| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
«Участь» |
||
|
Тепер від теоретичних міркувань перейдемо до аналізу практичних даних. Думка, що колективна форма власності на засоби виробництва майже не зустрічається в сучасній реальності і являє собою справа далекого майбутнього, помилково. Насправді накопичений уже чималий досвід, що дозволяє зробити опре-ділені висновки. Тому має сенс розібрати деякі показові приклади. Одним з таких прикладів є система «участі» (або «співучасті»). У англоя-гучно літературі під «участю» розуміється практика все більшого залучення робіт-ників як в управління, так і у володіння компаніями, які їх найняли. Незважаючи на загальну назву, форми «участі» суттєво різняться - від найпростіших «гуртків якості» (більш слабкою версії нашого бригадного підряду) до володіння працівниками усім пакетом акцій підприємства. Нижчі форми «участі» жодним чином не зазіхають на «особливість» положення приватного засновника-капіталіста, тобто, не змінюють основ ка капіталістичного способу виробництва, тому нас в даному випадку цікавлять тільки випадки реальної колективізації власності. Практика системи «співучасті» дозволяє зробити, принаймні, два корисних виводу. По-перше, ініціатива щодо впровадження різних форм «участі», за рідкісним винятком, виходить від адміністрації, власників підприємств чи держави (як «колективного капіталіста»), а не від профспілок або самих робітників. Побудник-ними мотивами при цьому служать інтереси бізнесу, а аж ніяк не альтруїзм чи демокра-тизация управління виробництвом як самоціль. Більш того, система «участі» проти-речіт традиційної концепції ведення бізнесу, згідно з якою надмірний облік по-требностей робітників і хоча б часткова втрата контролю над управлінням підприємством веде до фінансових втрат і зниження конкурентоспроможності. У багатьох випадках в якості початкового поштовху виступає криза в діяль-ності компанії, реальна загроза відстати в конкурентній боротьбі. По-друге, практика роботи підприємств, в яких контрольний пакет акцій (аж до 100%) належить їх працівникам, показала безперспективність колективи-зації засобів виробництва без наділення працівників правами з управління підпри-ємством. Характерною ілюстрацією є доля двох компаній у США. В обох слу-чаях робітники отримали контрольний пакет акцій, тобто, формально зробилися собст-Венніка? власниками підприємства. Вони стали отримувати дивіденди з прибутку. При цьому система управління та прийняття рішень залишилася, однак, колишньої, влаштованої по капіталістичному зразком. У підсумку в положенні робочих мало що змінилося, все ста-риє проблеми залишилися. Мали місце випадки приховування інформації від робітників (собст-венніков!), рішення приймалися без урахування їхньої думки. Причому, що характерно, якщо раніше робочі сприймали таке до себе ставлення як належне, то тепер це стало викликати обурення з їхнього боку. У кінцевому рахунку, саме недопущення робітників-власників до реальних риком-гам управління підприємством послужило причиною профанації ідеї колективізації засобів виробництва. Про це свідчать дії робітників: в одному випадку вони на знак протесту продали свої акції, не бачачи ніякого сенсу в збереженні статусу псевдо-власників, в іншому? оголосили страйк, парадоксальним чином виступивши про-тив самих себе, як власників завода41. Ці приклади показують ще раз, що наділення працівника правами власника не самоціль, а тільки засіб для усунення психології найманого працівника і утвер-дження психології співвласника підприємства, власника засобів виробництва та про-ізводімого продукту. Для досягнення цього ефекту зовсім недостатньо формаль-ного надання трудящому прав власника з виплатою йому дивідендів, крити-тично важливою умовою є його долучення до процесу управління та прийняття рішень. Без здійснення цієї умови краще і не починати процес колективізації засобів виробництва? тільки занапастимо ідею. За американськими даними, підприємства, працівники яких беруть участь тільки в їх капіталі і доходи, але не мають доступу до управління, по найважливіших економічних показниках не відрізняються від звичайних приватнокапіталістичних фірм. Ситуація мене-ється докорінно у разі участі робітників в управлінні підприємством. За порівняй-нію з звичайними фірмами продуктивність праці на цих підприємствах вище на 15%, фондовіддача на 177%, норма прибутку на використовуваний капітал на 33% 42. Мова, звичайно, не йде про заміну професійних менеджерів якимось «колектив-ним керуючим». Це не тільки неможливо, але й не раціонально. Більшість рядо-вих працівників вважають за краще займатися своєю справою і не розташовані виходити за рамки своєї компетенції. Але вони повинні отримати, як мінімум, той же вплив на при-нятие стратегічних, життєво важливих для себе і підприємства рішень, яким обла-дають акціонери капіталістичного акціонерного товариства. Втім, варто тільки раз-будити «творчість мас», на яке мали надію класики, як воно саме змете непотрібні перепони. Описана вище реакція робочих двох американських підприємств на спроби обмежити їх права підтверджує цей прогноз. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " «Участь» " |
||
|
||