ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Л.А.Ніколаева, І.П.Черная. Історія економіки, 2006 - перейти до змісту підручника

8.3. Спроби реформування командно-адміністративної системи в 50-60-і рр..


Перша спроба реформування командно-адміні-ної системи була тісно пов'язана із закінченням в березні 1953 сталінського періоду в історії СРСР. Політичні зміни в країні требова-лось підкріпити змінами в економіці. Одним із головних завдань нового уряду стало рішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства з глибокої і затяжної кризи.
Причини низької ефективності сільського господарства:
пріоритет політичних факторів у розвитку;
зрощування функцій партійних, державних і госпо-ських органів;
міжвідомчі розбіжності міністерств;
недостатнє фінансування;
відсталість матеріально-технічної бази;
порушення принципів матеріальної зацікавленості;
власні недоліки в роботі колгоспів і радгоспів.
Виходячи з аналізу стану справ у сільському господарстві, вересень-ський (1953 р.) пленум ЦК КПРС прийняв постанову про невідкладні заходи щодо підйому сільського господарства. У ньому були визначені по всіх категоріях господарств необхідне поголів'я худоби, посівні площі під основні культури. Підвищувалися заготівельні і закупівельні ціни, знижувалися норми поставок для особистих підсобних господарств. Раз-вирішувалося видавати на трудодні у вигляді авансу до 25% коштів, отриманих від реалізації тваринницької продукції. Були намічені заходи по зміцненню кормової бази, будівництву і механі-зації. Разом з тим такий підхід до керівництва сільським господарством свідчив про переважання адміністративних методів госпо-вования. Жорстка регламентація діяльності колгоспів і радгоспів позбавляла їх самостійності. До того ж реформа проводилася без відповідного залучення широких народних мас в її реалізацію. Істотним недоліком було й те, що реформа торкнулася лише одну галузь народного господарства, що не пов'язуючи її з кредитно-фінансовим механізмом, матеріально-технічним постачанням і т. д. Все це в кінцевому рахунку надавало реформі 1953 тимчасовий харак-тер. У лютому-березні 1954 була прийнята програма Піднята цілина-них і перелогових земель. У сільськогосподарський оборот було залучено-но майже 42 млн. га ріллі. Це дозволило в значній мірі ре-шити продовольчу проблему. Так, якщо в 1954 р. в СРСР всього було зібрано 85,5 млн. т зерна, з них 27,1 млн. т - на цілинних зем-лях, то в 1960 р. - відповідно 125,5 і 58700000 . т. Але це починання вже в перші роки зіткнулося зі звичайною безгосподарністю: не вистачало зерносховищ, транспорту і т. д. До того ж залучення тих-ники і людей з інших районів вимагало значних витрат, і вартість зерна на цілині була на 20% вище. До спроб преобразо-ваний, що носять непродуманий, а багато в чому і авантюрний характер, можна віднести і знамените пропозицію Хрущова, висунуте в 1957 р., "наздогнати і перегнати Америку з виробництва продукції тваринництва", і примусове впровадження посівів кукурудзи на зерно по всій країні, не дивлячись на кліматичні умови різних районів. У 1958 р. було прийнято рішення про ліквідацію МТС. Однак у зв'язку із зростанням оптових цін на техніку МТС стали продавати її колгоспам за збільшеною ціною. Це призвело до зростання боргів колгоспів банкам. До того ж механізатори, які працювали раніше в МТС, не хотіли працювати в колхами-зах і воліли їхати в інші місця. В результаті сільське госпо-дарство втратило половину кваліфікованих робочих кадрів. У 1963 р. через несприятливі погодні умови був зібраний дуже низький урожай зернових, тому вперше в історії СРСР почалися масові закупівлі хліба за кордоном за рахунок готівкового золотого запасу. Обсяг імпортованого хліба перевищив 13 млн. т. Стало очевидно, що Екст-сивное освоєння нових посівних площ не забезпечує щорічні гарантовані врожаї. У 1963 р. була поспішно прийнята програма хімізації землеробства, що носила нереальний характер, т. к. потужності хімічної промисловості не були готові до запланованим об'єк-емам виробництва мінеральних добрив.
