| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Країни, що розвиваються |
||
|
Це викликало негативну реакцію в США. Закон Хелмса - Бертона, підписаний Клінтоном в березні 1996 р., передбачає санкції проти країн, провідних справи з Кубою. Так як економіка країн - членів КАРИКОМ знаходиться в сильній залежності від США, то рівень участі Куби в розвитку регіональної економічної інтеграції залежить від зацікавленості в цьому США. У серпні 1996 КАРИКОМ відхилив пропозицію Куби про розробку угоди з вільної торгівлі. Для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринках, контрольованих ТНК, Кубі належить значна модернізація економіки. Існуюча система економіки не сприяє зростанню її ефективності. У зв'язку з новими глобальними реаліями Кубі належить вирішувати складні проблеми, що випливають з необхідності структурних перетворень економіки, варіантних розрахунків взаємодії з партнерами і з організації реклами своєї продукції. «Потепління» США щодо Куби дозволяє інтегрувати її економіку з країнами-членами КАРІКОМ, де домінуватиме ТНК, в масі своїй представлений капіталом із США. Проблема узгодження інтересів Куби з інтересами ТНК стане першочерговою. У Мексиці переважання в структурі іноземних інвестицій портфельних інвестицій, що йдуть не на розвиток виробництва, а на фінансові спекуляції, створило загрозу втечі грошей в будь-який момент. Падіння курсу долара в 1994 р. викликало крах на американському ринку облігацій. Установа на ринку вигідних довгострокових ставок спонукало раніше вигідні мексиканські вкладення спрямуватися в США. Криза виявився несподіваним для Мексики. Підтримка фіксованого курсу мексиканського песо стала неможливою. Боячись загрози скорочення припливу іноземних інвестицій, уряд підвищив процентні ставки за державними облігаціями. Для створення видимості благополуччя США відкрили кредит, і на виборах переміг кандидат від правлячої партії, що означало продовження курсу реформ. Після цього банкіри оголосили про значне зниження рівня валютних резервів, і банк Мексики, що припинив інтервенції на валютному ринку, провів девальвацію песо майже на 50%. Для виходу з кризи в Мексиці була заморожена заробітна плата, що, враховуючи зростання цін, призвело до реального її скорочення на 1/3, були скорочені державні витрати. Почалося масове банкрутство підприємств автомобілебудування, зростання рівня безробіття. Побоюючись розростання кризи, міжнародні організації надали 50 млрд. дол для залучення портфельних інвестицій в економіку Мексики. При цьому були висунуті вимоги щодо продовження приватизації та скорочення державних витрат, забезпечення кредиторів повною інформацією про країну і розпорядження американською стороною рахунками, куди надходили доходи від експорту мексиканської нафти. Залучення нових інвестицій для зміцнення песо веде до збільшення державного боргу і подальшої девальвації. Посилюється нерівномірність у розподілі багатств. Якщо в 1984 р. на бідну частину населення припадало 21% національного доходу, то в 1994 р. - 16%. Меншість країни все більше залежить від США, а більшість все більш страждає від криз. Через зменшення припливу прямих іноземних інвестицій до Мексики приріст вкладень в основний капітал в 1998 р. знизився майже в два рази - з 20,9% до 10,7%. У 1995 р. на базі ГАТТ була утворена Всесвітня торгова організація (ВТО), покликана регулювати економічні взаємини країн-учасниць на основі Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986 - 1994 рр..) З розвитку лібералізації міжнародних торгових відносин, у тому числі в сфері послуг, і зміцнити взаємодію з МВФ та Світовим банком (МБРР). На відміну від ГАТТ, побічно пов'язаного з ООН, СОТ повністю виведено за його рамки. США, Японія, ЄС та ще 42 держави-члена СОТ на проведених у 1997 р. переговорах в рамках СОТ щодо лібералізації ринку фінансових послуг внесли плани щодо лібералізації власних ринків і висунули вимоги щодо лібералізації до інших країн . Ці ж умови плюс відділення економічної олігархії від держави ставлять МВФ і Світовий банк при виділенні грошей, що розвиваються. Країнами, що розвиваються були внесені пропозиції про поетапне впровадження заходів з лібералізації ринку фінансових послуг, встановлення максимального процентного участі іноземних інвестицій в національних компаніях та ін Як і для фінансових криз у країнах Латинської Америки у 80-ті рр. . і Мексиці у 1994 р., характерною рисою фінансової кризи, що виникла в червні 1997 р. в Таїланді, став охоплення ним усіх тісно пов'язаних між собою азіатських країн - членів АТЕС і різке зростання короткострокової