| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. СУЧАСНЕ МАШИНОСТРОЕНИЕ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ |
||
|
Інтенсифікація процесу технічного переозброєння машинобудування індустріально розвинених країн, істотне підвищення рівня його автоматизації, широкомасштабне поширення новітніх форм організації та управління виробництвом, інтенсифікація використання техніки і технології отримають свій розвиток і в перше десятиліття XXI в. Автоматизація в тій чи іншій мірі буде охоплювати всі існуючі типи виробництва в машинобудуванні, незалежно від рівня їх серійності. З другої половини 90-х років почався прискорений розвиток автоматизованого складання, що означає новий етап у створенні комп'ютеризованих інтегрованих виробництв. Чисельність верстатного парку в галузях машинобудування індустріально розвинених країн буде мати довготривалу тенденцію до скорочення при одночасному збільшенні його виробничої потужності і техніко-економічної ефективності. Так, в 1995 р. в США до 30% (близько 20% в 1980 р.) механічної обробки виконувалося на обладнанні з числовим програмним управлінням (ЧПУ), причому приблизно 3/4 (3/5 в 1980 р.) загального парку цього обладнання до 2000 р. буде використовуватися в складі систем безпосереднього управління від ЕОМ групами верстатів з ЧПУ. Сумарний парк металообробного обладнання з ЧПУ ФРН, Великобританії, Франції, який налічував в 1994 р. 160-170 тис. одиниць і становить в середньому 6-7% верстатного парку цих країн, до 2015 р. імовірно зросте до 350-400 тис. одиниць і досягне 25-30% загальної чисельності останнього. Є підстави вважати, що вже до 2000 р. приблизно третину всієї механообработки в машинобудуванні Західної Європи буде виконуватися на обладнанні з ЧПУ. Збільшення продуктивності обладнання та здешевлення елементної бази сучасних засобів автоматизації дозволяють припустити, що частка машин і устаткування в загальній вартості основного виробничого капіталу країни стабілізується до 2015 р. на рівні 70-75% (проти 70% в 1985 р.). Темпи щорічного вибуття засобів праці складуть, імовірно, 6-8% в 1991-2015 рр.. (Проти 5% в 70-х роках). До 2015 р. на частку машинобудівного комплексу США доведеться близько 40-50% загальної суми щорічних валових капіталовкладень в обробну промисловість (44% в 1985 р.). Частка інвестицій в активну частину основного капіталу буде, очевидно, протягом усього прогнозного періоду залишатися незмінно високою (в середньому близько 80%). Водночас переважна частина капіталовкладень буде, як правило, направлятися на заміну і модернізацію обладнання, хоча не виключені періоди активного нового будівництва, коли в розширення виробничих потужностей буде вкладатися більше коштів, ніж на модернізацію. США займають лідируюче положення в світі за масштабами виробництва продукції машинобудування. На частку США припадає близько 45% виробничих потужностей підприємств машинобудування в розвинених країнах, у той час як на частку ФРН, Франції, Великобританії та Італії - 36%, Японії - 19%. У прогнозному періоді можна чекати збереження досить високих темпів розвитку (переважно інтенсивного) машинобудівного комплексу зазначених країн і подальшого, хоча і незначного, збільшення його частки в загальному обсязі продукції обробної промисловості: у США - до 50, 0% в 2015 р. проти 40,5% у 1990 р., в Японії - до 55-60% (58,7%) і в Західній Європі - до 45% (39,0%). Фактором, кілька стримуючим подальше збільшення частки машинобудування в обробній промисловості всіх розглянутих країн, є триваюче виділення з машинобудування в сферу послуг, виробничу інфраструктуру таких функцій, як програмування і обслуговування електронно-обчислювальної техніки та автоматизованого проектування і управління; проектування складних виробничих систем і локальних мереж зв'язку, надання послуг в інжинірингу, лізингу, підготовці кадрів; консультаційні послуги тощо Так, якщо 15 років тому машинобудівні фірми США самостійно розробляли 90-95% програм для ЕОМ і обладнання з програмним управлінням, то тепер близько 50% програмних засобів вони купують на ринку. Масштаби лізингу нерідко досягають 20% обсягу капітальних вкладень промисловості в машини й устаткування. Серед машинобудівних галузей в центрі сучасної державної промислової політики в розглянутих країнах коштують авиаракетно-космічна промисловість (АРКП), мікроелектроніка й автомобілебудування. Саме ці галузі грають і, по всій видимості, збережуть у розглянутій перспективі ключову роль у розвитку не тільки машинобудування, а й всієї економіки провідних країн Заходу як найважливіші «постачальники» базисних технологій (мікроелектроніка та АРКП) і центр зосередження найширших коопераційних зв'язків в економіці країн в цілому (автомобілебудування). Державне регулювання зазначених галузей здійснюється за двома основними напрямками - по лінії стимулювання інноваційного процесу і шляхом реалізації різних заходів, включаючи протекціоністські, з метою полегшення національним фірмам умов конкуренції на внутрішньому і зовнішніх ринках. В даний час на АРКП і електротехнічну (включаючи радіоелектроніку) промисловість припадає відповідно в США 44 і 28%, в Японії - 25% (на електротехніку), у Німеччині - 47 і 29%, у Франції - 50 і 43%, у Великобританії - 45 і 40%, в Італії - 30% (на кожну галузь) сумарних державних витрат на НДДКР в обробній промисловості. Близько 60% загальних державних витрат на НДДКР у машинобудуванні США прямує в АРКП (75% сумарних витрат галузі на ці цілі) і пов'язане головним чином з військовими замовленнями, основна частина яких виконується обмеженим колом великих спеціалізованих підрядників. Останні дані західних досліджень показують, що військово-технічний прогрес в цій сфері все більше розходиться із цивільним, і ефект «spin-off» робить досить обмежений вплив на науковий потенціал і конкурентоспроможність цивільного літакобудування США. Домінування цієї країни на світовому ринку цивільної авіатехніки обумовлено не державною підтримкою або «spin-off», а багаторічним досвідом, повним використанням ефекту масштабу виробництва й обумовленої цим економією на витратах. Контрастною в порівнянні з США є державна політика в галузі цивільного авіабудування в Західній Європі і Японії. У цих країнах дана галузь активно підтримується державою, що забезпечило західноєвропейським країнам можливість потіснити США на світовому ринку авіатехніки, а Японії - необхідні умови для майбутнього виходу на цей ринок. У Японії ця підтримка здійснюється в рамках політики «дрібних кроків» і стимулювання інтенсивного кооперування з США. Уже в 50-х роках японські фірми виступали в якості субпостачальників фірми «Боїнг», яка була зацікавлена у створенні в Японії потужностей з обслуговування та ремонту своїх літаків. Міністерство промисловості та зовнішньої торгівлі підтримувало вітчизняні фірми подвійно: шляхом виключення можливості конкуренції між ними і стимулюванням кооперування. У 1986 р. в країні був прийнятий спеціальний «Акт сприяння розвитку авіації», що передбачає надання фірмам пільгових кредитів через новостворений фонд. Ці кредити використовувалися для розробки і виробництва реактивних пасажирських літаків середньої вантажопідйомності і поверталися лише після успішного завершення проекту. На відміну від Японії, яка тільки готується до виходу на світовий ринок авіатехніки, успіх проекту «Аеробус» дозволив західноєвропейським країнам реально підірвати монопольні позиції США у даній сфері. Загальний обсяг державного фінансування в рамках створеного для реалізації проекту консорціуму (ФРН, Франція, Великобританія, Нідерланди, Бельгія та Іспанія) оцінюється в 20 млрд. марок ФРН. Стратегія консорціуму включала тісну кооперування з США, наступальну цінову політику, первісний вихід на ринок в 1972 р. з моделлю (А-300, 250 місць), прямо не конкурує з американським аналогом (В-737-200, 120 місць), забезпечення достатньо високою серійності виробництва і переваги в паливної економічності. У рамках триваючої в даний час розробки моделі А-300 (750 місць, дальність понад 10 000 км) особлива увага приділяється правильному вибору перспективного ринку - у якості такого розглядається азіатський, а не трансатлантичний. Державне регулювання мікроелектронної галузі здійснюється в розвинених країнах в основному в рамках федеральних інноваційних програм. Так, в США реалізується програма «Sematech» (1988-1994 рр.., Обсяг фінансування - 600 млн. дол), що передбачає розробку високоінтегрірованного кристала пам'яті. Японські програми в даній області ведуть свій початок з 1962 р. Всі програми проводилися під егідою Міністерства промисловості і торгівлі шляхом кооперування провідних японських електронних концернів. По суті, явно виражений технічний і комерційний успіх мали лише перші програми, метою яких було копіювання досвіду США в галузі обчислювальної техніки, головним чином у створенні комп'ютерів серії IBM-360/67 і 370. Формування пріоритетних програм у цей період полегшувалося самим фактом відставання Японії від США в даній області. Частка державного фінансування в загальних витратах на НДДКР електротехнічної промисловості досягала 25%, значна частина з яких була реалізована шляхом спеціальних амортизаційних списань і пільгового кредитування. За оцінками західних фахівців, ефект всіх наступних програм вельми сумнівний або відсутня зовсім. До початку 80-х років японські фірми вже не відставали в технологічному змаганні від США, і міністерству було все важче правильно ідентифікувати найбільш перспективні проекти. В основі сучасних успіхів Японії на світовому ринку мікроелектроніки лежить фінансова міць концернів та інтенсивна конкуренція між ними. За