| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Економіка Росії в роки Другої світової війни |
||
|
До війни країна прийшла недостатньо підготовленою. Не вистачало літаків і танків. Не-німецьких армія була моторизованої, наша - пішої. Німецькі солдати були озброєні авто-матами, наші - гвинтівками, які небагатьом відрізнялися від гвинтівок першої світової вої-ни. З одного боку, СРСР мав високий військово-промисловий потенціал, значно зрослий внаслідок індустріалізації, величезні природні та людські ресурси. У отли-чие від царської Росії, обладнання, необхідне для військового виробництва, вироблялося в країні. На відміну від Німеччини, де не було своєї нафти, в СРСР були всі види стратегічної сировини. З іншого боку, Радянський Союз був недостатньо підготовлений до війни. Це полягало не лише в політичних прорахунках, наслідком яких стала окупація Німеччиною величезній території, і не тільки в нестачі літаків і танків на початку війни. Німецька економіка була вже переведена на військові рейки до нападу на СРСР, Наша країна почала такий перехід лише в ході війни. А для такого перекладу в умовах величезної країни було потрібно багато часу, близько року. Іншими словами, економічно країна стала готова до війни лише через рік після її початку. Наслідком непідготовленості став відступ і окупація. У зв'язку з цим одним з головних господарських завдань першого року війни стала евакуація на схід підприємств із західних районів. На окупованій території знаходилася 1/3 нашої промисловості, в тому числі тут видобувалося 60% вугілля, виплавлялося 60% сталі та алюмінію. І справа була не тільки в кількості продукції. Наприклад, високоякісні марки стали, необхідної для військового виробництва, виплавлялося, в основному, на заході країни, а на сході ме металургії давала «рядовий» метал. Тому виявилося, що в 1942р. країна отримала лише 8 млн. т сталі, а Німеччина - 32 млн. т, тобто в 4 рази більше. Але евакуювати можна було не все: не можна евакуювати вугільні шахти, залізні руд-ники, доменні і мартенівські печі, електростанції і т.д. Перебазіруясь на нове місце, підприємства втрачали колишні господарські зв'язки, джерела сировини, палива, енергії, А на нових місцях металургійні заводи, шахти й електростанції були розраховані тільки на обслуговування місцевих потреб. Це викликало додаткові труднощі і вело до со-ності випуску продукції, Евакуація завантажила залізні дороги, а це на час перервало економічні зв'язки між різними районами країни. Для розміщення евакуйованих підприємств ущільнювалися цеху місцевих заводів, викорис-зовались приміщення складів, шкіл, театрів. Але все це були напівзаходи, доводилося будувати нові цехи. Іноді верстати ставилися під відкритим небом, і робочі починали випускати продукцію, а навколо вже працюючих верстатів зводилися стіни. Для розміщення робітників «ущільнювалися» квартири місцевих жителів, використовувалися клу-би, кінотеатри та інші приміщення. Будувалися бараки. Приїхавши до Сибіру та на Урал жителі півдня в рідних місцях не носили валянок, їх одяг не пристосована до морозів. Потрібно було цих людей одягнути, нагодувати, обігріти. Слід відзначити і позитивні сторони евакуації. Підприємства перебазувалися в основному на Урал і до Західного Сибіру. Урал став центром військової промисловості. Суще-ного було те, що ці райони були недосяжні для противника. Крім того, тут були металургійні заводи, сировина, паливо. Тут були незакінчені будівництва, які тепер спішно завершувалися, але вже по іншому профілю. Відновлення підприємств на нових місцях іноді відбувалося з незвичайною б-строт - за два-три місяці. Бувало так, що останні ешелони підприємства ще були в пу-ти, а доставлення раніше цеху вже починали роботу. Другий господарської завданням першого року війни стала мобілізація промисловості, переведення її на військові рейки. Це виражалося в скороченні мирного і розширенні військового виробництва. Тракторні заводи стали випускати танки (втім, їх потужності були чистячі-но переведені на випуск танків ще до війни), металургія перейшла на виробництво тих ма-рок металу, які були потрібні для виробництва озброєння; текстильні і взуттєві під-приємства стали готувати обмундирування для солдатів , харчові налагодили випуск концентра-тов. Був використаний досвід Першої світової війни з кооперування підприємств для виконання військових замовлень. До кожного військового заводу прикріплялися невійськові заводи-постачальники для виконання доступних їм робіт. Наприклад, для одного з авіаційних заво-дів 60% всіх робіт виконували такі заводи-постачальники. Він отримував від них мотори, гвинти, шасі, радіо-і електроапаратуру, бензобаки і т.