| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
11.3. Європа |
||
|
Після другої світової війни у світі поступово став формуватися другий центр сили, розташований в Західній Європі. Економічна модель, якої дотримувалися європейські країни, істотно відрізнялася від американської. Країни Європейського континенту були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшим, ніж у США, участю в економіці корпоративних структур і держави. У Європі традиційно сильні позиції профспілок, які укладають з підприємцями колективні договори на кілька років. У договори зазвичай включені вимоги індексації заробітної плати у зв'язку з інфляцією. У США традиційно більш поширені індивідуальні договори між працівником і фірмою і вимоги про індексацію зазвичай туди не включаються. Тому, якщо судити з формальних підстав, серед 21 високорозвиненої країни США посідають останнє, 21-е місце, по захищеності робочої сили, що, однак, зовсім не означає, що американські робітники і службовці безправні. Подібне становище на ринку праці дозволяє американцям активно впроваджувати нові, більш ефективні технології, звільняючи працівників. Однак економічне зростання, що забезпечується цими технологіями, дозволяє зрештою створити більше робочих місць. Тому наприкінці 90-х років рівень безробіття в США був навіть нижче рівня так званої «ефективної зайнятості», який відповідно до кривої Філліпса становив 5% (у березні 1999 р. він склав 4,2%, що є найменшим показником за останні 29 років). У Європі ж в цей час рівень безробіття сягав 15%. Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності. Найбільші корпорації Європи, як правило, знаходяться у володінні невеликої групи найбагатших родин. У Сполучених же Штатах корпорації в основному належать великій групі зовнішніх акціонерів, які орієнтуються на її прибутковість і у випадку неефективного керівництва компанією з боку менеджерів просто продають акції і вкладають гроші в більш успішні проекти. Хоча вся Європа за чисельністю населення приблизно порівнянна з США, загальний її виробничий і науковий потенціал використовується набагато менш ефективно. Європейський союз являє собою групу незалежних держав, кожна з яких прагне підтримувати ефективність саме своєю, а не загальноєвропейської економіки. Тому масштаби європейських компаній зазвичай менше американських. Чи не кожна поважаюча себе країна намагається сама виробляти автомобілі, телевізори, комп'ютери та інші товари. У США ж після поглинання компанії «Крайслера» німецьким концерном «Даймлер-Бенц» залишилося тільки два національних виробника автомобілів, але обидва ці виробника входять в десятку найбільших компаній світу. Телевізори ж американці більше не випускають, після того як корейська «Ел-джі електронікс» купила останнього виробника телевізорів в США. Коли ж аналогічну операцію спробувала виконати «Деу електронікс» в 1996 р. з фірмою «Томсон мультимедіа», підписавши договір з урядом Франції про покупку за 1 франк цієї фірми, то угода зірвалася, оскільки у Франції почалися масові протести. Наукові дослідження також менш ефективні американських, так як дуже часто дублюються в сусідніх країнах. Крім того, кошти в основному витрачаються на фундаментальні дослідження. Що ж до прикладних, то значною мірою вони стосуються розробок у традиційних галузях. Відрізняється ЄС від інших розвинених країн (США і Японії) високою часткою держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50% ВВП цих країн, що свідчить про обмеженість конкуренції в країнах ЄС. Найчастіше зусилля держав спрямовані не на підвищення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, а на захист від проникнення компаній інших країн. Все це заважає ЄС скласти реальну конкуренцію світовому лідеру. Про результати післявоєнного розвитку можна судити по сучасному стану в європейській і американській економіках. Економіка Європи в основному виробляє традиційні товари індустріальної епохи. У передових, наукомістких галузях Європа просто не може скласти конкуренцію Америці. Це й не дивно, так як, наприклад, всі вкладення країн ЄС в мікроелектроніку менше вкладень однієї американської компанії ІБМ. Проте, оскільки більша частина розташованих у Західній Європі країн має незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок, то їх економічне зростання багато в чому був експортно-орієнтованим і вони спочатку будували щодо відкриту економіку. Такий тип господарського розвитку більш відповідав етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства. Відновленню європейських економік в післявоєнний період багато