| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.2.2. Звіт про прибутки і збитки |
||
|
Як і у випадку з балансом, ключове значення для звітних даних у формі № 2 має прийнята Мінфіном установка про допущення "тимчасової визначеності фактів господарської діяльності", згідно з якою дані факти відносяться до того періоду часу, в якому вони мали місце, незалежно від моменту фактичного надходження або вибуття пов'язаних з ними грошових коштів (ПБО 1/98). Для розуміння закладеної в основу даного підходу логіки скористаємося найпростішим прикладом. Припустимо, що підприємство відвантажило продукцію покупцеві на суму 100 тис. руб. Питається, коли дану суму слід врахувати у складі виручки і розрахувати відповідну прибуток: в момент відвантаження продукції і пред'явлення покупцям (замовникам) розрахункових документів або в момент надходження коштів на рахунки або до каси підприємства за відвантажену продукцію? Прийняття першого варіанту відомо в теорії обліку як використання методу нарахування, ухвалення другого варіанту відповідає так званим касовим методом. Метод нарахування є домінуючим в економічно розвинених країнах. У нашій країні в період централізовано планованої економіки використовувалися обидва методи. Зокрема, щодо розрахунків з оплати праці застосовувався метод нарахування, разом з тим визначення доходу від реалізації продукції здійснювалося на основі касового методу. З початком перебудови радянської економіки і розвитком діяльності спільних підприємств саме застосування касового методу піддавалося найбільш суворій критиці з боку західних фахівців і партнерів по бізнесу. Наприкінці 1980-х рр.. застосування методу нарахування при визначенні виручки від реалізації було дозволено для спільних підприємств, а з 1992 р. відповідно до нового Положення з ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності та Планом рахунків метод став доступний для всіх підприємств. Згідно ПБУ 1/98 метод нарахування є домінуючим за визначенням, іншими словами, його застосування стало обов'язковим за замовчуванням. Проте касовий метод не виключений повністю - його можна застосовувати, але тільки в тому випадку, якщо договором обумовлений момент переходу права володіння, користування і розпорядження відвантаженої продукцією (товарами) і ризику її випадкової загибелі від підприємства до покупця (замовника) після надходження грошових коштів в оплату цієї продукції. Іншими словами, виручка від реалізації продукції в цьому випадку включається до звіту про прибутки та збитки на дату надходження коштів. Розглянутими двома ситуаціями не вичерпується все їхнє різноманіття в реальному житті. Згідно ст. 223 і 224 Цивільного кодексу право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому передачею визнається вручення речі споживачеві, а так само здача перевізникові для відправлення споживачу або здача в організацію зв'язку для пересилання набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. Таким чином, договорами поставки можуть передбачатися різні ситуації щодо моменту переходу права власності залежно від умов франкіровкі: франко-склад відправника, франко-станція відправлення, франко-станція призначення, франко-склад одержувача та ін Цими умовами визначається, по-перше , хто - постачальник або покупець - несе витрати з навантаження, транспортування й розвантаження товару, і, по-друге, коли постачальник може врахувати результати даної операції для розрахунку свого доходу, а саме в момент переходу права власності. Легко помітити, що підприємство, в принципі, може одночасно застосовувати різні методи визнання прибутку від реалізації; лише одна умова є обов'язковою - ці методи повинні бути розкриті в облікову політику підприємства. Що стосується економічної доцільності застосування того чи іншого методу, то, наприклад, касовий метод рекомендується використовувати в тому випадку, якщо підприємство-постачальник з якої-небудь причини (наприклад, немає повної впевненості щодо платоспроможності покупця) не хоче до моменту оплати втрачати права власності на відвантажену продукцію. Незважаючи на те що метод нарахування є в даний час основним для розрахунку виручки від реалізації, п. 13 Положення про склад витрат дозволено визначати фінансові результати з метою оподаткування у міру оплати продукції, робіт, послуг. З одного боку, це дозволяє уникнути ситуації, коли підприємство платить податки, не отримавши грошей за поставлену продукцію, з іншого боку, необхідні перерахунки суттєво ускладнюють роботу бухгалтерів. Наведемо коротку характеристику основних статей даної звітної форми. За статтею "Виручка від реалізації товарів, продукції (робіт, послуг)" показується виручка від реалізації за мінусом податку на додану вартість, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів (до останніх відносяться, наприклад, суми встановлених процентних надбавок до роздрібних цін на деякі види радіо-і телеапаратури, експортні мита та ін.) Економічний сенс статті "Собівартість реалізації товарів, продукції (робіт, послуг)" визначається видом