д. Евакуація і мобілізація промисловості - ці два головних процесу з початку війни до середини 1942 р. - означали загальне скорочення виробництва. При перебудові на військове виробництво підприємство спочатку припиняє випуск колишньої продукції, перебудовується, і лише потім починає освоювати нову. Тому з початку війни до 1942 р. У 1942 р. чавуну в СРСР було виплавлено в 3 рази менше, ніж у 1940 р., сталі - в 2,2 рази менше. У СРСР випускалося в 5 разів менше металорізальних верстатів, ніж у Німеччині, видобувалося в 4 рази менше вугілля, вироблялося в 2,5 рази менше електроенергії. Але вже в тому ж 1942 р. в СРСР було випущено 25 тис. танків, тоді як у Німеччині - тільки 9 тис., літаків радянські заводи випустили 25 тис., а німецькі-15 тис., у Німеччині було виготовлено 19 тис. артилерійських знарядь, в СРСР-29 тис. Вкрай важке становище з початку війни склалося на транспорті. Залізниці б-ли забиті військовими ешелонами. Досить сказати, що для проведення Сталінградської опе-рації щодня розвантажувалися 40 поїздів, а під час літнього наступу 1944 для військ одного тільки 3-го Білоруського фронту - 25 поїздів на добу. На це накладалася евакуації ція промисловості, коли на схід рухалися одночасно десятки і сотні підприємств, кожне з яких займало багато ешелонів. Крім того, у зв'язку з перебазированием під-приємств на схід набагато збільшилася довжина перевезень. Продукцію доводилося везти до фронту через всю країну. У 1942 р. перевезення вантажів залізницею скоротилася вдвічі, в порівнянні з довоєнної. Це, включаючи військові та евакуаційні перевезення. У стільки ж разів скоротилася перевезення невійськових вантажів. Лише після 1942 залізничні перевезення ста-ли збільшуватися, і до кінця війни залізні дороги перевозили вантажів уже на 40% більше, ніж у 1942 р. Порівняно з довоєнним періодом, все ж пропускна спроможність залізниць до кінця війни складала лише 76% . З другої половини 1942 промислове виробництво стало збільшуватися. До 1945 провідні галузі важкої промисловості збільшили виробництво, порівняно з 1942 р. Звичайно, в основному росла військова промисловість. Вже зазначено, що навіть в 1942 р. з виробництва танків, літаків, артилерійських знарядь СРСР обігнав Німеччину. За роки війни випуск військової продукції збільшився в 2,5 рази, в тому числі танків і літаків - в 3 рази. Якщо на початку війни СРСР мав втричі менше танків і літаків, ніж Німеччина, то в початку 1945 р. танків у нас було в 2,8 рази більше, ніж у Німеччині, артилерійських знарядь - в 3,2 рази, а літаків - у 7 , 5 рази. Якість радянського озброєння також сильно зросла. У надзвичайно короткі терміни були сконструйовані і запущені у виробництво нові марки озброєння, які переважали німецьку техніку. Винищувачі Лавочкіна та Яковлєва, реактивні артилерійські установки, танки Т-34 та інші військово-технічні новинки з'явилися на фронті у великій кількості і визначили не тільки кількісне, а й якісне перевага радянської техніки. Отже, наростання кількості і якості озброєння почалося з 1942 р. і визначило пере-лом в ході війни. Але, природно, оскільки всі кошти були кинуті на військове вироб-ництво, оскільки тепер озброєння готували і мирні підприємства, невійськові галузі скоротили виробництво. У 1942 р. військова продукція становила до 80% всієї промислової продукції, а товарів народного споживання навіть до кінця війни, коли вже відновлюючи-лись мирні галузі, вироблялося вдвічі менше, ніж перед війною. Гострий дефіцит по-споживчих товарів викликав пожвавлення кустарно-ремісничого виробництва, і значна частина потреб населення у воєнні роки задовольнялася кустарями і ремісниками. Таким чином, військове виробництво зростало в значній мірі за рахунок невійськового, і загальний обсяг промислового виробництва в 1945р. составіл91% від довоєнного рівня. Військова економіка - це не тільки верстати та заводи. Це, перш за все люди, промисло-ні кадри. У період Другої світової війни на одного солдата на фронті працювали 6-7 чоловік в тилу. Вони-то і складали військово-промисловий потенціал. Війна вимагала збільшення кількості робітників у промисловості, причому робочих кваліфікованих. До 1943 чисельність робітників і службовців скоротилася на 40% порівняно з довоєнної. У СРСР це протиріччя переборювалося, в основному, «заходами військової дисципліни», тобто адміністративним примусом. Робочий день збільшувався до 11 годин, були ліквідовані відпустки. Була проведена мобілізація всього працездатного населення, тобто жінок, підлітків і людей похилого віку. Жінки склали в промисловості більше половини всіх зайнятих, а в сільському господарстві - навіть 80%. Але ці заходи не сприймалися, тоді як примус. За законом робочий день подовжено-вався до 11 годин, а люди добровільно не йшли з цехів цілодобово. Розгорнувся рух «двухсотников» і «трехсотников», регулярно виконували по 2-3 норми. На місця досвідчених робітників прийшли