|
. Після здобуття Індією власної державності відбулося різке посилення господарської ролі держави. Державне підприємництво було зосереджено насамперед у великій промисловості, де на нього припадали майже 3/5 основного капіталу і половина робочої сили. Це чорна металургія, машинобудування, хімічне виробництво, нафтопереробка.
Частка державних компаній в масштабі всього господарства невелика. Вона піднялася з 3% у 1950 р. до 12% ВВП в 1986 р., склавши 100% у залізничному, авіаційному транспорті, 53 - в морському, 96 - в електроенергетиці, 100 - в нафтовій промисловості, 98 - у вугільній, 93% - у банківському та страховому справі. В обробній промисловості участь держави залишалося відносно невеликим - 10%. Оскільки держсектор розвивався переважно в капіталомістких галузях, його внесок у розширення зайнятості виявився значно скромніше - з 4,2 до 7% економічно активного населення.
Розвиток державного сектора в найбільш капіталомістких галузях інфраструктури і промисловості різко прискорило створення вітчизняної бази найважливіших засобів виробництва, дозволило проводити політику низьких, нерідко субсидованих цін на їх продукцію, що стимулювало прискорене розвиток більшості споживають її галузей економіки. Перехід основної частини банків в руки держави в 1969 і 1980 рр.. посилив ефективність залучення банківських вкладів, так як вони гарантувалися економічною міццю держави, підвищенням ставок за вкладами, розширенням мережі відділень.
Сприяння вирішенню загальнонаціональних цілей обмежувало прибутковість державного сектора. Норма прибутку в громадському секторі була нижчою приватного, але за 80-90-ті роки вона значно зросла (валові прибутку до використовуваному капіталу в 1996 р.
склали 15,1% проти 7,8% в 1980 р.). Державний капітал розвивав галузі, які був нездатний підняти приватний капітал, але від яких залежали умови відтворення в багатьох інших галузях господарства.
Ряд виробництв, доступних для дрібної промисловості, був зарезервований за дрібними і середніми підприємствами, самостійними виробниками. Основним методом поділу сфер підприємництва було промислове ліцензування.
Велику роль у регулюванні господарства грала кредитно-грошова політика уряду. Були створені організації довгострокового фінансування промисловості, які розширили масштаби фінансової підтримки, сприяли зміні її галузевої та соціально-економічної структури. На фінансування промисловості була спрямована податкова політика, найважливішим елементом якої стало поєднання високої прогресивності оподаткування дивідендів та інших розподіляються доходів, що йдуть на особисте споживання. При цьому реінвестованого прибутку мали пільги, що розповсюджувалися також на купівлю державних цінних паперів, акцій і облігацій промислових підприємств.
Держава надавала значну дію на розвиток сільського господарства. У його руках була зосереджена основна частина іригаційної системи, зрошувані 40% відповідних сільськогосподарських земель. Центральне уряд встановлював закупівельні ціни на мінімальному рівні для пшениці і рису і здійснювало різноманітний контроль над багатьма іншими продуктами, застосовуючи комбінацію цінового регулювання та субсидування в цілях підтримки підприємців і споживачів. Для цього було створено 200 регіональних сільськогосподарських державних банків. Держава субсидіювала поставки води для іригації, електроенергії, добрив і ряду інших найважливіших засобів виробництва.
У багатьох частинах країни сільгоспвиробники не платили за електрику. Найбільші витрати уряду йшли на субсидування добрив - 0,7% ВВП в 1997 р. В цілому держава в 1995-1997 рр.. забезпечувало до 22% капіталовкладень в сільське господарство проти 35% у 80-і роки.
Для здійснення структурних зрушень необхідно було координувати функціонування всіх форм господарської діяльності. Найважливішим інструментом такої координації стали п'ятирічні плани, що включали в себе програми розвитку країни в галузевому та соціально-економічному аспектах, цілі, стратегію їх досягнення та мобілізації ресурсів. Директивний характер плани мали лише щодо державних капіталовкладень, по відношенню до приватного сектору вони грали індикативну роль. План в конкретній формі визначав напрямок і характер економічної політики, кордону і глибину державного втручання в господарське розвиток країни. Ряд дослідників оцінює індійську економіку не як плановану, а як контрольовану. Свого піку «контролювання» досягло в 70-ті роки, в наступний період йшло його ослаблення.
