Головна
ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Т.С. Новашіна, В.І. Карпунін, В.А. Волнін. Фінансовий менеджмент, 2005 - перейти до змісту підручника

4.6. Емісійна політика організації

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. З позиції фінансового менеджменту основною метою управління емісією акцій є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових ресурсів у мінімально можливі терміни. Процес управління емісією акцій будується за такими основними етапами: 1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення про передбачувану первинної (при перетворенні організації в акціонерне товариство) або додаткової (якщо організація вже створена у формі акціонерного товариства і потребує додаткового притоці власного капіталу) емісії акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон'юнктури фондового ринку та оцінки потенційної інвестиційної привабливості своїх акцій. Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту і пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажів акцій нових емісії і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії й оцінка його потенціалу поглинання емітованих об'ємів акцій. Оцінка потенційної інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції врахування перспективності розвитку галузі (порівняно з іншими галузями), конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану (порівняно з середньогалузевими показниками). У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії порівняно з звертаються акціями інших організацій. Для оцінки потенціалу власних акцій використовують систему показників:




У ході аналізу проводять порівняння значень цих показників з тими даними, які є по аналогічним акціонерним товариствам, а також з їх значеннями за попередні періоди. 2. Визначення цілей емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії повинні бути достатньо вагомими з позицій стратегічного розвитку організації і можливостей суттєвого підвищення її ринкової вартості в майбутньому періоді. Основними з таких цілей, якими керується організація, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є: - реальне інвестування, пов'язане з галузевою (подотраслевом) і регіональною диверсифікацією виробничої діяльності (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції тощо); - необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою зростання рівня фінансової стійкості; забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення суми ефекту фінансового левериджу і т. п.); - передбачуване поглинання інших організацій з метою отримання синергетичного ефекту (участь у приватизації сторонніх державних організацій також може розглядатися як варіант їхнього поглинання, якщо при цьому забезпечується придбання контрольного пакета акцій або переважна частка у статутному капіталі).
Синергетичний ефект визначається додатковими економічними перевагами, які виникають при успішному об'єднанні організацій (їх злитті і поглинанні). Ці переваги з'являються при раціональному використанні загального виробничого і фінансового потенціалів злилися організацій, при взаємодоповнення технологій і продукції, що випускається, при використанні можливостей скорочення поточних витрат і інших аналогічних чинників; інші цілі, що вимагають швидкої мобілізації значного обсягу власного капіталу. - Інші цілі, що потребують швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу. 3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел. Обсяг емісії акцій визначають шляхом множення кількості акцій, що випускаються на номінальну вартість однієї акції (в процесі однієї емісії може бути встановлений один варіант номіналу акцій). 4. Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх їх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їх придбання інституційними інвесторами, а найменші - на придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій (при цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства частка привілейованих акцій не може перевищувати 10 % загального обсягу емісії). Кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (в процесі однієї емісії може бути встановлений лише один варіант номіналу акцій). 5. Оцінка вартості залученого акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами: - передбачуваному рівню дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики); - витрат по випуску акцій і розміщенню емісії (приведених до середньорічного розміру). Розрахункова вартість капіталу, що залучається зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Тільки після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій. 6. Визначення ефективних форм андеррайтингу. Якщо не передбачено продаж акцій безпосередньо інвестором за передплатою, то для того, щоб швидко і ефективно провести відкрите розміщення емітується обсягу акцій, доцільно скористатися послугами фінансового посередника (андеррайтера), який організовує первинну і повторну реалізацію цінних паперів емітента на фондовому ринку. Андеррайтери надають організації-емітенту наступний набір послуг: - вибір способу емісії цінних паперів; - встановлення цін на нові цінні папери; - продаж нових цінних паперів та ін У ролі андеррайтерів виступають комерційні банки, інвестиційні фонди та фінансові компанії. Зазвичай андеррайтер викуповує для себе цінні папери емітента за ціною, яка нижче ціни пропозиції, і тим самим приймає на себе ризик щодо їх реалізації. Оскільки дії андеррайтерів сполучені зі значним ризиком, то вони воліють об'єднувати зусилля і утворюють групу андеррайтерів, звану синдикатом для диверсифікації ризику і полегшення реалізації емісії.
