Головна
Економіка
Мікроекономіка / Історія економіки / Податки та оподаткування / Підприємництво. Бізнес / Економіка країн / Макроекономіка / Загальні роботи / Теорія економіки / Аналіз
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Падалкіна Л.С.. Світова економіка, 2007 - перейти до змісту підручника

1.5. Всесвітнє господарство і національна економіка


Сучасне світове господарство включає в себе близько 250 національних держав як суб'єктів господарської, політичної, економічної, культурної та іншої діяльності. Світ строкатий, різноманітний і суперечливий, але в кінцевому підсумку все це різноманіття стягується в єдине ціле економічною залежністю. В даний час економічний світ набуває рис цілісності в планетарному масштабі.
Економічною основою всесвітнього господарства служить об'єктивна доцільність, обумовлена прагненням всіх держав до зростання економічної ефективності, досягнуто-му за рахунок міжнародного поділу праці, вільного переміщення факторів виробництва. Кожна країна може збільшити допомогою міжнародного обміну обсяг споживання біль-шого числа товарів і послуг і тим самим більш повно задовольнити потреби національної економіки. Саме постійне прагнення до поглиблення поділу праці та доведення його до міжнародного рівня служило раніше причиною становлення і розвитку міжнародної торгівлі і світового ринку. Але всесвітнє господарство, на відміну від світового ринку, який до цих пір є найважливішою складовою міжнародного співробітництва, являє собою більш ємне явище. Це особлива форма реалізації міжнародних економічних взаємозв'язків між господарюючими суб'єктами більшості країн світу, націлена на досягнення більшої економічної ефективності економіки кожної країни не тільки за рахунок поглиблення поділу праці, а й вільного переміщення в планетарному масштабі товарів, послуг, робочої сили, капіталу, інформації, знань і технологій.
У сучасних умовах відбуваються кардинальні зміни у виробництві, яке все більшою мірою орієнтується не на національний, а на світовий ринок. Орієнтація на світову ціну як на критерій ефективності окремого виробництва, галузі, всього націо-нального господарства зближує відтворювальні процеси окремих країн за техніко-економічними показниками. Численні дослідження показали, що високі темпи при-росту експорту товарів і послуг характерні для всіх груп країн, незалежно від рівня їх роз-ку. Таким чином, високий ступінь синхронізації темпів зростання економік різних країн приводить до їх більшої взаємозалежності. На початку XXI в. в середньому у різних груп країн приблизно п'ята частина виробленого ВВП призначалася для реалізації на зовнішніх ринках.
Очевидно, що країни, що знаходяться в економічній ізоляції від інших держав, приречені на відставання і соціальну безперспективність. Тому організаційно-економічною основою всіх нових явищ у світовій економіці, вирішальним фактором сучас-них міжнародних відносин служить постійно розвивається і поглиблюється процес міжнародної інтеграції.
Створення всесвітнього господарства не означає автоматичного включення в нього всіх на-нальних економік. Серед безлічі факторів, що впливають на входження і рівень Інтегра-ції кожної країни у світове господарство, найважливішими є два: по-перше, економічна і політична вигода, причому головний критерій - національний інтерес, який диктує вибір відповідних пріоритетів міжнародної співпраці; а по-друге , певна адаптація національного господарства та правової бази держави до уніфікованих нормам і вимогам всесвітнього господарства. Головними умовами участі країни у світовому інтеграційному процесі є політична та соціальна стабільність, відсутність різких коливань в національній економіці та її відкритість.
Прискорення розвитку міжнародних економічних процесів вимагає все більш від-критої економіки. У ході посилення взаємозалежності національних економік, розвитку та ус-ложненіем світогосподарських зв'язків саме поняття «відкрита економіка» змінюється. Так, в сере-Діні XX в. під «відкритістю» мали на увазі ступінь залученості країни насамперед у мі-ровую торгівлю і міжнародний поділ праці. В якості основних показників вико-валися певні значення експортної квоти (відношення експорту до ВВП) і зовнішньоторговельної квоти (відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП). Ступінь відкритості економіки визнаючи-лась прийнятною, якщо експортна квота становила не менше 10%, а зовнішньоторговельна квота - не менше 25%. За період 1982-1991 рр.. середня світова експортна квота (відношення світового екс-порту до світового ВНП) склала 18,2%, а до 2000 р. виріс до 23,6%. Таким чином, середня експортна квота у світі безперервно зростає, тому на початку XXI в. зазначені показники стали вважати обмеженими і недостатніми для аналізу.
