| Головна |
| « Попередня | ЗМІСТ | Наступна » |
|---|
? під фіскальною політикою мається на увазі вплив держави на економічну кон'юнктуру за допомогою зміни обсягу державних витрат і оподаткування.
Оскільки здійснення державних витрат означає використання коштів державного бюджету, а податки є основним джерелом його поповнення, фіскальна політика зводиться до маніпулювання державним бюджетом. Початкове призначення державного бюджету - відшкодовувати витрати з надання громадських послуг, законодавчо покладених на державу. Однак на економічну кон'юнктуру країни він впливає не тільки через обсяг і якість наданих державою послуг, але і в якості інструменту регулювання народногосподарського кругообігу. Так, до стратегічних цілей Мінфіну Росії поряд з «забезпеченням виконання і створенням умов для оптимізації видаткових зобов'язань Російської Федерації» відноситься «підтримку макроекономічної і фінансової стабільності як основи для стійкого соціально-економічного розвитку країни. Акумулювання фінансових резервів супроводжується вилученням надлишкової грошової ліквідності в бюджетну систему за допомогою податків і запозичень всередині країни, а витрачання - погашенням внутрішніх запозичень і нарощуванням бюджетних витрат. Використовуючи ці інструменти, Мінфін Росії проводить контрциклічну політику, пом'якшуючи вплив короткострокових зовнішніх шоків на економіку країни, а також забезпечує накопичення фінансових резервів, що гарантують макроекономічну стійкість в майбутньому ».
Хоча державні витрати фінансуються з державного бюджету, це не означає, що вони не можуть перевищити величину надходять до бюджету коштів. В ході здійснення фіскальної політики може виникнути дефіцит або надлишок державного бюджету. Для визначення фіскальної політики має значення, як фінансується бюджетний дефіцит і як використовується бюджетний надлишок. У закритій економіці фінансувати бюджетний дефіцит можна з двох джерел: запозичувати у населення, продаючи йому облігації, і у центрального банку. В останньому випадку, як було показано в параграфі 4.2 т. 1, зростають активи центрального банку і відповідно збільшується грошова база, т. Е. Відбувається монетизація державної заборгованості. Тому бюджетний дефіцит можна розкласти на дві складові: 6 = ДВ + ДМ.
При утворенні бюджетного надлишку держава може направити його на погашення свого боргу населенню, достроково викуповуючи облігації, або на зменшення заборгованості центральному банку. У першому випадку кількість грошей в країні не зміниться, якщо населення залишить отримані гроші на строкових депозитах (сума депозитів уряду і комерційних банків в пасиві балансу центрального банку не зміниться), а в другому випадку обсяг грошової маси скоротиться внаслідок зменшення активів центрального банку.
У довгостроковій перспективі (в тривалому періоді) дефіцит державного бюджету завжди супроводжується збільшенням кількості грошей в обігу. Якщо центральний банк буде перешкоджати монетизації бюджетного дефіциту, то державі доведеться збільшити пропозицію облігацій, що приведе до підвищення ставки відсотка. З підвищенням останньої пропозиція грошей зростає.
Щоб простежити за наслідками фіскальної політики в «чистому» вигляді, будемо вважати, що центральному} 'банку заборонено фінансувати дефіцит державного бюджету, і тому зростання державних витрат безпосередньо не веде до збільшення кількості грошей.
Сучасна інтерпретація наслідків фіскального імпульсу, заснована на вихідних носту- латах неокласиків - досконала гнучкість цін і нейтральність грошей, - розроблена в концепції «нових класиків», творцями якої визнані Р. Барро, Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес1.
Включимо в неокласичну модель (див. Параграф 8.1 т. 1) державні витрати, що фінансуються за рахунок податків, щоб зберегти незмінним обсяг пропозиції грошей:
Sargent Т. A classical macroeconomic model of the United States // Journal Political Economic. 1976. Apr. Vol. 84. P. 207-237 ; SaigentT., Wallace N. Rational expectations and the theory of economic policy // Journal Monetarist Economic. 1976. Apr. Vol. 2. P. 199-214; Lucas R. Some international evidence on output-inflation trade-offs // American Economic Review. 1973. Vol. 63. P. 326-338.
