ГоловнаЕкономікаЗагальні роботи → 
« Попередня Наступна »
Л.І. Абалкін. Курс перехідної економіки, 1997 - перейти до змісту підручника

2.1.2. Російські реформи і держава


В даний час у свідомості російського суспільства досить широке визнання одержало думка про те, що перспективи виживання ня країни і можливого процвітання в майбутньому нерозривно пов'язані з загальносвітовими процесами становлення нової постіндустріальної цивілізації. Однак відправна точка руху в цьому напрямку у нас виявилася суттєво іншою, ніж на Заході. Його довелося начи-нать в умовах панування тоталітарного суспільства, держави з гіпертрофованою системою силових органів і єдиної дер-ної ідеологією. Всупереч широкомовною гуманістичним деклараціям інтереси, свободи і права людини по суті придушувалися, він був перетворений на гвинтик партійно-державної системи. До абсурду було доведено одержавлення економіки, яке вважалося мало не головною перевагою соціалізму.
Одним з основних постулатів, що лежать в основі такої моделі суспільства, було марксистське уявлення про державу як продукт непримиренності класових протиріч, як механізмі панування одного класу над іншим, що стоїть на сторожі панівних виробничих відносин власності на засоби виробництва. Звідси - висновок про необхідність зламу державної машини при переході до соціалізму, утопічна формула про відмирання держави після зникнення класів і класового антагонізму.
Класова концепція держави, прийнята в марксизмі, була продиктована ідеологічними та політичними мотивами, прагненням обгрунтувати повалення панування буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату. Вона має і певні об'єктивні підстави, бо зародження держави справді пов'язане з виникненням класів. Навколо оволодіння державною владою завжди розгорталася найгостріша боротьба між класами, становими, політичними, регіональними, конфесійними угрупованнями, за-часту підтримуваними і зовнішніми силами. Завжди існувало прагнення використовувати державну владу в вузькокорисливих ін-Тереса, підмінити ними інтереси країни.
Але це не означає, що держава як суспільний інститут, как'властная політична структура зобов'язане своїм походженням та існуванням боротьбі між класами, що воно є лише знаряддям задоволення вузькоегоїстичних інтересів окремих груп чи осіб. Його виникнення і існування пов'язано насамперед з відправленням якихось спільних функцій, задоволенням спільних інтересів, з необхідністю регулювання політичних, економічних, соціальних відносин всередині цієї спільноти та забезпеченням її інтересів у зовнішніх зв'язках. Якщо правляча еліта не вважається зі спільними інтересами, то рано чи пізно неминучий політична криза, яка веде або до зміни влади, або до розпаду цієї спільноти, якщо її інтереси недостатньо сформовані і виражені, тобто якщо сама спільність не міцна.
У міру виникнення громадянського суспільства, правової держави, створюються механізми, що забезпечують виявлення національних інтересів, що обмежують прагнення видати вузькоегоїстичні інтереси окремих політичних сил і груп за загальнонаціональні.
Справедливості ради слід зазначити, що при аналізі конкретних історичних ситуацій Маркс і Енгельс відчували обмежений-ність або принаймні неповноту уявлень про класову природу держави, визнавали, що держава покликана виконувати і деякі загальні функції регулювання життєдіяльності того чи

іншого співтовариства, наприклад підтримання іригаційних систем в країнах Стародавнього Сходу, збереження рівноваги між різними суспільно-політичними силами в деяких державах в XIX в. Однак ці ситуації розглядалися як виняток, і надалі судження про загальні функціях держави не отримали розвитку в марксизмі.
Навпаки, в офіційному радянському суспільствознавстві односторонньо класова трактування держави була ще більш абсолютизо-рована і канонізована. Чи не допускалося і думки про відому спільності державних функцій, їх наступності при переході від однієї формації до іншої. Панувало негативне ставлення до демократичних форм і традицій, вони тлумачилися лише як прикриття панування одного класу над іншим. Гасло боротьби за демократичні свободи в умовах капіталізму розглядався лише як тактичний, спрямований на поліпшення боротьби робітничого класу за встановлення своєї диктатури.
Однобокий класовий підхід до держави завдав величезний шкоди розвитку країни в радянський період. З одного боку, він висловився в крайньому ступені ідеологізації функцій та практичної діяльності державних органів і державного апарату, в зрощуванні їх з партією і в формуванні партії-держави, повному зосередженні верховної влади в її руках на всіх рівнях суспільної структури. З іншого боку, відбулося повне одержавлення всіх сторін суспільного життя, незалежно від того, яке значення вони мали для політичного керівництва країною. Державне управління економікою перетворилося на самоціль, на своєрідний фетиш.
