ГоловнаЕкономікаМакроекономіка → 
« Попередня Наступна »
І.В. Дегтярьова. ЕКОНОМІКА.Макроекономіка, 2004 - перейти до змісту підручника

4.5. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ


Антиінфляційна політика є одним з найважливіших на-правлінь державного регулювання. Основна мета укладаючи-ється в тому, щоб встановити над інфляцією надійний контроль і утримувати порівняно невисокі темпи зростання цін. При цьому анти-інфляційні методи повинні впливати, з одного боку, на сталий нерівновагу ринків (пропозиція і попит), а з іншого - на механізм інфляції.
Розрізняють антиінфляційну стратегію, яка з'єднує цілі та методи довгострокового характеру, і антиінфляційну тактику, націлену на результати в короткостроковому періоді часу.
Антиінфляційна стратегія має такі напрям-ня:
1. Стратегія гасіння адаптивних очікувань.
2. Стратегія обмеження грошової маси.
3. Стратегічні завдання скорочення бюджетного дефіциту і со-вершенствования податкової системи.
4. Стратегія зведення до мінімуму впливу на економіку з боку зовнішніх інфляційних чинників.
Розглянемо докладніше ці напрямки.
Стратегія гасіння адаптивних інфляційних очікувань свя-зана зі зміною психології споживача, позбавленням від страху пе-ред знеціненням заощаджень, запобіганням нагнітання поточного попиту. При цьому важливу роль відіграє довіра населення до правитель-ству, що оголосив політику обмеження приросту грошової маси і начавшему її проводити. Якщо обіцянки уряду виконуються, то спрацьовує ефект оголошення. Виробники та споживачі по-статечно переконуються, що уряд стало на шлях боротьби з ін-фляции і здатне його контролювати.
Стратегія обмеження грошової маси відіграє чільну-щую роль і заснована на жорстких лімітах її щорічного приросту. Вона здійснюється сучасної банківською системою. Якщо за рахунок грошових обмежень вдається стабілізувати темпи зростання цін, то починають змінюватися адаптивні інфляційні очікування, підвищує-ся схильність до заощаджень. Режим жорстких грошових обмежень відноситься до сильнодіючих регуляторам економіки, і користу-ватися їм необхідно з обережністю.
У високомонополізованих господарствах, де домінує дер-дарчий сектор і не розвинені ринкові механізми, встановлення жорстких лімітів на приріст грошової маси може призвести не толь-ко до стабілізації цін, але і до скорочення обсягів виробництва.
По-цьому антиінфляційна грошова політика повинна поєднуватися з раз-государствленіем економіки, її демонополізацією, розвитком ринкової інфраструктури.
Стратегічне завдання скорочення бюджетного дефіциту може вирішуватися двома шляхами: збільшенням доходів і зменшенням витрат держави. У першому випадку важливу роль відіграє удосконалювання податкової системи. Зниження ставок податку на прибуток або застосування інших схем податкового стимулювання виступають найважливішими факторами активізації інвестиційного процесу. Надалі такі кроки можуть привести до збільшення виробництва та зайнятості. А це, в свою чергу, збільшить масу доходів, що підлягає щих оподаткуванню, і в кінцевому рахунку будуть можливі зростання дер-жавних доходів і скорочення дефіциту.
У другому випадку скорочення дефіциту державного бюд-жету пов'язано з скороченням державних витрат. Однак це складний процес, що вимагає тривалого часу. При цьому неприпустимі різкі скорочення тих чи інших статей бюджету.
Головний принцип скорочення бюджетних витрат - це пості-пінне зменшення фінансування тих видів діяльності государ-ства, які можна передати ринку. Насамперед, це стосується пре-кращения надмірного втручання держави в інвестиційний процес, зменшення обсягів бюджетних капіталовкладень, скасування необгрунтованих дотацій і субсидій, часткової приватизації обра-тання та охорони здоров'я. Проте всі ці заходи повинні поєднуватися з державним стимулюванням науково-технічного прогресу, структурною перебудовою економіки і т.д.
Таким чином, держава, організовуючи правильну грошову політику і домагаючись скорочення бюджетного дефіциту, підходить до проблеми інфляції з боку попиту. Здійснюючи структурні перетворення, воно настає на інфляцію з боку товарної пропозиції. Не випадково, що в країнах, що успішно освоюють но-новітніх технологію і техніку, наприклад, в Японії, інфляція на-надійно контролюється і не становить серйозної загрози для еконо-міки.
Національна антиінфляційна стратегія повинна звести до мі-нимума і вплив на економіку зовнішніх інфляційних факто-рів.
Антиінфляційна тактика спрямована на ослаблення інфля-ції. Її методи не усувають причин інфляції і не впливають на її механізм, але сприяють скороченню розриву в порушеній макроекономічної збалансованості економіки, т.
тобто за рахунок так-тичні заходів або з'являється можливість збільшити сукупну пропозицію без відповідного збільшення сукупного попиту, або знизити поточний попит без відповідного падіння виробниц-ства.
Короткотерміновими резервами зростання сукупної пропозиції є при-ляють:
1. Державна підтримка підвищення товарності економіки через пільгове оподаткування підприємств, що продають побічні продукти виробництва і послуг, банків, обробних коммерче-ську інформацію і торгуючих нею, і тому подібних.
2. Підтримка формування нових ринків. Як приклад може служити ринок інформації. Інформація як товар володіє унікальним антиінфляційним гідністю.
