Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Є. Н. Ведута. Стратегія та економічна політика держави, 2004 - перейти до змісту підручника

8.1. Стратегічне планування індустріалізації економіки в СРСР

Великому кризи, що охопила капіталістичний світ, і руху спекулятивного капіталу протистояв «залізна завіса» СРСР. До цього часу СРСР відновив економіку, зміцнив і розширив державну власність, накопичив досвід планового керівництва економікою, для якого було характерно підпорядкування фінансової системи задачам збалансованого розвитку матеріально-речової структури народного господарства. Розуміючи, що слабкість розвитку важкої індустрії породжує залежність економіки країни від ввезення іноземного обладнання, уряд СРСР здійснило перехід від регульованої стратегії НЕП до мобілізаційної стратегії прискореного розвитку індустріалізації, стрижнем якої стало стратегічне планування.
Господарський досвід, що склався в СРСР за роки «воєнного комунізму» і НЕП, дозволив перейти від річних контрольних цифр до перспективних п'ятирічним планам, що забезпечує стратегічне підпорядкування фінансових ресурсів руху матеріальних. Вибір п'ятирічного терміну був обумовлений тим, що протягом цього періоду могли бути споруджені великі підприємства, освоєні природні родовища, створені виробнича і соціальна інфраструктури, завершений цикл підготовки фахівців.
Керуючим параметром плану стають інвестиції. Курс на прискорення розвитку важкої промисловості забезпечувався пріоритетним напрямком капітальних вкладень на її розвиток і на піднесення освітнього рівня. В основу формування перших п'ятирічних планів були покладені проектування розвитку ключових галузей важкої та оборонної промисловості. Цей метод назвали методом вибору головного або ключової ланки. Сьогодні його називають програмно-цільовим методом. У першій п'ятирічці ключовими були галузі паливно-енергетичного комплексу, металургія і машинобудування.
Складання плану починається з розробки завдань з випуску ключових галузей. Для забезпечення планового випуску цих галузей матеріальними ресурсами потрібно розрахувати необхідні планові обсяги виробництва у всіх суміжних галузях, для розвитку яких також потрібні інвестиції. Задача розподілу інвестицій вирішується методом ітерацій, або методу варіантних наближень, або послідовного узгодження в часі планових розрахунків на макрорівні з галузевими проектування й розрахунок потреб і виробничими можливостями підприємств, цехів та інших виробничих підрозділів.
Ітеративна процедура складання перспективного економічного плану може бути викладена у вигляді алгоритму:
1. Вихідними в процесі складання перспективного плану є розрахунки з виробництва і розподілу найважливіших видів продукції в натуральних одиницях. На основі макрорасчетов визначаються орієнтовні розміри капітальних вкладень у плановому періоді і їх попередній розподіл по ключовим галузям народного господарства, що носить в значній мірі емпіричний характер.
2. За розробкою балансів по ключовим галузям слідують розрахунки по суміжних і іншим галузям (сільському господарству, транспорту, будівництву). Їм виділяються в основному ті ресурси, які залишаються після вирішення першочергових завдань індустріалізації.
3. Значення мають і галузеві розрахунки. Фахівці галузі знають тенденції технічного прогресу, резерви розширення виробничих потужностей і зростання продуктивності праці. З урахуванням виділяються кожній галузі капітальних вкладень і попередніх заявок на її продукцію, фахівці галузі визначають її потреби в кількості зайнятих і в поставках продукції з боку інших галузей. При цьому вносяться корективи в вихідні завдання перспективного плану і в розподіл капітальних вкладень.
4. У результаті поступово вимальовуються контури плану - масштаби виробництва, потреба в капітальних вкладеннях, планується сфера обігу та фінансів, розподіл робочої сили і т.д.