На сучасному етапі «відкритість» означає не тільки активна участь країни в ме-ждународного торгівлі, а й в інших формах світогосподарських зв'язків, таких як международ-ная мобільність факторів виробництва та міжнародні валютно-розрахункові відносини.
Найважливішу роль у поглибленні взаємозалежності національної економіки зі світовим господарством став грати вивіз капіталу. Саме з ним пов'язані створення механізму прямого виходу процесу виробництва за кордону національної економіки і формування глобальних транснаціональних корпорацій (ТНК).
Передача значної частини виробництва за кордон, створення безлічі філій, інтегрованих в єдину відтворювальну ланцюжок, дозволяє ТНК використовувати ресурси і конкурентні переваги багатьох країн. У сучасних умовах значно посилюється зв'язок національної економіки зі світовим господарством через фінансові ринки. Тому при аналізі рівня відкритості національної економіки необхідно враховувати всі перелічені фактори і форми взаємодії.
Таким чином, сьогодні відкритість економіки увазі:
- прозорість, тобто вільний доступ до всіх національних макроекономічним відомостями, і їх достовірність. Для характеристики макроекономічного стану кожної країни за єдиними критеріями використовуються міжнародна система національних рахунків, дан-ні платіжного балансу;
- економічну свободу усередині країни, тобто свободу індивідуального вибору, част-ного обміну, підприємництва , гарантії прав приватної власності;
- участь країни та її економічних суб'єктів у світовому інтеграційному про-процесі, тобто членство в різних міжнародних організаціях, спілках та асоціаціях; створення і функціонування національних ТНК, їх інтеграцію в стратегічні альянси;
- лібералізацію зовнішньоторговельного режиму, тобто відсутність значних ограниче-ний для зовнішньоторговельних потоків товарів і послуг;
- лібералізацію фінансових операцій, наявність розвиненого національного фінан-сового ринку та його інтегрованість у світову фінансову систему.
За ступенем відкритості економіки судять про рівень її залученості у всесвітнє хо-зяйство, в світогосподарські зв'язки, про сприятливі умови для створення спільних під-приємств, розміщення іноземних інвестицій, доцільності розміщення кредитів.
Щорічно публікуються рейтинги економічної свободи, що характеризують ступінь відкритості економіки, яка оцінюється за 50 незалежними параметрами, розбитими на 10 категорій: торговельна політика, податкове навантаження, ступінь втручання держави в економіку, монетарна політика, інвестиційний клімат, стан банківського і фінансового ринків, зарплати і ціни, захист власності, законодавство і ступінь організованості ринку. Лідерами рейтингу відкритості економіки протягом останніх років визнаються Гонконг, Сінгапур, Люксембург. З колишніх союзних республік у десятку країн з відкритою економікою в 2003 р. увійшла Естонія.
Росія, за даними Heritage Foundation і Wall Street Journal, поки в даному рейтингу за-нітрохи скромне 122-е місце. Дослідники виділили наступні суттєві недоліки російської економіки: недосконалість системи законодавства, відсутність розвинених конку-рентних відносин на банківському та фінансовому ринках, малопривабливий інвестиційний рейтинг, поширення корупції, обмеження прав власності і свавілля чиновників. Саме ці фактори вплинули на те, що економіка Росії досі визнається «в основному невільною».
Кожне сучасна держава, проводячи політику відкритої економіки, одновремен-но прагне певною мірою обмежити міжнародне втручання в свою економічну діяльність, залишаючи за міжнародними організаціями, насамперед СОТ і МВФ, лише функції контролю за рекомендаціями. Економічна відкритість не може бути абсолютною, оскільки процеси взаємодії національної економіки зі всесвітнім господарством справляють істотний вплив на її макроекономічну рівновагу. Практично всі країни, навіть ті, економіка яких визнана найбільш відкритою, не відмовляються від політики протекціонізму. Так, найбільш розвинені країни обмежують еміграцію «інтелектуальних умів», стежать за співвідношенням імпорту та експорту, обмежують вивіз найбільш передових технологій тощо Країни, що розвиваються обмежують вивіз валюти, дорогоцінних металів та інших цінностей і наполягають на імпортозамінної індустріалізації, яка обмежує ввезення іноземних товарів. У зв'язку з цим економічна відкритість країни повинна мати межі виходячи з національних інтересів.
