Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
В.Е.Рибалкін. Міжнародні економічні відносини., 1997 - перейти до змісту підручника

2. МІЖНАРОДНИЙ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПІ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ЄС)


Найбільшою зрілості інтеграція досягла в європейському регіоні. Ідеологічна посилка західноєвропейських країн грунтувалася на необхідності забезпечення міжнародного економічного порядку, заснованого на лібералізації і співробітництво між країнами. Зіткнувшись після війни з безпрецедентною економічною кризою, безробіттям, бідністю, західноєвропейські країни обра-тились за досвідом міжвоєнного періоду, який свідчив про те, що "замикання в собі", прагнення в умовах самоізоляції вирішити національні проблеми не дає нуж-ного результату.
Інтеграційні процеси в Європі після Другої світової війни були ініційовані політичними рішеннями, прийнятими на рівні керівництва провідних держав європейського континенту. Важливу роль зіграв "план Маршалла", в рамках якого Західна Європа отримала значну матеріальну допомогу. Крім того, в результаті краху колоніальних імперій колишні метрополії були змушені переглянути зовнішньополітичну стратегію і звернути більш пильну увагу на поглиблення зв'язків з сусідами.
В основі інтеграційних процесів у Західній Європі лежав не тільки процес посилення взаємозалежності національних господарств, ринків, але в міру поглиблення хо-зяйственних зв'язків все більш чітко виявлялася потреба у взаємній адаптації та свідомому спільне регулювання економічних процесів державами та органами ЄС у масштабах всього несформованого господарського комплексу. Мета такого регулювання - усунення національних перегородок на шляху взаємних обмінів і взаємодії держав, забезпечення рівних умов господарюючим суб'єктам цих країн, розкріпачення конкуренції, створення шляхом узгодження та гармонізації внутрішньої і зовнішньої макроекономічної політики єдиного господарського простору, напрямок стихійного ринкового процесу в русло, яке визначається спільно виробленими економічними і соціальними пріоритетами. Все це має на увазі створення нових стимулів для розвитку інтеграційних процесів. За задумом економічних ідеологів, інтеграційна політика ЄС спочатку була спрямована на створення сприятливих умов для економічного співробітництва господарюючих суб'єктів, розвитку реального процесу взаимопереплетения і зрощування національних ринків товарів і послуг, капіталу і робочої сили. З політекономічної точки зору, західноєвропейські економісти таки відштовхувалися від принципу порівняльних переваг.
Проведення в європейське життя економіко-політичних задумів ідеологів інтеграції диктувало необхідність створення між народних механізмів, які б організовували, планували, направляли й контролювали фінансово-економічну співпрацю. Вихідною точкою того, що сьогодні називається Європейським Союзом, слід вважати паризьке заяву міністра закордонних справ Франції Р. Шумана від 9 травня 1950 р., який запропонував поставити все виробництво вугілля і сталі Франції та ФРН під загальне верховне керівництво. У результаті в квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), до складу якого увійшли шість держав - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН, Франція, Італія. Договір набув чинності в 1953 р.
Новий імпульс європейському будівництву було дано після Мессинской конференції (червень, 1955 р.), на якій було обговорено меморандум Бенілюкс про європейську інтеграцію. Йшлося про створення єдиної Європи шляхом розвитку загальних інститутів, поступового злиття національних економік, створення Спільного ринку і успішного узгодження соціальної політики. 25 березня 1957 був підписаний Римський договір, що втілив в життя основні положення Мессинской конференції. Було засновано Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), засноване на митному союзі і загальної політики, особливо в сільському господарстві, Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Таким чином, набув чинності Римський договір об'єд-Ніл ЄОВС, ЄЕС і Євратом.
У грудні 1969 р. в Гаазі було прийнято рішення про розширення спільнот і поглиблення інтеграції. З 1 січня 1973 до "шістці" приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, в 1981 р. - Греція, в 1986 р. - Іспанія і Португалія, в 1995 р. - Австрія, Фінляндія та Швеція. Сьогодні до складу ЄС входять 15 держав-членів із загальною чис-лінощів населення 370 млн. чоловік.