Особлива увага приділялася досягненню більш високих темпів розвитку групи «А» промисловості (виробництво засобів виробництва) над групою «Б» промисловості (виробництво предметів кінцевого споживання), що таїло в собі небезпеку «самодостатнього» зростання виробництва заради виробництва зі стабілізацією або погіршенням рівня добробуту громадян. Однак у 30-і рр.., Враховуючи зовнішньоекономічну обстановку, пріоритет на користь оборонного потенціалу був обгрунтований. Якщо в 1928 р. питома вага групи «А» становив 39,5% в обсязі промислового виробництва, а групи «Б» - 60,5%, то в 1940 р. частка групи «А» зросла до 61%, а предметів споживання знизилася до 39%.
Спорудження великих підприємств і освоєння новітніх досягнень капіталістичної техніки в результаті виконання першого п'ятирічного плану (1929 - 1932 рр..) Перевершили найсміливіші очікування, що особливо різко проявилося на тлі великого економічної кризи в провідних капіталістичних країнах. Перший п'ятирічний план був виконаний за 4 роки і 3 місяці. У лад вступило 1500 нових великих промислових підприємств, оснащених передовою технікою. Випуск валової промислової продукції було збільшено в 2 рази, у тому числі виробництво засобів виробництва - в 2, 7 рази. Широко впроваджувалася нова техніка і було ліквідовано безробіття. Організаційною формою ефективного використання нової техніки в сільському господарстві стали машинно-тракторні станції (МТС).
Основним завданням другого п'ятирічного плану (1933 - 1937 рр..) Було завершення технічної реконструкції народного господарства на основі електрифікації, комплексної механізації та розвитку хімії. За ці роки промислове виробництво зросло в 2,2 рази, у тому числі виробництво засобів виробництва - в 2,4 рази. У роки третього п'ятирічного плану (1938 - червень 1941 р.), виходячи з необхідності форсованого зміцнення оборонного потенціалу, високими темпами розвивалося машинобудування і східні регіони країни. Неухильно зростала кількість МТС. В результаті технічного переозброєння сільського господарства продуктивність праці зросла в 1940 р. порівняно з 1928 р. на 71%. Частка приватного сектора скоротилася до 0,2% у промисловості. Секрет «економічного дива» СРСР пояснюється високим ступенем узгодженості принципів проведеної ним економічної політики. Всі структурні перетворення в економіці, фінансова та грошово-кредитна політика, зовнішньоторговельна та валютна політика, ціноутворення і політика доходів були підпорядковані реалізації планів.
У 1930 р. у зв'язку з переходом до централізованого розподілу матеріальних і фінансових ресурсів були ліквідовані організовані в період НЕПу синдикати, що об'єднували групи промислових трестів для оптового збуту продукції, закупівель сировини і планування торгових операцій, товарні біржі та організовані при них фондові відділи. ДО 1932 р. була створена розгалужена система промислових і будівельних наркоматів, перейменованих потім в міністерства, і скасовані СНХ. Продукцію державного значення став розподіляти Держплан, решту - міністерства та територіальні органи.
Індустріалізація країни викликала значне збільшення довгострокових кредитів. Для цих цілей був організований Банк довгострокового кредитування промисловості і електрогосподарства в рамках ВРНГ. Новий банк здійснював основну частину державних капітальних вкладень, надаючи довгострокові позики на розширене відтворення основних фондів з бюджетних коштів і акумульованих ресурсів господарства. Крім цього банку довгострокові кредити надавали Центральний сільськогосподарський банк, система сільськогосподарського кредиту та кооперативні банки, а також Центральний і місцеві комунальні банки.
Згодом основна частина заборгованості була визнана безповоротній. У зв'язку з безповоротним бюджетним фінансуванням обсяг довгострокових кредитів різко скоротився, що зумовило необхідність проведення кредитної реформи в 1930 - 1932 рр..
Друга причина необхідності проведення кредитної реформи полягала в тому, що взаємне комерційне кредитування і непряме банківське кредитування не відповідали плановій організації оборотних коштів підприємств, так як давали можливість вдаватися до позапланових джерел фінансування. Вже наприкінці 20-х рр.. роль державного бюджету та Держбанку в прямому цільовому кредитуванні значно посилилася. У 1928 р. була проведена касова реформа, в результаті якої завершився перехід від казначейської системи касового виконання державного бюджету та місцевих бюджетів до банківської системи. Під внутрішньопромисловий обороті безготівкові розрахунки стали здійснюватися через банки, многозвенность яких приводила до паралелізму в роботі, утруднюючи при цьому кредитна, розрахункове і касове обслуговування планового розподілу грошових накопичень в народному господарстві.