Для кількісної оцінки відкритості національної економіки використовують такі показники участі країни у всесвітньому господарстві, як участь країни в міжнародній торгівлі, у міжнародному русі капіталу і міжнародних валютно-розрахункових відносинах, у міжнародній міграції трудових ресурсів, науково- технічне співробітництво.
Незважаючи на можливість кількісної оцінки відкритості національної економі-ки, вона проте характеризує якісний стан економічної системи, тобто конку-тоспроможності. Тільки маючи розвиненими продуктивними силами, володіючи відпо-вующим рівнем конкурентоспроможності галузей, фірм, вироблених товарів і послуг, націо-нальна економіка може відігравати помітну роль в світовому господарстві.
У розвитку всесвітнього господарства зацікавлені в першу чергу економічно раз-кручені країни, так як високий рівень розвитку продуктивних сил і перехід до більш висо-кою стадії поділу праці та спеціалізації виробництва дають їм додаткові конкурент-ні переваги . Провідні ролі в міжнародних економічних організаціях (СОТ, МВФ, у Світовому банку) також дозволяють розвиненим країнам отримувати суттєві вигоди і наи-великі преференції на стихійних світових ринках.
Тому міжнародна економічна інтеграція для них служить додатковим джерелом економічного зростання, підвищення рівня і якості життя.
На відміну від розвинених країн входження у всесвітнє господарство країн, що розвиваються та країн з трансформирующейся економікою є тривалим, складним і суперечливим процесом, який передбачає зміну пріоритетів економічного розвитку, видозміна господар-ських структур і механізмів регулювання, загострення проблем національної та економічної безпеки.
Суперечності виявляються в тому, що, з одного боку, від міжнародної економіч-ської інтеграції в рамках всесвітнього господарства зазначені країни можуть отримати позитив-ний економічний ефект, обумовлений зростанням продуктивності праці і підвищення ефективності виробництва внаслідок поглиблення спеціалізації та кооперації їх економік, припливу іноземних інвестицій, придбання новітніх технологій та раніше недоступної ін-формації. Тільки за допомогою світогосподарських зв'язків можна забезпечити потік необхідних товарів і послуг, отримати доступ до додаткових ринків збуту. А з іншого - можливі і не-гатівние наслідки. Серед них - закріплення вузької спеціалізації країни, втрата самостійності у проведенні державної економічної політики, залежність від імпорту, нееквівалентний економічний обмін, що сприяє зростанню бідності населення, дискримінація товаровиробників на зовнішніх ринках, «втеча капіталу», зростання фінансової залежності від міжнародних інститутів (МВФ , Світовий банк) і загострення проблеми зовнішньої заборгованості, беззахисність перед світовими фінансовими та структурними кризами та ін Яскравим прикладом тому може служити світова фінансова криза 1997-1998 рр.., найбільш гостро торкнулася азіатські країни - Індонезію, Малайзію і Філіппіни.
Інтеграція України у світове господарство є важливою передумовою підвищення конкурентоспроможності економіки, добробуту народу й успіху її демократичного вибору. Закритість командно-адміністративної радянської економіки не дозволяла довгий час в повній мірі використовувати вигоди від участі в міжнародному поділі праці. У зв'язку з транс-інформаційними процесами і офіційним визнанням Росії країною з ринковою економікою ступінь відкритості російської економіки стала зростати, про що свідчить зростання експортної та імпортної квоти.
У всесвітньому господарстві до початку XXI ст. вже склалися досить міцні і стійкі міжнародні економічні відносини між країнами, причому без участі російських товаровиробників. Деформована структура економіки Російської Федерації, сформована ще в радянський період, не відповідає реаліям сучасного глобалізованого світового господарства і обумовлена переважним розвитком ПЕК, переважанням в експортних поставках палива і сировини, а в імпортних - продовольства і предметів споживання, включаючи предмети першої необхідності. Низька конкурентоспроможність багатьох російських товарів не дозволяє більш успішно розвивати міжнародні торговельні відносини.
