Головна
ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Л.І. Абалкін. Курс перехідної економіки, 1997 - перейти до змісту підручника

4.3.1. Структурні деформації і їх результати


У роки реформ в Росії відбувається процес структурної деградації промисловості, що виражається в трансформації структури у бік первинних, некваліфікованих, менш складних у технологічному відношенні виробництв, що, безумовно, спричинить як посилення залежності національної економіки від світового ринку, так і подальшу деградацію науково-технічного потенціалу країни.
Керівництво країни неодноразово заявляло про початок серйозної структуризації економіки. Але далі побажань справа не йде. І при-чину не тільки у відсутності інвестицій: зовсім не ясні цілі, які можуть бути позначені перед структурною перебудовою, пос-Кольку в Росії немає чітко позначеної концепції розвитку еконо-

міки, не ясно, до якого типу господарства ми прагнемо, до якої ролі в міжнародному поділі праці готуємо країну, якими будуть дже-рел і фактори економічного зростання. Тому не сформульована і розумна структурна політика.
Стан технологічної бази промисловості за 1992 -1996 рр.. різко погіршився. При загальному спаді найбільше скорочення обсягу виробництва походите галузях, що формують технологічну базу виробництва і визначають науково-технічний прогрес. Так, в 1995 р. порівняно з 1990 р. продукція промисловості скоротилася на 50%, проте виробництво багатьох видів техніки практично припинилося або здійснюється в незначній кількості, наприклад верстатів з ЧПУ, верстатів-автоматів, роботів, баштових кранів, комбайнів, бурових установок , тепловозів, сільськогосподарської техніки. Одночасно спостерігається тенденція до зниження ефективності більшості технологічних процесів (табл. S |).
У більшості наукомістких галузей цивільної промисловості технологічна деградація стала практично незворотною.
Особливо важкою залишається ситуація в тих галузях промисловості, які визначають економічне зростання. Стрімко зростає частка імпортних товарів, що реалізуються на російському ринку. Здають позиції ті вітчизняні виробники наукомісткої техніки, які ще в 1992 р. нарощували її випуск в результаті проведення конверсійних заходів. Згортання військових замовлень промисловості, що почалося п'ять років тому, супроводжувалося спробами продуктивно використовувати інтелектуальний, науково-технічний і виробничий потенціал оборонного комплексу. Проте потім почався процес втрати цим комплексом пріоритетних науково-техні-чеських позицій.
В останні роки відбувається падіння частки виробництва прогресивних видів продукції при зниженні загальних темпів економічного зростання. Найбільший спад відзначається в обробних галузях, різко знижується попит на продукцію інвестиційного машинобудування. У паливно-енергетичному комплексі безперервно знижується технічний рівень функціонуючих засобів виробництва, про що сві-детельствует постійне збільшення витрат умовного палива та електроенергії на виробництво окремих видів продукції. Такі ж тенденції властиві, наприклад, виробництва чавуну, електросталі, прокату чорних металів, синтетичного каучуку.
Наростає намітилося ще в 70-х роках відставання Росії від розвинених країн у галузях металургійного комплексу. Частка виходу киснево-конверторної сталі і електросталі в загальній її виплавці в Росії становить 57%, в той час як у США - 96, в Японії, Італії, Німеччини, Франції - 100%. Ставлення виробництва готового прокату до виплавки сталі в Росії залишається на рівні 74%, тоді як в США - 87%, в Японії - 95, у Франції - 90%. Рівень впровадження методу безперервного розливання сталі в нашій країні становить 32%, в США - 67, в Японії - 94, у ФРН - 91%.
У хімічній промисловості Росії частка вироблених прогресивних матеріалів у загальному обсязі випуску нижче, ніж у розвинених країнах, в 2-3 рази, а питома вага продукції, що випускається за застарілими технологіями, досягає 60%. Зміна поколінь технологічне-ких процесів у нас відбувається через 20-30 років, тоді як у світовій практиці - кожні 7-8 років.
У російському машинобудівному комплексі тільки близько 20% обладнання відповідає рівню світових досягнень. Не відповідає сучасним вимогам і технічний рівень розроблюваних

зразків нової техніки. Про погіршення стану науково-технічного потенціалу базових галузей свідчить послідовне зниження числа створених зразків нової техніки, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації. До 1996 р. скорочення торкнулося всі види технологічного устаткування.
