Головна
ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Л. І. Абалкін. Курс перехідної економіки, 1997 - перейти до змісту підручника

5.3. Реформування територіальних фінансів


Однією із складових частин фінансової системи держави є територіальні фінанси, які охоплюють територі-альні бюджети (в Російській Федерації - це власне республіканські у складі РФ, крайові, обласні та окружні бюджети, бюджети районів, міст, селищ, сільських поселень) і фінанси суб'єктів господарювання, які використовують для задоволення територіальних потреб.
Через територіальні фінанси держава активно проводить соціальну політику, надаючи територіальним владі можливість фінансувати муніципальні органи освіти, охорони здоров'я, комунального обслуговування населення, будівництва та утримання доріг. Причому зараз за рахунок коштів територіальних бюджетів можуть фінансуватися не тільки загальноосвітні школи, а й вищі і середні спеціальні навчальні заведекія, великі об'єкти охорони здоров'я, заходи з внутрішньої безпеки, правопорядку, охорони навколишнього середовища та ін
За допомогою територіальних фінансів здійснюється вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку територій, які суттєво різняться в силу неоднакових історичних, географічних та інших умов розвитку.
Основною частиною територіальних фінансів є територіальні бюджети. У сучасних умовах все більшою мірою територіальні органи влади покликані забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропорційний розвиток виробничої та невиробничої сфер на підвідомчих територіях . Значно зростає їх координаційна функція в економічному і соціальному розвитку територій. Зазначені фактори викликають необхідність подальшого розширення і зміцнення фінансової бази територіальних органів влади, вирішення ряду проблем, пов'язаних з удосконаленням методів формування та використання фінан-сових ресурсів територій.
Іншим ланкою територіальних фінансів є кошти суб'єктів господарювання. До таких засобів відносяться, по-перше,
фінансові ресурси підприємств, що знаходяться в муніципальній власності. Найчастіше це комунальні підприємства. По-друге, це фінансові ресурси підприємств, фірм, організацій, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.
Третім компонентом регіональних фінансів є регіональні позабюджетні фонди. Джерелами формування таких фондів служать добровільні внески підприємств і населення, спеціальні збори та ін Позабюджетні фонди найчастіше мають цільове призначення.
Фінансовою базою територіальних органів влади є їх бюджетів. Бюджетні та майнові права, надані цим органам, дають їм можливість складати, розглядати, затверджувати і виконувати свої бюджети, розпоряджатися переданими в їх ведення підприємствами й отримувати від них доходи.
Територіальні бюджети є одним з головних каналів доведення до населення кінцевих результатів виробництва. Через ці бюджети суспільні фонди споживання розподіляються між окремими групами населення. Крім того, з таких бюджетів у з-вестной мірою фінансується і розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої та харчової промисловості, комунального господарства.
Економічна сутність територіальних бюджетів проявляється в їх призначенні. Ці бюджети виконують наступні функції: фор-мування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності територіальних органів влади; розподіл і ис-користування цих фондів між галузями народного господарства; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, орга-нізацій, установ, підвідомчих цим органам влади.
Важливе значення мають територіальні бюджети в розподілі державних коштів на утримання і розвиток соціальної інфраструктури суспільства. Через ці бюджети відбувається фінансування 100% загальнодержавних витрат на житлово-комунальне господарство, 85% - на культуру, 84% - на освіту , 91% - на охорону здоров'я, 82% - на здійснення соціальної політики, 68%-на сільське господарство і рибальство, 34% - на охорону навколишнього середовища. До цього треба додати 24% всіх державних коштів, які витрачаються на розвиток промисловості, енергетики, будівництва . Загальне число територіальних бюджетів становить понад 29 тис. У 1995 р. їх обсяг (за витратами) становив 247 трлн р., а їх питома вага в консолідованому бюджеті Російської Федерації - 47%.
Фінансові ресурси консолідованого бюджету Російської Федерації розподіляються між територіальними та федеральними бюджетами приблизно порівну. З 50% загальнодержавних доходів, що у територіальні бюджети, 29% припадає на регіональні (республіканські, крайові, обласні, окружні) і 21% наместние (міські, районні, селищні, сільські ).