В основі кредитної реформи лежали такі принципи:
- заміна комерційного і непрямого банківського кредиту прямим банківським кредитуванням і зосередження в Держбанку короткострокового кредитування для планових цілей;
- усунення в проходженні кредиту від банку до позичальника проміжних ланок, створених у зв'язку з комерційним кредитом і організація безготівкових розрахунків через банк на основі зосередження в ньому всього платіжного обороту;
- перебудова організаційної структури банківської системи за функціональною ознакою при строгому розмежуванні функцій Держбанку і банків довгострокового кредитування та фінансування капітальних вкладень.
Механізм проведення кредитної реформи включав 4 етапи.
На першому етапі було ліквідовано комерційне кредитування і введено пряме банківське кредитування з організацією міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі через банк. Однак відсутність нормування оборотних коштів і їх розмежування на власні і позикові на загальному рахунку підприємства, а також привласнення Держбанком невластивих йому функцій планування з автоматизмом огульного кредитування під план привели до ослаблення госпрозрахунку і фінансової дисципліни. Банківський кредит втратив свої основні риси - терміновість і повернення. У результаті в роки першої п'ятирічки була виявлена диспропорція між обсягом фінансування капітальних вкладень та їх матеріальним покриттям.
Метою другого етапу, розпочатого в 1931 р., була ліквідація автоматизму у розрахунках та уточнення функції Держбанку щодо зміцнення договірної дисципліни. Для цього були відновлені договірні відносини між підприємствами, які зобов'язують їх нести відповідальність за виконання договорів, а Держбанк - здійснювати контроль рублем за роботою підприємств. Був введений новий порядок оплати Держбанком рахунків постачальників тільки з коштів покупця або в межах дозволеного банківського кредиту. Необхідною умовою оплати ставало згоду покупця прийняти поставлену йому продукцію шляхом акцепту рахунку. Поряд з акцептной формою розрахунків вводилися розрахунки за допомогою акредитивів у разі несправного платника, коли оплата документів за відвантажений товар здійснюється в банку постачальника за рахунок заброньованих для цієї мети коштів платника. Переважною формою розрахунків став акцепт, краще забезпечує контроль покупця за дотриманням постачальником умов договору.
На третьому етапі прямий банківський кредит стає цільовим, терміновим і поворотним. Встановлено нормування оборотних коштів з розмежуванням їх на власні і позикові, введені два режиму користування оборотними коштами з визначенням частини, що покривається за рахунок власних оборотних коштів та іншої їх частини, що покривається за рахунок банківського кредиту.
На четвертому етапі завершилася перебудова структури банківської системи за функціональним принципом. Держбанк стає банком короткострокового кредитування народного господарства, єдиним емісійним, розрахунковим і касовим центром країни. Концентрація короткострокового кредитування в Держбанку сприяла розширенню операцій в порядку заліку. Другим основним ланкою банківської системи стають спеціальні банки фінансування та довгострокового кредитування капітальних вкладень всіх галузей народного господарства, підпорядковані Наркомфину: Промбанк - Банк фінансування капітального будівництва та електрогосподарства; Сельхозбанк - Банк фінансування соціалістичного землеробства; Всекобанк - Банк фінансування капітального будівництва кооперації; Українбанку - Всеукраїнський кооперативний банк; Цекомбанк - Банк фінансування комунального та житлового будівництва. У 1936 г організований Торгбанк - Всесоюзний банк фінансування капітального будівництва торгівлі та кооперації, якому були передані активи і пасиви Всекобанк і Українбанки для зосередження фінансування капітальних вкладень торговельних організацій в одному банку. Виконання операцій з обслуговування зовнішньоекономічних відносин здійснює акціонерне кредитна установа Внешторгбанк - Банк для зовнішньої торгівлі.