Але, незважаючи на існуючі проблеми, в перспективі у Росії є можливості вийти на траєкторію стійкого економічного зростання і зайняти лідируючі позиції на миро-вих ринках. Для цього необхідно успішно використовувати не тільки багатий природно-ресурсний потенціал, а й інтелектуальний капітал, науково-технічний потенціал і унікальне геополітичне положення.
 Результати участі країни у всесвітньому господарстві, активність її діяльності в інте-граціонних процесах неоднозначні. Для визначення підсумків такої участі у світовій практиці використовується система показників, таких як ВВП, ВВП на душу населення, доходи на душу населення, індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), структура експорту та імпорту, структура і динаміка іноземних інвестицій та ін 
 Одні й ті ж країни не можуть бути лідерами за всіма показниками. Наприклад, по дан-ним за 2003 р. за обсягом ВВП на першому місці в світі США, на другому - КНР з Гонконгом і Ма-као, на третьому - Японія, на четвертому - Індія, Росія ж - лише на десятому місці. Однак за рівнем ВВП на душу населення лідирують Люксембург, США, Норвегія, Ірландія, Данія. Китай займає лише 78-е місце, Індія - на 100-му місці, Росія - на 56-му місці. За обсягом залучення закордонних капіталовкладень лідирують Китай, США, Канада. 
 Тому на практиці при визначенні місця кожної країни у всесвітньому господарстві, як правило, грунтуються на даних про обсяг ВВП, платіжного балансу і резервів централь-ного банку країни. Обчислений за запропонованою методикою МВФ питома вага кожної національної економіки у всесвітньому господарстві свідчить про те, що до початку третього тисячі-річчя безумовне лідерство захопили США (20,6%), далі з великим відривом йде Японія (7,6%), частка Росії становить поки 1,79%. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.5. Всесвітнє господарство і національна економіка"
  1. Поняття світової економіки
      всесвітнє господарство »розглядаються в даному підручнику як синоніми. Світовій економіці (світовому господарству, всесвітньому господарству) можна дати широке і вузьке визначення. По широкому визначенням, світова економіка - це сума всіх національних економік світу. По вузькому визначенням - це сукупність тільки тих частин національних економік, які взаємодіють із зовнішнім світом. Проте відмінність
  2. Глава 14. МІСЦЕ І РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ валютно-фінансових і банківських організацій В СИСТЕМІ МЕВ
      всесвітнього господарства, забезпечуючи в цілому безперебійне функціонування валютно-фінансової сфери. Необхідність цього пояснюється насамперед як значно збільшеними масштабами взаємних зв'язків держав, так і їх зміненим характером. По-друге, вони покликані служити форумом для налагодження співпраці між країнами і державами. З ослабленням ідеологічного протистояння ця
  3. 11.1. Взаємозв'язок національної економіки та світового господарства
      всесвітнє господарство ». Для зручності будемо вважати ці поняття синонімами. Світова економіка - це сукупність національних економік, тісно пов'язаних між собою і виступаючих як цілісна система. Водночас світова економіка - це розділ економічної науки, що досліджує економічні процеси на глобальному
  4. Терміни і поняття
      всесвітнє господарство) Міжнародні економічні відносини Світовий ринок Торгуються і неторгуємой товари Міжнародний поділ праці Інтернаціоналізація економіки Експортна квота Транснаціональна корпорація (ТВК) Транснаціоналізація господарської життя Глобалізація Регіоналізація Міжнародна економічна інтеграція Інтеграційні об'єднання Лібералізація
  5. Що являє собою міжнародна конкуренція?
