| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5.2.2. Формування оподаткування в Росії |
||
|
Нова податкова система Росії, сформована з 1992 р., характеризується переважанням фіскальної функції при малому значе-ванні або при повному ігноруванні інших функцій. Найбільшою мірою ця особливість оподаткування виявляється в тому, що набагато більшу роль в податкових надходженнях в порівнянні з провідними країнами Заходу грають вилучення з прибутку підприємців (- податкових надходжень), і в тому, що непрямі податки, становлять 55-60% всіх податкових надходжень . Можна вказати на ряд джерел підвищеної ролі зазначених податків. По-перше, це крайня зависокий податку на прибуток, що становить до 2/3 всіх податкових вилучень з прибутку. Формально ставка податку на прибуток в Росії поміркована: 35% - для підприємств і 43% - для банків і кредитних установ. Насправді ж реальна ставка помітно вище за рахунок жорстких обмежень при формуванні витрат виробництва, що використовуються для подальшого визначення оподатковуваного прибутку. У розвинених країнах Заходу дозволено включати у витрати виробництва всі статті подібних. Витрат; обмеження встановлені тільки на включення у витрати надмірних представницьких витрат. У Росії ж подібні обмеження набагато ширше; наприклад, у витрати виробництва не дозволяється включати більшу частину процентних платежів за кредити, які вельми високі, програш на різниці у валютних курсах та ін; в Росії вкрай низькі амортизаційні витрати. За нашими оцінками, ставка податку на прибуток у Росії у випадку її визначення відповідно до міжнародних стандартів виявляється рівною не 35, а приблизно 64%. По-друге, в 1992-1995 рр.. з прибутку оплачувався податок на наднормативну зарплату (35% від середньої зарплати понад достатньо низького її мінімуму). По-третє, в Росії в порівнянні з західними країнами більш обмежено використовуються податкові пільги функціонального харак-тера. Стосовно до стимулюючим виробництво пільг на податок з прибутку найбільш значимі пільги для дрібного підприємцям-тва, для інвестицій з прибутку або відрахувань у резервні та аналогічні фонди підприємств; із соціальних пільг - пільги для підприємств з переважанням працівників-інвалідів, пільги на витрати підприємств на освітні та соціально-культурні цілі. Більш широко в Росії поширені індивідуальні пільги на податок з прибутку для окремих підприємств, часто отримані шляхом лобіювань. Головним же обмеженням пільг з податку на прибуток служить положення, згідно з яким загальна їх сума не може зменшувати оподатковуваний прибуток більш ніж на 50%. По-четверте, одночасно з податком на прибуток підприємство на федеральному, регіональному та місцевому рівнях обкладається і други-ми податками, які покриваються з його прибутку. Найбільш значимі з них податки на майно і за користування надрами й природни-ми ресурсами. Тому фактично до державного бюджету вилучається 80-90% загального прибутку підприємств Росії, а в багатьох випадках і понад 100%. Подібне оподаткування прибутку діє руйнівно на виробничі стимули. До того ж існує крайня нестабільність в оподаткуванні прибутку; зміни відбуваються два-три рази на квартал. З непрямих податків вирішальну роль в Росії грає податок на додану вартість (ПДВ). Разом з деякими іншими податку-ми на споживання (податком на дорожні фонди і транспортним податком) він формує більш - податкових надходжень, що перевищує і аналогічну частку в країнах ЄС (17-18%) і тим більше в західних країнах з меншою роллю непрямих податків . Сучасні ставки ПДВ у Росії (10% - на продовольство і 20% - на інші товари і послуги) вище, ніж в переважній числі країн ЄС. Відзначимо, що ставка ПДВ понад 20% (наприклад, 25%) у цих країнах поширюється зазвичай на предмети розкоші. Тим більше ставки ПДВ у Росії перевищують ставки аналогічних або споріднених податків в інших розвинених країнах (на кшталт податку на продажі в США, ставки якого ранжуються від 3 до 8,35% у різних штатах, або ПДВ в Японії зі ставкою 3%). Крім того, ПДВ в Росії має специфічну відмінність, що випливає з його чисто фіскальної сутності: він поширюється на мно-Гії грошові операції та операції, які в західних країнах не є об'єктом обкладення (пені, штрафи, ряд банківських операцій, значна частина обороту всередині великих компаній та ін.) За нашими оцінками, реальні, тобто відповідають міжнародним стандартом, ставки ПДВ у Росії складають: 13% - для продовольства та 26% - для інших товарів і послуг. Роль акцизів і митних зборів в Росії відносно низька. Стосовно до акцизах це пояснюється не їх низькими ставками, а скасуванням державної монополії на торгівлю і розподіл алкогольної та тютюнової продукції, що різко зменшило цей канал надходження акцізов.1 Що стосується мит, то вони в 1992-1994 рр.. становили