| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Громадянська війна |
||
|
Завзяті розвінчувачі всього радянського в прагненні принизити значення Ве-ликой Жовтневої соціалістичної революції іменують її Жовтневим переворотом. Проте вже в ніч з 26 на 27 жовтня 1917 р., з прийняттям «Декрету про землю», кардиналь-ним чином змінив аграрні відносини в країні, переворот став революцією. В якості невід'ємної частини «Декрету про землю» в нього увійшов селянський наказ про землю. Він був складений есерами на підставі 242 місцевих наказів, взятих на минулих по всій країні сільських сходах. В.І. Ленін неодноразово визнавав, що початковими своїми успіхами, в тому числі «тріумфальною ходою» по країні, Радянська влада була зобов'язана тому, що більшовики свідомо відступили від свого ідеалу? суспільної обробки землі у великих господарствах і сприяли приня-тію «Декрету про землю» в «есерівської», а фактично в народної, селянської редакції, яка закріплювала переважно індивідуальний спосіб господарювання на селі. Сільське господарство на початку ХХ в. базувалося на тяглову силу тварин. При відсутності можливості організації великого машинного виробництва дрібна індиві-дуальна власність і заснований на ній спосіб господарювання (за наявності общи-ни і найпростіших форм кооперації або без них) були оптимальними для вирішення со-ціальних та економічних проблем села. Тому «вікові сподівання» російського селянства про землю і волю мали під собою очевидне економічне обгрунтування. У своїй основі заходи, що передбачаються «Декретом про землю», лежали в руслі буржуазно-демократичних, а не соціалістичних перетворень села. Вони відповідали інтересам усього селянства? і бідняків, і середняків, і куркулів. Два Декре-та - про землю і про світ забезпечили Радянської влади в перші місяці її існування підтримку переважної більшості населення. Збувалося переджовтневе предв-дення Леніна, який стверджував, що ніяка сила не повалить уряд, що дало наро-ду світ, а селянам - у країні з величезним аграрним перенаселенням - землю без ви-купа. Він припускав, що «опір буржуазії ... звичайно, неминуче. Але, щоб опір дійшла до громадянської війни, для цього потрібні хоч які-небудь маси, здатні воювати і перемогти Поради. А таких мас у буржуазії немає і взяти їх їй неот-куди »5. Таким чином, співвідношення сил восени 1917 - навесні 1918 рр.. виключало круп-номасштабні громадянську війну. І раптом влітку 1918 р. відбулася ціла серія контрреволюційних повстань, внаслідок яких Радянська республіка втратила 3/4 території. Колчак погрожував По-Волж, майже знищена раніше Добровольча Армія захопила Північний Кавказ. Ці успіхи контрреволюції не можуть бути пояснені ні посиленням натиску вже разби-тих раніше буржуазно-поміщицьких елементів, ні інтервенцією держав Антанти, ко-торая до виходу Німеччини з війни в листопаді 1918 р. носила обмежений характер. Головна причина полягає в тому, що буржуазна контрреволюція до літа 1918 р. полу-чила масову базу в особі великого й почасти середнього селянства та козацтва, кото-рій не мала раніше. Фактором, докорінно змінив ситуацію за такий короткий період, була проведена жорсткими методами політика державної хлібної монополії. Хлібна монополія і що здійснювалася в її рамках з 1919 р. продрозкладка представля-ли собою спосіб вирішення продовольчої проблеми в країні з зруйнованої війною економікою. Принципово, що в країні було достатньо хліба для задоволення вироб-ня потреб населення, але він перебував у селі, в основному у куркулів і частково у середняків, і проблема полягала в тому, яким способом вилучити у них хлібні запаси для постачання міст. В умовах воєнної розрухи місто міг запропонувати селу все меншу кількість товарів. При бестоварье хліб залишався єдиною «твердою валютою», головним пред-метом торгівлі. У результаті ціни росли, а селяни притримували хліб в очікуванні подальшого їх підвищення. Таким чином, традиційний капіталістичний спосіб вільної