В основу розподілу загальнодержавних грошових ресурсів між ланками бюджетної системи закладені принципи самостійності територіальних бюджетів, їх державної фінансової підтримки, територіального формування джерел їхніх доходів. Виходячи з цих принципів, доходи територіальних бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел.
Основу власних доходів становлять регіональні та місцеві податки і збори, відрахування від федеральних податків, переданйие в територіальні бюджети у твердій частці на постійній основі.
Термін «регулюючі доходи» означає і охоплює всю сукупність грошових коштів, що передаються з вищестоящих бюджетів у нижчі з метою регулювання (збалансування) їх витрат і доходів. До регулюючим доходів відносяться всі фінансові ресурси, що використовуються для цих цілей, тобто відсоткові відрахування від федеральних і регіональних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з вищестоящих бюджетів за взаємними розрахунками, кошти, отримані з Федерального фонду фінансової підтримки територій.
Таким чином, це кошти, передані вищестоящим органом влади нижчестоящому на підставі юридичного акту (закону, по-становлення, рішення, розпорядження). Передача коштів проводиться або завчасно, тобто до початку планованого року на підставі плану регулювання та законодавчого акта про бюджет на планований рік, або в процесі виконання бюджету за вказівкою вищих розпорядчих і виконавчих органів.
Власні доходи не є основними джерелами формування територіальних бюджетів. У 1995 р. їх питома вага в регіональних бюджетах склав 45%, в місцевих - 27%.
Так, власні доходи місцевих бюджетів включають такі податки і збори: місцеві податки і збори, податки на майно фізичних осіб, доходи від приватизації (власності, що належить муніципальним утворенням), земельний податок, кошти обов'яз-ково медичного страхування, кошти позабюджетних і галузевих фондів, платежі за користування надрами та природними ре-ресурсами.
До головних регулюючим доходам територіальних бюджетів відповідно до Закону РФ «Про основи податкової системи» відно-сятся відрахування від: податку на додану вартість, акцизів , податку на прибуток (дохід) підприємств, прибуткового податку з фізичних осіб.
Для бюджетів усіх регіонів передбачаються єдині нормативи відрахувань від федеральних податків. Так, на 1997 р. вони передба-чено в таких розмірах: від податку на додану вартість - 25%; податку на прибуток підприємств і організацій - з урахуванням граничної регіональної ставки податку - 22%; прибуткового податку з фізичних осіб - 90%; доходів від акцизів на спирт, горілку і лікеро-горілчані вироби, вироблені в Російської Федерації} - 50%; доходів, від акцизів на інші підакцизні товари, вироблені в Російській Федерації, за винятком акцизів на нафту (включаючи газовий конденсат), газ, бензин автомобільний і автомобілі, - 100%.
Для міст, районів, селищ нормативи відрахувань регулюючих доводів затверджуються вищестоящими територіальними органами влади в залежності від загальної суми витрат територіального бюджету та обсягу їх власних доходів.
За обсягом і економічним значенням провідне становище в доходах територіальних бюджетів займають відрахування від регулюються-ючий доходів. Їх роль полягає не тільки в забезпеченні фінансовими ресурсами територіальних органів влади, а й у підви-шении їх зацікавленості в мобілізації коштів до вищестоящого бюджету, у підвищенні ефективності виробництва на підвідомчий-ної їм території.
Існуюча система регулювання територіальних бюджетів дозволяє забезпечити необхідними засобами територіальні бюджети незалежно від продуктивності місцевих джерел, створює передумови до вирівнювання рівнів розвитку окремих територіальних одиниць, стимулює територіальні органи влади до виконання планів мобілізації федеральних і регіональних податків.
Водночас використовуваний метод регулювання територіальних бюджетів має недоліки. Головний з них полягає в наяв-ності елементів залежно від вищих органів влади і в суб'єктивності при формуванні регулюючих доходів территориаль-них бюджетів - встановлення величини нормативів відрахувань від регулюючих податків і виборі їх складу.
Так як темпи зростання видатків територіальних бюджетів перевищують темпи зростання їхніх доходів, в більшості суб'єктів РФ виникає необхідність у дотаціях з вищестоящого бюджету.
Дотація і
субвенція як методи наділення фінансовими ресурсами територіальних бюджетів недосконалі. Ці джерела позбавлені стимулюючі-чих засобів, створюють у територіальних органів влади утриманське настрій. Така практика передачі коштів не сприяє розвитку їхньої господарської ініціативи, зменшує можливості перевиконання дохідної частини їх бюджетів, послаблює фінансовий контроль.