Найбільше криза вразила важке, енергетичне, транспорт ве машинобудування; за два останні роки виробництво скоротилося в них на 53%, в електротехнічній промисловості - на 44, в стан костроітельной та інструментальної - на 52, в тракторному і сільсько господарському машинобудуванні - на 77%. Динаміку виробництва деяких видів машинобудівної продукції, що характеризує стан технологічної бази промисловості, показують дан ні табл.
10. *
Таблиця 10
Динаміка спаду виробництва промисловості за галузями
(1991р. - 100%)

При розвалі власного машинобудування Росія йде зі світового ринку технологій. Виробництво в промисловості за п'ять років різко впало при погіршенні структури виробництва.
Звертає на себе увагу набагато більший спад в галузях обробної промисловості в порівнянні з добувної. Сировинний та паливно-енергетичний комплекси у зв'язку із затребуваністю їх продукції для експорту за роки реформ піддалися меншого спаду. В результаті галузева структура російської промисловості все більше набуває рис економіки колоніального типу, що характеризується переважним вивезенням з країни сировини та ввезенням готової продукції.
На жаль, в країну ввозяться в основному споживчі товари при різкому скороченні імпорту виробничого обладнання, не вкладаються кошти у відновлення сировинної бази експортних галузей. Це може призвести до того, що через 7 - 10 років Росія різко знизить видобуток багатьох видів корисних копалин, і насамперед нафти, нікелю, міді, свинцю, апатитів, калійних солей та ін Так, спад видобутку нафти за роки реформ відбувається безперервно , нові нафтові райони не підготовлені, падіння продуктивності свердловин в освоєних районах неминуче призводить до щорічного зменшення надходжень валюти від головного «експортного» ресурсу. При цьому витрати на видобуток нафти в Росії приблизно в 10 разів вище, ніж у країнах Близького Сходу. Росію поки «виручає» низька оплата праці в нафтовидобутку, але вона неминуче повинна зрости. У той же час велика дальність транспортування, «проїдання» створених до реформи основних фондів без їх відновлення, зниження цін на світовому ринку призводять до того, що цей експортний ресурс стає для країни все менш ефективним.
Без відновлення обробних галузей промисловості, без власного машинобудування Росія не може бути еко-ки самостійною державою. Тим часом тільки за два останні роки в структурі промисловості частка ПЕК підвищилася з 25 до 30,5%, а частка машинобудування впала з 20,5 до 16%.
Поки немає повороту на краще і в інвестиційній політиці, що формує майбутню структуру. Незважаючи на неодноразові заяви про необхідність зміни курсу на користь підтримки власного виробництва, несприятливі тенденції в інвестиційній сфері зберігаються. При загальному скороченні інвестицій в 1995 р. в порівнянні з 1991т. в 4 рази частка інвестицій в ПЕК різко випереджає капітальні вкладення в обробні галузі промисловості. Так, в 1995 р. в ПЕК була спрямована майже чверть всіх народногосподарських інвестицій, а в машинобудування-лише 1,6%. Це означає, що згубні для Росії галузеві диспропорції зберігаються і стають практично незворотними.
Зі спадом інвестиційної активності відбувся перехід економіки не на розширене, а на просте і навіть звужене програвання-ництво. Щорічне скорочення відтворювальної бази призведе в кінцевому рахунку до зупинки або паралічу всієї економічної системи.
Різке згортання виробничої і технологічної бази, яке відбулося в Росії, не має аналога у світовій історії. Пояснити це безпрецедентне явище можна багатьма причинами. Назвемо деякі з них. По-перше, в результаті розпаду СРСР на-валилися коопераційні зв'язки між галузями і регіонами. Багато ланки технологічного ланцюжка виявилися розірваними. Цілість-ність виробничого процесу по комплектації, збірці готових виробів порушилася. Заповнити їх за допомогою імпорту не вдалося через відсутність коштів у підприємств. По-друге, матеріальне виробництво і оборот фінансового капіталу, за рахунок якого осущес-твляют інвестиції, закупівлі нової техніки, поповнення обігових коштів, виявилися в результаті інфляції і втрати керованості еко-номіки відірваними один від одного. Фінансовий капітал з валютною орієнтацією, масовим переведенням грошових коштів у закордонні банки і в цінні папери не направляється в матеріальне виробництво, а функціонує самостійно. До тих пір, поки валютні опе-рації, скупка нерухомості, торгово-посередницькі операції будуть приносити високий дохід, фінансовий капітал в матеріальне вироб-ництво не піде. При цьому між інфляцією та інвестиціями немає прямої і тісній залежності. При зниженні інфляції инвестицион-ий спад триває прискореними темпами. Головну роль у цьому процесі відіграють сфери застосування капіталу і прибутковість вкладень.