ринкової торгівлі в умовах розрухи і бестоварья став неефективним. По-цьому Тимчасовий уряд у перший же місяць свого існування прийняв закон про хлібну монополію. Суть його полягала в забороні будь-якої приватної торгівлі хлі-бом, в закупівлі його державою за твердими цінами і розподілі тільки через державні органи. До травня 1918 р. ситуація з продовольством в містах загострилася до крайності. Перспектива падіння Радянської влади в результаті голодних бунтів, привид яких невідступно переслідував і царський, і Тимчасовий уряду, стала реальністю. Слід-ствием відновлення вільних цін на хліб був би неминучий масовий голод об-злиденна та втратив роботу за роки воєнного лихоліття населення міст. Поет-му більшовики головною мірою запобігання голоду вважали контроль і регулювання сфери розподілу продуктів з боку держави. Вони посилили і довели до ло-гического межі систему державної хлібної монополії. У травні-червні 1918 р. був прийнятий ряд декретів, що ознаменували перехід до продовольчих диктатурі. Посилка збройних продзагонів в село прийняла масо-вий і організований характер. Був оголошений «хрестовий похід в село за хлібом» проти куркулів, що утримують надлишки хліба. Завдання полягало в тому, щоб силою за-ставити заможне селянство підкоритися режиму хлібної монополії. В результаті вільна торгівля хлібом в країні (за винятком незаконних спекуляцій) була ліквідована. Її замінила строго централізована державна система заготовки (з 1919 р. отримала назву продрозкладки) та карткового розподілу продовольства. Селяни були зобов'язані здавати весь товарний хліб за твердими цінами, які були на порядок нижче спекулятивних ринкових, а з урахуванням швидкого знецінення грошей - практично безоплатно. Приховування хліба прийняло масо-вий характер. У цих умовах державні заготівлі хліба прийняли характер рекві-зиций. Неминучим наслідком опору селян хлібозаготівлях стало посилення репресивних елементів державної політики органами ВЧК. Політика хлібної монополії, супроводжувана репресіями та підриває са-мі основи селянського господарства, за короткий час перетворила заможного селянина нина (не тільки кулака, але значною мірою і середняка) з вдячного союзника в «найлютішого ворога »радянської влади. Заможне селянство і козацтво склали масову базу білих армій. Причому, на відміну від великої буржуазії і поміщиків, вони боролися не за власність, а за свободу торгівлі, проти реквізицій та репресій «надзвичайок». Компроміс став неможливим: громадянські війни закінчуються або перемогою однієї зі сторін, або повним виснаженням сил. Уже в серпні 1918 р. Ленін мав усі ос-нувального заявити, що «куркулі - скажений ворог Радянської влади. Або кулаки переріжуть нескінченно багато робітників, або робітники нещадно розчавлять повстання куркульського, гра-бітельского меншини народу проти влади трудящих. Середини тут бути не мо-же »6. Під кулаками тут слід розуміти і значну частину середняків, інтереси яких також були порушені режимом хлібної монополії. Взаємна несумісність Радянської влади і заможного селянства (в тому числі і куркулів) була визначена заздалегідь і не випливала з теорії більшовизму. Кулак найбільш яскраво відображав двоїсту природу селянина як господаря, влас-ника, з одного боку, і трудівника - з іншого. Відповідно до цього марксистським те-зисом більшовики не ставили цілі експропріації дрібного власника. Навіть наприкінці громадянської війни, в якій кулаки зіграли далеко не останню роль, Ленін про-должал дотримуватися тієї ж принципової точки зору: «... експропріація навіть великих селян жодним чином не може бути безпосереднім завданням переможного пролетаріату» 7, допускаючи конфіскацію землі лише в разі опору куркулів Со-ветской влади. Кулак, на відміну від капіталістів і поміщиків, що не був спочатку відне-сен до ідейних ворогів Радянської влади. У боротьбі проти кулака Радянська влада задіяла свій головний козир - класову боротьбу. Якщо в подіях 1917 року