Однак повністю виключити їх як методи наділення територіальних бюджетів необхідними засобами не можна. При формальний-ном підході до вирішення проблеми ліквідації дотаційності цих бюджетів і передачу їм у великих розмірах відрахувань від неустой-чівих джерел доходів їх положення може погіршитися. Це може привести до постійних касовим розривів і необхідності мно-гократного звернення за позиками з вищих бюджетів.
Тому, мабуть, не скрізь і не завжди слід прагнути до скасування дотації. Наприклад-, без неї не можна обійтися в тих населених пунктах, де в силу історичних умов, вимог охорони навколишнього середовища, історичних пам'яток та інших причин економічний потенціал не може бути розширений в таких розмірах, щоб забезпечити територіальне формування доходів, місцеві ж джерела не в змозі покрити необхідні витрати (міста і селища-курорти, міста - історичні та архітектурні заповідники та ін.) Субвенції ж слід видавати територіальним органам цільовим призначенням на певні заходи.
У Законах «Про місцеве самоврядування в РРФСР »(1991 р.),« Про основи бюджетних прав і прав щодо формування та використання позабюджетних фондів представницьких і виконавчих органів державної влади республік у складі РФ, автономних областей, автономних округів, країв, областей, міст Москви і Санкт- Петербурга, органів місцевого самоврядування »(1993 р,) були розширені фінансові правд територіальних органів влади, Так, було закріплено право територій на мінімальний розмір їх бюд-жетів та дано визначення мінімальних бюджетів, надано право на створення валютних фондів, право самостійно визначати напрями використання коштів, збільшувати в межах наявних коштів понад централізовано встановлених норм витрат витрати на утримання соціальних об'єктів, утворювати резервні фонди. З 1994 р. в Російській Федерації вводиться новий метод фінансового забезпечення територіальних бюджетів. В якості регулюючих джерел доходів бюджетів суб'єктів РФ стали використовувати кошти, отримані з Фонду фінансової підтримки регіонів (ФФПР), створеного за рахунок федерального бюджету.
У 1997 р. ФФПР формується в розмірі 15% від суми податкових надходжень федерального бюджету (за винятком сум 10%-ного прибуткового податку з фізичних осіб та сум імпортних мит). Фінансова допомога із зазначеного фонду виявляється регіонах, по-лучівшім статус «регіону, потребує підтримки» (I статус) або «регіону, особливо потребує підтримки» (II статус).
При розрахунку трансфертів використовується угруповання суб'єктів Російської Федерації, що враховує не тільки їх географічне положення, а й фактори, які найбільшою мірою впливають на доходи і видатки бюджету. Усі суб'єкти Російської Федерації де-лятся на три групи.
У першу групу включаються регіони, розташовані в районах Крайньої Півночі, з високими душовими бюджетними доходами (в основному від природних ресурсів) та витратами, а також високими показниками рівня прожиткового мінімуму.
У другу групу включаються регіони, повністю відносяться до районів Крайньої Півночі, котрі ввійшли в першу групу, а також мають у своєму складі райони Крайньої Півночі і прирівняні до них місцевості.
У третю групу включаються всі регіони, не увійшли в першу і другу групи.
Право на трансферти отримують тільки ті суб'єкти Федерації, у яких розрахунковий обсяг доходів не перевищує розрахункового обсягу видатків. Право на I статус отримують ті регіони, у яких душовою бюджетний дохід менше середньодушового бюджетного доходу по со-відповідності групі регіонів, якщо обсяг їх доходів не перевищує обсяг витрат без капіталовкладень в зазначених умовах. Право на II статус отримують ті регіони, у яких розрахунковий обсяг поточних витрат перевищує розрахунковий обсяг доходів із збільшенням його на відсутню суму до середньодушового бюджетного доходу по відповідній групі регіонів (I статус).