Щоб швидко і ефективно здійснювати відкрите розміщення емітується обсягу акцій, організація-емітент: - визначає склад фінансових посередників (андеррайтерів); - погоджує з ними ціни початковій котирування акцій і розмір комісійної винагороди дилеру; - забезпечує регулювання обсягу продажу акцій, а також підтримання ліквідності розміщених раніше цінних паперів на первинному етапі їх обігу. Взаємовідносини між емітентом і андеррайтером регулюються договором про випуск та розміщення цінних паперів. У ньому вказують: вид андеррайтингу (тверда угода, максимум і мінімум зусиль з розміщення цінних паперів); розмір винагороди посередника (спред) та інші умови. З урахуванням збільшеного обсягу власного капіталу організація має можливість використовуючи незмінний коефіцієнт фінансового левериджу відповідно збільшити обсяг залучених позикових коштів, а отже і підвищити суму прибутку на вкладений власний капітал. Слід підкреслити, що в умовах Росії залучення додаткового капіталу за рахунок нової емісії акцій - тривалий і дорогий процес. Тому до даного джерела залучення фінансових ресурсів вдаються переважно великі акціонерні товариства, що володіють достатніми грошовими ресурсами і мають широку популярність на фондовому ринку Росії (наприклад, організації паливно-енергетичного комплексу, металургійної промисловості, зв'язку, деяких інших галузей господарства). Для більшості російських акціонерних товариств реального сектора економіки єдиною можливістю виходу на фондовий ринок є доведення поточного фінансового становища до відповідності вимогам, що пред'являються ринком, що дозволить організувати звернення власних емісійних цінних паперів (акцій і корпоративних облігацій). У сучасних умовах статутний капітал багатьох акціонерних товариств Росії в багато разів нижче вартості їх чистих активів, що віддаляє перспективу виходу їх цінних паперів на фондовий ринок. Внаслідок значної недооціненість акцій багато потенційних емітенти не ризикують виходити на ринок з новими пакетами фінансових інструментів, що здатне привести до непропорційного зменшення частки діючих акціонерів, позбавивши їх контрольного пакету акцій. Крім того, потенційні інвестори часто не мають об'єктивної інформації, що дозволяє їм правильно оцінити інвестиційну привабливість емітентів, оскільки вони заздалегідь орієнтовані на низьку вартість (ціну) їх акцій. Існування багатьох організацій у формі акціонерного товариства при відсутності стратегії поведінки на фондовому ринку (залучення коштів з цього ринку, розширення числа акціонерів, встановлення міцних відносин з ними) позбавляє їх можливості мобілізувати додаткові фінансові ресурси на цілі свого розвитку.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 4.6. Емісійна політика організації "
  1. ЕМІСІЯ фідуціарних
    емісійного
  2. ЕМІСІЙНИЙ БАНК
    емісійний орган, відповідальний за емісію грошей, як правило, центральний національний банк
  3. Система кредитних інститутів
    емісійний) банк і 2) комерційні (депозитні) банки різних видів, а також спеціалізовані кредитно -фінансові інститути, що об'єднують банківські і небанківські організації, спеціалізовані-рующим на певних видах
  4. Ціна номінальна
    емісійної
  5. ГЛАВА Акціонерний капітал
    емісійний дохід та нерозподілений прибуток. Якщо ви складете величину всіх зобов'язань компанії та її акціонерний капітал, отримана сума повинна в точності дорівнювати величині активів. Обидві сторони балансового звіту врівноважують один одного, чому він і називається балансовим. Для нас величина акціонерного капіталу важлива в тому сенсі, що вона дозволяє розрахувати рентабельність власного
  6. ЕМІСІЙНА ЦІНА
    емісійної
  7. Неоліберальний тупик
    емісійну політику. США через війну, ЄС для вирівнювання зарплат в єврозоні по нижньому рівню робили те ж саме. Реалізація такої фінансової політики цілком вкладалося в неоліберальні канони. Головним фактором конкурентоспроможності національного господарства продовжував вважатися рівень оплати праці. Економіки з низькими витратами компаній на робочу силу росли швидше, легше залучали