У середині 50-х рр.. тривав процес укрупнення і злиття колгоспів та їх перетворення в радгоспи. У початку 1962 року було здій-ществлена ??перебудова системи управління сільським господарством. На районному рівні були засновані колгоспно-радгоспні управління, а в областях, краях і республіках - колгоспно-сов-хозние комітети.
Непослідовність і однобокість проведених реформ, не за-щоМ трагивающим сутності земельних відносин, призвела до плачевних результатів.
Так, за планом на 1959-1965 рр.. обсяг валової сільськогоспо-дарської продукції мав зрости на 70%, а фактичний приріст склав лише 10%. Середня врожайність зернових культур в 1960-1964 рр.. зростала всього на 0,8%.
Зміни відбувалися не тільки в аграрному секторі, але і в про-мисловості. Помітне увага стала приділятися її технічному рівню і енергетичній базі. У цей період великий розвиток отримай-ли атомна, космічна, хімічна промисловість, металургія, видобуток нафти і газу. Тим часом економічне зростання в промислово-сти здійснювався переважно за рахунок екстенсивних факторів. Поступово посилювалися структурні диспропорції: якщо в 1940 р. на частку важкої індустрії припадало 61,2% всієї продукції, що випускається про-промислово продукції, то в 1960 р. цей показник збільшився до 72,5%. Серед причин такого становища слід виділити не стільки пріоритетний розвиток важкої індустрії, скільки відсутність дію-ських механізмів довгострокового планування. Так, наприклад, і не був складений детальний план на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а в ка-честве відправного документа служили Директиви XIX з'їзду партії. Така ж ситуація склалася і з шостим п'ятирічним планом (1965-1960). Прийняті на XX з'їзді КПРС основні показники не відпо-ствовали реальних умов, тому в кінцевому підсумку з'явився семи-річний план розвитку народного господарства (1959-1965).
Особливе місце серед перетворень, проведених в цей період, займає реформа 1957 (табл. 18).
Таблиця 18
Особливості перебудови системи управління з реформи 1957


Досвід реформи 1957 свідчить, що для забезпечення ре- результативності перетворень необхідна чітка взаємозв'язок між усіма найважливішими складовими елементами господарського механізму - плановим управлінням, організаційною структурою управління, важелями і стимулами. Спроба зміни командно-адміністративної системи управління в 1957 р. виявилася невдалою передусім тому, що основна увага була приділена тільки ор-нізаційної структурі управління. Різкий перехід до управління за територіальним принципом суттєво ускладнив проведення науч-но-технічної політики, призвів до розриву між галузевим і територі-торіальним поділом праці, в результаті чого порушилися служив шиеся міжрайонні галузеві зв'язку, посилилися елементи автар-киї.
У результаті всіх "експериментів" економічне становище всередині країни на рубежі 50-60-х рр.. залишалося достатньо напружений-ним. У 1958 р. було прийнято рішення призупинити на 20 років виплату грошей за державними позиками, оскільки коштів у держави на це не було. Одночасно відбулося скасування обов'язкової передплати на державні позики. Стала більш помітною інфляція. Назріла необхідність проведення нової грошової реформи. Поруч молодих економістів був підготовлений її проект, який мав у своїй основі врахування співвідношення попиту і пропозиції при визначенні цін, їх опе-ратівное зміна торгуючими організаціями, а також приведення грошової маси у відповідність з товарною. Але широко задумана де-ніжна реформа не була підтримана змінами у фінансовій систе-ме і порядку ціноутворення і зазнала провал, тому що звелася лише до заміни грошових знаків і встановленню нового курсу рубля. З 1 січня 1961 р. у оборот вводилися нові купюри номіналом в 1, 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів, а також монети номіналом в 1, 2, 3, 5, 10, 20, 50 коп. і 1 рубль. Був проведений обмін старих грошей в пропорції 10:1, в цій же пропорції проводився перерахунок вкладів, заробітної плати, державного боргу та встановлюваного державою паритету рубля в співвідношенні з іноземними валютами. Проте відразу ж слідом за грошовою реформою почалося падіння курсу рубля. Це було пов'язано з порушенням балансу між товарною та грошовою масою в обстановці збереглася старої системи фінансування і дотацій.