близько 10% всіх податкових надходжень. Однак у 1996 р. ця частка знизилася до кількох відсотків у результаті поступок МВФ - скасування важливих експортних і зниження імпортних мит. Такий специфічний непрямий податок, як внески на соціальне страхування, в Росії, на відміну від переважної більшості західних країн стягується, практично тільки з підприємств (у розмірі 40% від їх фонду зарплати) і становить близько - всіх податкових надходжень (внески на соціальне страхування робітників і службовців формуються за рахунок 1% відрахувань від їх зарплати і становлять менше 0,5% податкових надходжень). Крім того, виконавча влада в Росії постійно прагне використовувати кошти, що формуються за рахунок відповідних по-даткових внесків, не по їх цільовому призначенню. Саме з цією метою намічено ліквідувати так звані позабюджетні соціальні фонди, в які прямували внески на соціальне страхування, а соціальні податки включаються у федеральну бюджетну систему (що ще більше збільшує можливості виконавчої влади розпоряджатися цими податками). Невеликі в Росії частка прибуткового податку з населення (7-8%). Вона помітно нижче, ніж у всіх країн з розвиненою ринковою економікою, 1 В Наприкінці 1996 р. винно-горілчана монополія в певній формі була відновлена, але вона підривається широкої продажем контрабандних та фальсіфіці-рова алкогольних напоїв . Незважаючи на перехід від пропорційного до прогресивного обкладенню доходів населення. Відносно невелика роль прибуткового податку в Росії відображає перш за все низький життєвий рівень переважної частини населення, а також зниження частки легкооблага-емой зарплати в його особистих доходах. Специфіка системи оподаткування в Росії пояснюється її унікальною економічною ситуацією. Податкова система західних країн формувалася і функціонує в умовах нормального економічного розвитку. Податкова ж система Росії несе на собі від-печаток глибокої економічної кризи, що поєднує величезний спад виробництва та високу інфляцію (хоча і поступово сповільнюється, в тому числі і під впливом не передбачених ніякої теорією заходів: масових неплатежів, у тому числі затримки виплати зарплати, пенсій). Все що загострюється проблемою стає недобір податків, що, зокрема, виражається в падінні їх частки в постійно скорочується валовому національному продукті (з майже 50% у 1992 р. до 25-27% в 1996 р.). Негативні фінансово-економічні наслідки по-добного процесу очевидні. Фіскальний крен, а не тільки недосконалість податкових служб викликає величезні масштаби укриття до-ходів від податків (у кілька разів вище аналогічних показників Заходу). У Росії як федеративній державі розподіл податкових надходжень за різними бюджетними рівнями химерно поєднує всі зазначені вище для західних країн підходу і характеризується при цьому мінливістю і невизначеністю. Податкові надходження діляться приблизно порівну між федеральним рівнем (без соціальних податків) і рівнем суб'єктів Федерації (з тенденцією до збільшення частки останніх) при явному переважанні непрямих податків на федеральному рівні і прямих податків на рівні суб'єктів Феде-рації. В принципі розподіл за бюджетними рівнями базується на поєднанні пайової участі всіх рівнів в основних податкових надхо-джень і субсидуванні нижчих рівнів вищестоящими (особливо з боку федерального рівня). На практиці зазначений розподіл стало об'єктом гострої боротьби, що виявляється, зокрема, у прагненні обмежити владу центру у визначенні часток участі в податкових надходженнях, у вибиванні помітних пільг для одних суб'єктів Федерації за рахунок інших, у незадовільному фінансуванні соціальних та інших потреб багатьох суб'єктів Федера- ції з боку центру при розподілі їм трансфертів. Звідси спроби відмови або затримки в перерахуванні коштів до федерального бюджету і, навпаки, часті і довільні зміни зобов'язань федерального рівня з відрахувань на рівень суб'єктів Федерації. Все це, разом узяте, помітно дестабілізує весь бюджетний процес. "Напрямки податкової реформи. З 1996 р. в Росії почалася друга стадія налдговой реформи, пов'язана з підготовкою та прийняттям законодавчими органами податкового кодексу. У цьому процесі чітко простежуються дві принципово протилежні тенденції. Одна тенденція - домогтися хоча б часткового посилення виробничо-стимулюючої та соціальної функцій. На жаль, в рамках цієї тенденції вдалося здійснити лише одну серйозну міру - з 1 січня 1996 скасовано податок на наднормативну зар-ту. Це знизило власне податок на прибуток приблизно на 20% і зменшило в усіх податкових надходженнях частку податкових вилучень з прибутку приблизно до 28%; ще більше падіння з 1996 р. цієї частки пов'язане з різким збільшенням числа збиткових підприємств. Друга тенденція, явно переважаюча, - використовувати податкові реформи для того, щоб ще