| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7.3.1. Необхідність та умови інтеграції |
||
|
Характер, інтенсивність, форми взаємодії країн - учасниць СНД визначаються їх національно-державними інтересами. Залежно від ступеня відповідності їм знаходиться і вирішення питання про доцільність, прийнятності лінії на економічну і політичну консолідацію, поглиблення інтеграції. З цієї точки зору і треба розглядати політичні та економічні фактори, що діють у сфері взаємовідносин країн СНД і утворюють зони спільних для них інтересів. Всебічна консолідація та економічна інтеграція необхідні перш за все в якості мінімальної компенсації тих найсерйозніших геополітичних і геостратегічних втрат, які всі без винятку нові держави-учасниці Співдружності понесли в результаті ліквідації СРСР, компенсації загального ослаблення їх економічного і оборонного потенціалів. Правда, рахунок цих втрат почався ще з втрати стратегічних союзників в особі країн Східної Європи внаслідок розпаду РЕВ і Варшавського пакту, їх швидкої політичної і економічної переорієнтації на Захід. Ситуація ускладнилася і внаслідок того, що колишні союзники по «соцтабору», а також держави Балтії одностайно, намагаючись обігнати один одного, кинулися в НАТО. На східному фланзі СНД знаходиться КНР з її зростаючою демографічної, економічної та збройної міццю, і не можна не рахуватися з тим, що стратегічне союзництво з цією країною зовсім не гарантовано ні для Росії, ні для інших нових держав . Зростають економічна міць і політичний вплив інших держав тихоокеанського регіону, що розвиваються нині найбільш динамічно. При цьому важливо мати на увазі, що в АТР міцні позиції (як у військовому, так і в економічному відношенні) займають США: на цей район припадає більше половини американської зовнішньої торгівлі. Далі, хоча з ліквідацією СРСР сумний для його долі «антісоюзний» сепаратизм був, природно, вичерпаний, аналогічного порядку відцентрові тенденції в ряді випадків виникли на рівні отримали незалежність республік і стали загрожувати їх цілісності. Виниклі там руху, опозиційні офіційної влади, а також давні міжнаціональні протиріччя стали чинниками виникнення руйнівних збройних конфліктів. Після 1991 р. регіон СНД перетворився в оренду як суперництва багатьох країн «далекого зарубіжжя» між, собою, так і їх конкуренції з Росією за придбання політичного та економічного впливу на нові держави. При цьому одним (природно, не афішованих) з умов підтримки «третіми країнами» держав СНД є перетворення останніх (особливо таких великих, як Україна) на противагу Російської Федерації. В цілому геополітична обстановка втратила визначеність й стала менш передбачуваною. Внаслідок політичної дестабілізації і економічного ослаблення Росії почастішали випадки ігнорірова-ня Заходом її інтересів і ролі в міжнародних справах. Що ж можна в осяжній перспективі протиставити погіршення геополітичної ситуації країн СНД (кожна з которйх окремо, включаючи Росію, не має достатньо потужних зовнішньополітичних, військових і економічних аргументів)? Звичайно, лише їх консолідацію, єднання, інтеграцію. І це вихідний момент об'єктивної спільності їх інтересів. Настільки ж істотні і фактори економічного характеру, у використанні яких зацікавлені в тій чи іншій мірі країни СНД. По-перше, це використання створеного раніше потужного виробничого потенціалу, нинішні національно відособлені частини якого багато в чому залишаються технологічно взаємопов'язаними, взаємозалежними і взаємодоповнюючими внаслідок сформованого на території колишнього СРСР поділу праці. По-друге,? (То гарантований. Взаємний доступ до сировинних джерел, можливі спільні дії з їх розвідці і раціонального використання. По-третє, це узгоджене і економічно взаємовигідне використання транспортної інфраструктури, і перш за все тієї її частини, яка необхідна для виходу на зовнішні ринки. Це важливо для всіх країн СНД, але особливо для Росії, оскільки зовнішні виходи магістральних комунікацій (трубопровідних, залізничних і значною мірою морських), обслуговуючих її експортно-імпортні операції з «далеким зарубіжжям », практично по всіх географічних напрямках виявилися на території інших суверенних держав. По-четверте, це турбота про збереження ємного ринку регіону СНД заради взаємних поставок товарів, що винятково важливо для переробних галузей, - і з точки зору посткризової перспективи розвитку економік нових держав, і в контексті значних нинішніх труднощів виходу зазначеного сектора виробництва на світовий ринок, а також у зв'язку з активним просуванням на ринки СНД третіх країн, чиї фірми тіснять вітчизняних виробників . V По-п'яте, це забезпечення спільних проривів на світовий ринок з деякими видами високотехнологічної продукції на основі узгодженого використання