До липня 1967 були закінчені заходи щодо остаточного оформлення організаційної структури співтовариства. Був створений цілий ряд європейських інститутів, наділених відповідними повноваженнями. Головними органами ЄС є наступні.
- Рада Міністрів - головний орган ЄС. До складу Ради входять представники країн-членів, як правило, на рівні міністрів. Рада уповноважена приймати рішення, він наділений законодавчою владою. Теоретично існує тільки одна Рада, проте його склад і назва міняються відповідно до обговорюваної тематикою. Функціонують кілька порад: по сільському господарству, фінансам, освіті, спільним проблемам і закордонних справ. Законодавчі акти, які у формі регламентів, носять обов'язковий характер і включаються в національне законодавство. Обов'язковими є і директиви, проте вибір методів їх виконання залишений на розсуд держав-членів.
У проміжках між засіданнями оперативні питання вирішуються в рамках Комітету постійних представників (КОРЕПЕР). Відповідно до Єдиним європейським актом і Маастрихтським договором про створення Європейського Союзу значно розширено коло рішень, які слід приймати більшістю голосів, а не одноголосно. При цьому кількість голосів кожної країни-учасниці залежить від її розмірів і блокування прийнятого рішення - досить складна процедура. У Раді Міністрів діє система ротації, відповідно до якої представник кожної держави по черзі займає пост голови строком на шість місяців. На практиці отримав розвиток т.зв. інститут "трійки" - діючий голова Ради, його попередник і наступник.
- Європейська Комісія (ЄК) - виконавчий орган Європейського Союзу, складається з 20 членів, призначуваних строком на 5 років національними урядами, але незалежними від них. Кожен з членів ЄК відповідає за певну ділянку роботи, курирує відповідний підрозділ - генеральний директорат. ЄК забезпечує дотримання договорів, виступає із законодавчими ініціативами, сприяє втіленню їх у життя. Комісія володіє великими автономними правами, особливо щодо політики в галузі конкуренції та проведенні спільної політики в економіці. ЄК представляє ЄС в ряді міжнародних організацій.
- Європейський Парламент, обирається з 1979 р. загальним прямим голосуванням у всіх країнах-членах. В даний час до складу Європарламенту входять 626 депутатів. Основні функції парламенту - участь у законодавчому процесі ЄС і контроль за діяльністю ЄК. До прийняття Єдиного Європейського акта в 1987 р. Парламент мав лише правами консультування, після набуття чинності 1 листопада 1993 Маастрихтського договору Європарламент отримав нові повноваження - право прийняття рішень спільно з Радою Міністрів з окремих питань законодавства, що регулює єдиний ринок, право доручати ЄК розробку пропозицій по деяких напрямках політики та деякі інші.
- Суд, забезпечує дотримання законності в інтерпретації і виконанні угод. Суд розглядає клопотання країн-членів, ЄК, Ради і навіть будь-якого іншого особи, якого особисто і безпосередньо стосується рішення Ради і ЄК.
- Європейська Рада, утворений в 1974 р., але в той час великими повноваженнями не володів, хоча його роль постійно зростала. Вперше його статус було визначено в Маастрихтському договорі, згідно з яким він "покликаний давати необхідний імпульс розвитку Союзу і визначати його загальні політичні принципи".
Крім цих п'яти основних органів ЄС функціонує Контрольно-ревізійна палата, основне завдання якої здійснення контролю за фінансовою діяльністю, і два консультативних органу - Економічна і Соціальна комітет ЄЕС і Євратому і Консультативний комітет ЄОВС.
У рамках Євросоюзу існує велика кількість різних інститутів економічного і фінансового профілю, які створювалися у міру розширення і поглиблення сфери діяльності, ускладнення інтеграційних процесів. Доцільно вказати деякі найбільш авторитетні з них, які відіграють дуже важливу роль не тільки в масштабі ЄС.
- Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), створений згідно Договору, на базі капіталу, наданого країнами-членами.
ЄІБ наділений функціями комерційного банку, функціонує на міжнародних фінансових ринках, надає кредити державним структурам країн-членів.