діяльності підприємства. Зокрема, торговельні, постачальницько-збутові та інші посередницькі організації відображають тут покупну вартість товарів, виручка від реалізації яких наведена у формі № 2; інші організації показують тут витрати, пов'язані з виробництвом реалізованої продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Питання формування витрат і обчислення собівартості регулюються низкою нормативних документів. Стаття "Комерційні витрати" характеризує витрати, пов'язані зі збутом продукції (робіт, послуг) у виробників і товарів у торговельних і збутових організацій. Необхідність відокремлення комерційних та управлінських витрат визначена Положенням "Бухгалтерська звітність організації" (ПБУ 4/99). Під управлінськими розуміються витрати, не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом. До них відносяться: адміністративно-управлінські витрати, утримання загальногосподарського персоналу, витрати по амортизації та ремонту основних засобів загальногосподарського призначення, витрати з оплати інформаційних, аудиторських і консультаційних послуг і т.п. У поточному обліку ці витрати акумулюються на рахунку 26 "Загальногосподарські витрати", дебетове сальдо якого і відображається за статтею "Управлінські витрати". Відзначимо, що в звітності торговельних і постачальницько-збутових організацій дана стаття не заповнюється, оскільки витрати з управління є складовою частиною витрат обігу, що відображаються загальною сумою за статтею "Комерційні витрати". Статті "Відсотки до отримання" і "Відсотки до сплати" з'явилися у звітності починаючи з 1996 р. у зв'язку з подальшим наближенням вітчизняної звітності до вимог міжнародних облікових стандартів. Їх призначення - виділити результати операцій, що мають чисто фінансову природу і пов'язаних з одержанням (сплатою) відсотків і дивідендів. За статтею "Доходи від участі в інших організаціях" показують доходи від участі в статутному капіталі інших підприємств, тобто дивіденди по акціях, доходи від участі в спільній діяльності і ін Окремими статтями показують інші операційні доходи і витрати, пов'язані з реалізацією основних засобів та іншого майна, припиненням виробництва, не дав продукції, анулюванням виробничих замовлень та ін, та інші позареалізаційні доходи і витрати, такі, як суми, що надійшли в погашення дебіторської заборгованості, раніше списаної на збитки як безнадійна, штрафи отримані і сплачені, суми страхового відшкодування, надлишки виявлених в ході інвентаризації цінностей, судові витрати та ін В результаті алгебраїчного підсумовування розглянутих показників розраховується чистий прибуток (збиток) звітного періоду, що приводиться у формі № 2 окремим рядком. Логіка побудови звіту про прибутки і збитки буде проілюстрована на рис. 4.7 у розділі 4.8. Дві розглянуті форми - бухгалтерський баланс і звіт про прибутки і збитки - є основними формами звітності, обов'язково присутніми по суті своїй в періодичної звітності, оскільки саме вони відображають майнове і фінансове становище підприємства на звітну дату, а також досягнуті ним у звітному періоді фінансові результати. Крім них, в періодичну звітність можуть включатися й інші форми, фактично грають допоміжну роль, оскільки вони містять розшифровки і аналітичні доповнення до окремих статей балансу і звіту про прибутки і збитки. Кількість і структура додаткових форм постійно коливаються залежно від рішень Мінфіну РФ в області бухгалтерського обліку; відзначимо також, що їх формати також встановлюються в централізованому порядку. Зважаючи перманентної мінливості цих форм, а також їх допоміжного характеру ми не наводимо тут їх опис. У разі необхідності читач легко може знайти їх характеристику в ПБО 4/99 і в поточних нормативних документах Мінфіну РФ. Слід лише зазначити, що з позиції фінансового менеджера або аналітика ці форми представляють безсумнівний інтерес не тільки через наявність нових аналітичних розрізів і угруповань, а й у силу того, що для їх підготовки залучаються додаткові відомості з поточного обліку. На відміну від звітних форм структура пояснювальної записки не регламентується, проте в деяких нормативних документах (наприклад, ПБО 4/99 містить розділ VIII "Інформація, супутня бухгалтерської звітності") даються рекомендації по складу показників і коментарів , доцільних до включення в пояснювальну записку. Обсяг відомостей, що включаються в пояснювальну записку, залежить від багатьох обставин, зокрема й від того, яка політика обрана на підприємстві щодо розкриття інформації. Один з можливих варіантів побудови пояснювальної записки, а також складу розділу "Облікова політика" наведено в [Ковальов, Патров]. Наявність додаткової інформації до основних звітних форм, в принципі, не суперечить міжнародним обліковим стандартам, якими також передбачено можливість включення до річний звіт зауважень, розшифровок і доповнень, проте їх зміст, не кажучи вже про жорстко запропонованих форматах, не регламентується. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4.2.2. Звіт про прибутки і збитки " |
||
|
||