  При розрахунку середньодушового бюджетного доходу і середньодушового бюджетного витрати для обчислення поправочногокоефіцієнта витрат по відповідній групі регіонів вони коригуються на понижуючий коефіцієнт 0,92. Даний коефіцієнт розраховується як частка від ділення середньодушового бюджетного витрати (без капітальних вкладень) по групі регіонів (скоригованого на понижуючий коефіцієнт 0,92) на середньодушовий бюджетний дохід
  по даній групі. Коефіцієнт витрат може бути що підвищує (якщо він більше одиниці) або знижуючим (якщо він менше одиниці).
  Частка регіону, який отримав право на I статус, в ФФПР визначається як частка від ділення відсутніх доходів, з урахуванням доведення їх до середньодушового бюджетного доходу по групі регіонів, на суму відсутніх коштів по всіх регіонах Російської Федерації, які одержали право на I статус. Частка регіону, який отримав право на II статус, визначається як відношення суми відсутніх доходів для покриття поточних витрат, збільшеної на відсутню суму до середньодушового бюджетного доходу по відповідній групі регіонів (I статус), до загальної суми відсутніх коштів для покриття поточних витрат по всіх регіонах, одержали право на II статус.
  Пропорції між двома частинами ФФПР встановлюються виходячи з співвідношень, що складаються між сумою відсутніх коштів до середньодушового бюджетного доходу для регіонів, які отримали I статус, і сумою відсутніх коштів для покриття поточних витрат по регіонах, що отримали II статус.
  З метою реалізації положення про віднесення ФФПР до захищених статей бюджету ведеться відокремлений облік коштів, щомісяця зараховуються до цього фонду в розмірах затвердженого нормативу, а також витрачаються з цього фонду.
  Для скорочення зустрічних фінансових потоків і своєчасного зарахування коштів до бюджетів регіонів частина (не більше 70%) обчислених трансфертів заміщається підвищенням нормативу відрахувань від податку на додану вартість.
  Переваги цього способу регулювання територіальних бюджетів полягають в тому, що кошти територіям виділяються на основі єдиної для всіх бюджетів методики, що враховує як територіальні бюджетні доходи (податковий потенціал території), тобто бюджетні доходи, що надійшли в бюджетну систему з відповідною території, так і чисельність населення, що проживає на відповідній території. Виділення коштів територіям здійснюється на основі спільної для всіх регіонів формули розрахунку.
  Такий спосіб виділення коштів територіальним бюджетам може бути поширений і на.местние бюджети. Для цього у складі республіканських, крайових і обласних бюджетів мають бути створені фонди фінансової підтримки міст, районів, селищ, сельс-ких поселень.
  Розвиток економічного потенціалу країни, збільшення населення, розширення процесу урбанізації є основними фактора-
  ми збільшення числа і обсягу територіальних бюджетів. Причому найбільш яскраво наслідки економічних і соціальних процесів відображаються на видатковій частині цих бюджетів.
  Головним напрямком діяльності територіальних органів влади є економічний і соціальний розвиток подведомствен-ної їм території. Збільшення числа поселень, особливо міських і в нових районах освоєння, здійснення заходів щодо розвитку житлово-комунального господарства та поліпшення благоустрою населених місць призводять до розширення видатків територіальних бюджетів. Зростання витрат пов'язано і з новим будівництвом, і з підвищенням рівня витрат на утримання об'єктів житлово-комунального та культурно-побутового призначення.
  Структура витрат окремих видів територіальних бюджетів не однакова і залежить від обсягу господарства та підвідомчості його територіальним органам різного рівня. Так, республіканським, крайовим, обласним та міським органам влади підпорядкована по-давлять частина підприємств місцевої промисловості, житлово-побутового господарства і торгівлі. Тому питома вага асигнувань на народне господарство у витратах цих бюджетів найбільш значний і превишает.40%. У віданні ж районних, селищних і сільських ор-ганів влади знаходяться в основному соціально-культурні установи, і в цих бюджетах переважна частина витрат припадає на фінан-нансування соціально-культурних заходів.
  Одним з головних напрямів використання фінансових ресурсів має бути фінансування розвитку місцевої виробничої бази як основи для отримання в майбутньому власних доходів. Територіальним органам підвідомча переважна частина соціально-культурних установ, і в першу чергу заклади народної освіти і охорони здоров'я. Тому специфікою видатків територіальних бюджетів є значне переважання в них витрат на соціально-культурні заходи. Якщо в крайових, обласних і міських бюджетах вони складають від 30 до 50% всіх витрат, то в районних, селищних і сільських бюджетах - від 60 до 80%.