- Європейський соціальний фонд, згідно статуту, забезпечує адаптацію робочої сили до нових умов Спільного ринку, полегшує її переміщення і професійних навчання.
- Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА), створений з метою фінансування ринкових інтервенцій в рамках спільної сільськогосподарської політики, для сприяння операціями з експорту надлишків агропродукції за межі країн Співтовариства.
- Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), був задуманий насамперед як джерело капіталовкладень, субсидій, що спрямовуються на створення або збереження робочих місць в економіці відсталих районів. У стратегічному плані, згідно рішень Паризької зустрічі на вищому рівні 1972 р., ЕФРР ставиться розробка і здійснення справді регіональної політики зважаючи майбутнього розширення Євросоюзу.
До середини 80-х років в силу різних причин, як внутріесовского простору, так і зовнішніх, західноєвропейці ясно усвідомили, що без прийняття нових рішучих заходів політичного характеру потрібних темпів щодо створення єдиного ринку досягнуто не буде. 1 липня 1987 набув чинності Єдиний європейський акт. У першій частині документа підтверджується прагнення країн-членів послідовно просуватися до мети - створення справжнього Європейського Союзу. Економічна інтеграція та європейське політичне співробітництво були зведені в єдиний магістральний процес. У другій частині акта містяться положення про процедуру взаємодії між Радою, ЄК і Європарламентом, про процедуру прийняття рішень. Головне - відхід від принципу одноголосності в розробці коммунитарного законодавства. На думку фахівців, принцип одноголосного прийняття рішень гальмував інтеграційний процес. Встановлювалася дата переходу до єдиного ринку, який передбачає свободу руху капіталів, товарів, послуг і робочої сили - 31 грудня 1992 У третій частині йдеться про співпрацю в області зовнішньої політики. Поставлено завдання вироблення загальної зовнішньої політики країн ЄС, зафіксована схема політичної співпраці. У заключній частині документа містяться загальні положення про застосування статей Акта.
Для конкретизації ідеї створення єдиного ринку ЄК був розроблений спеціальний план заходів з 300 пунктів по усуненню різних перешкод у торгово-економічній сфері, т.зв. "Біла книга". Доцільно навести деякі результати виконання цього плану, тим більше, що вони більшою чи меншою мірою характеризують сьогоднішній рівень інтеграції. Перша група положень "Білої книги" відноситься до демонтажу фізичних бар'єрів співробітництва. Мова йде в першу чергу про повну ліквідацію механізму національного імпортного контролю, тобто по-суті уряди країн-членів позбавляються формальної можливості діяти всупереч єдиної зовнішньоторговельної політиці. Значно полегшена процедура оформлення вантажів у рамках торгівлі між країнами Євросоюзу. Величезне значення має Шенгенську угоду про повне усунення контролю за пересуванням всіх громадян (проживають на території країн, що підписали цей документ) і єдиний візовий контролі. Значний крок вперед зроблений в реалізації другої групи завдань - усунення тих-нічних перешкод. У першу чергу мова йде про вирівнювання норм і стандартів. Важливе місце займають фінансові послуги. З 1993 р. кожен банк-резидент має право на виконання всіх банківських операцій в будь-якому місці в будь-якій країні - члені інтеграційного угруповання. Дозволено продаж часток статутного капіталу громадянам і компаніям країн - членам ЄС, лібералізовано страхова діяльність, ринок послуг (хоча є ряд невирішених проблем), більш прогресивний регламент про свободу руху капіталів, що трактувався як перший крок до створення економічного і валютного союзу в рамках ЄС. Найскладніші проблеми виникли в ході реалізації третьої групи завдань - податкові проблеми. Підкреслюється, що функціонування єдиного ринку не вимагає швидкого і жорсткого вирівнювання національних ставок непрямих податків, основною проблемою є структура оподаткування, тобто поділ на податок, на додану вартість та акцизи. Належить вирішити досить непросте завдання регулювання кількості національних ставок ПДВ, зближення ставок ПДВ до взаємоприйнятного рівня і т.д. Податкова сфера на сьогоднішній день є однією з тих, яка гальмує просування до єдиного ринку (про інші буде сказано нижче).