Характерні риси фінансово-кредитної системи СРСР:
* зосередження в бюджеті переважної частини прибутку;
* відсутність твердих критеріїв перерозподілу при- Чи;
* перерозподіл прибутку і оборотних коштів між підпри-ємствами, міністерствами і відомствами;
* централізація основної частини амортизації (за винятком амортизації на капітальний ремонт);
* встановлення "зверху" нормативу оборотних коштів;
* постійної заморожування власних оборотних коштів та їх заповнення за рахунок кредиту.

Найбільш серйозним було становище в сільському господарстві. Пере-дані йому мільярди нових рублів сприяли зростанню грошових доходів населення, але не привели до збільшення сільськогосподарського виробництва і зниження виробничих витрат. Більш того, збитковими стали не тільки окремі підприємства, а й цілі отрас-чи. У зв'язку з цим в 1962 році закупівельні ціни на м'ясо були підняті на 35%, а роздрібні - на 30%. У 1963 р. було прийнято рішення підняти ціни на вугілля на 37%, на нафтопродукти - на 5%, на пиломатеріали - на 13%. Так було дано новий імпульс розв'язанню інфляції: нові ціни на сільгосппродукцію і паливо автоматично вели до нерента-бельности легкої промисловості. Тому в сiчнi 1964 р. були переглянуті ціни і на легку промисловість. Ці рішення визва-ли невдоволення і призвели до стихійних виступів робітників, найбільше з яких було в Новочеркаську. Ставало ясно, що даль-дальшої розвиток народного господарства вимагає радикальних змін в системі управління економікою. У вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову "Про поліпшення управління про-мисловості, вдосконалення планування і посилення економі-чного стимулювання промислового виробництва", відповідно до якого в країні почалася економічна реформа (табл. 19).
Таблиця 19
Сутність і найважливіші практичні заходи реформи 1965

Таким чином, реформою 1965 намічалися заходи, кото- які повинні були значно підвищити ефективність суспільного виробництва. Здійснення її явно покращило становище в економі-ці. У післявоєнні роки найбільш результативною виявилася саме восьма п'ятирічка (1965 - 1970 рр..): Валовий суспільний продукт збільшився на 43%, вироблений національний дохід - на 45%, продукція промисловості - на 50%, сільського господарства - на 23%, продуктивність суспільної праці - на 39%, реальні доходи на душу населення - на 33%. Що відбувалося три п'ятирічки зниження темпів зростання суспільного виробництва було призупинено, темпи зросли. Проте в цілому реформа не дала очікуваних результатів. Вже наприкінці 60-початку 70-х рр.. позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватися, народне господарство поверталося до традиційну джерелам економічного зростання за рахунок паливно-енерге-кого і військово-промислового комплексів. Безуспішними виявилися спроби впровадження в масове виробництво наукомістких технологій (радіоелектроніки, інформатики, обчислювальної техніки, біотехнології та ін.) Структура радянської економіки набувала все більш нераціональний, однобокий характер з ухилом у важку інду-стрій та з мінімальним виходом на безпосередні потреби людей.
Причини функціонування механізму гальмування:
1) несприйнятливість виробництва до НТП;
2) низький попит на інновації;
3) примусовий характер нововведень;
4) надмірна інвестиційна активність держави;
5) дію системи компенсацій;
6) ігнорування циклічності розвитку при плануванні;
7) надлишкова мілітаризація економіки.
Особливе значення для згортання реформи мала зовнішньополітичних-чна обстановка, а саме умови "холодної війни". РЕВ дійство-вал в рамках "автаркического регіоналізму" і залишався осторонь від розгортаються світогосподарських процесів. У ньому безроздільно панувала воля вищого партійно-політи-чеського керівництва СРСР, націлена на забезпечення закритості економік країн-учасниць. Вони були змушені прив'язувати своє народне господарство до Рада-ському Союзу, що володів необхідними ресурсами і гарантований-ним ринком. Однак ще в 1970 р. зовнішньоторговельний оборот нашої стра-ни становив лише близько 8% по відношенню до національного доходу, або близько 4% ВНП, якщо обчислювати останній по західній методикою (в США в тому ж році сума експорту й імпорту перевищила 8% ВНП , в Японії склала 18%, у Франції - 26%, в Англії - 32%, у ФРН - 38%). Така псевдоінтеграція привела до закріплення у всіх социали-стических країнах структури економіки з гіпертрофованим удель-ним вагою базових галузей і з ресурсопожірающей технологією, з невиправданим паралелізмом, тобто нездатною забезпечити ефективність виробництва та споживання національного доходу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 8.3. Спроби реформування командно-адміністративної системи в 50-60-і рр.. "
  1. Тема 7. Основні тенденції в розвитку світового господарства наприкінці XIX - першої третини XX ст.