  Розвиток урбанізації проявляється в прискорених темпах зростання видатків територіальних бюджетів на фінансування місцевого господарства. Ці витрати мають тенденцію до збільшення у зв'язку з його зростанням і ускладненням, підвищенням вартості основних фондів комуналь-ного господарства та рівня його технічного оснащення. Переважне зростання великих міст, де витрати в розрахунку на одного жителя вище, - також важливий фактор зростання видатків територіальної-
  вих бюджетів. З розвитком урбанізації підвищуються потреби мешканців малих міст, селищ і сільських поселень, де все в більших масштабах розвивається комунальне господарство, торгівля і т.д.
  Розвиток продуктивних сил, збільшення кількості міст і міського населення підсилюють навантаження на природу, пріводят.к різких порушень природного середовища. Це негативно позначається на умовах життя населення і вимагає збільшення витрат на підтримку необхідного стану навколишнього середовища. Тому однією з постійно зростаючих статей видатків територіальних бюджетів є асигнування на її охорону.
  З переходом до ринкової економіки проявляється тенденція до зниження участі підприємств у природоохоронних заходах. Крім того, відомче фінансування охорони навколишнього середовища часто недостатньо ефективно: заходи не завжди скоорді-лося раніше, а кошти розпорошуються. У цих умовах зростає роль бюджетного фінансування, в тому числі за рахунок територіальних бюджетів. Все в більшій мірі через ці бюджети фінансуватимуться заходи з розвитку систем водопостачання та каналізації, сміттєпереробки та захоронення побутових відходів, захисту водних, лісових, земельних ресурсів.
  За останні п'ять років різко скоротився обсяг фінансових ресурсів, що виділяються на об'єкти соціально-побутової інфраструктури, фі-нансіруемие за рахунок коштів підприємств. До початку реформи у відомчому підпорядкуванні перебувало понад 50% житлового фонду країни, 30%) потужностей комунальних підприємств, 70% місць у дошкільних установах. Частка коштів відомств у фінансуванні жи-ліщно господарства перевищувала 70%>, комунального господарства - 20, охорони здоров'я - 20%.
  В умовах кризи більшість підприємств не в змозі фінансувати свої житлово-комунальні та соціально-культурні об'єкти і передають їх місцевим органам влади. Тим самим навантаження на територіальні бюджети істотно збільшилася, так як рас-ходи ростуть значно швидше доходів регіональних і місцевих бюджетів.
  Оскільки коштів у територіальних бюджетах не вистачає для забезпечення найнеобхідніших витрат, а територіальні органи влади не мають дієвих важелів мобілізації доходів, все актуальнішими стають проблеми розподілу загально-дарських фінансових ресурсів між бюджетами, методології формування територіальних бюджетів та ефективного використання бюджетних коштів.
  Пропоноване збільшення розміру місцевих податків можливо лише шляхом зменшення розміру інших фінансових джерел. Збільшення місцевих бюджетів можливе або за рахунок збільшення Податків на юридичних осіб, а отже, за рахунок зменшення коштів, що залишаються в їх розпорядженні, і скорочення податкової бази, або за рахунок зменшення розмірів державних позабюджетних фондів, або за рахунок зменшення коштів, що надходять у федеральний і регіональні бюджети.
  Отже, проблема поповнення місцевих бюджетів пов'язана з вирішенням проблем пріоритетів економічної та соціальної політики, ранжирування цих пріоритетів і розподілу ресурсів.
  Істотну роль у вирішенні проблеми пріоритетності в розподілі державних витрат може зіграти введення державних мінімальних соціальних стандартів і підготовка на їх основі соціальних і фінансових норм. Ці норми, затверджені представницькими органами в центрі і в регіонах, стануть базою розрахунку обсягу мінімальних коштів, що виділяються на соціальний захист населення, які держава повинна забезпечити за рахунок бюджету. Саме такі норми будуть визначати розмір місцевих бюджетів, а в кінцевому рахунку - пріоритетність розподілу бюджетних ресурсів. Питання про соціальні стандарти, соціальних і фінансових нормах, відображений у проекті Закону РФ «Про фінансові основи місцевого самоврядування». У ньому пропонується закріпити за місцевими бюджетами тверду частку відрахувань від федеральних податків.