іноземної заборгованості в передкризовий період: у Таїланду вона становила 45, 6 млрд. дол при загальному боргу 69,4 млрд. дол; у Індонезії - 34,7 млрд. дол з 58,7 млрд. дол; у Тайваню - 22 млрд. дол з 58,7 млрд. дол . Уповільнення або зовсім припинення короткострокового фінансування іноземними інвесторами в липні 1997 р., викликало обвал на фондових ринках і вимушену девальвацію національних валют в азіатських країнах АТЕС. Фінансове неблагополуччя Південної Кореї і диспропорційність в її розвитку зробили її також жертвою фінансової кризи, що охопила влітку 1997 р. азійські країни АТЕС. Під час кризи зовнішній борг Південної Кореї досяг 100 млрд. дол Своєчасна виплата боргів Південною Кореєю залежить від ефективності її співпраці з МФВ та виконання нею умов Фонду. Приріст вкладень в основний капітал в Південній Кореї знизився на 32,3% в 1998 р. При дешевій робочій силі та інтенсивному припливі іноземних інвестицій країнам Східної Азії не вдалося забезпечити пропорційного розвитку економіки. Високі темпи економічного зростання азіатських країн - членів АТЕС приховували їх наростаючі диспропорції та фінансове неблагополуччя. Джерелом кризистало неконтрольований розвиток фінансової системи, відірване від процесів у реальному секторі економіки, і обслуговуюче перегрітий ринок нерухомості в інтересах корупції. Влада цих країн змирилися з швидкозростаючою залежністю національних економік від короткострокового, в основному спекулятивного капіталу. Падіння цін на електроніку в 1996 р., що є провідною статтею вивозу ряду країн АСЕАН в Північну Америку і Європу, а також підвищення курсу валют низки країн, особливо по відношенню до Японії, посилило конкуренцію з боку японської продукції на світових ринках. Водночас занижений курс юаня стимулював китайський експорт і пригальмував експорт інших країн ПСА. Надавши термінову фінансову допомогу в обсязі 76 млрд. дол, МВФ стає керівником розробок курсу лібералізації економіки для Індонезії, Таїланду, Філіппін і Південної Кореї. Зрозуміло, що таке збільшення обсягу допомоги робить необхідним збільшення власних коштів МВФ із збереженням квотних пропорцій. Керівники країн ПСА вважають, що тиск ззовні щодо лібералізації національної економіки повертає їх в колоніальне минуле. Похитнулася довіра в АТЕС. Бажанням Канади встановити тверді терміни скасування тарифів в АТЕС протидіяли представники Азії. На думку азіатських урядів, рішення АТЕС не повинні носити обов'язкового характеру для всіх країн-членів і під «лібералізацією» повинно розумітися тільки економічне і технічне співробітництво з іншими членами організації. Вважається, що криза в країнах Східної Азії показав згубність азіатської економічної альтернативи з активною роллю держави ортодоксальному ринковому лібералізму Заходу. Однак причини кризи криються як у стратегії лібералізації світової економіки, яка підкорить розвиток усіх країн інтересам ТНК, так і в національних економічних стратегіях, орієнтованих на реалізацію корпоративних інтересів і зростання зовнішньої заборгованості. Під час фінансової кризи різко впали по відношенню до долара курси валют азіатських країн-членів АТЕС: індонезійської рупії, філліпінскіе песо, тайванського і сінгапурського доларів, південнокорейського вона. Подешевшали їх корпоративні цінні папери, що зміцнило позиції західних інвесторів в економіці цих країн. Скупку акцій, що продавалися нижче номіналу, активно здійснювали американські інвестиційні фонди, що займаються біржовими спекуляціями, в т.ч. фонд Сороса. Для підтримки стабільності національних валют на що відбувся в грудні 1997 р. саміті країни-члени АСЕАН закликали індустріально розвинені країни і світові фінансові інститути надати їм масовану допомогу. Японія заявила про випуск державних облігацій на суму 18 млрд. дол для реалізації програми державних гарантій інвестиційним проектам японських підприємств в регіоні. Китай заявив, що не збирається девальвувати юань, оскільки має намір підтримати фінансову стабільність в регіоні. МВФ надав термінову допомогу жертвам кризи з вимогами лібералізації національних фінансових ринків, посилення міжнародного контролю за рухом капіталів та відділення олігархії від держави. США побоюються посилення торговельної експансії країн Східної Азії через падіння їхніх валютних курсів. У грудні 1997 р. торговий дефіцит США перевищив чверть трильйона доларів. Незважаючи на зростання торгового дефіциту, долар дорожчає через підвищення на нього попиту у зв'язку з фінансовою кризою в Азії. Фінансова криза, епіцентр якого перемістився в серпні 1998 р. в Москву, став відчутним