Вплив державних витрат на економічну кон'юнктуру виявляється в тому, що: а) скорочується наявний дохід домашніх господарств, оскільки джерелом державних витрат є податки; б) зменшуються споживчі витрати, так як частина потреб домашніх господарств задовольняється за рахунок держави: безкоштовну освіту, медичне обслуговування та ін .; в) збільшується результативність виробництва через те, що держава фінансує фундаментальні наукові дослідження, перепідготовку кадрів, будівництво доріг тощо.
Припустимо, що при збільшенні державних витрат на 1 ден. од. домашні господарства економлять на споживчих витратах а грошових одиниць і випуск продукції збільшується на р одиниць. Оцінка наслідків зростання державних витрат залежить від значень а і р. Якщо а + р > 1, то економічно доцільно збільшувати державні витрати, гак як виграш населення від економії споживчих витрат і збільшення виробленого національного доходу перекриває втрати від оподаткування. У міру зростання державних витрат значення а і Р зменшуються і при досягненні певного рівня їх сума стає менше одиниці. В сучасних умовах, коли частка державного бюджету в національному доході більшості країн досягає 40-60%, має місце нерівність а + Р < 1. З урахуванням цієї обставини простежимо за наслідками фіскального імпульсу. Вони різняться в залежності від того, чи відбувається одноразове (тимчасове) або постійне (тривале) збільшення державних витрат, т. Е. Скорочується чи наявний дохід домашніх господарств тільки в одному періоді або протягом багатьох наступних періодів.
При одноразовому збільшенні податків для фінансування додаткових закупівель держави на ринку блага домашні господарства з метою підтримки споживання на досягнутому рівні скоротять заощадження. Проте споживчі витрати зменшаться на величину економії домашніх господарств в результаті споживання додаткових суспільних благ. Тому зростання державних витрат на Д G збільшить сукупний попит на блага на AyD = AG- «AG (зрушення yD(I)0 -> yD(I, G)1 на рис. 11.2). Викликане приростом державних витрат підвищення результативності виробництва (зрушення y (N)0 -> y (N)x і зумовлений ним зрушення Nq - »Nx) поверне вправо криву сукупної пропозиції: ys(i)0 -> ys(I, G)x.
Оскільки а + (3<1> р<1-а, то крива сукупного попиту змістилася на більшу відстань, ніж крива сукупної пропозиції. Тому при початковій ставкою відсотка на ринку блага утворюється дефіцит. Для відновлення рівноваги повинна підвищиться ставка відсотка. Це станеться, так як після збільшення податків скоротився обсяг заощаджень і виник дефіцит на ринку капіталу.
Внаслідок підвищення ставки відсотка скоротяться обсяги інвестицій і споживчого попиту (рух по кривій y ° (i, G)1 вліво-вгору), а пропозиція праці збільшиться (поворот Nq -> Nx). Збільшення пропозиції праці зрушує криву сукупної пропозиції вправо ще раз (ys(I, G)a -> ys(I, G)2), трохи знижуючи ставку відсотка і збільшуючи обсяги інвестицій і споживання.
Мал. 11.2. Наслідки одноразового зростання державних витрат в концепції «нових класиків»
Загальний результат одноразового збільшення державних витрат: зростання національного доходу і зайнятості при частковому витіснення приватних витрат на споживання та інвестиції. Тому приріст виробництва нижче збільшення державних витрат, т. Е. Мультиплікатор менше одиниці.
Коли державні витрати зростають постійно, тоді наявний дохід домашніх господарств стає менше не тільки в поточному, але в наступних періодах. Це рівносильно скорочення майна (перманентного доходу) домашніх господарств, і вони зменшують споживання, але збільшують пропозицію праці. Збільшення пропозиції праці, а отже, і обсягу виробництва компенсує різницю між приростом сукупного попиту на (1 - a) AG і збільшенням сукупної пропозиції на pAG, зберігаючи рівновагу на ринку блага при незмінній ставці відсотка (криві сукупного попиту і сукупної пропозиції зміщуються вправо на однакову відстань). Тому при постійному збільшенні державних витрат витісняється тільки споживання домашніх господарств, а обсяг інвестицій не змінюється. Зростання ставки відсотка при одноразовому збільшенні державних витрат і її незмінність при постійному їх зростанні пояснюється тим, що в першому випадку домашні господарства скорочують обсяг заощаджень, а в другому - немає. Оскільки при перманентному зростанні державних витрат обсяг споживання домашніх господарств знижується, а обсяг інвестицій залишається незмінним, то приріст сукупного пропозиції менше приросту державних витрат: Ays/ AG < 1.