  Таким чином, вирішення проблеми територіальних бюджетів вимагає реформування всієї бюджетної системи, який передбачає розширення фінансово-бюджетних прав територіальних органів влади і зміцнення територіальних бюджетів.
  Для об'єднання коштів підприємств та місцевих бюджетів на розвиток соціальної інфраструктури та фінансування общерегіональних заходів використовуються муніципальні позабюджетні фонди економічного і соціального розвитку.
  Муніципальний позабюджетний фонд може формуватися за рахунок таких джерел:
  | Добровільних внесків юридичних і фізичних осіб;
  | Доходів від аукціонів;
  | Штрафів за забруднення навколишнього середовища, нераціональне використання природних ресурсів та інші порушення природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, а також платежів, що компенсують заподіяну при цьому збиток;
  штрафів за псування і втрату пам'яток історії та культури, що знаходяться в муніципальній власності, інші порушення законодав-ства про охорону цих об'єктів, а також платежів, що компенсують заподіяну при цьому збиток;
  | Штрафів за адміністративні та інші правопорушення, що накладаються органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами на основі законодавства Російської Федерації.
  Муніципальні позабюджетні фонди створюються на підставі рішень місцевих представницьких органів влади. У відповідності з цими рішеннями органи виконавчої влади відкривають у банках спеціальні рахунки для коштів, що надходять до фондів. Для управління фондом може створюватися колегіальний орган, що складається з представників місцевих органів влади та зацікавлених організацій і підприємств та приймає рішення про використання коштів фонду.
  Засоби муніципальних позабюджетних фондів можуть бути спрямовані на:
  | Витрати, пов'язані з будівництвом на кооперативних засадах об'єктів соціально-побутового та комунального призначення;
  | Витрати, пов'язані із збільшенням поточних витрат бюджету (за винятком лімітованих), а також для фінансування планових витрат у разі, якщо доходи не досягають планового розміру;
  | Витрати, пов'язані з перевищенням встановлених кошторисів і нормативів.
  Кошти, отримані за рахунок внесків підприємств, повинні, як правило, використовуватися на створення та утримання об'єктів загальнорегіонального призначення.
  Створення муніципальних позабюджетних фондів сприяє концентрації коштів підприємств і місцевих органів на розвиток соці-ально-побутової інфраструктури; посилює матеріальну зацікавленість місцевих органів у результатах своєї господарської діяльності; зміцнює фінансові ресурси місцевих органів влади, що надає стійкість їх фінансової базі; сприяє більш ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів; зміцнює економічні зв'язки місцевих органів з підприємствами ^ розташованими на їх території; звільняє підприємства від виконання не властивих їм функцій з розвитку місцевого господарства; розширює фінансові можливості місцевих органів для ліквідації диспропорції між виробничої та невиробничої сферами і диспропорцій усередині інфраструктури; підвищує рівень обслуговування населення.
  Необхідність вирішення великих економічних, соціальних і демографічних завдань вимагає комплексного підходу при підготов-ці планових і проектних робіт. Все ширше в практику впроваджується складання комплексних планів економічного "і соціального роз-ку адміністративно-територіальних одиниць.
  Однією з важливих цілей територіального комплексного планування є розробка програм, що передбачають об'єд-нання зусиль територіальних органів влади та підприємств, розташованих на їх територіях, щодо розвитку соціальної інфраструктури.
  Здійснення комплексних планів пов'язано зі значними фінансовими витратами. Для забезпечення фінансовими ресурсами заходів, намічених цими планами, необхідні координація і концентрація грошових коштів бюджетної системи, засобів відомств і підприємств. Це в свою чергу вимагає розробки зведеного регіонального фінансового балансу.