в Східній Європі і Латинській Америці. У період кризи значно зросла вплив США і МВФ. На початку січня 1998 Індонезія для отримання другого траншу резервного кредиту МВФ розробила пакет з лібералізації національного банківського сектора, прагнучи виконати свої зобов'язання по перебудові фінансової системи в найкоротші терміни. Слідуючи обіцянкам МВФ, уряд Індонезії приступило до лібералізації торгівлі та руху інвестицій. Оголошено про скасування обмежень на імпорт судів, створення відділень іноземних банків і спільних підприємств. Скасовано всі податкові та митні пільги, надані в рамках допомоги автомобілебудуванню, і дотації авіабудування. З'ясуванню причин краху економіки країн ПСА та пошуку шляхів виходу з нього було присвячено 31-е нарада міністрів закордонних справ держав АСЕАН, що відбулося в серпні 1998 р. Більшість експертів визнали недосконалість азіатської економічної моделі, що перестала відповідати потребам часу, назвавши її «дутої економікою», заснованої на коротких, нічим не забезпечених позиках. Однак нарада так і не виробило переконливих рецептів оздоровлення економіки держав АСЕАН. Згідно з прогнозами смутні часи можуть тривати десятиліття. Передумов для економічного зростання - немає, що унеможливлює розгляд АСЕАН як один з полюсів «багатополярного світу». І все ж побудова багатополярного світу стає можливим, якщо в основі розвитку регіональної інтеграції країн, що розвиваються стане соціально ефективна стратегія, націлена на стійке підвищення рівня життя, досягнення повної зайнятості, відсутність інфляції і згладжування соціальної нерівності країн-членів інтеграції. Великі надії світова спільнота пов'язує з високими темпами економічного зростання Китаю. У восьмій п'ятирічці (1991-1995 рр..) Середньорічні темпи приросту в економіці Китаю склали 11,8%. Швидке зростання супроводжувався збільшенням іноземних інвестицій у 8 разів і створив проблеми для подальшого розвитку економіки, яка страждає від диспропорцій - слабкого розвитку інфраструктури, дефіциту ряду природних ресурсів, розшарування між приморськими і внутрішніми провінціями. При цьому постійно зростає зовнішня заборгованість Китаю, збільшується обсяг торгівлі регіонів із зовнішнім світом на шкоду міжрегіональним зв'язкам. Проблема дефіциту держбюджету, що виникла в Китаї в 1981 р., не вирішена до цих пір. У 1996 р. він склав 10% бюджетних витрат. Фінансування дефіциту шляхом запозичень у центрального банку та використання для цього держоблігацій створює сильне інфляційний тиск. Після багатьох років реформ під прапором розвитку різноманітних форм власності Держкомітетом з економічної реформи КНР була запропонована в 1994 р. програма роздержавлення (приватизації) підприємств, що означало остаточний вибір на користь ринкової економіки. Таким чином, із збитковістю державних підприємств, що виникає через проблеми внутрішнього ціноутворення, вирішили «боротися» за допомогою їх продажу колективам і фізичним особам. У 1996 р., боячись соціальних наслідків, реформу державних підприємств відклали. Як заявив прем'єр Лі Пен, реформа держпідприємств не може йти по капіталістичної моделі з банкрутством, закриттям і звільненнями. Проблеми реформування держсектора впливають на перетворення в банківській сфері. У 1996 р. відкрився перший приватний банк, з обережністю знімаються обмеження на участь іноземного капіталу. Криза у Східній Азії торкнувся валюту Гонконгу, що змушує уряд Китаю вживати екстрених заходів щодо недопущення девальвації власної валюти. Однак це негативно позначилося на конкурентоспроможності його експорту і, отже, на всій економіці Китаю, оскільки вона орієнтована на експорт і залучення іноземних інвестицій. Уряд вжив спроби пожвавити внутрішній попит, заохочуючи вкладення в інфраструктуру і будівництво житла. Для пожвавлення знаходиться в кризі банківської системи Китай має намір рухатися шляхом інституційних перетворень. Зростаючі потреби Китаю в імпорті зерна розглядаються аналітиками як причина майбутнього світової кризи. Незважаючи на сільськогосподарські успіхи, прогнози такі, що зростаючі потреби Китаю в імпорті зерна можуть послужити причиною світової продовольчої кризи у першій третині 21-го століття. У Доповіді Держради КНР, зробленому в 1996 р., прогнозується, що до 2030 р., коли населення країни досягне 1,6 млрд. чоловік, річне споживання зерна складе 640 млн. т. Для цього буде потрібно збільшити виробництво зерна на 160 млн. т ., що неможливо зробити в зв'язку з обмеженістю орних площ в країні. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Країни, що розвиваються" |
||
|
||