  8. ГЛАВА Акції та емісійний дохід
    емісійного доходу. Відносно привілейованих акцій є одна дивна річ: компанії з стійким конкурентною перевагою, як правило, таких акцій не мають. Частково це пов'язано з тим, що у цих компаній майже немає боргів. Вони заробляють так багато, що здатні самі себе фінансувати. І хоча привілейовані акції формально є частиною акціонерного капіталу (в тому сенсі, що
  9. фідуціарних ЕМІСІЯ
    емісійного банку. Історично емісія банкнот допускалася тільки при наявності золотого запасу, що становив певну частку вартості випущених банкнот, проте поступово від цього правила відмовилися. Нині фідуціарна емісія є
  10. № 91. «Макроекономічна революція» і становлення змішаної економіки
    емісійної та податкової політики в користь соціальної справедливості і антициклічного регулювання. Вони були покладені в основу програм економічного розвитку західних держав. ЗМІШАНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА - це спосіб організації економічного життя, при якому земля і капітал перебувають у приватній власності, а розподіл ресурсів здійснюється як ринками, так і при
  11. 8.5. ГРОШОВА МАСА В ОБІГУ ТА ЇЇ АГРЕГАТИ. ПОНЯТТЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ
    емісійну систему; державний або кредитний апарат. Грошова одиниця? це встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для порівняння і вираження цін усіх товарів. Емісійна система в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет? казначейством відповідно до законодавче встановленого емісійного
  12. Фінансова політика
    політика - діяльність держави, організації щодо цілеспрямованого використання фінансів. Зміст фінансової політики включає: вироблення концепцій розвитку фінансів, визначення основних напрямів їх використання та розробку заходів, спрямованих на досягнення поставлених
  13. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА
    політики держави і зовнішньоекономічної політики, що становить лінію дій держави всередині і поза країною, проведену за допомогою впливу на валюту, валютний курс, валютні операції. Основні інструменти валютної політики - валютна інтервенція, валютні обмеження, валютні резерви, валютне субсидування , валютні паритети. Валютна політика країни проводиться її урядом,
  14. Облігації
    емісійної вартості (емісійному курсом), яка нижче їх номінальної вартості (номінального курсу), наприклад, за 98 руб. замість 100 руб. Така знижка з ціни називається дизажио. Крім того, може бути досягнута домовленість, що і погашення облігацій буде проведено не за номінальною, а за більш високим курсом, наприклад, по 103 руб. замість 100 руб. Таким чином , виникає надбавка, або
  15. Осінь і інфляція в Росії
      емісійних рублів, а також в результаті падіння продажів багатьох товарів. Дорожчало те, що продавалося. У найбільш гострі моменти літа 2008 року акції дешевшали на 5-8% в день. Відтік капіталів з Росії склав за весь період падіння не менше $ 30 млрд. Ціни на нафту знизилися, а вітчизняна індустрія показала за підсумками липня зупинку зростання. На цьому тлі офіційні дані 7,9% збільшення ВВП
  16. 6.3. Розвиток фінансової системи
      емісійних інститутів, що отримали від державної влади привілейоване право випуску грошей, то в 50-х рр.. монопольним правом емісії наділяється один-єдиний банк. Це визначається необхідністю зосередження в єдиному місці резервів золота, які в той час забезпечували покриття емісії банкнот і використовувалися в міжнародних платежах. Так, Англійський банк (створений в 1694 році)
  17. № 158. Економічний розвиток Південно-Західної частини Російської імперії - Польщі
      емісійним, позичковим, депозитним, іпотечним і промисловим. У 1850-ті роки східні ринки забезпечили швидкий розвиток польської промисловості. У складі Російської імперії Польща стала одним з найбільш розвинених індустріальних районів у Східній
© 2014-2020  epi.cc.ua