Головна |
« Попередня | Наступна » | |
У чому полягає мета зростання національного господарства? |
||
Спочатку постараємося визначити мету макроекономічного зростання, яку висувають і здійснюють високорозвинені країни в XX-XXI ст. Припустимо, що мета макроекономічного зростання залишиться тією ж, що і для підприємства в мікроекономіці, - отримання максимально високого прибутку. Однак у цьому випадку, мабуть, найбільше збагатиться порівняно невелика частина суспільства (приблизно 15-20% всього населення країни). Обгрунтувати такий висновок дозволяють статистичні дані, на основі яких підраховується коефіцієнт Джині. Коефіцієнт Джині - це коефіцієнт, який характеризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді відхилення фактичного розподілу доходів від повністю рівного їх розподілу між усіма жителями країни. Так, для визначення ступеня концентрації (скупчення) доходів всі грошові доходи населення (прийняті за 100%) поділяються на п'ять 20%-них груп. При цьому виділяється перша група з найменшими фактично отриманими доходами і п'ята група з найбільшими доходами. Коефіцієнт Джині показує, що при абсолютно рівномірному розподілі доходів між усіма групами населення розбіжність величини одержуваних сум грошей наближається до 0, а при посиленні диференціації частки груп наближаються до 1. Про коефіцієнт Джині на практиці можна судити за статистичними даними, що стосуються нашої країни (табл. 21.1). Таблиця 21.1
Таблиця 21.1
Як видно з даних табл. 21.1, в Росії коефіцієнт Джині зріс з 0,29 у 1992 р. до 0,40 у 2005 р., що свідчить про поглиблення диференціації грошових доходів. П'ята група збільшила частку одержуваних грошей з 38 до 46%, в той час як частка першої групи зменшилася з 6 до 5% всієї суми грошей. Істотно відрізнявся коефіцієнт Джині в ряді розвинених країн. Цей коефіцієнт становив наступні величини, за останніми опублікованими даними (1994-2005 рр.. Німеччина - 28,3; 1 Франція - 32,7; Італія - 36,0; Великобританія - 36,0; США-40 , 8. Як свідчать статистичні дані, показник загального обсягу національного доходу може приховувати дуже нерівномірне його розподіл серед різних груп населення. Звідси випливає висновок: оптимальним (більш достовірним) є показник макроекономічного зростання - збільшення національного доходу в розрахунку на душу населення (кожної людини). Тепер ми можемо зіставити цілі і результати економічного зростання в мікроекономіці, заснованої на приватній власності, і в державному секторі національного господарства, заснованого на загальній нероздільної власності (табл. 21.2). Таблиця 21.2
Звичайно, домогтися макроекономічної цілі економічного зростання - дуже непроста справа, оскільки крім державного сектора діють сектор мікроекономіки та сектор великого акціонерного капіталу. Проте саме на державний сектор і на саму державу покладається завдання домагатися такого зростання національної економіки, який забезпечує множення національного доходу в розрахунку на душу населення. Яким чином можна досягти такої оптимальної мети? Перш за все треба знати фактори збільшення національного доходу. Які фактори збільшення національного доходу? + Збільшення інвестицій. Зростання національного доходу в його оптимальному варіанті досягається за рахунок наступних основних чинників: + Збільшення інвестицій. Нам вже відомо, що накопичення використання прибутку і позикових коштів для розширення виробництва) збільшує обсяг національного доходу. При даній чисельності населення країни можна отримати більшу величину доходу нації в розрахунку на людину. У свою чергу, величина інвестицій багато в чому залежить від ставки позичкового відсотка: із зниженням цієї ставки обсяг інвестицій зростає, і навпаки. + Норма накопичення в національному доході. Даний дохід ділиться на дві частини: фонд поточного споживання (йде на задоволення особистих і суспільних потреб людей) і фонд накопичення.
Норма накопичення Між нормою накопичення та оптимальної метою економічного зростання є наступна залежність: чим більше норма накопичення, тим вищі темпи зростання національного доходу на душу населення. Така кількісна зв'язок особливо помітна, якщо зіставити рівень норми накопичення, скажімо, в африканських країнах - Ефіопії, Заїрі, Чаді (5-7%) і рівень США, Канади (20-25%) і Японії (близько 35%). Однак у розглянутій нами функціональної залежності закладено протиріччя. Адже чим більша частка національного доходу йде на накопичення (тобто чим вище буде добробут майбутніх поколінь), тим менше стане фонд поточного споживання (призначений для нинішнього покоління людей). І навпаки: чим значніше зростає фонд споживання, тим менше коштів залишається на накопичення. Як же вирішити це протиріччя? Очевидно, що норма накопичення повинна бути оптимальною з точки зору досягнення найбільшого приросту доходу на душу населення і для нинішнього покоління людей, і для наступних. + Темпи зростання населення. Цілком очевидно: чим більше зростає населення, тим - при даній величині національного доходу - менше дохід, що припадає на одну людину. І навпаки: жителі країни тим багатше, чим нижче темпи збільшення чисельності населення порівняно зі швидкістю зростання виробництва. Звідси випливає практична задача, що стоїть перед державою, - забезпечувати такі темпи збільшення національного доходу, які перевищують темпи приросту населення країни. + Технічний прогрес (всі нововведення, що підвищують ефективність виробництва). Цей фактор не має меж свого застосування. Залежно від того, як протікає технічний прогрес, для розширення масштабів виробництва національного доходу розрізняють багато в чому протилежні типи економічного зростання. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " У чому полягає мета зростання національного господарства? " |
||
|