| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.2.1. Рівень і диференціація оплати праці |
||
|
Особисті доходи населення в перехідній економіці мають досить складну структуру. Це визначається насамперед наявністю в ній різних форм власності, активно впливають на процес утворення, розподілу і перерозподілу доходів. Система грошових доходів населення включає оплату по праці всіх категорій населення, пенсії, допомоги, стипендії та інші соціальні трансферти, надходження від продажу продуктів сільського господарства, доходи від власності у вигляді відсотків за вкладами, цінних паперів, дивідендів, доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти та інші доходи. Складність аналізу цієї системи посилюється тим, що доходи практично кожного домашнього господарства, кожної сім'ї, та й кожної людини складаються з декількох видів зазначених доходів. Найважливішим видом доходу для більшості населення є заробітна плата. Серед самодіяльного населення Росії близько 40 млн чоловік, або приблизно половину, складають наймані працівники. Заробітна плата - це основний дохід для сімей робітників і службовців підприємств усіх форм власності, включаючи і працівників організацій, що фінансуються з державного бюджету. У першому півріччі 1996 заробітна плата найманих працівників, включаючи виплати соціального характеру, становила 43,4% загального обсягу грошових доходів населення. Розглянемо проблеми державного регулювання заробітної плати найманих працівників, хоча воно поширюється, звичайно, в тій чи іншій мірі на всі форми доходів населення. Заробітна плата - її рівень, диференціація і динаміка - безпосередньо, хоча і з певним часовим лагом, відбивається на величині пенсій та допомог, отже, істотно зачіпає інтереси численної соціальної групи населення, що одержує їх. Зі складаються на ринку праці рівнем заробітної плати зіставляє свій дохід і дрібний підприємець, який одночасно є і власником, і працівником. Вирішальне значення проблеми заробітної плати найманих працівників мають і для підприємців, оскільки саме заробітна плата становить значну (а в ряді галузей - головну частину) собівартості продукції й активно впливає на величину підприємницького доходу. Таким чином, проблеми заробітної плати осіб найманої праці в більшій чи меншій мірі, прямо або опосередковано, але обов'язково зачіпають все населення країни. Функціями цієї економічної категорії є як забезпечення відтворення робочої сили, так і стимулювання трудової діяльності - кількості, якості і результатів праці. Вона займає важливе місце в економічному і соціальному розвитку суспільства. Тому проблемам заробітної плати повинні приділяти пильну увагу як владні структури, так і економічна наука. Питання заробітної плати набули останнім часом особливого значення не тільки через масові і постійні затримки у її виплаті, але й тому, що саме тут найбільш наочно, конкретно відчуваються найгостріші соціально-економічні проблеми сьогодення і майбутнього Росії. Перша з цих проблем-ціна праці, яка і в минулому була надзвичайно низькою, а в ході ринкових перетворень ще більш впала. Ціна праці в Росії занижена не тільки в порівнянні з її рівнем у країнах з розвиненою ринковою економікою, але і в порівнянні з фактичною продуктивністю праці. За даними акад. Д.С. Львова, на один долар заробітної плати російський середньостатистичний працівник виробляє втричі більше кінцевої продукції, ніж аналогічний працівник в США. Заробітна плата в нашій промисловості в 5-7 разів нижче допомоги з безробіття, що виплачується у розвинених країнах. При цьому відзначається певна тенденція до зниження навіть цієї жебрацької заробітної плати в її реальному вираженні. Так, за даними Держкомстату, реальна нарахована заробітна плата одного працівника становила в Росії (у відсотках до попереднього року): у 1985 р. - 102, в 1990 р. - 112, в 1991 р. - 97, в 1992 р. - 67 , в 1993 р. - 100,4, у 1994 р. - 92, в 1995 р. - 74, в 1996 р. - 105. Таке ж приблизно становище було і з грошовими доходами населення, які у вирішальній мірі визначаються динамікою заробітної плати. Реальні розташовувані середньодушові грошові доходи населення з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги складали (у відсотках до попереднього року): у 1985 р. - 103, в 1990 р. -115, у 1991 р. -121, у 1992 р. - 52, в 1993 р. -116, в 1994т:. - 113, в 1995 р. - 87, в 1996 - 100. Існуючий рівень заробітної плати не обеспечіваетв більшості випадків розширеного відтворення робочої сили і насе-лення в цілому. Про це свідчить співвідношення номінальної нарахованої середньомісячної заробітної плати одного.