| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Соціальна політика - сутність, найважливіші орієнтири |
||
|
Добробут - поняття відносно нове, що не має достатньо точних критеріїв. У цьому зв'язку звертає на себе увагу таке досить загальне визначення: добробут суспільства вимірюється сукупним обсягом виробництва за весь період його існування. Видається, що це дуже розширювальне визначення, що вимагає конкретики, визначення часових параметрів, наближення до людини. Мабуть, поняття "добробут" вимагає зв'язки не лише з рівнем, а й якістю життя, наявністю соціальних гарантій, стимулів для участі в суспільному виробництві і т. д. За ступенем "решаемости" соціальних проблем можна виділити ряд ця-пов: - вирішення окремих соціальних проблем - насамперед тривалістю-ності робочого дня, введення системи соціального страхування, пенсій по ста-рости та інвалідності і т.д. в період індустріального розвитку; - орієнтацію на досить широке коло соціальних проблем, включе-ня соціальних проблем в поняття "рівня життя"; - трансформацію від показника "рівня "до показника" якості жит-ні "; - орієнтацію на ефективність виробництва і стандарт добробуту. Представлена етапність має неформальний характер. Вона визначає найважливіші орієнтири як економічної, так і соціальної політики держав на різних етапах економічного розвитку. Зокрема, орієнтація на "якість життя", "рівень добробуту" пов'язана з формуванням не тільки національних, але і міжнаціональних, глобальних підходів до соціальної політики та соціальної діяльності, що вимагає специфічних підходів і оцінок. Оскільки характеристика етапів соціальної політики-велика самостійна проблема, в даному аналізі досліджуються значною мірою лише загальні методологічні підходи, а також переважно сучасні реалії соціальної політики. Отже, дослідження показують, що ринковий механізм жодним чином не гарантує рівня добробуту. Разом з тим суспільний розвиток вимагає підтримки певного рівня добробуту. Обов'язок його реалізації покладається на держави, що здійснюють соціальну політику. Як правило, соціальна політика включає два блоки проблем: 1. при цьому, орієнтир робиться на: - лібералізацію бізнесу; - заохочення малого підприємництва; - регулювання трудових відносин; - підтримку зайнятості. 2. Забезпечення певного рівня добробуту для всіх членів суспільства, при цьому орієнтир робиться на: - перерозподіл доходів у суспільстві; - пенсії та допомоги непрацездатним, малозабезпеченим, безробітним; - певний рівень освіти та медичну допомогу для всіх. Сучасні західні держави направляють значні грошові кошти в соціальну сферу. Такі країни, як Німеччина, Франція, Японія, Швеція та ін, змістом державної політики зробили максимальну соціальну орієнтацію господарського розвитку, витрачають великі кошти на реалізацію соціальних програм, у зв'язку з чим отримали назву соціально орієнтованих економік. Оскільки соціальна орієнтація економік передбачає ефективне виробництво, це вимагає вирішення двох складних, взаємопов'язаних проблем: а) досягнення максимальної економічної ефективності виробництва, б) досягнення найбільшої соціальної результативності господарської діяльності. Результатом виробництва та відображенням його ефективності є по-лучан доходи, які передусім відбивають рівень добробуту. Розрізняють три рівня доходів: 1) номінальний дохід; 2) наявний дохід; 3) реальний дохід. У свою чергу, номінальний дохід включає: - факторні доходи (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента); - трансфертні платежі (пенсії, допомоги, стипендії і т.д.); - інші надходження (дивіденди та ін.) З двох основних перший блок - факторні доходи - значною мірою залежить від конкурентних умов. Другий - трансфертні платежі - від проведеної урядом соціальної політики. Номінальні доходи інакше називають "нарахованими доходами". Наявний доход - це номінальний дохід за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів. Інакше його називають "чистим доходом". Реальний дохід - ті товари та послуги, які можна купити на суму наявного доходу. Його називають "отоварені доходи". Із зазначеного очевидно, що чинниками, що роблять безпосередній вплив на величину доходів населення, крім заробітної плати, виступають: роздрібні ціни, насиченість споживчого ринку товарами та ін Зарплата є найважливішою складовою доходів. Безпосередньо об'єктом соціальної політики є мінімальний рівень заробітної плати та прожитковий мінімум, що визначає той рівень достатку, який необхідний для підтримки життєдіяльності людини, нижче якого життєві можливості людини прирівнюється до стану бідності. Виходячи їх важливості показника, в західних країнах починаючи з кінця 30-х рр.., В Росії - в 90-і рр.. приймаються законодавчі акти про прожитковий мінімум, які визначають межу, нижче якого падіння життєвого рівня населення вважається неприпустимим. За відсутності заробітної плати або її мізерному рівні держава бере на себе зобов'язання соціальних виплат, що виконують роль компенсаційних механізмів. Сучасні держави приділяють велику увагу соціальній політиці, передбачають значні витрати на соціальні програми. Більше того, в другій половині XX в. індустріально розвинені країни Заходу почали покладати на державу завдання забезпечення певного стандарту добробуту. Вирішення соціальних завдань, як правило, здійснюється за допомогою бюджетного механізму. При цьому, з одного боку, держава зосереджує у своїх руках податки з доходів громадян, з іншого - реалізує соціальну політику: виплачує пенсії, допомоги, відрахування на медичне, соціальне страхування і т. д. Таким чином, значна частина надходжень до бюджету повертається населенню у вигляді трансфертних платежів1. Охарактеризований механізм соціальної діяльності держав обу-словлівает взаємодія двох макроекономічних циклічних потоків: між домашнім господарством і державою; - між підприємствами і державою. Циклічні потоки між домашнім господарством і державою припускають рух у двох напрямках: 1) населення платить податки з одержуваних доходів, грошовий потік орієнтований на державні установи; 2) від держави в зворотному напрямку до домашнім господарствам йде потік суспільних благ, послуг, трансфертних платежів. Циклічні потоки між підприємствами і державою також припускають рух у двох напрямках: 1) підприємства виплачують державі податки; 2) держава надає нужденним підприємствам допомогу у вигляді субсидій, суспільних товарів і послуг і т. д. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Соціальна політика - сутність, найважливіші орієнтири" |
||
|
||