    Реформування. С. Вітте. П. Столипін. Проблема російських монополій. Особливості функціонування державного сектора. Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Економічні програми революції 1917 р. Умови формування командно-адміністративної системи економіки в Росії. Структур-ні зрушення в економіці в період революцій 1917 р. та громадянської війни. Господарський розвиток радянської
  2.  § 57. Основні закономірності розвитку економічної системи наприкінці XX - початку XXI в.
      спроби урядів багатьох країн зменшити частку державних витрат у ВНП. Деякі західні вчені прогнозують, що в майбутньому домінуючою стане державна форма власності і до 2200 в США держава володітиме 90% всієї реальної власності. Однак такі прогнози безпідставні, оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в
  3.  ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЇ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА
      спроби винаходу особливої ??економічної теорії, придатною лише для нашої країни і що визнається тільки в ній. Російська економічна наука повинна будуватися на базі апробованих досягнень світової науки. Лише синтез загальних теоретичних закономірностей з особливостями їх прояву в Росії дозволить економічній науці повноцінно виконати властиву їй функцію виховання професіоналів,
  4.  Виробничі відносини
      реформування цієї системи в ринкову
  5.  1. Зміст і закономірності перехідної економіки
      реформування її окремих елементів або коригування економічної
  6.  3. Теми контрольних робіт для студентів дистанційної форми навчання
      командно-адміністративної системи економіки в СРСР в 20-30 рр.. 20. Програми післявоєнного відновлення економіки в євро-пейських країнах і Японії. 21. Загальна характеристика моделей змішаної економіки. 22. РЕВ: історія створення та діяльності. 23. Реформи 40-60 рр.. в СРСР. 24. Економіка застою в СРСР. 25. Особливості ринкових реформ в Росії. Контрольна робота виконується
  7.  5.7. Економіка Росії наприкінці XVIII-перш. третини XIX ст.
      спроби активізації роботи бірж - створеної ще Петром I Петербурзької та що почала будуватися в 1831 р. Московської. Регламентація торкнулася не тільки виробничої, а й торго-вої діяльності. Це відбилося насамперед на процесі переходу селян в купецький стан. Найбільш повно умови, за яких селянин-підприємець міг записатися в купецьку гільдію, були сформульовані в
  8.  7.5. Умови формування командно-адміністративної системи економіки Росії
      спробу ство-ня економічного центру, який виробляє єдиний план. Для цього при уряді було створено Економічну раду. {Foto37} Практичний досвід реалізації заходів дав результат, прямо протилежний очікуваному. Неефективність політики обумовлювалася рядом факторів: неповторністю бюрократичних державних структур, які намагалися замінити собою ринковий механізм узгоджен-ня
  9.  7.6. Особливості господарського розвитку Радянської Росії в 1917-1927 рр..
      спроби форсованого одержавлення сільськогосподарського сектора, але в 1919-1920 рр.. з соціально-політичних причин фор-сировать колективізація проведено не було. З іншого боку, всі декларації про неприпустимість насильства стосовно найбіднішому та середньому селянству стосувалися тактики, а не стратегії. "Перекачка" ресурсів з сільського господарства, яка спирається на позаекономічний
  10.  7.7. Економіка СРСР наприкінці 20-сер. 30-рр.
      спроба шляхом фаль-сификации дійсного становища в економіці стимулювати економічне зростання, нав'язавши нереальні темпи індустріалізації. Цілеспрямовану політику на встановлення небувало високих темпів зростання важкої промисловості на шкоду іншим секторам економіки прийнято називати політикою "Великого стрибка". Так, на 1929-1930 р. різко збільшили темп розвитку великої промисловості по