З 1934 р. всі кошти на капітальні вкладення державним організаціям надавалися в безповоротній порядку, що призвело до зниження довгострокових позик у загальній сумі кредитів, хоча абсолютна сума грошових кредитів, виданих колгоспам та іншим кооперативним організаціям, значно виросла. Фінансування капітальних вкладень державних підприємств в безповоротній порядку здійснювалося до 1965 р.
Одночасно з кредитної реформою була проведена податкова реформа (1930 - 32 рр..). Причинами проведення реформи стало те, що за період НЕПу склалася громіздка система взаємовідносин підприємств з державним бюджетом з багаторазовим обкладанням одних і тих же товарів. Все це перешкоджало розвитку державного економічного і фінансового планування, послаблювало ефективність контролю. Мета податкової реформи полягала в забезпеченні планового розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.
Для реалізації мети податкової реформи було потрібно усунути множинність і многозвенность платежів до бюджету. Приблизно 60 видів податків і зборів в громадському секторі були уніфіковані в два основних платежу: податок з обороту і відрахування від прибутку для державних підприємств і організацій (прибутковий податок для кооперативних організацій). Доходи державного бюджету також включали податки з населення (6% доходів) і кошти, одержувані від випуску масових внутрішніх державних позик.
 Податок з обороту або непрямий податок з продажів, що встановлюється в твердо фіксованою ставкою на одиницю продукції у вигляді різниці між оптовою ціною промисловості й оптовою ціною підприємства, в основному реалізувався в галузях легкої та харчової промисловості. У ході податкової реформи були допущені знеособленість ставок податку з обороту і стягування податку по плановому, а не за фактичним обороту. Ці недоліки були усунені справлянням податку з обороту за місцем реалізації товарів у відповідності з фактичним оборотом і на підставі розпорядження платника. Ставки його деталізувалися за групами товарів. Крім того, встановлені спочатку ставки не враховували дійсну потребу індустріалізації у фінансових коштах. З цієї причини ставки податку з обороту були підвищені з 40% в 1930 р. до 70% в 1935 р.
 Відрахування від прибутку представляли собою вилучається до бюджету нерозподілений залишок прибутку, що утворюється у державного підприємства, що має самостійний баланс і розрахунковий рахунок в Держбанку, після вирахування його витрат за фінансовим планом.
 Якщо ж планові витрати перевищували суму планового прибутку, то відсутні суми виділялися з бюджету. У подальшому відрахування від планового прибутку перераховувалися за фактичною прибутку, що різко скоротило їх розмір, але збільшило реальне джерело фінансування капітальних вкладень та приросту нормативу власних оборотних коштів у підприємства відповідно до плану. Бюджетне фінансування здійснювалось тільки за відсутності у підприємств власних коштів.
 Велике значення в реалізації стратегічних цілей держави мала політика цін.
 Розрив між попитом і пропозицією на споживчому ринку зажадав введення в 1929 - 1936 рр.. карткової системи. Це викликало зростання цін на неорганізованому ринку. Для боротьби зі спекуляцією була організована комерційна торгівля, що представляє собою вид державної торгівлі для продажу товарів населенню понад постачання за картками і за комерційними цінами, вищими, ніж ціни нормованого розподілу. Різниця між цінами надходила до бюджету у вигляді бюджетної націнки. Постійно знижуючи комерційні ціни, держава впливало на рівень цін неорганізованого ринку. Крім того, в умовах карткової системи постачання населення велике значення для акумуляції ввезеної іноземцями валюти і скупки дорогоцінних металів у громадян мала діяльність торгсинів (торгових установ для торгівлі з іноземцями), що здійснювали продаж товарів на іноземну валюту і дорогоцінні метали за цінами, аналогічними цінами за кордоном і які були нижче комерційних цін. Торгсини були ліквідовані в 1936 р. разом з картковою системою. Введення єдиних цін, підвищення стійкості та купівельної сили радянського рубля зробило існування торгсинів недоцільним.
