| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
47.5. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ |
||
|
- облік вимог проведення жорсткої фінансово-бюджетної політики при одночасному перегляді пріоритетів на користь соціальних витрат, що могло б бути здійснено за рахунок використання на ці цілі додаткових доходів бюджету, зменшення витрат на дотування і кредитування збиткових підприємств і галузей, на утримання державного апарату; - перерозподіл вже виділяються на підтримку доходів населення державних коштів на користь найменш забезпечених груп; - тісний ув'язка політики доходів з політикою зайнятості, реформою соціального страхування; - завершення процесу розмежування функцій у сфері формування доходів населення між федеральними та місцевими властями і законодавче закріплення цього розмежування. Першочергові заходи: у сфері оплати праці: - надання Єдиною тарифною сіткою оплати праці в бюджетній сфері рекомендаційного характеру, що дозволить розірвати наявну зараз жорстку зв'язок між розміром мінімальної оплати праці та ставками (окладами) працівників бюджетної сфери; - покладання на місцеві органи влади (в рамках розмежування компетенції між Центром і регіонами, а також взаємовідносин між федеральним і місцевими бюджетами) відповідальності за встановлення ставок і окладів у бюджетній сфері. Тим територіям, де коштів на ці цілі гостро не вистачає, надається допомога з Фонду підтримки регіонів, спеціально створюваного федеральним Урядом в рамках трансфертної системи взаємовідносин бюджетів різного рівня; - активізація системи соціального партнерства в сфері встановлення мінімальної оплати праці, ставок заробітної плати в рамках формування системи тарифних угод і колективних договорів; - жорстка ув'язка мінімальної оплати праці з прожитковим мінімумом (законодавче встановлення частки, істотно вищою, ніж склалася зараз,? наприклад, 50%) і проведення її відповідної індексації, що за умови розриву автоматичного зв'язку між зростанням мінімальної заробітної плати, фонду оплати праці, цілого ряду соціальних виплат буде фінансово менш обтяжливо в порівнянні з нинішньою практикою індексації; - встановлення мінімальних галузевих і територіальних розмірів оплати праці (на додаток до встановленого на федеральному рівні), а також ставок, окладів, розрядів переважно в процесі двосторонніх переговорів між роботодавцями та представниками найманих працівників, що дозволить зняти з федеральних і частково місцевих органів влади тягар відповідальності за регулювання заробітної плати на кожному конкретному підприємстві; пенсійне забезпечення: - індексація пенсій шляхом збільшення єдиних компенсаційних доплат до них у повній відповідності з подорожчанням прожиткового мінімуму пенсіонера. - коректування існуючих коефіцієнтів осучаснення заробітків колишніх років; - невідкладне повернення Пенсійному фонду боргів Уряду РФ і недопущення використання коштів Пенсійного фонду на цілі, лише побічно пов'язані з пенсійним забезпеченням; - створення Федеральної пенсійної служби; допомоги і стипендії: - реалізація принципів надання державної соціальної допомоги (допомоги по нужденності), яка надається на заявної основі і після перевірки доходів тим сім'ям, в яких душовий дохід нижче прожиткового мінімуму, встановленого на даній території; - впорядкування правил надання допомог і стипендій; податки: - звільнення від стягування прибуткового податку тих, у кого доходи нижче прожиткового мінімуму; - введення податкових пільг для спонсорства та благодійної діяльності; - посилення практики збору податків і контролю над великими покупками. Що ж відбувається з заробітною платою бюджетників? Близько 15 млн. осіб отримують зарплату з бюджетних коштів. Тим самим рівень життя приблизно чверті всіх працюючих росіян безпосередньо залежить від держави. Що ж пропонує мільйонам вчителів, лікарів, працівників культури і науки наша держава? У середині 2000 р. майже 2/3 бюджетників сиділи на окладах, які не перевищували прожиткового мінімуму працездатного населення. Звичайно, більшість бюджетників отримують різноманітні надбавки до цих окладів (регіональні, за стаж роботи, суміщення і т. д.). Крім того, в 2001 р. планується чергове збільшення ставок і окладів по ряду розрядів Єдиної тарифної сітки (ETC). Проте навіть з урахуванням цих поправок можна не сумніватися в тому, що і до кінця 2001 р. не менше 2/3 бюджетників і раніше отримуватимуть зарплату, не дотягує навіть до прожиткового мінімуму. Як оцінити цю ситуацію? Тільки як плачевну. При цьому не слід забувати, що критично низька зарплата в бюджетному секторі? один з найсильніших способів підірвати майбутнє країни. Що можна було б зробити, щоб хоч якось зрушити справу з мертвої точки? Найпростішим було б просто підняти зарплату, наприклад, підтягнувши ставку 1-го розряду ETC до прожиткового мінімуму. На практиці це неможливо зробити з однієї причини? немає коштів. Це очевидна обставина підказує Уряду найзручніший для нього вихід: нічого не змінювати по суті, лише проводячи час від часу (в основному під тиском зовнішніх чинників? Державної Думи, що загрожують страйків) мікроскопічні, далеко не достигають за зростанням вартості життя підвищення мінімальної зарплати і ставки 1-го розряду. Насправді вихід з положення, є. Потрібні тільки політична воля і бажання приступити до реального реформування політики доходів населення і, зокрема, у сфері оплати праці бюджетників. Перше, що необхідно було б зробити,? це надати ETC суто рекомендаційний характер. Регіони ставляться до цієї ідеї із зрозумілим побоюванням, так як при нинішньому характері бюджетних взаємовідносин Центру та місць це призвело б до ще більших ускладнень у виплаті і без того затримуваної зарплати бюджетникам. Крім того, багато глав адміністрацій не хочуть брати на себе відповідальність за формування ставок і окладів вчителів, лікарів, працівників культури, всіх тих, хто отримує зарплату з регіональних бюджетів. Як зручно: ETC спущена з Москви, місцеві бюджети в більшості випадків дотуються з того ж самого Центру. Так що і всі претензії з приводу низької зарплати і її невиплат пред'являйте федеральному Уряду. Друге? здійснити таку податкову реформу, яка послабить загальний фіскальний прес на підприємства, істотно підвищить ступінь збирання податків, зробить соціальні потреби бюджетів одним із пріоритетів оподаткування. Місцева влада, які отримують зараз 85% зібраного на їх території прибуткового податку, стануть безпосередньо зацікавленими в радикальному поліпшенні роботи податкових служб. Крім того, цілком припустимо введення цільового місцевого податку на підприємства позабюджетного сектора, лідируючі за величиною свого фонду споживання, що припадає на одного зайнятого. Зібрані кошти можуть бути використані виключно на підтримку заробітної плати бюджетників регіону. Прозорість цих витрат та їх очевидна соціальна значимість цілком виправдовують введення такого роду податку. Звичайно, реалізація викладених пропозицій можлива лише в поєднанні з цілою низкою загальноекономічних зрушень. Це, в першу чергу, розробка нового підходу до міжбюджетних відносин Центру та регіонів, що стане можливим, мабуть, лише при розробці проекту федерального бюджету на 2002 р. Рекомендація: Для самоконтролю отриманих знань виконайте тренувальні завдання з набору об'єктів до поточного параграфу |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "47.5. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ" |
||
|
||