проти поміщицького землеволодіння селян-ство виступало єдиним фронтом, як єдиний клас-стан, то вже влітку 1918 р. зазна-зустрічаються ознаки розгорається класової боротьби на селі, причому вона значною мірою була привнесена туди ззовні. Справа в тому, що логіка продовольчої диктатури зажадала ізоляції кулака на його власній території - в селі і мобілізації бідняцького шару на боротьбу з ним. Класова диференціація селянства, безумовно, є результатом об'єктах-тивних процесів, але одного цього чинника було недостатньо для того, щоб у селі розгорілася безкомпромісна класова боротьба. В.І. Ленін не заперечував, що саме го-сударство в критичний момент дало поштовх класовій боротьбі на селі, створивши для цього організаційну структуру у вигляді комнезамів: «... ми були змушені в рамках дер-жавної організації покласти в селах початок класовій боротьбі, засновувати в кожному селі комітети бідноти напівпролетарів і систематично боротися з сільською буржуазією »8. В особі будинків Радянська влада отримала потужну соціальну опо-ру. Отже, громадянська війна стала можливою внаслідок розколу народу на дві соіз-Меріме за величиною частини, розділені соціальної та класовою ненавистю. Сущест-вовал чи прохід між Сциллою вільної хлібної торгівлі з неминучим масовим голодом в промислових центрах і Харибдою продовольчої диктатури? Навряд чи. У всякому разі, розпочата восени 1918 р. спроба ввести продподаток не увінчалася успіхом, так як зібрати його тоді, в розпал війни, не вдалося, і довелося повернутися до методів продовольчої диктатури. Шлях до продподатку проліг через громадянську війну, по завершенні якої селяни вже з готовністю і полегшенням сприйняли цю міру Радянського уряду. Історичний факт у тому, що за допомогою режиму продовольчої диктатури Радянська держава зуміло забезпечити населення і Червону Армію продовольством, уникнуло масового голоду, навіть незважаючи на дли-тельное відторгнення хлібних областей. Історію громадянської війни неможливо зрозуміти без усвідомлення того факту, що селянство, маючи і відстоюючи свої власні цілі, виступало в якості третьої, причому вирішальної сили в розгорнулася боротьбі. Але на відміну від двох інших воно не змогло організуватися в самостійну, незалежну політичну і військову силу. З різних причин ні есери (у центральній Росії), ні анархісти (на Україні) не змогли стати тим політичним ядром, навколо якого об'єдналися б селянські маси. Однак саме селяни (в основному їх найчисленніша частина? Середня-ки), по черзі стикаючись з витратами військового комунізму і реставраційної по-літики білогвардійців, декілька (не один!) Разів змінювали свої симпатії, змушуючи Маят-ник військових успіхів коливатися в ту чи іншу сторону і визначаючи тим самим весь хід громадянської війни. Зрештою, Радянська влада здобула перемогу в бескомпро-міссной і лютою боротьбі тому, що робітники, сільські бідняки і середняки не захочуть-ли повернення старих порядків. Факти свідчать, що після тісного знайомства з буржуазно-поміщицької контрреволюцією, принесеної на багнетах білих армій, крестья-не робили абсолютно однозначний вибір на користь Радянської влади. «Ходіння по муках» громадянської війни трудящі маси вистраждали свій вибір. Однак більше-вікі здобули тільки військову і політичну перемогу. Перехід до непу означав прийняття більшовиками, як і в 1917 р., селянської аграрної програми і, отже, еко-номічного перемогу селянства. Лише після цього громадянську війну можна було вва-тать фактично закінченою. Бурхливі події громадянської війни не повинні заслонити того факту, що саме еко-номічного фактори зіграли визначальну роль в самому виникненні громадянської війни, її перебіг і кінець. Коливання селянства, рух фронтів, виникнення ма-тежей і повстань залежали насамперед від того, як протиборчі політичні сили розуміли і виражали економічні інтереси більшості населення. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Громадянська війна " |
||
|
||