 У сфері виробництва реалізація продукції між підприємствами здійснювалася за оптовими цінами, що включає собівартість і прибуток, що забезпечує госпрозрахункову діяльність підприємства. За оптовими цінами промисловості, що включає оптові ціни підприємства і податок з обороту, здійснювався продаж продукції збутовими організаціями торговельним організаціям. Методологія планового ціноутворення удосконалювалася в напрямку підвищення достовірності обліку витрат і визначення нормативів рентабельності. Калькуляція собівартості продукції стала набагато простіше завдяки податковій реформі. Для більш правильного обліку в цінах реальних витрат в 30-і рр.. здійснювалися великі заходи з перегляду цін. У ці роки склалася модель оптової ціни, що базується на нижчій собівартості продукції і передбачає мінімальну рентабельність на рівні 3 - 5% до собівартості.
 Проведена в 30-і рр.. політика доходів була спрямована на стимулювання зниження собівартості продукції. З цією метою на підприємствах, що виконували плани з випуску товарної продукції в установленому асортименті і з прибутку, був утворений фонд директора. У фонд відраховувалося 3 - 4% планової та 50% надпланового прибутку або економії. Не менш 50% фонду прямувало на преміювання працівників і на поліпшення їх культурно-побутових умов, а решта коштів - на капітальні вкладення і раціоналізаторські заходи.
 Таблиця Зіставлення принципів "воєнного комунізму", НЕП та індустріалізації Зіставлення принципів економічної політики в період «воєнного комунізму», НЕП та індустріалізації представлено в табл. 8.
 Так як в 30-і рр.. здійснювалися великі цільові капіталовкладення на індустріалізацію, то спочатку купівельна спроможність рубля знижувалася. Скасування карткової системи в 1936 р. дозволила уряду встановити реальний валютний курс рубля на рівні 3 франків, а в 1937 р. - золотий вміст рубля, рівне 0,167 г чистого золота. Кредити країні надали Чехословаччина, Англія, Німеччина, Швеція. СРСР надав кредити Ірану, Туреччини та Афганістану.
 Протягом трьох довоєнних п'ятирічок (1929 - червень 1941 рр.). Радянський Союз за обсягом промислового виробництва та національного доходу вийшов на 1-е місце в Європі і 2-е місце в світі. Довжина транспортних ліній зросла за цей період в 2 рази, пасажирооборот - в 4 рази. Порівняно з 1913 р. СРСР в 1940 році виробляє електроенергії в 24 рази більше, чавуну - в 3,5 рази, сталі - в 4,3 рази, вугілля - в 5,7 раз, нафти - в 3 рази, продукції машинобудування - в 30 разів. Успіхи СРСР в зіставленні з іншими країнами добре ілюструються в табл. 9, складеної Ф. Хільгердт для характеристики еволюції промислової діяльності з 1870 р. по 1938 р. (обсяг промислового виробництва в 1913 р.=100%)
 Таблиця Характеристика еволюції промислової діяльності з 1870 р. по 1938
 (Обсяг промислового виробництва в 1913 р.=100%)
   1871-1875  1881 - 1885  1926 - 1929  1936 - 1938
 ФранціяАнгліяРоссія СШАЯпонія
 Індія
 Весь світ
 --- 22  - 30  139  185
 Джерело: Барр Р. Політична економія. М.: Міжнародні відносини. 1995.
 Найвищі мобілізаційні якості продемонструвала централізована економіка СРСР під час другої світової війни. Переозброєння і матеріальне забезпечення багатомільйонної армії було забезпечено практично за рахунок власних ресурсів. Лише невеликі кредити були отримані від Англії, США і Канади для оплати військових поставок.