більше посилити фіскальну функ-цію податкової системи, насамперед за допомогою введення нових і збільшення колишніх прямих і непрямих податків і на населення і на підприємців, а також скасування всіх або більшості податкових пільг, включаючи і ті, які носять характер , що стимулює виробництво, або соціальний. З фіскально-податкових пропозицій, висунутих урядовими органами останнім часом, підтримку отримали немно-Гії. Серед них збільшення акцизів з допомогою відновлення державної монополії на виробництво і розподіл алкоголь-ної та тютюнової продукції, упорядкування податків на власність і деякі інші. Продовження і посилення фіскального крену в оподаткуванні виглядає як тупиковий шлях, оскільки він не веде до усунення основної причини податкового кризи в країні - безперервного звуження податкової бази через триваючого спаду виробництва та збільшення числа збиткових підприємств, що в свою чергу викликається жорстким монетаристським курсом федерального уряду. Міжнародний досвід свідчить про малу результативності подібного шляху. Політика фінансової стабілізації та податкова політика мають шанси на успіх лише за використанні їх як засоби стимулювання виробництва, а не як засобу постійного його скорочення. Тому плідні тільки ті податкові заходи, які можуть стимулювати виробництво і відповідно розширити податкову базу, втом числі жорстке обмеження податкових вилучень вели-чиною, що не перевищує 50% прибутку, приведення розрахунків та збору податку з прибутку і ПДВ у відповідність із західними стандартами і т.п. У короткостроковій перспективі найбільш насущними подаються такі зміни податкової системи. По всіх податках необхідно: | стабілізувати визначення та порядок обчислення податкових баз, не допускати їх зміни протягом податкового року (а желатель-але і більш тривалий період) і із зворотною силою; | відмовитися від надання індивідуальних податкових пільг; | відмовитися від практики надання індивідуальних податкових відстрочок одночасно з упорядкуванням обсягу та процедури на-розкладання штрафних санкцій та пені за податкові порушення; | відмовитися на федеральному рівні від емісії грошових сурогатів. По ПДВ необхідно: | повернутися до первісного варіанта визначення об'єкта оподаткування, встановленому в законі РФ «Про податок на додану вартість »у редакції від 6 грудня 1991 р., підвідного під даний податок дійсно тільки вартість, що додається обробкою; | скасувати обкладення ПДВ авансових платежів; | скасувати фактичні авансові платежі з ПДВ без всяких додаткових спеціальних умов. По податку на прибуток необхідно: | скасувати авансові платежі; | перейти до режиму формування собівартості (витрат), що відображає всі фактично зроблені витрати господарюючих суб'єктів і понесені ними збитки; | уніфікувати порядок оподаткування різних категорій доходів по корпоративних цінних паперів; | не допускати заміни заявительного загального порядку предостав лення пільг на індивідуальний дозвільний порядок (в частнос ти, заміни загальної пільги по капітальних вкладеннях в рамках податку на прибуток на дозвільний податковий кредит). з прибуткового податку з фізичних осіб доцільно: | скасувати пільгове оподаткування доходів від грошового капіталу, підвівши їх під загальний режим оподаткування та діючі ставки; | привести у відповідність НЕ неоподатковуваний мінімум доходів із сумою прожиткового мінімуму; | Спростити форму податкової декларації про доходи населення, у тому числі допустити можливість надання єдиної декларації про доходи на сім'ю в цілому, а не на кожного з її працюючих членів; | Спростити прогресивну систему прибуткового податку, скоротивши число податкових ставок і помітно збільшивши мінімально оподатковуваний (по 12%) суму доходу, що розвантажить податкові органи від зайвої і малопродуктивною роботи по збору податку з мало-і середньозабезпечених верств населення і дозволить їм зосередитися на роботі за збору податків з юридичних осіб і багатих верств населення; | Слід також запровадити законодавчу заборону на використання місцевими органами влади в якості бази оподаткування обсягу реалізації при сплаті податку за рахунок чистого прибутку і забезпечити реальну скасування цієї категорії діючих податків. У Росії необхідна розробка довгострокової бюджетної стратегії, визначальною принципову позицію щодо обсягу державного сектора, і зокрема частку ВВП, яка перерозподіляється через бюджетну систему; політику державного боргу; принципи побудови і масштаби фінансових взаємин федеративного центру і суб'єктів Федерації та ін Податкова політика повинна формуватися в рамках такої бюджетнрй стратегії як невід'ємна її частина і повинна бути закріплена в податковому кодексі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5.2.2. Формування оподаткування в Росії" |
||
|
||