У теоретичному сенсі питання про державу виявився абсолютно заплутаним.
Відмирання держави стало трактуватися як процес, що відбувається через його зміцнення. Архаїчну формулу диктатури пролетаріату замінили тезою про загальнонародне державі, хоча воно було далеко не таким.
Негативні риси командної економіки були доведені до крайньої межі: відсутність стимулів для підприємництва, продуктивного праці, інноваційної активності, ефективного використання ресурсів, утриманство, безвідповідальність і безініціативність, всесилля господарсько-бюрократичної еліти, зрослої з партійним апаратом . Такий тип економіки і суспільства, така роль держави в них виявилися абсолютно несумісними з переходом до постіндустріальної економіки і нової цивілізації.
Реформи повинні були вирішити у нас принаймні три завдання. По-перше, забезпечення ідеологічного плюралізму, умов для сво-
Бодня змагання і зіставлення ідеологій, свободи наукової думки, слова та художньої творчості, відмова від примусового насадження однієї ідеології, в тому числі із застосуванням державних методів впливу.
По-друге, демонтаж тоталітарної політичної системи, забезпечення дійсної виборності, поділу влади, демократичного контролю за державними органами, свободи діяльності політичних сил і партій.
По-третє, перехід від командної, директивно керованої державою економіки до сучасного, соціально орієнтованого ринкового господарства з певними регулюючими функціями держави.
По перших двох напрямах російське суспільство визначилося, можна сказати, необоротно, хоча на практиці позначається стрем-ня політичних сил, що знаходяться біля керма політичної влади або борються за її оволодіння, воскресити панування однієї ідеології. Сильні авторитарні тенденції, тяга до безконтрольності виконавчої влади.
Що ж стосується економічних перетворень, то тут зіткнулися два діаметрально протилежних підходи. Один з них перед-вбачає поступову трансформацію командної економіки у ринкове господарство: роздержавлення більшості підприємств та їх приватизацію з метою підвищення ефективності роботи та адаптації до ринкових умов, створення ринкової інфраструктури і сильно діючих ринково-конкурентних стимулів розвитку виробництва при збереженні в руках держави можливості прямого і непрямого впливу на життєво важливі сфери економіки і соціальні процеси, накопичення і споживання, здійснення структурно-технологічних змін.
Інший підхід передбачає «революційне», разове руйнування командної економіки шляхом повальної приватизації госсобствен-ності, що розглядається як самоціль; відхід держави з економіки або щонайменше мінімізацію його ролі в ній; обмеження її в основному регулюванням грошового обігу; уповання на всесилля «невидимої руки ринку» і зведення ролі держави до функцій нічного сторожа. І все це аргументується необхідністю повернути країну на «природний» шлях розвитку, по якому йдуть розвинені країни Заходу, з посиланнями на досвід західних країн.
Неважко бачити, що другий підхід апелює до того, від чого вже пішло або йде західне суспільство, ігнорує реальність його перехідного стану до нової цивілізації, виходить з представле-

ний XIX чи у разі першої половини XX століття. Він не враховує особливості і традиції російської економіки, складається шиеся століттями і відобразили специфіку країни з її величезною територією, гігантським різноманітністю природно-географічних, економіч-них і соціальних умов різних регіонів, етноконфессіональ-них особливостей населяють її народів, поєднанням західних норм суспільного життя зі східним менталітетом. У силу цих причин російське держава завжди відігравало значно більшу роль в економіці, ніж у західному світі.
На жаль, з початку 1992 р. в здійсненні економічних перетворень в країні запанував другий підхід, що не відповідає ні сучасним світовим тенденціям, ні специфічним особливостям російської економіки. Неадекватність економічного курсу країни її дійсним умовам і потребам стала головною причиною небаченої глибини економічної кризи, того, що він прийняв настільки безпрецедентної гостроти і масштаби, триває вже шість років, поставив країну на межу економічної катастрофи і поки не створив відчутних передумов для оздоровлення та модернізації економіки .
Одним з головних підвалин економічної політики останніх років з'явилася приватизація держвласності. Роздержавлення влас-ності і господарства було абсолютно необхідно як дуже важливе, по суті справи головна умова формування сучасної системи госпо-дарства. Але, по-перше, робити це треба було не шляхом повернення до приватної або індивідуально-акціонерної власності, що в умовах сучасної Росії не могло не привести до дикого або напівдикому, мафіозно-апаратного типу господарства, а шляхом переходу до сучасних цивілізованих форм інституціоналізму та корпоративізму. По-друге, самої суті роздержавлення і приватизації протипоказані методи ідеологізованою і політизованою кампанії, що переслідує мету якомога швидше зруйнувати державну соб-відальність, здійснити її тотальний межа.
