| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Японія в системі міжнародного поділу праці, риси та особливості розвитку |
||
|
За темпами зростання, особливостям господарської структури, формі організації менеджменту, бізнесу, ролі держави в регулюванні внутрішньої та зовнішньої економічної політики, якості та конкурентоспроможності товарної продукції Японія займає провідні місця серед високорозвинених країн світу. Валовий внутрішній продукт Японії складає більше 7,8% загальносвітового і до 2000 р. досяг 4,6 трлн дол (більше 55% від рівня США); розмір ВВП на душу населення - 24 075 дол В даний час на Японію припадає понад 70 % сукупного обсягу східно-азіатського регіону. У міжнародному поділі праці японська економіка являє собою супергігантскій переробну машину, в яку надходять привозили з-за кордону сировину і матеріали, а на виході отримують готову продукцію. Залежність економіки Японії від імпорту сировини змушує японських менеджерів перебудовувати структуру національного господарства, переміщаючи деякі галузі промисловості (з великими витратами сировини і сильно забруднюють навколишнє середовище) в країни. Економічний розвиток Японії в післявоєнний період ділиться на ряд етапів: I етап (1945-1960 рр..). Повна реконструкція економіки, панування США у світовій економіці. Середньорічні темпи зростання японської економіки в 50-і рр.. становили 9,2%. Була характерна екстенсивна модель зростання, заснована на комплексній переробці імпортної сировини, далі всі стадії виробництва і випуск готової продукції для експорту в високорозвинені країни. В умовах відсутності власної науково-технічної бази, Японія активно імпортувала передові технології, далі удосконалюючи і пристосовуючи їх до своїх умов виробництва. Держава займало активні позиції, тобто основні пріоритети промислової політики, структурну і банківську сфери контролювала держава. Екстенсивної моделі Японії були характерні дуже високі темпи зростання (до 70-их рр.. Вони досягли 14%) в основному за рахунок бурхливого розвитку базових галузей економіки (металургія, машинобудування, хімічна промисловість) через модернізацію виробництва та інтенсивний розвиток інвестиційного процесу. До того часу стали говорити про "японське економічне диво". II етап (70-і рр..). В економіці Японії здійснені серйозні структурні зміни, в результаті яких до кінця 70-х рр.. Японія перетворилася з економічної могутності в другу після США державу світу. Це насамперед: - інтенсифікація виробництва через зниження енергоматеріалоемкості. Повна залежність від імпорту паливних ресурсів та іншої сировини не давала бажаних результатів; - вдосконалення галузевої структури через посилення наукомістких галузей, електроніки, телекомунікації; - розвиток власної сфери НДДКР з повним пакетом прикладних програм; - зміна ролі держави в бік ослаблення командних та посилення непрямих методів регулювання (інфляція, забезпечення стабільності національної валюти, створення ринкових механізмів); - зміни в галузі зовнішньоекономічної діяльності. Японія здійснює великомасштабні інвестиції за кордоном, що розвантажує власне виробництво від орієнтації на експорт. III етап (80-і рр..). Висока ефективність економіки на основі інтенсивної моделі розвитку, лідерство прикладних НДДКР, податкова реформа. Зовнішньоекономічним успіхам Японії сприяли такі фактори, як: - підвищення ефективності на основі широкого використання результатів НТП; - державне стимулювання концентрації та централізації виробництва; - більш високі в порівнянні із Західною Європою і США темпи накопичення капіталу; - пристосовність японського менеджменту до умов сильної залежності економіки країни від зовнішньоекономічних зв'язків. Один з таких напрямків - орієнтація ряду виробництв на дешеву робочу силу. Японські підприємці передбачають розміщення ряду суміжних виробництв (наприклад, виготовлення автозапчастин і т. д.), ряду сировинних галузей у країнах Тихоокеан-ського регіону, переклад деяких підприємств до Великобританії, де заробітна плата на 20% нижче, ніж на європейському континенті; - порівняно низькі витрати на оборону і озброєння; - державна політика перерозподілу національного доходу. В результаті цього за короткий час Японії вдалося захопити ринки держав Південно-Східної Азії, Нової Зеландії та Австралії. Частка Японії у світовій торгівлі сильно зросла за післявоєнний період: якщо в 1950 р. вона становила 1%, то на початку 90-х рр.. Японія вийшла на третє місце після США і Німеччини, і її частка у світовому експорті в 1992 р. становила 9,2% (340 млрд дол) (США та Німеччини відповідно 12,1 і 447, 11,6 і 429) * 1 . ___ * 1 Діловий світ, 1993; 25 травня. С. 4. Одним з найважливіших факторів лідерства Японії в світі є частка ВВП на душу населення. За ці ж роки реальний дохід на душу населення підвищився з 1230 до 23970 дол, тобто темпи зростання доходів склали 7,7% на рік проти 1,9% * 1 в США. ___ * 1 Хасбулатов Р.