работніка і величини прожиткового мінімуму (в середньому на душу на місяць). В по останню роки воно було таким (у відсотках): у 1992 р. - 316, в 1993 р. - 285, в 1994 р. - 254, в 1995 р. -183, в 1996 р. - 216. При цьому слід врахувати, що більша частина працівників отримує заробітну плату в розмірі нижче середньої. Так, в 1996 р. 64% населення мало доходи нижче середнього рівня. З урахуванням же сімейного навантаження на кожного працюючого навіть за наявності інших джерел доходу положення також далеко не сприятливий. Середньодушові грошові доходи в місяць у відсотках до величини прожиткового мінімуму, у середньому на душу населення були наступними: в 1992 р.-210, в 1993 р. - 219, в 1994 р. - 238, в 1995 р. - 202, в 1996 р. - 211. Особливо низька мінімальна заробітна плата, абсолютно не забезпечує не тільки просте відтворення робочої сили, а й існування працівника, вимушеного шукати інші джерела доходу для свого виживання. Мінімальна заробітна плата становила по відношенню до прожиткового мінімуму (у відсотках): у 1992 р. - 37, в 1993 р. - 29, в 1994 р. - 20, Ь 1995 р. - 16. Значна частина населення Росії перебуває за межею бідності. Чисельність населення з грошовими доходами нижче прожиткового мінімуму навіть за офіційною статистикою становила в 1996 р. 31,9 млн осіб, або 22,7% до всього населення. Надзвичайно низька ціна праці є величезною перешкодою для підвищення його продуктивності і, отже, не тільки не сприяє підвищенню ефективності виробництва, а, навпаки, гальмує його, не збільшує, а знижує конкурентоспроможність продукції. Це визначається тим, що недостатній, несправедливий рівень оплати праці не тільки знижує дієздатність працівника, але і жодним чином не стимулює його у підвищенні продуктивності праці та якості продукції, поліпшенні результатів виробництва, не створює у працівника зацікавленість у своїй праці. Низька ціна праці - перешкода на шляху технічного прогресу, вона зумовлює низьку економічну ефективність заміни ручної, малокваліфікованої праці новою технікою, перешкоджає використанню висококваліфікованої праці на основі прогресивних технологій. Другий гострою проблемою, особливо в соціальному відношенні, є серйозні недоліки і протиріччя в диференціації заробітної плати. Вони передусім проявляються у збереження і навіть в зростаючій уравнительности в оплаті праці. Величезний спад виробництва, абсолютно недостатнє завантаження потужностей більшості підприємств призвели до того, що в багатьох випадках заработ- ная плата робітників, особливо в галузях обробної промисловості та ВПК, перетворюється по суті в форму соціальної допомоги. При цьому відмінності в заробітній платі працівників низької і високої кваліфікації, виключаючи верхівку адміністрації підприємств, як правило, не зросли, а в ряді випадків навіть знизилися. Не тільки усунена, а й збільшувалася зрівнялівка в оплаті праці працівників середньої кваліфікації в промисловості і висококваліфікованих працівників сфери науки, освіти і культури. У 1996 р. середня заробітна плата в охороні здоров'я, освіті, науці, де більшість працівників мають найбільш високу кваліфікацію, становила в порівнянні з середньою заробітною платою в промисловості відповідно 65, 59 і 70%, тобто була значно нижчою. У той же час різко зросли міжгалузеві відмінності в робітної плати, абсолютно не відповідні розбіжностям ї кваліфікує ції і умовах праці. Наприклад, середньомісячна заробітна плата працівників сировинних галузей промисловості, особливо з експорт ної орієнтацією, набагато перевершувала рівень оплати праці в таких обробних галузях, як, наприклад, машинобудування (табл. 17). .. . Таблиця 17 Значно зросли також недостатньо виправдані з точки зору якості праці, різниць у цінах на споживчі товари і в Співвідношення середньомісячної заробітної плати в деяких галузях промисловості в 1996 р. інших умовах життя відмінності реальної зарплати і реальних доходів населення по регіонах країни (табл. 18). Таблиця 18 Середньомісячна заробітна плата у відсотках до прожиткового мінімуму в даному регіоні Ще більш несправедливими, на думку більшості населення є відмінності в грошових доходах окремих його груп (дані табл.19) Таблиця 19 Розподіл загального обсягу грошових доходів по дохідних груп населення Ці дані переконливо показують, що розшарування суспільства зростало . Співвідношення доходів 10% найбільш забезпеченого і 10% найменш забезпеченого населення, яке становило в 1994 р. -15,1 рази, в 1995 р. - 13,5 рази, а в 1996 р. - 13 разів, викликає велику тривогу, і соціальне напругу в суспільстві і значно перевищує диференціацію доходів населення розвинених країн. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6.2.1. Рівень і диференціація оплати праці " |
||
|
||