 Економічне, політичне і військове керівництво країною об'єднав Державний комітет оборони. Основною формою планування стали квартальні, місячні та декадні плани. Відповідно до вимог військової економіки була посилена централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Поряд з поточними доходами для фінансування витрат на оборону були використані накопичені в мирні роки бюджетні резерви і вільні ресурси державних підприємств і господарських організацій, введений військовий податок, державні внутрішні позики та внески громадян до Фонду Оборони і Фонд Червоної Армії. За законами воєнного часу було введено нормоване постачання, доповнене в 1944 р. комерційною торгівлею, ціни в якій потім неодноразово знижувалися, що вело до зниження і ринкових цін
 З червня по грудень 1941 обсяг промислового виробництва продукції зменшився майже в 2 рази, але вже в 1943 р. продукція оборонних галузей збільшилася в порівнянні з 1940 р. більш ніж в 2 рази, продуктивність праці в них виросла в 2,2 рази. У 1944 р. на відновлення народного господарства стали направлятися значні капітальні вкладення, які в 1944 р. перевищили середньорічний обсяг капітальних вкладень в усі галузі народного господарства в мирні роки першої п'ятирічки майже в 1,5 рази. За роки війни економічний розвиток отримали Урал, Сибір, Центральна Азія, Приамур'ї. Випуск продукції на Уралі виріс в 3,6 рази, в Сибіру - в 2,8 рази, в Поволжі - в 2,4 рази.
 Виплавляючи приблизно в 3 рази менше сталі і добуваючи майже в 5 разів менше вугілля, ніж Німеччина разом з ввезенням в неї з окупованих країн, СРСР, спираючись на власні ресурси, в роки війни створив майже в 2 рази більше озброєнь і бойової техніки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "8.1. Стратегічне планування індустріалізації економіки в СРСР"
  1. № 168. Цілі та напрямки індустріалізації. Дискусія про її методи
      . У грудні 1925р. був прийнятий курс на Індустріалізацію. Ідея про індустріалізацію належала ще Леніну і полягала в чіткому постачанні промислових підприємств всім необхідним обладнанням для прискореного розвитку. Концепція індустріалізації була спірною. Троцький і його прихильники висували ідеї сверхіндустріалізацію. Йшлося про надексплуатації селянства. Троцькому протистояли Сталін
  2. 3.2. Горизонт планування
      З точки зору тривалості періоду, до якого відноситься розроблювальний план, можна виділити три різних рівня планування: стратегічний, тактичний, оперативний. В цілому сутність цих понять відповідає тому, що в розділі 1.3 говорилося про аналогічні видах аналізу. Місце різних рівнів планування в системі прийняття рішень на підприємстві ілюструє рис. 3.1.
  3. ПЛАНУВАННЯ
      одна із складових частин управління, що полягає в розробці і практичному здійсненні планів, що визначають майбутній стан економічної системи, шляхів, способів та засобів її досягнення. Крім того, виділяється планування окремих видів ресурсів (наприклад, фінансове планування), соціальне планування. Планування в директивної формі притаманне централізовано керованій економіці,
  4. 15. СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ЦЕНООБРАЗОВАНИЯ
      Розрізняють стратегічне, тактичне та оперативне планування політики ціноутворення. Стратегічне планування спрямоване на регулювання діяльності фірми і підтримку конкурентоспроможності вироблених товарів у відповідності з цілями і завданнями загальної стратегії фірми. Стратегічне планування являє собою процес розробки цінових стратегій на довгостроковий період. Воно
  5. Тема 7 Економічний розвиток СРСР
      . Економіка СРСР в роки політики "Військового комунізму". Економічний розвиток СРСР в роки НЕПу. Грошові реформи в СРСР 1922-1924 рр.. і 1947 рр.. Економічні реформи 30-60 рр.. в СРСР. Реформи 1965 року в Росії та їх соціально-економічні
  6. 40. Система прогнозів і програм розвитку національної економіки.
      Державне регулювання економіки РБ реалізується через планування і прогнозування економіки. Планування нац. економіки здійснюється як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Планування - це процес прийняття управлінських рішень, який включає в себе вибір і наукову постановку цілей, визначення пріоритетів, вироблення комплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.