      всесвітньої конкурентоспроможності (з урахуванням, зокрема, застосування новітніх технологій, стану фінансів, праці, менеджменту та ін.) Помітно, що Росія знаходиться в кінці рейтингу. І це не випадково. Адже до 1990-х рр.. саме слово «конкуренція» вважалося абсолютно неприйнятним в повністю одержавлена господарстві країни. Воно було замінено поняттям «соціалістичне змагання і
  6. Всесвітній центральний банк
      всесвітнього центрального банку пропонується емісія їм всесвітніх грошей, подібно євро на регіональному рівні. Таким чином буде усунена головна причина коливань валютних курсів - відмінності в грошовій політиці різних країн. Реалізація ідеї створення всесвітнього банку в даний час мало реалістична. Країни не готові сьогодні пожертвувати своїм суверенітетом до такої міри, щоб втратити
  7. 1.1. Характеристика і структура світового господарства
      всесвітнього господарства все це зумовило розвиток інтеграційних процесів окремих країн (особливо Західної Європи, АТР), розвиток транснаціональних корпорацій, які створили інтернаціональні виробництва, випуск конкурентоспроможних товарів, інвестицій, зростання транснаціональних кредитно-фінансових інститутів, що забезпечили фінансування світової економіки за рахунок кредитів і вкладення евробумаг. З
  8. Питання 49 Світовий банк
      господарської підтримці держав. {Foto55} Рис. 28. Емблема Всесвітнього банку Рис. 28. Емблема Всесвітнього банку Міжнародний банк реконструкції та розвитку (International Bank of Reconstruction and Development) є спеціалізованою установою ООН, заснований в 1944 р. Операції почав в 1946 р. Членами МБРР є більш ніж 180 держав. Росія вступила в МБРР 16 червня 1992
  9. Висновки
      всесвітньому господарству) можна дати широке і вузьке визначення. По широкому визначенням, світова економіка - це сума всіх національних економік світу. По вузькому визначенням - це сукупність тільки тих частин національних економік, які взаємодіють із зовнішнім світом. Однак відмінність між двома визначеннями стає все менш помітним, так як в будь-якій країні залишається все менше галузей і
  10. Розділ V СВІТОВА ЕКОНОМІКА
      господарство будь-якої країни, у тому числі Росії. Водночас світова економіка має свої власні проблеми, відмінні від проблем національних економік. Тому світове господарство є традиційним предметом вивчення з боку економічної
  11. 2.5. Концепції глобальної економічної системи
      господарство як глобальна система є категорією історичною, що розвивається і динамічної. Його еволюція, перехід з однієї фази розвитку в іншу висувала на передній план теоретичні концепції, що пояснюють ці зміни. Історично світове господарство розглядалося як система національних господарств або певних їх груп. Тому в уваги аналізу багатьох концепцій знаходиться
  12. С. Фішер, Р. Дорнбуш, P. Шмалензи. Економіка, 1995
      всесвітньо відомих американських економістів являетсясегодня найпопулярнішим у світі підручником, що містить полнийсвод знань з сучасної ринкової економіки. Прекраснонапісанная, багато ілюстрована, вона продовжує традіцііклассіческого підручника П.
  13. § 5. Форми господарської діяльності
      господарської діяльності. Починаючи з цього пункту ми протягом всього підручника будемо вивчати основні форми господарювання. Ці форми виникали в різний час і в ході історичного розвитку економіки наповнювалися різним змістом. Вони різняться насамперед за своїми розмірами і характером творчої діяльності. На рубежі XX-XXI ст. люди застосовують такі основні види
  14. Міжнародні аспекти оподаткування
      господарських зв'язків, розвитку економічної інтеграції та витікає звідси прагненні до забезпечення рівних умов конкуренції на світових ринках. Національна конкурентоспроможність експортованих товарів і послуг, можливості тієї чи іншої країни вивозити капітал за кордон залежать не тільки від ефективності національного господарства, але й від ступеня обремененности його податками. Частково це
  15. Формування національних економік.
      господарства, промисловості, внутрішньої і зовнішньої торгівлі і засобів повідомлення. У галузі сільського господарства заходи окремих феодалів поступово замінюються державними постановами про зміну правил землеволодіння та землекористування, держава протегує впровадженню більш досконалої агрокультури, сприяє розвитку національної промисловості і внутрішньої торгівлі. У
  16. У чому полягає специфіка макроекономіки?
      господарства: 1) сектор мікроекономіки (домашнє господарство, дрібне і середнє підприємництво) і 2) сектор великого акціонерного капіталу. Тепер нам належить розібратися в більш великій формі господарства - макроекономіці. У XX в. в промислово розвинених країнах існували два типи національних господарств. 1-й тип: односекторное господарство - повністю одержавлена економіка (як це було
  17. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
      всесвітнього господарства, на яке спирається планетарна спільність людей. Як і чому розвинулося таке економічна взаємодія між країнами, все більш сближающее їх і робить стійко залежними один від
  18. Г Л А В А 15 ДИНАМІКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
      господарств в часі, фактори, що обумовлюють цей розвиток, причини нерівномірності (спадів і підйомів) функціонування національних
© 2014-2021  epi.cc.ua