до кінця 2002 р. всього лише близько 50 тис. організацій і трохи більше 100 тис. індивідуальних підприємців. Низька привабливість цієї форми була обумовлена в першу чергу тим, що перехід на спрощену систему оподаткування був пов'язаний із досить жорсткими обмеженнями для підприємств за чисельністю працюючих (до 15 чоловік) і за сукупним річним обсягом валової виручки (до 10 млн. руб.). Крім того, у що перейшли на спрощену систему оподаткування організацій ускладнювалися фінансові відносини з покупцями їхньої продукції, оскільки при реалізації продукції через оптову мережу покупцям-оптовикам не провадилося відшкодування "вхідного" ПДВ. Тому спрощена система оподаткування знайшла застосування в основному в сфері роздрібної торгівлі та надання послуг за готівку. Друга форма оподаткування малого бізнесу була введена в 1999 р. з прийняттям у липні 1998 р. Федерального закону "Про єдиний податок на поставлений дохід для певних видів діяльності". При її запровадження переслідувалася мета змусити платити податки і вивести з "тіньової" сфери складно піддається обліку готівково-грошовий оборот суб'єктів малого бізнесу, що займаються такими видами діяльності, як роздрібна торгівля, надання побутових, автотранспортних послуг та ряд інших. Справа в тому, що особливості діяльності індивідуальних підприємців та малих підприємств (робота з готівкою, без касових апаратів тощо) не дозволяли податковим органам ефективно контролювати формування податкової бази. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності також не забезпечувала в належній мірі рішення даної задачі. Внаслідок цього були ліквідовані умови для догляду зазначених платників податків від сплати податків і розвитку тіньового бізнесу. У зв'язку з цим і було ухвалено рішення про введення особливого режиму оподаткування окремих організацій та підприємців шляхом встановлення поставленийдоходу як об'єкт оподаткування. Це рішення, таким чином, мало на меті збільшення податкових надходжень в бюджетну систему країни. Одночасно з цим введення системи оподаткування за методом поставленийдоходу переслідувало й іншу не менш важливу мету - спрощення процедур розрахунку та збору податків. Ця система вирішальною мірою спрощувала для суб'єктів малого підприємництва процес ведення бухгалтерського обліку та звітності, а також податкового обліку. Особливий режим оподаткування у формі поставленийдоходу принципово відрізняється від традиційних схем оподаткування приватних підприємств, у тому числі від спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва. Основним у даній системі є те, що база оподаткування по кожному платнику податків і об'єкту оподаткування визначається не з їхньої звітності, а на основі певної розрахунковим шляхом прибутковості різних видів бізнесу у відповідних місцевих та інших умовах. При цьому розрахунок потенційного доходу прив'язаний до вичерпного переліку формальних і легко перевіряються, в першу чергу фізичних, показників діяльності окремих категорій платників податків. Вельми важливо підкреслити, що з переведенням окремих категорій організацій та індивідуальних підприємців на єдиний податок у значний мірі знижується їх залежність від суб'єктивізму податкових органів. Цьому неабиякою мірою сприяють процес і умови визначення поставленийдоходу, не залежні від думки тих чи інших посадових осіб. Введення єдиного податку на поставлений дохід дозволило також більш повно визначати податкові надходження при затвердженні бюджетів різних рівнів на черговий фінансовий рік. Разом з тим, для законослухняних платників податків ця форма оподаткування створює додаткові стимули щодо розвитку виробництва і збільшенню обсягів реалізації, оскільки розмір єдиного податку в основному визначається не за звітом, а за непрямими натуральним показниками, які характеризують умови здійснення господарської діяльності. Разом з тим необхідно відзначити, що з перших же місяців практичної реалізації єдиного податку на поставлений дохід виник ряд серйозних проблем. У багатьох суб'єктах Федерації показники базової прибутковості, що роблять вплив на величину податку, були встановлені для організацій у занижених розмірах, що забезпечувало компенсацію зниження доходів бюджетів у зв'язку з відміною ряду сплачуваних ними податків при загальному режимі оподаткування . В силу ряду обставин, в тому числі лобіювання та окремих прорахунків, встановлюваний розмір базової прибутковості часто не був економічно обгрунтований. У результаті показники базової прибутковості по одним і тим же видам діяльності в різних регіонах істотно різнилися. Так, розмір базової прибутковості на одну торгову точку становив у 2002 р. в Тамбовської області 30,2 тис. руб., А в Нижегородській області - 1680 тис. руб. Це пов'язано також з тим, що на федеральному рівні не була розроблена і законодавчо затверджена єдина методологія оцінки діяльності малого бізнесу. Природно, що податкову систему, в якій діє особливий режим оподаткування, коли розмір податкової бази встановлюється державою, а не на основі фактичних результатів фінансової діяльності платника податків, не можна назвати ідеальною. І існувати подібні режими можуть тільки лише в певній фінансовій ситуації. Тому в міру подальшого розвитку і підйому економіки, цей податок повинен поступово відмерти. Сфера малого бізнесу, безумовно, потребує певної підтримки держави, і до 2002 р. така підтримка надавалася шляхом надання податкової пільги з податку на прибуток організацій для окремих категорій малих підприємств. Це