Загальна оцінка експансіоністської фіскальної політики «новими класиками» негативна: зростання державних витрат зменшує споживання домашніх господарств і стримує приватні інвестиції, що перешкоджає сталому економічному зростанню.
У кейнсіанської концепції кінцевий результат зміни державних витрат або суми податкових зборів визначається мультиплікатором (див. Формулу (8.4) т. 1). Для конкретного розгляду послідовності подій, що виникають після збільшення державних витрат, усунемо безробіття, що мала місце в прикладі, представленому в підпункті 8.2.1 т. 1, при фіксованій ціні праці. У цьому прикладі:
Щоб ліквідувати безробіття, збільшимо державні закупівлі на ринку благ з 110 до 197 ден. од., фінансуючи приріст витрат за рахунок продажу облігацій населенню. Значення ендогенних параметрів кейнсіанської моделі ОЕР тепер визначаться з рішення наступної системи рівнянь:
Наочно процес переходу до нової рівноваги представлений на рис. 11.3. Приріст державних витрат зміщує лінію IS (IS0 -> -> / 5,) вправо до перетину з лінією LM0 в точці з координатами i = = 28,5; у = 800. Але ця точка не представляє новий рівноважний стан. Слідом за зрушенням лінії IS вправо зміститься крива сукупного попиту:
УО п
? Ч Уг' При вихідному рівні цін Р = 1,053 на ринку благ виникає дефіцит і ціни почнуть зростати. Підвищення рівня цін викликає два одночасних ефекту: скорочення обсягу сукупного попиту і збільшення обсягу сукупної пропозиції.
У моделі IS - LM через скорочення реальних касових залишків лінія LMзсувається вліво, зменшуючи величину ефективного попиту. (Звернемо увагу на те, що крива сукупного попиту залишається на місці, так як причиною зсуву лінії LM стало зміна рівня цін, а не номінальної кількості грошей.)
На ринку праці внаслідок підвищення рівня цін збільшується цінність граничного продукту праці і крива попиту на працю повертається проти годинникової стрілки, збільшуючи зайнятість і обсяг сукупної пропозиції.
Мал. 11.3. Фіскальний імпульс в кейнсіанської концепції
Коли рівень цін підніметься до Р = 1,39, тоді обсяги ефективного попиту і сукупної пропозиції будуть рівні 800 і встановиться нова рівновага при повній зайнятості.
Таким чином, збільшення державних витрат на 87 од. збільшило національний дохід з 770 до 800, а зайнятість - з 14,6 до 16; рівень цін зріс з 1,053 до 1,39, а ставка відсотка - з 16 до 28,5. При фіксованій ставці грошової заробітної плати W = 25 реальна ставка знизилася з 25 / 1,053 = 23,7 до 25 / 1,39 = 18. Внаслідок зростання ставки відсотка виник «ефект витіснення»: прирощення державних витрат супроводжується скороченням інвестицій приватного сектора з 240 - 6 - 16 = 144 до 240 - 6 - 28,5 = 69. Профіцит державного бюджету змінився дефіцитом: 0,2 - 770 - 110 = 44 до 0,2 - 800 - 197 = -37.
Розрахуємо кінцевий результат збільшення державних витрат в розглянутих умовах ще раз, використовуючи мультиплікатор (див. Формулу (8.4) вт. 1). Для визначення його величини візьмемо до уваги, що в заданих умовах - 0,4; 11 = 6; 1у = 0,04; /, = 2. Крім того, оскільки приріст національного доходу визначається не в точці, а на відрізку, то величина вертикального зсуву лінії LM визначається але формулою
відповідно
Через фіксованої ціни пропозиції праці Wj $ = Wp = 0. З урахуванням перерахованих обставин
Тому dy = 0,341 - 87 = 30.
Обумовлена збільшенням державних витрат ланцюжок подій виникла б і після скорочення податків: зниження Ту зміщує лінію IS вправо і т. д.
При виборі між збільшенням державних витрат і зниженням податків як інструмент стимулювання економічної активності, крім зазначеного в підпункті 3.2.1 т. 1 відмінності між мультиплікатором автономних витрат і податковим мультиплікатором, потрібно мати на увазі, що збільшення державних витрат означає зростання участі держави в перерозподілі національного доходу, а зниження податків є «догляд» держави з економіки. Тому вибір на користь того чи іншого інструменту фіскальної політики залежить і від величини державного бюджету в даний момент.