Безумовно, в умовах інфляції не можна очікувати пожвавлення інвестиційної сфери та структурних зрушень. Але «російський» варіант боротьби з інфляцією за допомогою скорочення грошової маси, що знаходиться в обігу, відмови від виплати зарплати, введення вексель-ного обігу та випуску інших сурогатів реальних грошей призводить до того, що не тільки підприємства, а й комерційні банки залишаються без засобів .

Економічна життя можливе лише за наявності для цього мінімуму засобів, стартового капіталу. Поки ж будь-які мізерні кошти, що з'являються у підприємств, вигідніше спрямовувати не на виробничі, а на інші цілі, не пов'язані з виробництвом. Залишається тільки чекати ситуації, коли з'являться необхідні кошти в інвесторів і стане вигідніше направляти їх у виробництво, а не на скупку цінних паперів, «прокручування» грошей в банках і т.д. Така ситуація з'явиться лише при насиченні фінансової середовища «живими» гріш-
ми, а при постійно дефіцитному бюджеті, який, до речі, сам залежить від зазначених умов, вона виникне не скоро. Тим часом дефіцит бюджету найлегше покривати за рахунок податків від власного виробництва.
В результаті відмови держави від політики фінансової підтримки пріоритетних галузей, які визначають науково-технічний про-гресс, і лібералізації цін в економіці виникли цеповой диспропорції. Динаміка цін на сировину, паливо, енергію випереджає динаміку цін на готову продукцію. У результаті реалізації готової продукції часто не покривають витрати на придбання сировини і палива та оплату електроенергії. Якщо врахувати, що ресурсомісткість виробництва в Росії в результаті зниження його обсягів вище, ніж була в СРСР, і продовжує з кожним роком наростати, то стає зрозумілим, що економіка стала «самоедской», тобто проїдає свої власні ресурси.
Для того щоб оплачувати наростаючий імпорт споживчих товарів, уряд змушений піти на розширення експорту енергоносіїв і погодилося з різким, неадекватним виробничим витратам підвищенням цін на нафтопродукти і тарифів на електро-енергії. У сучасних ринкових умовах це виглядає як непряма протекціоністська підтримка ПЕКу. Ці заходи призвели і до структурних перекосів, тобто до зростання ПЕКу і всього сировинного сектора в структурі промисловості без адекватного зростання в ньому обсягу про-виробництва.
Оскільки цей первинний сектор економіки самостійно, без технологічної підтримки галузей кінцевого споживання, і перш за все машинобудування, довго розвиватися не може, Росія вперше у своїй економічній історії увійшла в стадію структурної кризи, що характеризується екстенсивної експлуатацією надр без відновлення та модернізації виробничого апарату. Якщо додати, що геологорозвідувальні роботи різко скорочені і відновлення сировинної бази практично не відбувається, то очевидно, що на цей етап розвитку відпущений дуже обмежений термін, після чого вичерпаються і запаси корисних копалин.
Широкомасштабне макроекономічне перерозподіл ресурсів зі сфери накопичення в сферу споживання без соответствующе-го зростання доходів населення призвело до різкого зниження якісного потенціалу економіки. Сфера НДДКР постійно згортається через скорочення внутрішніх фінансових ресурсів, слабкої підтримки держави і - що є новим для Росії - незатребуваність її продукції з боку матеріального виробництва, яке
через відсутність коштів не в змозі проводити модернізацію підприємств.
Якщо в останню предреформенную п'ятирічку (1986-1990 рр..) В Росії створювалося 6,5 тис. нових типів машин, устаткування, апарат-ратов, приладів і засобів автоматизації, то в 1991-1994 рр. . -Лише 3,7 тис. Прирізка зниженні якості продукції. Перш Росія могла конкурувати із Заходом з дуже обмеженому колу машинобудівних виробів, зараз же вона або втратила цю перевагу, або перестала виробляти подібну продукцію.
В останні роки своєрідним фінансовим донором економіки виступало сільське господарство. У результаті диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію воно ніби живило промисловість, набуваючи дорогі промислові товари в обмін на дешеві сільськогосподарські продукти. Якщо в 1989 р. співвідношення цін на 1 т зерна пшениці та трактор становило 1:45, то в 1994 р. - вже 1:167. Наслідком цього стало майже повне припинення закупівель селом сільгосптехніки і добрив. Машинний парк сільського господарства повністю зношений, коштів на його оновлення немає, і, якщо навіть в результаті скорочення імпорту зросте потреба в власної сільгосппродукції, буде потрібно 10-15 років на досягнення дуже невисокої дореформеного рівня продуктивності.