обсягами державного фінансування інновацій у цій сфері Японія більш ніж на два порядки відстає від США і в кілька разів - від західноєвропейських країн. Останнім часом країнами ЄС прийнято цілу низку великих програм, покликаних прискорити розробку та розповсюдження у виробництві новітніх видів мікроелектронної техніки і технології з метою подолання відставання в цій сфері від Японії та США. У той же час в останні роки в розглянутих країнах відзначається процес докорінного перегляду концепції державного стимулювання машинобудівних галузей, включаючи і переосмислення ролі великих державних інноваційних програм, здійснюваних з метою досягнення національних (регіональних) переваг в тих чи інших пріоритетних технологіях. В умовах прогресуючої інтернаціоналізації виробництва в машинобудуванні Заходу йде активний процес злиття і поглинання фірм, який полегшує міждержавну дифузію результатів робіт за програмою і різко знижує ефективність державного втручання в дану сферу. Так, тільки в 1990-1993 рр.. в Західній Європі почали або передбачали виробництво різних типів інтегральних схем 14 американських, японських і одна південнокорейська фірма. Стимулом до різкої активізації імпорту капіталу до Західної Європи послужила відміна КЕС з січня 1992 імпортних мит не тільки на електронні компоненти, які збираються в країнах ЄС, а й на ті з них, які цілком виробляються в цьому регіоні. Як альтернатива вузьконаціональними підходу до державної політики в галузі машинобудування практично повсюдно розглядається розширення підтримки інтенсивного кооперування між фірмами, як воно вже сьогодні практикується, наприклад, в мікроелектроніці між США і Японією або між Японією і ФРН в області розробки динамічного ЗУ з довільною вибіркою ємністю 64 Мбайт. Якщо в мікроелектроніці та АРКП державне регулювання здійснюється практично в усіх країнах подвійно - як шляхом зовнішньоторговельної захисту, так і вживанням заходів по безпосередньому стимулюванню національних фірм (в АРКП США - за рахунок державних замовлень на озброєння), підтримка автомобілебудуванню у всіх країнах головним чином виявляється через зовнішньоекономічний інструментарій. Саме становлення автопромисловості Японії було багато в чому забезпечено підтримкою уряду, аж до 1988 р. практично повним закриттям внутрішнього ринку країни від американських і західноєвропейських конкурентів, включаючи заборону іноземних інвестицій у цю ключову галузь економіки. Розвиток машинобудівного комплексу органічно пов'язане з інтенсифікацією науково-дослідної діяльності. Активізація НДДКР обумовлена скороченням життєвого циклу товарів, загостренням конкуренції, ускладненням наукових проектів, які одержують у масі своїй міждисциплінарний характер. В даний час США витрачають на НДДКР в машинобудуванні більше, ніж Японія, ФРН і Великобританія разом узяті. За абсолютною величиною річні витрати на НДДКР в США в цілому по машинобудівному комплексу співставні з сумарними капіталовкладеннями в основний капітал машинобудування, а в окремих галузях навіть перевищують їх. Найбільш швидкими темпами зростає обсяг наукових досліджень і розробок в нових, наукомістких галузях машинобудування, таких як АРКП, електронна промисловість, виробництво ЕОМ, приладобудування. Загальна величина річних витрат на НДДКР в цих секторах машинобудування в 1994 р. досягла в США близько 50 млрд. дол, що склало понад 70% всіх витрат на НДДКР машинобудівного комплексу в порівнянні з 63% в 1970 р. Швидко нарощує свій науково-технічний потенціал Японія. Якщо в середині 70-х років він оцінювався в 30% до американського рівня, то в середині 90-х досяг вже 41%. У групі традиційних галузей у Японії (загальне, транспортне машинобудування) головними напрямками якісного вдосконалення продукції в прогнозному періоді, видимо, будуть підвищення надійності, безпеки, екологічної чистоти, енергетичної економічності, продуктивності машин і устаткування, використання автоматизованих систем керування роботою основних агрегатів на базі мікропроцесорної техніки. У країнах ЄС сумарна частка електротехнічної промисловості (включаючи виробництво ЕОМ і радіоелектроніку), приладобудування і АРКП в загальному обсязі продукції машинобудування, за наявними оцінками, в середньому збільшиться з 40% у 1990 р. до приблизно 50-55% в 2015 р., в тому числі власне виробництво ЕОМ - з 7 до 15% у тому ж році. У Японії обсяг виробництва промислових роботів зросте, за нашими розрахунками, за 1991-2015 рр.. приблизно в 10 разів, а верстатів з ЧПУ - в 4 рази, що потребують більш високих у порівнянні з загальним машинобудуванням темпів нарощування потужностей відповідних виробництв. Випереджальний розвиток отримає і електротехнічна промисловість. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2. СУЧАСНИЙ МАШИНОСТРОЕНИЕ у світовій економіці" |
||
|
||