Найважливіше значення у справі становлення європейської інтеграції грає Маастрихтський договір про Європейський Союз, прийнятий у грудні 1991 р. на засіданні Європейської Ради. У відповідності з договором засновується:
- єдине європейське громадянство - всі громадяни держав-членів набувають громадянство ЄС (мається перелік відповідних прав);
- політичний союз - спільна зовнішня політика, підвищення ролі європарламенту, загальна політика в галузі внутрішніх справ і правосуддя;
- економічний і валютний союз (ЕВС).
Доцільно детальніше зупинитися на останньому пункті.
Згідно з Договором, основні напрями економічної політики ЄС та країн-членів у процесі створення економічного союзу будуть визначатися Радою Міністрів. Радмін зобов'язаний відслідковувати хід економічного розвитку в кожній, країні і у разі невідповідності із проведеною ЄС економічною політикою вживати відповідних заходів. Особлива увага приділяється виконанню державного бюджету. Що стосується формування валютного союзу, то мета - проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення Центрального Європейського Банку, який спільно з центральними банками країн-членів утворює Європейську систему центральних банків. Початок останнього етапу створення ЕВС - не пізніше 1 січня 1999
 Євросоюз домагається поставлених цілей головним чином шляхом проведення загальної політики (або знаходження шляхів для проведення спільної політики) у сільському госпо-стве, рибальстві, на транспорті, в галузі навколишнього середовища, у зовнішній торгівлі, енергетиці, а також у сферах, що стосуються конкуренції та митного союзу. Сільське господарство є показовою областю європейського будівництва. В результаті продуманого підходу до розвитку цієї галузі країни Співтовариства, які забезпечували себе в кінці 50-х років повністю лише цукром, молоком і свининою, сьогодні можуть забезпечити себе повністю практично всією номенклатурою агропродуктів, які можуть бути вироблені в даних кліматичних умовах. У розділ кута була поставлена ефективна система ціноутворення (див. гл.11), правильний вибір підходів регулювання ринку, створення стрункої системи протекціонізму на кордонах, впровадження сучасної техніки і технології. Разом з тим в цій області з'явилися і певні проблеми-так, необхідна подальша оптимізація окремих підходів до ціноутворення в ув'язці з регулюванням ринку через появу надлишків сільгосппродукції, піддається критиці бюджетна та управлінська політика. 
 Набагато більш скромними представляються досягнення ЄС у розвитку галузевої політики в енергетиці, промисловості, на транспорті. Як визнають західноєвропейські експерти, незважаючи на наявні домовленості, узгодженої політики в галузі енергетики у країн ЄС немає. Причини в наступному. Великий обсяг споживання енергоносіїв, брак власних ресурсів, залежність від іноземних постачальників змусило країни звести енергетичну політику в ранг політики національної безпеки і ревниво ставитися до "порад ззовні", навіть якщо рекомендації виходять з інститутів ЄС. Більшість країн прагнуть купувати енергоносії у своїх колег по ЄС. Поки ж, незважаючи на наявність програм і резолюцій, великих грошових інтервенцій з боку бюджету Співтовариства не проглядається. 
 Європейські договори не передбачають загальної промислової політики. Відпрацьовано загальний підхід: підтримка чисто ринкових принципів, створення на кордонах ЄС певного рівня протекціонізму для захисту своїх виробників і умов чистої конкуренції всередині Союзу. Більш-менш активна робота проводиться в рамках ЄОВС і Євратому. 
 Не створено поки й Загальний транспортний ринок. У всіх сегментах транспортний ринок залишається досить жорстко регульованим і замкнутим на національному рівні. Так, в області морського транспорту існують суперечності між країнами Півночі і Півдня, в області наземного - держави-члени більше прив'язані до вітчизняним фірмам, є проблеми і з повітряним транспортом (рівень держдотацій, міжрегіональні перевезення та ін
 ). 
