| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. ОСНОВНІ ТИПИ ДЕРЖАВ ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ'ЄДНАНЬ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ |
||
|
Група розвинених країн з ринковою економікою включає 23 країни. Вона підрозділяється далі для цілей аналізу на частково співпадаючі класифікаційні підгрупи найбільших промислово розвинених країн, куди входять сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РСРЕ). Це - Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція і Японія; Європейський союз - ЄС (Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Франція, Швеція, Фінляндія і Австрія); Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія, Швеція; Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди і Люксембург); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика. Група країн з перехідною економікою підрозділяється на країни Східної Європи, до яких відносяться Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина й нові держави, що виникли після розпаду СРСР: Росія, Україна, Білорусія , Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Туркменія, Таджикистан, Вірменія, Молдавія, Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва і Естонія, а також нові країни, що виникли після розвалу Югославії. Дана група країн з середини 80-х років виявилася в центрі унікальних історичних перетворень практично у всіх сферах суспільно-політичного та економічного життя. Суть цих перетворень полягає в заміні авторитарних політичних режимів плюралістичною демократією і перехід від централізованої планової соціалістичної економіки на ринкові умови господарювання. Практично у всіх країнах цієї групи з початку 90-х років проводяться економічні реформи, спрямовані на забезпечення сталого розвитку народного господарства за рахунок внутрішньої і зовнішньої макроекономічної стабілізації, створення конкурентних ринкових відносин і проведення відповідної реформи цін, структурної перебудови виробництва і підприємств на основі чіткого законодавчого визначення прав власності - державної та приватної, обмеження панування монополій і втручання держави в діяльність господарюючих суб'єктів ринкової економіки, розширення та поглиблення міжнародної економічної інтеграції. Найбільших успіхів у проведенні економічних реформ у даній групі країн до кінця 90-х років домоглися Польща, Чехія, Угорщина. Результатом цих реформ у зазначених державах з'явилася та обставина, що після трьох років кризового стану економіки на початку проведення реформ (1991-1993 рр..) Становище почало стабілізуватися в 1994 р., а вже в 1995-1996 рр.. національний дохід у цих країнах зростав щорічно в середньому на 6%. З 1995 р. почалося економічне зростання і в інших країнах Східної Європи - Румунії, Болгарії та Словаччини. Разом з тим у нових державах, що виникли після розпаду СРСР і Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, проведені економічні реформи ще не дали відчутних позитивних результатів з точки зору внутрішньої та зовнішньої макроекономічної стабілізації. У цих країнах ще належить вирішити складний комплекс проблем щодо створення реальної ринкової економіки та забезпечення сталого економічного зростання. Країни, що розвиваються зазвичай групуються по регіонах з урахуванням їх географічного положення. Для цілей аналізу окремо виділяються також країни з активним платіжним балансом і країни-імпортери капіталу. Останні в свою чергу поділяються на країни-експортери та країни-імпортери енергоресурсів. Країна вважається експортером енергоресурсів, якщо вона одночасно задовольняє наступним двом критеріям: а) її виробництво первинних енергоресурсів (включаючи кам'яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію і атомну енергію) перевищує власне споживання по щонайменше на 20%; б) експорт енергоресурсів становить як мінімум 20% від загального обсягу експорту. Серед країн, що розвиваються-імпортерів енергоресурсів виділяються країни з недавно сформованим активним платіжним балансом, до яких відносяться чотири азіатські країни, що вважаються першим поколінням успішних експортерів готових виробів (Сянган, Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань). Серед країн, що розвиваються в сучасних умовах йде процес подальшої економічної диференціації. В даний час вони виявилися принаймні на трьох різних рівнях господарського розвитку. Найбільш розвинені в промисловому відношенні країни, що розвиваються утворили групу «нових індустріальних країн» (НІС). До них можна віднести Аргентину, Бразилію, Сянган, Республіку Корея, Мексику, Сінгапур, Тайвань, Туреччину. Проміжну групу утворили країни, істотно відстали від НИС як по загальних обсягах виробництва, так і з виробництва товарів і послуг на душу населення. Ця група, зокрема країни Близького Сходу, характеризується великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх становищем у суспільстві. До групи «найменш розвинених країн» відносяться близько 50 країн, що розвиваються. Як правило, вони мають вузьку, навіть монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. В ООН використовуються три критерії для віднесення країн до цієї групи: частка валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення не перевищує 350 дол США; частка дорослого населення, що вміє читати, - не більше 20%; обробна промисловість у ВВП становить не більше 10 %. У цю групу входять 8 країн Азії, 28 - Африки, 5 - Латинської Америки та Океанії та ін У Латинській Америці, Африці та Азії виникло більше трьох десятків зон вільної торгівлі, митних чи економічних союзів. Перерахуємо деякі з них: Андійський пакт (Болівія, Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу); Центральноамериканський спільний ринок: Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор; Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво - АТЕС (14 країн, що розвиваються, а також США , Канада і Японія); Асоціація держав Південно-Східної Азії - АСЕАН (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни); МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай); Південноафриканський комітет розвитку - САДК (Ангола, Ботсвана , Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве); Арабський спільний ринок: Єгипет, Йорданія, Ірак, Ємен, Лівія, Мавританія і Сирія. Все більш поширеною стає проста угруповання країн за доходами - по ВВП на душу населення. На цьому принципі будується, наприклад, класифікація Світового банку. У 2000 р. експерти Банку виділили 53 країни і залежні території з високим доходом (більше 9266 дол), 96 - із середнім доходом (756-9265 дол) і 61 країну з низьким доходом (не вище 755 дол.) До числа країн і територій з високими доходами крім країн-членів ОЕСР відносяться Сінгапур, Гонконг, Макао, малі країни, розбагатіли на експорті нафти (Бруней, Кувейт), «заморські» території Франції (Реюньйон, Мартинюк), а також малі та карликові держави - офшорні зони (Багами, Бермуди, Кайманові острови). Країни Східної Європи і Латинської Америки переважно відносяться до групи з доходом вище середнього; Китай, Росія, багато країн СНД, арабські (не нафтовий) країни - до групи з доходом нижче середнього; більшість держав Тропічної Африки, Індія і її сусіди по Південній Азії та ряд країн СНД (Грузія, Киргизія, Таджикистан) - до групи держав з низьким доходом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. ОСНОВНІ ТИПИ ДЕРЖАВ ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ'ЄДНАНЬ у світовій економіці " |
||
|
||