жінки, діти і люди похилого віку, до того ж голодні і погано одягнені, а продуктивність праці зростала. Подвиг народу в тилу був реальністю. Сільське господарство страждало від війни більше, ніж промисловість. По-друге, з села на фронт пішло все здорове чоловіче населення, залишилися лише жінки, діти і люди похилого віку. У селі не було «броні», як у промисловості. По-третє, рез-ко знизилася технічна база: трактори під час війни не випускалися, а з тих, які залишалися, значна частина була мобілізована на військові потреби. Коней ж до цього часу залишалося вже мало, так що орали тепер і на людях. Інтенсивність праці в колгоспах підвищилася, і навіть у важких умовах в східних рай-онах країни посівні площі збільшилися на 8-9%, але це, звичайно, не могло компенсуються-вать втрату 47% посівних площ на заході. Звичайно, сільськогосподарське виробництво в роки війни скоротилося. Наприклад, в 1944 р. країна отримала лише 54% довоєнної кількості сільськогосподарської продукції. У 2-3 рази зменшилася виробництво технічних культур: бавовни, цукрового буряка, підсолити-нечніка. Скорочення припливу сільськогосподарської продукції в місто змусило перейти до нормованого розподілу продовольства за картками. Робоче постачанням не обмежуються державним пайком. При великих підприємствах були створені ОРСи (відділи робітничого постачання), які вишукували додаткові джерела постачання, створювали підсобні господарства, розводили овочі, вирощували поросят і т.д. У 1944 р. на частку ОРСов доводилося 30% ринкового товарообігу. Централізовано розподілялися і промислові товари народного споживання. Але їх надходило тепер для продажу населенню настільки мало, що норми і нормоване поста-чання були неможливі. Оскільки легка промисловість теж обслуговувала преимущест-венно військові потреби, для продажу населенню залишалося тільки 9% вироблених в країні бавовняних тканин і тільки 28% шкіряного взуття. Промтовари продавалися населенню нерегулярно, часто використовуючи для матеріального заохочення. Продовольство і промтовари в магазинах продавалися за твердими державними це-нам, але на вільному ринку («колгоспному», як його прийнято було називати, хоча продукція колгоспів сюди зазвичай не надходила] ціни підвищилися в 13 разів , тому що попит перевищував пропозицію. Іншою причиною підвищення цін була паперово-грошова емісія. Для покриття військових витрат держава збільшила випуск паперових грошей. Їх кількість в обігу до кінця війни зросло приблизно в 4 рази. Але якщо ціни в магазинах залишалися на довоєнному рівні, а товарів за цими цінами продавалося набагато менше, ніж до війни, значить, обіг грошей у кілька разів зменшився, і назад державі поверталася лише незначна частина грошей, виданих у вигляді зарплати. Основна частина їх залишалася невикористаною . Це, природно, теж викликало зростання цін. Треба було якимось чином повернути державі частину цих грошей, зменшити грошову масу в обігу. Для цього в 1944 р. у містах були відкриті «комерційні» магазини, через які дер-дарства продавало додатково до нормованим пайкам продукти і промтовари по підви-шенним цінами, близькими до ринкових. Ця «комерційна» торгівля виконувала дві функції. З одного боку, вона затримувала зростання цін на вільному ринку, збільшуючи товарну масу в зверненні, а з іншого - повертала державі частину грошей. Для зменшення грошової маси в обігу і збільшення державних доходів б-ли збільшені податки з населення. Великий приплив грошей був забезпечений фондом оборони. Цей фонд складався з добровільних внесків громадян. Деякі колгоспники вносили суми, достатні для будівлі танка або літака. В результаті всього цього державний до-хід зріс з 180 млрд. руб. перед війною до 300 млрд. руб. в 1945 р. У роки війни адміністративно-командна система показала високу ефективність, вона була пристосована до екстремальних умов, коли необхідно вирішувати конкретні завдання. Не випадково державне регулювання господарства вперше виникло в роки Першої світової війни і в провідних капіталістичних країнах, різко посилилося в роки другої світової війни. Не випадково «новий курс» Рузвельта був введений в роки найбільшого в історії світової економічної кризи. У роки війни головним споживачем продукції ставало держава. Промислова-ність працювала на забезпечення військових потреб. Товарно-грошові відносини при цьому втрачали колишнє значення. Централізована система управління дозволяла концентрувати всі сили і ресурси для вирішення головних завдань - для розвитку виробництва танків, бойової авіації, перемикання транспорту на перевезення найважливіших вантажів і т.д. Ринкові відносини не могли б забезпечити такої мобільності і концентрації зусиль. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Економіка Росії в роки Другої світової війни" |
||
|
||