 Європейська валютна система (ЄВС) почала діяти з березня 1979 Спочатку були поставлені чотири цілі: 
 - досягнення валютної стабільності всередині ЄС; 
 - спрощення конвергенції процесів економічного розвитку; 
 - надання на ділі системі статусу основного елемента стратегії зростання в умовах стабільності; 
 - надання стабілізуючого впливу на міжнародні валютні та економічні взаємини. 
 Головним елементом ЄВС є міжнародна розрахункова грошова одиниця - "ЄВРО", що визначається як кошик валют на основі пайової участі валют, що відображає відносну частку країн-членів у валовому національному продукті ЄС, у торгівлі всередині ЄС, а також їхнього внеску в механізми валютної підтримки. Підводячи деякі підсумки "роботи" ЕКЮ можна відзначити, що дана розрахункова одиниця змогла досить успішно прижитися і, незважаючи на вибухнула валютна криза початку 80-х років, тобто практично відразу після її введення, вижити (хоча ціна виживання і не оголошена). Можна говорити і про її роль стабілізатора валютних курсів. Разом з тим, все-таки, підсумки функціонування ЄВС досить неоднозначні, очевидна крихкість системи, породжувана структурними, економічними і валютними причинами. Коріння "крихкості" аж ніяк не лежать на поверхні і відповідь на питання, чому все-таки відсуваються терміни введення спільної валюти, досить неоднозначний. Дії механізмів ЄВС поки не всеохватива-ющі: в систему входять не всі європейські валюти (часткова участь в кошику), для деяких валют передбачено різний режим коливань. За час існування ЄВС практично не скорочені структурні диспропорції між окремими країнами і регіонами. 
 Завдання соціальної політики спочатку були поставлені ще в Римському договорі. Зокрема, вказувалося на необхідність гармонізації умов життя і праці, поліпшення можливостей зайнятості, підвищення рівня життя. З цією метою було створено ЄСФ. Однак, як визнають самі ЄС-вівці, на практиці до реальної роботи в соціальній області вони приступили в середині 70-х років, після Паризької конференції 1972 поставила мету активізувати діяльність у соціальній сфері, бо це - одна з найважливіших складових економічного і валютного союзу. Для виконання поставлених завдань була переорієнтована діяльність ЄСФ, він був націлений на стимулювання можливостей зайнятості всередині Співтовариства. Були надані значні кошти для роботи за двома пріоритетними напрямками: допомога відсталим або перебувають у занепаді регіонам і допомогу найбільш вразливим у період зростання безробіття категоріям трудящих. У 1988 р. ЄК висунув три основні цілі європейської соціальної політики: 
 - забезпечення більш високого рівня соціальної монолітності; 
 - запобігання передумов до виникнення експлуатації трудящих в умовах створення єдиного великого ринку; 
 - зберегти і зміцнити договірну політику, як основу соціальної моделі. 
 Слід зазначити, що Євросоюзу вдалося домогтися серйозних успіхів у проведенні в життя установок соціальної політики, чого не в малій мірі сприяли великі фінансові вливання. За деякими оцінками, фінансування ЄСФ заходів соціальної сфери тільки з 1987 р. по 1993 р. зросла у два рази. 
 На міжнародній арені Євросоюз виступає в ролі вельми активного партнера. Не володіючи достатньою кількістю власних ресурсів, ЄС змушений компенсувати їх за допомогою розширення міжнародних торговельних зв'язків. Головними конкурентами ЄС на міжнародних ринках виступають США і Японія. У даному "трикутнику" поки далеко не все відрегульовано, час від часу загострюються відносини в тій чи іншій області, які отримують гучні назви, як-то "сталева війна", "сільськогосподарська війна" і т.д. Разом з тим були зроблені спроби, в першу чергу на політичному рівні, регулювання взаємовідносин в економічній сфері з тим, щоб процеси економічної інтеграції, що йдуть в Європі, на північноамериканському континенті і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а також у самих США, Японії, країнах ЄС не вповільнювалися. Велика питома вага в подібного роду переговорах, по-суті, займають проблеми переділу ринків, що подаються в оболонці боротьби з демпінгом, протекціонізмом і т.д. У 1990 р. ЄС і США підписали Трансатлантичну хартію, мета положень якої - зміцнення двосторонніх взаємин, і перш за все, в політичній сфері. Між ЄС і Японією в 1991 р. було укладено спеціальну рамкову угоду і підписана спільна декларація, що регулюють взаємини в економічній сфері. Для ЄС важливо домогтися чіткої регулювання інвестиційної експансії японських фірм до країн Союзу. 