3. Розумно організована приватизація державної собст-ності.
Боротися з інфляцією складно, а проведена антиінфляційна політика може призвести до неоднозначних результатів.
Неодмінним атрибутом економічної політики в умовах інфляції є індексація доходів. Коли індексація включена в трудові відносини, то із зростанням цін автоматично підвищується і рівень заробітної плати. При індексації пенсій їх номінальна величина зростає разом з підвищенням рівня цін. Це гарантує пенсіонерам захист від можливих втрат. При індексації кредитів із зростанням цін зростає і сума, що підлягає поверненню. У цьому випадку кредитори не понесуть втрат при виникненні інфляції, а позичальником-ки не зможуть отримати від цього прибуток.
Однак індексація складна для здійснення. Між зраді-ням цін і скоригованими виплатами утворюється тимчасовий лаг, що знижує ефективність даних заходів.
Іноді держава вдається до встановлення орієнтирів і кон-тролю над заробітною платою і цінами. Ці заходи можуть погасити еф-фект інфляційних очікувань. При цьому уряд повинен переконатися-чекати профспілки і керівництво компаній у тому, що воно не має наміру допускати подальшого розвитку інфляції через підвищення цін. Отже, робітникам не потрібно домагатися підвищення заробітної плати, а у фірм не зростуть витрати виробництва.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 4.5. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ "
  1. Соціально-економічні наслідки інфляції
    антиінфляційну політику держави і методи боротьби з інфляцією. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику не можна звести лише до непрямих економічних важелів. Очевидно, що порушення пропорцій в народному господарстві можна поступово усунути за допомогою структурної політики держави і навіть прямими адміністративними методами, зокрема скороченням військових витрат,
  2. Тема 42. ІНФЛЯЦІЯ ТА ЇЇ ВИДИ
    антиінфляційна політика передбачає використання методу шокової терапії, при якій за короткий період часу знищуються причини інфляції як на стороні попиту, так і пропозиції, і яка полягає в наступному: а) зменшуються державні витрати , б) зростають податки; в) формується бездефіцитний бюджет; г) проводиться жорстка кредитно-грошова політика, буд) стримується зростання
  3. § 2. МОНОПОЛІЯ: МІСЦЕ І РОЛЬ НА РИНКУ
    антиінфляційних заходів, що призводять масу грошей у відповідність з потребами в них економіки. Повний-то позбутися надмірної інфляції допомагає грошова реформа (більш докладно про антиінфляційну політику держави буде сказано пізніше). В умовах дефіцитної економіки і сильної інфляції часто розвивається тенденція до натуралізації господарських зв'язків, до створення штучних бар'єрів
  4. Три глобальні функції держави
    антиінфляційну політику. Крім цих глобальних завдань, держава бере на себе: забезпечення правової основи і соціального клімату, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової економіки; компенсацію негативних сторін ринку; підтримку малого та середнього бізнесу; проведення фіскальної політики - вилучення частини доходу господарюючих суб'єктів з метою формування державного
  5. 2. Економічна нестабільність і безробіття
    антиінфляційної політики. Сучасна крива Філліпса, використовувана в різних країнах в різний час, відрізняється від розглянутої, по-перше, тим, що темпи приросту номінальної заробітної плати включають показник очікуваних темпів інфляції. По-друге, включають показник шокових змін пропозиції. По-третє, враховують вже усвідомлений факт, що економіка може виходити на рівень повної
  6. Типи і види сучасної інфляції
    антиінфляційної політики є не только'решітельность державних заходів. Звертає на себе увагу їх неправильність. Держава бореться не з деформаціями ринку, що призвели до перевищення сукупного попиту над сукупною пропозицією, а з наслідками цих деформацій - зростанням цін. Тому, зберігаючи причини інфляції, такі державні заходи стають безперспективними. В
  7. Проте практична реалізація такого сценарію навряд чи здійсненна.
    Антиінфляційної політи-ки і йому вдасться безболісно «погасити» пожежа неконтрольованого зростання цін. Безсумнівно, економічний спад залишає глибокий відбиток на економіці. У всіх галузях істотно скорочуються витрати на будівництво нових заво-дів та закупівлю обладнання, а інвестиції стають самим варійованим компонентів ВВП. А після завершення періоду рецесії зменшення
  8. антициклічного регулювання
    антиінфляційних аспектах - підтримці сформованих у першій половині 80-х рр.. і характерних також для 90-х рр.. низьких темпах інфляції та недопущення її нових стрибків в моменти різкого підвищення темпів зростання ВВП. Переходу до більш стриманою і передбачуваною кон'юнктурної політики сприяло і значне вдосконалення, завдяки прогресу економічної науки, інструментарію та методики
  9. Теоретичні підходи до бюджету
    антиінфляційної політиці. При цьому неокейнсіанці виходять з того, що державні витрати є важливою частиною сукупного попиту. Відштовхуючись від цього, вони вказують, що в період високого безробіття і відповідного падіння доходів податкові надходження до бюджету скорочуються (див. 27.3). Це підштовхує державу до скорочення витрат для збереження збалансованого бюджету або / і до
  10. Регулювання доходів
    антиінфляційну політику, може тимчасово централізованим шляхом встановлювати довгостроковий межа зростання заробітної плати з урахуванням загальних потреб економічного і соціального розвитку. Методи здійснення політики доходів в умовах ринкової та перехідної економіки можуть бути різними. Перевагу зазвичай віддається методам добровільної згоди роботодавців і працівників за участю