  7. Література
      1. Альошин С.М. Кошторис витрат соціально-культурних установ. М., 1980. 2. Альошин С.М., Нефедов В.П. Аналіз виконання кошторисів витрат, контроль і ревізія в бюджетних установах. М., 1978. 3. Аналіз господарської діяльності в промисловості / Під ред. В.І. Стражева. Мн., 1999. 4. Гервіц Л.Я., Масталигіна Н.А. Фінансове планування та аналіз в бюджетних установах. М., 1974. 5. Головляев
  8. 3.2.1. Стратегічне планування
      Термін "стратегічне планування" в додатку до економіки став застосовуватися порівняно недавно. Вважається, що вперше він з'явився в 1960-і роки як одна з ключових характеристик діяльності ряду транснаціональних корпорацій зі штаб-квартирами в США *. Ми не будемо зупинятися на теоретичних аспектах стратегічного планування, оскільки це не є темою даної книги; крім
  9. 10.2. КОНЦЕПЦІЯ ПЕРЕХОДУ РОСІЇ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
      Концепція переходу України до ринкової економіки? концепція стратегічної взаємодії із Заходом. Концепція стратегічної взаємодії не нова. Вона була серцевиною плану Маршалла, Державного секретаря США. У 1947 р. США кинули виклик європейським державам: спільно розробити план, «як поставити на ноги економіку Європи», і в цьому випадку надати свої фінансові ресурси
  10. 2. «Генетика» і «телеологія» в дискусіях про методи побудови господарських планів
      У наближенні до створення всеохоплюючої системи народно-мняйственного планування радянські економісти і статистики t.iмялісь розробкою балансових методів. Найвищим досягненням став опублікований в 1926 р. «Баланс народного господарства Сою-СРСР за 1923/24 рік», складений під керівництвом управляю-I пі 1 про ЦСУ СРСР Павла Івановича Попова (разом з ним у розробці брали участь Л.Н.
  11. Питання до заліку
      1. Предмет історії економіки. Загальне та особливе в економічному розвитку історії народ-ного господарства. 2. Метод пізнання економічних явищ. Місце історії економіки в системі економіч-ських наук. 3. Зародження капіталістичних ринкових відносин в надрах феодалізму. 4. Великі географічні відкриття XV-XVII ст.: Передумови, роль в первісному накопиченні капіталу та формуванні
  12. Планування
      Планування - процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру і визначення шляхів найефективнішого їх досягнення. Планування виступає як дієвого інструменту досягнення поставлених цілей за допомогою прийняття узгоджених заходів в мінливій зовнішньому і внутрішньому середовищі. Вища мета планування полягає у своєчасному виявленні засобів і
  13. Є. Н. Ведута. Стратегія та економічна політика держави, 2004

  14. ТЕСТ "Становлення ринкових відносин в Росії"
      1. Чи використовується в країнах з ринковою економікою досвід СРСР по довгостроковому плануванню розвитку національної економіки? а) Ніде й ніколи; б) У Франції та в інших розвинених країнах, в) При проведенні сучасних економічних реформ. 2. Сутність перебудови можна охарактеризувати як ... а). Зміну моделей суспільного розвитку; б). Перехід до ринку; в) Перехід на тупиковий шлях
  15. 92. Наукові школи у вітчизняній економічній науці 50 - 90 рр..
      Наукові школи складалися на базі провідних науково-дослідних центрів. Роль центрів грали великі науково-дослідні інститути, університети, вищі навчальні заклади. Центри зазвичай видавали свій теоретичний журнал або вчені записки. У Москві проблеми теорії та практики планування розроблялися в Лабораторії економіко-математичних методів, Науково-дослідному
  16. Тема 7 Економічний розвиток СРСР
      Економіка СРСР в роки НЕПу (1921 - 1929 рр..). Сутність НЕПу. Соціальна еволюція радянського села. Відновлення та перебудова промисловості. Основні суспільно-економічні уклади; використання державного капіталізму, його основні форми. Розвиток системи планування. Грошова реформа 1922 - 1924 рр.. Грошова реформа 1947 року й подальші зміни в грошовій системі. Скасування
© 2014-2020  epi.cc.ua