науково-технічного потенціалу,, захист від недобросовісної конкуренції та можливих дискримінаційних заходів з боку третіх країн і транснаціональних корпорацій. v Нарешті, це рішення гуманітарних проблем, в першу чергу турбота кожного з нових держав про долю своїх громадян, які проживають в інших постсоюзних республіках. Поряд з факторами, що сприяють здійсненню інтеграційних кроків, є і обставини, їм протидіють, є дійсні труднощі в налагодженні міжкраїнових економічних взаємовідносин нових незалежних держав. Це насамперед об'єктивно обумовлене прагнення всіх нових держав диверсифікувати свої зовнішньоекономічні зв'язки, розширивши коло торговельних і фінансових партнерів, так само як і джерел надходження нових технологій, за рамками СНД. Звідси пріоритетну увагу до товарообігу з «третіми країнами» з метою отримання валютної виручки. Підсилювалася і конкуренція з боку третіх країн на ринках країн СНД, зростала кредитна заборгованість перед розвиненими країнами та міжнародними фінансовимі.організаціямі. Значно зросла участь останніх у здійсненні ринкових реформ і в їх фінансовій підтримці, яке сопрягалось з прийняттям державами СНД певних зобов'язань перед цими організаціями. Вони, так.же як і багато держав Заходу, під приводом недопущення «імперських» устремлінь Росії дуже несхвально ставляться до всяких інтеграційним ініціативам на постсоюзном просторі, навіть якщо вони виходять і не від Росії. Для реалізації факторів, що сприяють консолідації країн СНД в їх спільних інтересах і подоланню впливу факторів, несприятливих для цього, необхідне проведення відповідної політики. Інтеграційна політика Росії в рамках СНД повинна виходити з ряду принципових передумов, до числа яких відносяться наступні. Необхідна політична воля витримувати цей курс. Така воля далеко не завжди втілювалася в практичній політиці щодо країн СНД-Спочатку на неї, крім об'єктивно негативних факто- рів (головним з яких був, звичайно, глибокий економічний спад), істотний вплив зробила жорстка позиція реформаторів. Важливим для визначення російської лінії у сфері взаємодії з державами Співдружності стало прийняття у вересні 1995 р. «Стратегічного курсу Росії з державами - учасниками Співдружності Незалежних Держав», затвердженого Указом Президента Російської Федерації. Як головної мети політики Росії щодо СНД в документі проголошується створення економічно і політично інтегрованого об'єднання держав, здатного претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві, а взаємовигідне економічне співробітництво розглядається як основна передумова вирішення всього комплексу проблем їх взаємин. Була створена урядова комісія з питань СНД на чолі з віце-прем'єром, ніж була закладена основа більш чіткої координації діяльності російських відомств з реалізації «Стратегічного курсу». І все ж у подальшому неодноразово виявлялися рецидиви вкрай негативного ставлення до ідей економічного і політичного зближення країн СНД. Тому питання про політичну волю в налагодженні нових взаємовідносин з державами СНД залишається актуальним . При організації взаємодії між країнами СНД абсолютно необхідний неформальний облік особливої значущості для кожної з країн досягнутого суверенітету, високої цінності в очах їхніх народів (не тільки для правлячих і інтелектуальних кіл, але у все більшій мірі і для широких верств населення) самої наданої можливості національного самовизначення. Нігілізм (який прозирає, скажімо, у формулах «парад суверенітетів» і т.п.) тут неприпустимий. Для ряду країн включення в інтеграційні процеси виступає як один із засобів захисту своєї державності від внутріш - них (сепаратизм) і зовнішніх (різні форми експансії третіх країн і їх угруповань) загроз. Поглиблення інтеграції і нарощування наднаціональних функцій консолідується спільноти здійснюється виключно на добровільних засадах . Інтеграційні заходи можуть бути прийнятними для країн СНД лише в міру їх несуперечності національно-державним інтересам. Реалістичний і ефективний лише шлях компромісів, досягнення балансу інтересів. Економічні взаємовідносини країн і поглиблення інтеграційних процесів в сучасних умовах можуть грунтуватися тільки на економічній доцільності (а не на національних, конфесії-онних чи інших подібного роду перевагах). Вище критерію економічної вигідності стоять лише геостратегічні інтереси. А в звичайних господарських взаємовідносинах на макро-і мікрорівні пріоритетні не спогади про колишню дружбу і раніше налагоджених зв'язках , а міркування вигідності (поточної або перспективної), максимізації економічного ефекту і внеску в задоволення національних потреб. При формуванні загальних умов і вироблення конкретних механізмів інтеграції необхідно повною мірою враховувати докорінна зміна умов економічної