І. Світова економіка. - М.: Інса. - 1994. - С. 46. Причини таких неперевершених успіхів Японії неоднозначні. Крім вищевказаних чинників, група економістів виділяє ряд відмінних рис, що створюють передумови для "японського економічного дива". У порівнянні з іншими індустріально розвиненими країнами Японія: - має низьку інфляцію і певний економічний цикл; - більше зберігає і більше інвестує; - перевагу віддає малим фірмам; - має нехарактерні для інших країн звичаї та економічні традиції, в тому числі традиції співпраці між керуючими і робітниками, "зайнятість на все життя", корпоративні союзи між концернами і т. д. (великі виробничо-збутові об'єднання "Кейрецу"); - робота на дому - використання неповного робочого дня; - мистецтво своєчасно купувати апробовану передову виробничу технологію з інших країн і вміння пристосовувати її до своєї економіки; - мережева система організації виробництва. Велике місце в японській економіці займають дрібні підприємці. Так, на початку 80-х рр.. в Японії було 9,5 млн ділових підприємств, що мають менше 30 робітників, з них 2,4 млн - це ферми, а 6 млн - не об'єднаних у корпорації ділові підприємства, не пов'язані з сільським господарством. Загалом на цих підприємствах зайнято більше половини робочої сили. У промисловості близько 50% робочої сили знаходиться на підприємствах з чисельністю менше 50 робітників. Такі пропорції характерні для Італії, в меншій мірі для США та Англії. Практично такі фірми проявили велику живучість і мобільність в різних економічних ситуаціях. Хоча щорічно терпіли банкрутство від 15 до 20 тис. фірм, на їх місце приходили нові - в основному малі та середні фірми і в ще більшому числі. Щоб зрозуміти значення малих підприємств в Японії, порівняємо два індустріальних гіганта - японську "Тойоту" і американський "Дженерал моторс". На початку 90-х рр.. "Тойота" випускала 4,5 млн легкових машин на рік, маючи 65 тис. робітників, а "Дженерал моторс" - близько 8 млн автомашин при 750 тис. робітників, тобто в середньому відповідно 70 і 11 автомашин на одного робітника. Тут великий інтерес представляє характер організації виробництва двох гігантів: "Дженерал моторс" мав повний цикл виробництва легкових автомобілів і вантажівок, в той час як "Тойота" є дизайнером-складальником. Компанія "Дженерал моторс" вклала великі кошти в модернізацію виробництва, у нові технології і в кінці 80-х рр.. виробляла самостійно приблизно половину вартості автомашини, а іншу половину - постачальники, в той час як "Тойота" виробляла лише 1/4 вартості автомашини, а решту - постачальники. Таким чином, "Тойота" в 2 рази більше залежить від постачальників і субпідрядників, ніж її суперник. Наприкінці 80-х рр.. їх було 47 308, з яких 168 - субпідрядники "першого рівня", 5437 - "другого рівня" і 41703 - "третього рівня", тобто постачальники від випадку до випадку) * 1. Вся ця величезна ланцюг пов'язана взаємним обміном акцій і відповідної зацікавленістю. Такого плану міжфірмові зв'язку не поодинокі, а традиційні для японської економіки. Така мережева система використовується японськими компаніями, котрі облаштувалися за кордоном, - в США, Великобританії, країнах Південно-Східної Азії. ___ * 1 Хасбулатов Р.І. Світова економіка. - М.: Інса. - 1994. - С. 46. Окремі групи економістів велику роль відводять державі, як рушійну силу японської економіки. Державне втручання в усі часи в Японії було раціональним, а не жорстко директивним. Урядові плани нікого не зобов'язували робити що-небудь, вони представляли численні варіанти промислового майбутнього Японії, в тому числі інвестиції в наукові дослідження, державна підтримка перспективних технологій, допомога в навчанні та територіальному перерозподілі працівників, тобто політика уряду спрямована в бік підтримки відомої тріади: фінанси - наука - технологія. У 90-і рр.. японські фірми і банки переорієнтували свою інвестиційну діяльність на країни азіатського регіону, особливо на Китай. За даними експортно-імпортного банку Японії, з 338 японських компаній, що володіють за кордоном 5428 дочірніми компаніями, тільки 65 концентрують свою інвестиційну діяльність виключно на США, інші вважають за краще вкладати капітал в країни Азії. Особливо приваблює японські фірми своїм географічним положенням Китай. Слідом за ним стоять - Індонезія, В'єтнам, Таїланд, Малайзія, Сінгапур. Японські фірми прагнуть перевести частину виробництва в ці країни з метою зниження собівартості та підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається. У 1992 р. японські фірми, що мають закордонні філії, випускали 15% промислової продукції, а в 1996 р. - 20%. Зростання інвестицій в закордонні підприємства почався в 1995 р. Розглядаються 150 інвестиційних проектів в Китаї, 65 - в США, 18 - у Німеччині * 1. ___ * 1 Тарушкін А.Б. Інтеграція Росії у світову економічну систему. - СПб. - 1995. - С. 102. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Японія в системі міжнародного поділу праці, риси і особливості розвитку " |
||
|
||