 Однією з найважливіших проблем Євросоюзу є проблема збільшення числа членів ЄС, можливість і навіть необхідність вирішення якої була зафіксована ще в Римському договорі. Після зникнення з карти Європи соціалістичних держав це питання набуло новий вимір. Йдеться про можливе приєднання до ЄС країн ЄАВТ, екссовскіх, прибалтійських. Ця проблема, безумовно не буде вирішена найближчим часом, хоча аванси претендентам видаються щедро. Західноєвропейських фахівців найбільше хвилює питання про економічну готовності претендентів, про досягнення ними таких параметрів, стандартів, які б не завадили будівництву в намічені терміни економічного і валютного союзу. Збільшення числа членів ЄС неминуче з усією гостротою поставить питання про поглиблення процесу інтеграції в умовах, коли сьогоднішні "15" не завжди відразу і повно можуть вирішувати завдання, наприклад, валютного характеру, за умови "практичної конвертованості" (і то не у всіх!) , а з приходом нових членів гострота протиріч незрівнянно зросте. З проблеми прийому нових членів вже зараз всередині ЄС розгорілися неабиякі дискусії між прихильниками розширення і "опозицією". Німеччина, істотно зміцнила свої позиції в Європі, швидко розширює свій вплив у країнах ЦСЄ і виступає за їх якнайшвидше включення в ЄС, хоча і на певних умовах. Вже зараз з метою формування чіткого підходу до даної проблеми активно аналізуються різні підходи, головним чином з тимчасовою позиції і механізмів прийому, та подальшої інтеграції. Ці підходи в общем-то вилилися в недавно з'явилися теорії "гнучкої Європи" (або ідея "Європи різних швидкостей"), тверде ядро якої введе в дію в передбачені терміни економічний і валютний союз, мається на увазі Німеччина і Франція, а "другий ешелон "підключиться до лідерів після повної готовності. З'явилася теорія Е.Балладюра про створення "Європи концентричних кіл" і т.д. В принципі все висунуті теорії та ідеї так чи інакше виходять з того, що рівень розвитку в європейських країнах різний (навіть всередині ЄС) і процес механічного підключення бажаючих вступити до ЄС не лише не сприятиме поглибленню інтеграції, але порушить ті, поки ще вузькі, стежинки, що ведуть до створення економічного і валютного союзу. 
 У березні 1996 р. відкрилася Міжурядова конференція, яка протягом року буде працювати над переглядом окремих положень Маастрихтського договору. ЄС в даний час знаходиться перед обличчям серйозного політичного вибору. Справа в тому, що країни-члени прийшли до усвідомлення необхідності поглиблення інтеграції у сфері зовнішньої політики і безпеки, а ця сфера традиційно була показником суверенітету національних держав. Передбачено, що на амстердамської зустрічі на вищому рівні в червні 1997 р. будуть прийняті дуже серйозні стратегічні рішення. 
 У грудні 1996 р. в Дубліні відбулася зустріч глав держав та урядів країн-членів ЄС, на якій було підписано так званий "пакт стабільності". Лідери ЄС підтвердили номеренія про введення 1 січня 1999 р. єдиної євровалюти "ЄВРО". Країни, що утворюють ЄВС, зобов'язані відповідати критеріям конвергенції (за результатами 1997р.) Маастрихтського договору, найважливіший з яких - рівень бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 2%. У разі порушення будуть застосовуватися штрафні санкції. 