діяльності на постсоюзном просторі. Для всіх нових незалежних країн характерні зміна ролі держави в управлінні економікою, в тому числі зовнішньоекономічною діяльністю, різке скорочення централізовано-директивних можливостей і переміщення центру ваги у прийнятті управлінських рішень з конкретних проблем цієї діяльності на рівень підприємницьких структур. Інакше кажучи, політика держав і механізми інтеграції повинні будуватися в розрахунку на полегшення і стимулювання межстрано-вого взаємодії між суб'єктами ринку «по горизонталі». Для цього потрібні: по можливості більш повна лібералізація митних режимів і відповідна активізація кредитної політики; створення систем страхування від ризиків; полегшення умов для переливу капіталу і дій іноземних інвесторів, а також нерезидентів на фондових і валютних ринках; застосування загальних для країн правил трудової міграції, правового і соціального захисту іноземної робочої сили. Необхідні розробки спільних інвестиційних програм і узгодження заходів щодо структурної перебудові виробництва. Для забезпечення ефективності інтеграційної політікіпред-ставляется важливим визнання можливостей різних «конфігурацій» економічного зближення країн. Практично вже склалося кілька організаційно-правових варіантів здійснення економічної консолідації, взаємодіючих і доповнюють один одного. Само їх наявність відображає певну несхожість інтересів країн або груп країн, пошук варіантів, найбільш ефективних з точки зору реалізації цих інтересів. Нові держави вже виробили певні механізми вирішення проблем на багатосторонній основі: СНД в цілому з його багатосторонніми консультативними органами, Економічний союз. Частина цих держав, залишаючись учасником багатосторонніх структур і рішень, віддають перевагу розвитку двосторонніх відносин, в яких бачать найбільш ефективну форму реалізації своїх інтересів. Нарешті, виник і феномен субрегіональної інтеграції, що проявився у створенні Центрально-Азіатського союзу. субрегіональних варіант поглиблення інтеграції певною мірою: втілився у створенні Митного союзу в складі трьох, а потім і чотирьох держав Співдружності (Білорусія, Казахстан, Росія і Киргизія, 1994-1996 рр..). Перераховані форми співпраці в тих ІЛЦ інших відносинах проникають один в одного, будучи різними ступенями загального інтеграційного процесу. Головне джерело труднощів на шляху розвитку економічної взаємодії країн Співдружності - криза і спад виробництва. Оскільки динаміка і структура зовнішньоекономічних зв'язків залежать від стану національних економік, глибинні причини кризи останніх і колізій в їх міждержавних зв'язках в основному одні й ті ж. Фактор, гнітюче діяв як на внутрішнє виробництво в кожній з країн, так і на міждержавний обмін, - різке падіння платоспроможного попиту держави і суб'єктів ринку. Воно було викликано загальним стрибкоподібним підвищенням внутрішніх і зовнішньоторговельних цін, жорсткістю бюджетної та грошово-кредитної політики, посиленням податкового пресу, фінансовим знекровленням підприємств, недоступністю для них кредитів, постійними затримками заробітної плати, накопиченням колосальних розмірів заборгованості, зниженням реальних доходів населення. Необхідні, отже, великі заходи економічної та соціальної політики, пріоритетно націлені на відновлення економічного зростання, активізацію інвестиційної діяльності, преодо- ня неплатоспроможності як основу інтенсифікації господарської взаємодії країн СНД. Інший феномен, несприятливий для розглянутого інтеграційного руху, полягає в тому, що внаслідок неспівпадання в країнах глибини і темпів ринкових перетворень, так само як і відмінностей принципів внутрішньої господарської політики, склалися істотно різні моделі механізму управління і регулювання соціально-економічних процесів. Неоднакові як ступінь безпосереднього державного втручання в економіку і сфери застосування адміністративних методів управління, так і права і свободи суб'єктів ринку та учасників зовнішньоекономічної діяльності. Значно розійшлися ключові макроекономічні характеристики країн (дефіцит бюджетів і методи його покриття, параметри інфляції, міра стійкості національних валют, динаміка ВВП та основних галузей виробництва, ступінь жорсткості кредитної політики, рівень лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та відкритості фінансових ринків тощо). Найбільш суттєві макрорасхожденія спостерігалися в 1992-1993 рр.., Особливо великий розкид таких показників, як дефіцит державних бюджетів, обчислений відносно валового внутрішнього продукту, - від 5 до 30%, індексів оптових цін у промисловості - від 9 до 32 раз, середньомісячних індексів приросту інфляції - від 27 до 48%. Національні грошові доходи населення збільшувалися по країнах також вкрай нерівномірно: від 7 до 29 