Їх головна мета - створення в особі нових власників стратегічних інвесторів, для підвищення ефективності економіки шляхом реорганізації та санації підприємств, що приватизуються.
Однак результати роздержавлення виявилися іншими. Протягом менше двох років приблизно 70% державного майна у вигляді виробничих фондів перейшло в руки нових власників. Але в переважній більшості випадків це не були стратегічні інвес-тори. Змінився титул власності, а реальних змін у технології, організації та управлінні стосовно до ринкових ставлення-ніям не відбулося. Більш того, під приводом демонополізації та
розукрупнення було зруйновано багато життєздатні структури і комплекси. Виникли колізії між новими власниками та про-виробничими колективами (ЗІЛ, «Норільський нікель» тощо). Придбання великих пакетів акцій розглядалося новими вла-ділками найчастіше як чисто спекулятивна операція, розрахована на більш вигідний перепродаж акцій.
Кампанія нестримної тоталітарної приватизації ігнорувала важливу історичну особливість економіки Росії, в якій ка-зенние підприємства завжди відігравали велику роль, служили як би скріпами для різноманітного і розкиданого по величезній території господарства країни. Державна власність на природні монополії, виробничу та соціальну інфраструктуру не суперечить і сучасним тенденціям світового економічного розвитку.
З повальної приватизацією був тісно пов'язаний і поспішний безладний демонтаж системи державного управління економікою: шокова лібералізація цін, одноразова скорочення більш ніж наполовину держзамовлення на оборонну продукцію, відкриття на-нальні ринку для зовнішньої конкуренції, різке зменшення держінвестицій і т.д. Фактично держава відмовилася від проведення структурної та науково-технічної політики, від активного впливу на інвестиційно-амортизаційний процес.
Російське керівництво наполегливо вело курс на відхід держави з реальної економіки, обмеження його ролі монетаристскими методу-ми регулювання грошової маси, перевершивши в цьому відношенні своїх західних «вчителів» 1. Адміністративно-командна система управ-ня економікою була в основному зруйнована, але механізм ринкового регулювання не був створений. За відсутності повноцінного ринкового середовища і реальних ринкових контрагентів держава, йдучи з економіки, делегувало управлінські функції «в нікуди».
Пожвавлення підприємницької діяльності відбувалося лише у сфері дрібного і середнього бізнесу, у банківсько-фінансовій 'сфері і торгівлі. У промисловості воно торкнулося лише галузей, працюю щих на зовнішній ринок. В основному ж на рівні підприємств ринкової ві стимули заробили тільки у бік зупинки виробництва, але не його оновлення. Що стосується макрорівня, то тут керування еко номіки в сучасних умовах взагалі немислимо без активної ролі держави.
1 Не зайве нагадати, що далеко не всі західні економісти поділяють цей курс. Навпаки, найбільш авторитетні вчені негативно ставляться до нього, порадою ють російському керівництву критично переглянути його. '"' | '
У підсумку на всіх рівнях російської економіки утворився колосальний« вакуум управління », і ця зяюча порожнеча заповнюється мафіозно-тіньовими зв'язками і відносинами, звичаями дикого капіталізму, для якого характерні прагнення відхопити «ласі шматки» громадського пирога, нажитися за рахунок чисто спекулятивних операцій типу горезвісної піраміди, обману і вимагання, широке поширення особистісних, кланово-земляцьких відносин, що змикаються з мафіозними структурами. Судово-арбітражні методи вирішення господарських спорів підмінені скандальними розбірками, аж до фізичного усунення конкурентів.
  В інституціональному відношенні сучасна економіка Росії придбала якесь мутантних стан. Вона зберігає в собі як неко-торие залишкові риси колишньої централізації та монополізації, так і ринкові компоненти, але не стільки в їх сучасному вигляді, скільки-ко в стані півторастолітньої давності. Суттєвою, глибоко проникаючої в неї складовою частиною стали форми тіньової економіки, кримінально-мафіозні структури.