  Таким чином, технічне відставання Росії від Заходу за. роки реформ різко посилилося. Для подолання цього відставання буде потрібно спочатку вийти з загальноекономічного і соціальної кризи, а потім завершити структурну перебудову і На цій основі одночасно оновити виробничі фонди провідних і пріоритетних галузей промисловості.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "4.3.1. Структурні деформації і їх результати"
  1.  3. Структурні зрушення в економіці. Формування відкритої економіки
      структурна політика, що проводиться державою, не має строгого юридичного оформлення у вигляді спеціальних законодавчих актів, її практична реалізація здійснюється в рамках загальної системи державних заходів з регулювання економічних процесів. Уявлення про структурної трансформації економіки США дає характер відбувалися змін структури ВВП країни протягом останніх
  2.  § 16. Закони обігу грошей. Інфляція
      структурні світові кризи (енергетичний, сировинний та ін.) Зовнішніми причинами інфляції є також мінусове сальдо торговельного та платіжного балансів. Крім структурної форми інфляції, виділяють ще інфляції попиту і витрат. Інфляція попиту виникає в умовах його зростання при повній завантаженості виробничих потужностей і повної зайнятості. У цій ситуації пропозиція товарів не
  3.  § 38. Інституційні зміни в системі відносин власності в сільському господарстві. Аграрно-промисловий комплекс
      структурні елементи, виходячи з принципу їх об'єктивної визначеності: - землі аграрного виробництва (сільськогосподарського призначення); - землі потужностей промисловості, будівництва, інфраструктурних галузей (транспорту, зв'язку, храніліщно-складського господарства) і ДР.; - землі, що містять поклади природних ресурсів ( енергоносіїв, рудних, нерудних, будівельних матеріалів, мінеральної
  4.  § 69. Основні шляхи вирішення інших глобальних проблем
      структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі і зменшення частки нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша; - створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка працювала б без викидів шкідливих газів. Все це
  5.  3.1. БЕЗРОБІТТЯ: СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ. ВИМІР БЕЗРОБІТТЯ
      структурних зрушень в економіці не може відбуватися миттєво, а потребує вре-мени і фінансових ресурсів. Крім того, втручання держави і профспілок у функ-ціонування ринку праці шляхом контролю за заробітною платою усі-чених негнучкість, інерційність ринку праці, породжуючи безробіття на одних спеціалізованих ринках і незадоволений попит на робочу силу на інших ринках. Так,
  6.  § 3. Макроекономічна нерівновага
      структурні кризи в традиційних галузях промисловості, де переважає проста (механічна) технологія з переробки природних речовин (вугільна, чорна металургія, текстильна і т.п.). Структурні кризи є набагато більш тривалими. Застій і занепад старих індустріальних галузей посилюється не тільки їх відставанням в технічному і технологічному відносинах, але і їх
  7.  3. Концептуальні основи російської моделі реформування
      структурну перебудову народного господарства. Саме це покликане забезпечити таку продук-тивність економіки, яка тільки й може створити основу для всебічного соціального прогресу, гуманізації суспільства. Але дана мета має як економічне, так і більш широке - соціально-психологічне - значення, бо технологічна база зараз визначає зміни в самому укладі життя людей, не кажучи
  8.  1.1. Про зміст перехідної економіки
      структурного криз, властивих ринковій економіці, ця криза відрізняється від них і з причини, і з функціональної ролі. Причиною його є не просто «поточне невідповідність», що виявляється в економіці, але величезний потенціал значних макроекономічної «невідповідностей», накопичених в роки планової економіки і стримуваних нею в прихованій формі. За свою роль він пов'язаний не просто
  9.  1.3. Концепції економічної трансформації
      структурної адаптації-цііпроізводства та зайнятості, процеси капіталоутворення ІФОР-мування промислової політики; інституційні підпрограми роблять упор на забезпеченні прав власності, антимонопольному регулюванні або розвитку інфраструктури фінансових ринків. Сенс такої фокусування уваги полягає у відборі тих явищ відповідної галузі досліджень, які
  10.  2.1.1. Досвід розвинених країн
      структурно-технологічних програм, в розподілі ресурсів, в регулюванні цін і доходів, у здійсненні соціальних функцій і тд. Післявоєнний період (до середини 70-х років) відзначений переможним ходом реформістської концепції капіталізму, теоретічес-кбеобосноваНіе якої дано в працях Д.М. Кейнса, а практичний початок поклала політика «нового курсу» Ф.Д; Рузвельта1. Модель