разів. Ситуація, таким чином, виявилася об'єктивно несприятливою для інтеграційних ініціатив. Однак протягом наступних років диференціація макроекономічних характеристик послаблялася, відбувалося зниження темпів спаду виробництва. У деяких країнах позначилася тенденція до збільшення обсягів виробництва. Так, в 1996 р. сім країн СНД, випередивши Росію, забезпечили зростання валового внутрішнього продукту. Сталося і деяке зближення в політиці ринкових перетворень на основі внесення в останні елементів організованості та планомірності. У країнах, де реалізовувався переважно ліберально-радикальний підхід, стали вживати заходів щодо посилення державного регулювання економіки, зменшення соціальних витрат переходу до ринку. У країнах же, де спочатку переважав консервативний підхід до економічного реформування, посилився ліберальний акцент, пов'язаний з радика- лизацией перетворень власності, ослабленням адміністративного начала в управлінні. Правда, це значною мірою було зумовлене тим, що в розробці програм економічного реформування та контролі за їх здійсненням посилилася роль МВФ і Світового банку. Країни Співдружності мають і власний досвід формування загального правового поля господарської діяльності. Початок його накопичення пов'язане з першим етапом формування Митного союзу. На цій стадії заходи узгодження політики та уніфікації господарських правил торкнулися головним чином зовнішньоекономічної та митної сфер. Вирішення цих завдань відкрило дорогу реалізації узгодженого підходу до більш глибоким і складним проблемам економічного законодавства та господарської практики, що стосуються оподаткування, цінової та бюджетної політики, валютного регулювання, функціонування фінансово-кредитних установ, заставних, страхових та інвестиційних систем і т.п. Таким чином, попередньою умовою інтеграційних заходів є подолання принципових відмінностей у господарських механізмах, а функцією інтеграційної політики в подальшому покликані стати підтримання одноманітності в головних країнових макроекономічних та інституціональних характеристиках, створення правового поля, на якому країни взаємодіють за єдиними правилами. І практика показала реальну можливість просування до уніфікації підходів в економічній політиці, до подолання гальмує економічну консолідацію «різномастих» господарських механізмів. Ще один серйозний негативний момент пов'язаний з докорінною зміною цінової ситуації в постсоюзном ареалі. Так, сам по собі різкий зліт цін на паливо і вихідна сировина, транспортних тарифів призвів до того, що багато сформовані в минулі часи господарські зв'язки виявилися настільки неефективними, що просто не піддаються реанімації. В силу розглянутих обставин відбувається економічна ревізія багатьох ліній взаємодії постсоюзних держав. Звертає на себе увагу мінімізація в структурі цієї взаємодії такого потужного у минулому блоку, як виробнича кооперація у високотехнологічних сферах виробництва озброєнь. Практично всі нові держави скоротили оборонне замовлення, і розраховувати на його відновлення в колишньому масштабі не варто. Тому розвиток господарських, виробничо-коопераційних зв'язків між- ду країнами СНД можливе лише на базі глибокого перетворення структури та техніко-технологічних основ виробництва. Строго кажучи, нині вже виключена «реінтеграція» в сенсі відновлення колишніх ліній, колишніх обсягів і форм зв'язків; мова може йти про побудову нового типу інтеграції: нового за методами, формами, та й натурально-речовинного наповненню господарських зв'язків. І тут виявляється серйозна проблема: слабкість технологічного ядра такого роду інтеграційних процесів. Мова йде про те, що, з одного боку, всі країни відчувають життєву потребу в техніко-технологічної модернізації виробництва. З іншого боку, жоден з учасників Співдружності не може бути для інших країн великомасштабним донором новітніх, високоефективних технологій. Звідси і прагнення вийти в їх пошуку за межі СНД. І все ж дуже багато чого можна зробити на шляхах науково-технічного співробітництва нових держав. Важливо тільки, не обмежуючись дзвінкими, але не дуже предметними деклараціями про створення «єдиного науково-технологічного простору» та укладенням «рамкових угод», перейти до копіткій практичного пошуку і енергійному задействованию наявних науково-технічного і виробничого потенціалів окремих країн та їх груп: у одних - це передові технології нафтогазового комплексу, у інших - спільне виробництво і продаж на світовому ринку деяких зразків озброєнь, транспортного, гірничодобувного і металургійного устаткування, у третіх - спорудження «під ключ» виробничих і соціальних об'єктів на території третіх країн і т.п. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "7.3.1. Необхідність та умови інтеграції" |
||
|
||