  Без підвищення ролі держави, відновлення керованості економіку з її нинішнього кризового стану не вивести. Потрібен двоєдиний процес: з одного боку, рух до сучасних механізмам ринкового саморегулювання, створення конкурентного середовища, повнокровних ринків товарів, капіталу, праці, нерухомості, цінних паперів, інтелектуальної власності, розгалуженої рьшочной інфраструктури. У цьому сенсі Росія знаходиться ще на самому початку шляху. З іншого боку, необхідне вироблення з урахуванням світового досвіду оптимальних для країни форм та методів державного регулювання. Це має означати не повернення до колишніх функцій держави в командній економіці, а становлення його 'нової ролі в ринковій економіці постіндустріального типу.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "2.1.2. Російські реформи і держава"
  1.  4. Роль держави в економіці Росії.
      російських реформ. Держава досі перевантажено функціями, які йому в ринковій економіці не повинні бути властиві. У той же час воно недостатньо займається створенням необхідної конкурентного ринкового середовища, розробкою послідовної соціальної політики. Дуже слабка підтримка малого бізнесу. Діє дозвільна, а не реєстраційна система створення нових підприємств. Чи не
  2.  Коментарі
      російської традиції для позначення теорії пізнання з XIX в. утвердився термін гносеологія. [5] спір про методи (Methodenstreit) полеміка з методологічних питань між австрійськими економістами (насамперед К. Менгером) і представниками нової (молодої) історичної школи (Г. Шмоллер). Почався з публікації К. Менгером Дослідження про методи суспільних наук, де він говорив про точний методі
  3.  Генезис економічної науки
      російської грошової одиниці. Певним етапом еволюції світової економічної думки стали праці швейцарського економіста і історика Жана Шарля Лео-нара Сімонд де Сісмонді (1773-1842). Він навчався в Женевському університеті. Жив у Франції, Великобританії, Італії. Головна його праця - «Нові початку політичної економії» (1819). Він виступав з критикою економічного механізму капіталістичного
  4.  1. Сутність перехідної економіки, її головні завдання
      російська реформа 1861 р., спрямована на прискорення переходу від традиційної економіки до капіталістичної, ринкової. Як би продовженням її була реформа ПА. Столипіна (1862-1911). Аналогічний вплив на еволюцію в принципі надають і соціально-політичні революції. Остання чверть XX в. демонструє два основних варіанти переходу від централізованої системи господарювання
  5.  Роздержавлення і приватизація
      російської економіки, определявшаяся тотальним пануванням державної власності, диктує необхідність роздержавлення і приватизації як основного методу переходу до реального урізноманітнення форм власності як основі формування ринкового господарства, як оптимізації структури підприємництва. Роздержавлення - це сукупність заходів щодо перетворення державної
  6.  3. Структурні зрушення в економіці. Формування відкритої економіки
      російської економіки покликана подолати накопичені за роки планового господарства глибокі структурні деформації і забезпечити створення якісно оновленої системи продуктивних сил, яка повинна бути адекватна реальним потребам суспільства, базуватися на сучасних прогресивних технологіях і ефективно функціонувати в умовах ринку та інтеграції російської економіки у світове
  7.  Передмова до третього видання
      російської господарського життя. Велика увага в ньому приділяється найбільш гострим для Росії питань економічної теорії та практики: ролі держави в перехідній економіці, господарським реформам перехідного періоду, особливої ??ролі зовнішньоекономічної діяльності в цей період і т.д. Тому він буде цікавий самим широким верствам читачів: і тим, хто тільки почав вивчати економічну науку, і
  8.  Фактори і перспективи розвитку
      російського підприємницького класу є далеко не найсприятливішими. Буде потрібно чимало років і зусиль для «вирощування» не тільки вмілих і досвідчених, а й «цивілізованих» підприємців. Мабуть, одним з ключових факторів, поряд з продовженням ліберальних економічних реформ, є система освіти, здатна не тільки дати нинішнім і майбутнім російським підприємцям
  9.  Інфляція попиту та інфляція витрат
      російській економіці утворився розрив двох секторів - фінансового та реального. Гроші «спливають» у фінансові спекуляції, а реальний сектор відчуває гостру нестачу грошової маси. Звідси неплатежі, заборгованість, затримки в розрахунках, невиплати в термін бітної плати. Ціни росли, а грошова маса не встигала за зростанням цін. Оптові ціни за період з 1991 по 1995 р. зросли в 3500 разів, а
  10.  Сучасні тенденції та перспективи
      російської економіки багато в чому будуть залежати від того, піде трансформація відносин власності тільки по шляху приватизації більшої частини господарського майна, ще залишається в держвласності, або вона буде ефективно поєднуватися із створенням приватного сектора, тобто формуванням нових підприємств на основі приватної власності. Звичайно, мова може йти в першу чергу про створення нових