  У зв'язку з цим виникає необхідність зведення воєдино різних видів фінансових планів: фінансових планів господарських підприємств і організацій, територіального бюджету, балансу грошових доходів і витрат населення та ін, що відображають окремі сторони і етапи розподілу та перерозподілу національного доходу, створеного і використовуваного на даній території . Це поз-воліт мати повну картину утворення і використання усіх фінансових ресурсів адміністративно-територіальної одиниці, сприятиме активному впливу фінансів на виконання завдань комплексного розвитку територій.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "5.3. Реформування територіальних фінансів"
  1.  Особливості перехідної економіки в Росії, її головні завдання та шляхи їх вирішення
      реформування економіки), а й позаекономічних, що мають особливо важливе значення в перехідних станах. Росія знову (як і після 1917р.) Виступає першопрохідцем, повинна вирішувати проблеми, не відомі до цього часу. Унікальність російських проблем означає, що у їх вирішенні не можна покладатися на будь-які «конкретні моделі», розроблені для перехідних процесів; - по-друге,
  2.  26.2. Особливості планування і фінансування видатків на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави
      реформуванні армії та інших військових формувань заморожувало їх громіздку структуру, яка не відповідала як реальним економічним можливостям країни, так і зміни військово-стратегічної ситуації. Це зумовило об'єктивну необхідність у проведенні військової реформи в Російській Федерації. Метою військової реформи в Росії стало створення принципово нової системи взаємодії
  3.  30.1. Економічна природа позабюджетних фондів
      реформування державної системи фінансування. Перехід до ринку змінив як зміст, так і організаційні структури господарського механізму. У ході цього відбулася модернізація фінансової системи, і насамперед її центральної ланки - загальнодержавних фінансів. Один за одним виникли і виділилися з бюджетної системи позабюджетні фонди. Розподіл державного бюджету на
  4.  § 5.3. Організаційні принципи російської податкової системи
      реформування. Проте реалізація даного принципу в російській податковій системі має серйозні недоліки. Зокрема, на думку багатьох іноземних експертів, часті і непередбачувані зміни податкового законодавства є однією з найсерйозніших причин, за якими вони відмовляються працювати в Росії. Це викликано тим, що «податкова нестабільність» не дозволяє провести
  5.  5.1.1. Інституційні перетворення в сфері державних фінансів
      реформування державних фінансів проводився курс на поділ прав і відповідальності федерального, регіонального та місцевого (муніципального) рівнів управління в отриманні податків і здійснення витрат. Управління державними фінансами в центрі і на місцях здійснюється шляхом затвердження законодавчих актів, бюджетів і звітів про їх виконання, встановлення та скасування податків і
  6.  6.4.2. Основні цілі та форми реалізації політики зайнятості в сучасній Росії
      реформування економіки, можна звести до наступного: | створення гнучкої системи амортизаторів для пом'якшення наслідків кризового спаду, переструктурування та модернізації вироб-1 Існує причини фінансового характеру, внаслідок яких підприємствам вигідно утримувати працівників, а звільнення вимагає великих витрат, Віз-ливість отримати дешеві урядові кредити безпосередньо
  7.  Коментарі
      фінансових відносин між країнами та надання кредитної допомоги для підтримки валютних курсів. [60] Бреттон-Вудська конференція Об'єднаних націй з валютних і фінансових питань відбулася 123 липня 1944 р. Бреттон-Вудсі (м. Вашингтон). На конференції був створений Міжнародний валютний фонд і прийнятий проект положення про Міжнародному банку реконструкції та розвитку, а також були закладені
  8.  1.2. Види бюджетних організацій та їх особливості як об'єктів управління
      територіальних органів державного казначейства. Витрати розпорядників коштів проводяться, як правило, без зарахування бюджетних коштів на їх рахунки в установах банків шляхом безпосереднього перерахування на рахунки постачальників товарів (робіт, послуг) та інших одержувачів коштів. Винятком є ??витрати розпорядників коштів, здійснювані у формі готівкових виплат (заробітна
  9.  4.1. Аналіз забезпеченості податкової інспекції фінансовими ресурсами
      територіального органу державного казначейства здійснюється в межах кошторисних призначень розпорядника коштів за пред'явленими їм платіжними дорученнями. Розпорядник коштів разом з платіжними дорученнями подає до територіального органу державного казначейства первинні документи, що підтверджують обгрунтованість здійснюваних платежів (договори, рахунки, накладні,
  10.  Література
      територіальними органами державного казначейства », затверджені Міністерством фінансів Республіки Білорусь 27.02.99 р. 13. Методичні вказівки по інвентаризації майна і фінансових зобов'язань, затверджені Міністерством фінансів Республіки Білорусь 05.12.95 р. № 54. 14. Методичні вказівки про порядок планування, використання та обліку доходів, отриманих від господарської