 На Дублінської зустрічі зазначалося, що єдина євровалюта повинна усунути останні перешкоди для вільного руху капіталів, послуг, товарів і робочої сили, полегшити інвестування і знизити ризик шляхом усунення коливань валютних курсів, створити потужні валютні резерви для протистояння долара. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "2. МІЖНАРОДНИЙ ІНТЕГРАЦІЯ В ЄВРОПІ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ЄС) "
  1. Коментарі
      міжнародне об'єднання робочих партій, створене в 1923 р. і розпалася під час другої світової війни. [45] Молох згідно Біблії божество, якому приносилися людські жертви (особливо діти), почитайте в Палестині, Фінікії і Карфагені. У переносному сенсі позначає страшну, ненаситну силу, що вимагає людських жертв. [46] Енгадін долина річки Інн у верхньому її течії
  2. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
      міжнародного поділу праці (див. гл. 33); - загальносвітова за своїм характером науково-технічна революція; - підвищення відкритості національних економік. Всі ці фактори взаємообумовлені. У сучасних умовах розвиток стійких економічних зв'язків між країнами і особливо між їх фірмами на основі міжнародного поділу праці прийняло глобальний характер. Все більша відкритість
  3. Цілі і ефекти інтеграції
      міжнародної економічної інтеграції конкретизуються в залежності від тієї форми, в якій відбувається інтегрування. При формуванні зони вільної торгівлі та митного союзу (ці форми інтеграції зараз є найбільш поширеними) країни-учасниці прагнуть забезпечити розширення ринку та створення сприятливого середовища для торгівлі між собою, одночасно перешкоджаючи просуванню на
  4. Перспективи розширення Євросоюзу
      міжнародній практиці формі: розширення співпраці в численних напрямках (стандартизації, науці, техніці, космосі, зв'язку), розширення торгівлі товарами і послугами, заохочення приватних інвестицій і т.д. Однак реалізація УПС повною мірою стала можлива лише після ратифікації його парламентами всіх країн - членів ЄС і Росії, для чого потрібно було певний час. Щоб наблизити
  5. Висновки
      міжнародному поділі праці. При цьому взаємодія здійснюється як на макро-, так і на мікрорівні. Основні форми міжнародної економічної інтеграції - зона вільної торгівлі, митний союз, економічний і валютний союз. 2. Міжнародні інтеграційні процеси все більшою мірою визначаються не чисто торговими зв'язками, а довгостроковим співробітництвом окремих фірм, перш
  6. Глосарій
      міжнародних розрахунках Валютний кошик - певним способом фіксований набір валют, що використовується для вимірювання середньозваженого курсу окремих валют. Використовується при створенні міжнародних рахункових одиниць, страхуванні валютних ризиків у сфері торговельних і кредитних відносин, а також при встановленні низкою країн курсу національної валюти Валютна котирування - фіксування курсу
  7. § 63. Міжнародна економічна інтеграція
      міжнародної концентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією і т. д. У сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих відносин і господарського механізму, що детермінує процес інтернаціоналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин. Найбільш зрілі форми відмічені процеси набули в інтеграції країн Західної
  8. § 64. Еволюція міжнародної валютної системи
      міжнародні валютні відносини, вдосконалювати міжнародну валютну систему. До її найважливішим елементів відносяться міжнародні ліквідні ресурси, міжнародні валютні ринки, валютні курси та ін Національна та світова валютна система. Умовами розвитку міжнародної валютної системи є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування
  9. № 96. Процеси європейської інтеграції в 20 столітті
      міжнародного співробітництва в економічній сфері. У 1949 р. був заснований Сові Європи. План створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було оприлюднено 9 травня 1950 Він об'єднував вуглевидобуток і чорну металургію Франції та Німеччини. У той період у Франції міністром закордонних справ був Шуман, який брав участь в розробці цього плану (план Шумана). План Шумана передбачав
  10. 11.1.1. Форми міжнародних економічних відносин
      міжнародного руху товарів, послуг, капіталів і економічних ресурсів. На цій основі виникають міжнародні економічні відносини, або зовнішньоекономічні зв'язки між державами. Існує кілька форм міжнародних економічних відносин. Найважливішою й історично першою формою є світова торгівля товарами та послугами. Переміщення економічних ресурсів, що є
© 2014-2020  epi.cc.ua