До державного сектора безпосередньо примикають і частково входять до нього спільні та державно-кооперативні підприємства, які являють собою особливу форму взаємодії між державним «і приватним сегментами господарства. Найбільший розвиток отримала державно-кооперативна система кредиту. Частка «спільних» компаній в капіталі фабричних підприємств до середини 80-х років піднялася до 8%, а частка землеробських виробничих кооперативів чистої посівної площі становила лише 0,2%, частка кооперативних підприємств в капіталі фабричної промисловості - 2%.
|
- 1. Держава і грошовий обіг
Засоби обміну і гроші суть ринкові явища. Річ стає грошима в результаті поведінки сторін ринкової угоди. Привід зайнятися грошовими проблемами виникає у влади точно так само, як і інтерес до всіх інших обмінюваним об'єктам, а саме, коли вони змушені вирішувати, чи виправдовує неспроможність однієї із сторін акта обміну виконувати свої договірні зобов'язання застосування
- Економічний прогрес і роль держави
Держава, що захищає правопорядок і надає блага, які суспільство не може отримати "на ринку", сприяє добробуту всієї країни, АЛЕ ... Держава - затичка не для кожної бочки Воно не може бути використано для виправлення всіх недоліків суспільства Ціна державного оподаткування Групи інтересів можуть використовувати політичний механізм
- 3. Стан економічної теорії на межі третього тисячоліття
Економікс Сучасна економічна теорія, відома під назвою «Економікс», має у своїй основі маржинальную економічну теорію і являє собою спробу синтезувати класичну політичну економію і Маржинализм. Курс «Економікс» вперше почав читатися в Кембріджському університеті А. Маршаллом в 1902 р., він змінив курс політичної економії класичної школи Дж.С. Мілля. В
- Глава 11. Роль держави в ринковій економіці
У сучасній розвиненій економіці основу життєдіяльності становить ринок. Держава ж в принципі підкоряється ринковими правилами гри, заснованим на правах власності. Але держава не пасивний спостерігач за економічними процесами в ринковій економіці. Воно втручається в ринок, регулює його через оподаткування, бюджетний перерозподіл, законодавство, вироблення обов'язкових до
- 1. Необхідність державного втручання в економіку
Держава є організація осілого населення, що займає певну територію і підкоряється одній і тій же владі. В давнину вчені (Платон, Аристотель, Цицерон) розглядали державу як форму людського співжиття або як середовище, в якому людина знаходить умови існування. Причому, за словами Аристотеля, «середовищем цілком щасливого життя», де держава виховує людину
- 1. Класична економічна теорія - витоки. Економічні погляди У. Петті
Ми вже говорили про те, що меркантилізм як економічна теорія був пануючим напрямком економічної думки протягом майже трьох століть (з початку шістнадцятого до першої половини вісімнадцятого століття). Але не єдиним. Одночасно з ним виникають передумови іншого потужного економічного вчення, згодом отримав назву класичної політичної економії. Родоначальником
- 1. Внесок історичної школи розвиток економічної теорії
Для представників як класичного, так і неокласичного (основоположником якого вважають А. Маршалла) напрямів економічної науки була характерна ідея про панування універсальних економічних законів, що діють незалежно від волі і свідомості людей. Звідси витікала і їх впевненість в універсальності моделей економічної поведінки і небажаності державного втручання в
- Лекція 7-я. Пізні роботи основоположників марксизму
Я насамперед зупинюся на розгляді роботи Ен-Гельса під назвою «До житлового питання», яка була написана й опублікована в 1872 р. і спрямована проти німець-ких прудоністів, зокрема порівняно мало знаного не-мецкого автора Мюльбергера. Мюльбергер виступив з кількома статтями, в яких намагався дати прудоністскіх трактування житлового питання. Енгельс вважав,
- Лекція 17-я Реформістські ілюзії і зрадницька роль лейборизму
Критика економічних поглядів правих лейбористів становится все більш актуальною тому, що лейбористи в настою-ний час грають провідну роль в Соціалістичному інтерна-ціонале. Вони, приблизно, грають зараз таку ж роль, яку німецька соціал-демократія грала в II Інтернаціоналі перед першою світовою війною і в 20-х рр.. поточного сторіччя. За типом англійської лейбористської партії
- Тема 7. ЕВОЛЮЦІЯ ІДЕЙ В ТЕОРЕТИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУЦІ
1. Вихідні напрямки розвитку економічної науки. Найбільш ранні судження про економіку дійшли до нас через вчення мислителів давнини. Давньогрецькі мислителі Ксенофонт, Платон, Аристотель вже в середині першого тисячоліття до н. е.. звертали увагу на принципи ведення домашнього господарства, ринок, обмін. Судження древніх про економіку не були наукою, так як господарські відносини ще
|