відносилося до організаціям, що здійснюють виробництво і переробку сільськогосподарської продукції, виробництво продовольчих товарів, товарів народного споживання, будівельних матеріалів, медичної техніки, лікарських засобів і виробів медичного призначення. У цю ж категорію входили і організації, що займаються будівництвом об'єктів житлового, виробничого, соціального та природоохоронного призначення (включаючи ремонтно-будівельні роботи). Пільга надавалася за умови, якщо виторг від зазначених видів діяльності перевищувала 70% загальної суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг. Цією пільгою передбачалося, що зазначені малі підприємства в перші два роки їх роботи звільнялися від сплати податку на прибуток. У третій і четвертий рік роботи вони платили цей податок за общеустановленной податковій ставці, зменшеної відповідно на 75 і 50 відсотків. При цьому виручка від зазначених видів діяльності повинна була складати понад 90% загальної суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг. Практика застосування зазначеної пільги показала, що підприємства малого бізнесу, нарощуючи обсяги виробництва і, відповідно, прибутку в пільговий період, після зниження розмірів пільг або припинення їх дії значно знижували обсяги виробництва, збільшували його витрати, що , природно, приводило до зниження розміру прибутку і сплачуваних до бюджету податків. Після закінчення дії пільги багато малі підприємства згортали свою діяльність, реєструвалися як нові аналогічні організації, в які переводилися всі активи, і створені таким чином малі підприємства знову починали користуватися 4-річної пільгою з податку на прибуток. Неефективність пільг з податку на прибуток за малим підприємствам значною мірою була викликана тим, що організації відповідно до закону не були зобов'язані вести окремий облік коштів, що вивільняються в результаті застосування зазначених податкових пільг. В результаті зазначені кошти нерідко витрачалися на цілі, не пов'язані з розвитком виробництва та створенням нових робочих місць. З прийняттям гл. 25 частини другої Податкового кодексу РФ ця пільга, як і всі інші пільги з податку на прибуток організацій, була скасована. Необхідність існування для малого підприємництва автономної системи оподаткування, яка враховувала б особливості функціонування цього сектора економіки, не викликає сумнівів. Зазначена система повинна будуватися (і в більшості країн фактично будується) виходячи з певних критеріїв, найважливіші з яких наступні. По-перше, діючий для будь-якої податкової системи принцип визначеності оподаткування у сфері малого бізнесу повинен бути доведений до досконалості. Це означає, що дане законодавство має бути простим і зрозумілим не тільки фахівцям, але і будь-якому підприємцю, який не має спеціальної освіти та підготовки в галузі фінансів та оподаткування. Тому не можна допускати, щоб у законі про оподаткування малого бізнесу мали місце відсильні норми не тільки до інших законам і підзаконним актам, а й до інших главам Податкового кодексу. Він не повинен також передбачати видання додаткових нормативних документів. По-друге, оподаткування малого бізнесу має передбачати заміну для цих організацій одним податком максимально можливого числа діючих в країні податків і зборів. Природно, що ідеальна система оподаткування малого бізнесу передбачає наявність всього одного податку, але побудувати таку систему досить складно. Це пов'язано, зокрема, зі специфікою окремих видів діяльності організацій. Наприклад, організації, що займаються експортом або імпортом продукції, не можуть бути звільнені від сплати відповідної мита. При реалізації підакцизних товарів малі підприємства повинні сплачувати акцизи і т. д. По-третє, система бухгалтерського обліку та звітності для малого підприємництва повинна бути максимально спрощена, одночасно дозволяючи здійснювати необхідний податковий контроль за формуванням податкової бази і повнотою сплати відповідних податків. При цьому ведення відповідного обліку та звітності не повинно перетворюватися для малого підприємства в свого роду додатковий вид діяльності, а проведені податковими органами перевірки не повинні забирати багато часу ні у перевіряються, ні у перевіряючих. По-четверте, система оподаткування малого бізнесу повинна вирішувати проблему приховування одержуваних доходів і відповідно податків, маючи на увазі, що саме малий бізнес діє в основному в сферах діяльності, пов'язаних з наданням послуг і витікаючими з цього величезними потоками готівково-грошового обігу. І, нарешті, по-п'яте, система оподаткування повинна спонукати організації малого бізнесу працювати не тільки ефективно, але й відкрито. Це можна досягти лише завдяки встановленню для цих організацій щадить податкового навантаження по відношенню до організаціям, що працюють у звичайному податковому режимі. Прийняті в середині 2002 р. і набули чинності з 1 січня 2003 гол. 262 і 263 Податкового кодексу націлені саме на вирішення цих завдань і реалізацію державної політики вдосконалення системи оподаткування малого підприємництва. У їх числі - зниження податкового тягаря, спрощення процедур оподаткування та подання звітності, створення сприятливих умов для легалізації та розвитку малого підприємництва. Виходячи з цих позицій, розглянемо діючі в даний час спеціальні режими оподаткування організацій, що функціонують у сфері малого бізнесу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Становлення системи оподаткування малого підприємництва " |
||
|
||