в чому сприяли США, надавши їм допомогу в рамках Плану Маршалла. За чотири роки дії плану (1948-1951) допомога була надана на 17 млрд дол, причому 2/3 цієї суми дісталися всього чотирьом провідним державам: Великобританії, ФРН, Франції, Італії. За перший рік ФРН отримала 2422000000 дол, майже стільки ж, скільки Англія (1,324 млрд дол) і Франція (1,13 млрд дол), разом узяті. Італія отримала 0704000000 дол Продовольство, паливо, добрива склали 70% допомоги. Американці не тільки надали матеріальну допомогу Європі, але і втримали багато країн від сповзання на соціалістичний шлях. У злиденній і зруйнованої війною Європі ідеї соціальної рівності були дуже сильні. Окупаційна влада США також надали підтримку реформаторам ліберального спрямування. Так, реформу в Німеччині Людвіг Ерхард зміг провести лише за підтримки американців. Отримавши після війни поштовх, економіка європейських країн стала швидко рости. Її темпи зростання перевищували темпи зростання американської економіки. Однак це був різний зростання, і випередження Європи в даному відношенні зовсім не дивно і не говорить про зміну співвідношення сил у світі. Темпи зростання слаборозвиненою країни або країни, відновлювальної свою економіку після розрухи, і повинні бути вище, оскільки мала вихідна база. Крім того, якісні показники зростання були різними. Європейська економіка нарощувала обсяги виробництва промислової продукції, і її зростання носив скоріше кількісний характер. Американська ж економіка, насичена товарами, не потребувала зростанні обсягів виробництва промислової продукції. Завданням компаній США швидше було створення більш якісних, наукоємних продуктів, здатних задовольнити розбещеного американського споживача, якому пропонувалася продукція з усього світу. Якість же зростання, як відомо, виміряти дуже складно. Тому в період постіндустріального суспільства важко оперувати багатьма традиційними економічними вимірювачами, наприклад показником продуктивності праці або капиталоотдачи, добре описують становище промислових галузей. Наприклад, зсув зайнятості в науку, сферу послуг може взагалі зменшити показник продуктивності праці, оскільки в даних галузях складніше механізувати виробничі процеси. У післявоєнний період країни Західної Європи намагалися подолати обмеження, які накладала на них роздробленість, тому розвивали свої економіки з урахуванням загальноєвропейських перспектив і загальноєвропейського ринку. Ідея Спільного ринку в Європі була офіційно закріплена на початку 60-х років, а загальні координаційні механізми почали формуватися ще на початку 50-х років. Перелічимо основні віхи європейської інтеграції: - 1950 р. - створення Європейської платіжної системи з штучної розрахунковою одиницею EUA (European Unit of Account). - квітня 1951 - договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Учасники: Бельгія, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Західна Німеччина. - березень 1957 - підписано Римський договір про створення Європейського економічного союзу (Бельгія, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Західна Німеччина). Тоді ж підписано договір про створення Європейської комісії з атомної енергії (Євратом). - 28 грудня 1958 - провідні європейські країни одночасно оголосили про повернення до конвертованості валют. - квітня 1965 - «шістка» Спільного ринку створює Європейське співтовариство, якому делегуються керуючі функції ЄОВС, ЄЕС і Євратому. - березень 1979 - утворена Європейська валютна система з єдиною розрахунковою одиницею ЕКЮ (ECU). - грудень 1985 - до ЄЕС приєднуються Великобританія, Греція і Ірландія, а через місяць - Іспанія і Португалія. - лютий 1992 - країни ЄЕС підписують Маастрихтська угода, яка засновує Європейський союз. До 1999 повинна бути введена єдина валюта. - березень 1996 - до Європейського союзу приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція. Проводиться міжурядова конференція, на якій вирішено оновити Маастрихтська угода. - Січень 1999 - починають звертатися «європейські гроші» (Euro). Німеччина. У Німеччині після другої світової війни на душу нагий селища припадала одна тарілка на 5 років, пара черевиків - на 12, костюм - на 50. Країна виробляла менше половини від рівня 1936 Крім того, Німеччина повинна була виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд дол Підтримка окупаційної влади дозволила Людвігу Ерхарду (1897-1977) провести свою знамениту економічну реформу. Він почав проводити її в 1948 р. як директора Управління господарства об'єднаних західних зон окупації. В основі його світогляду лежало переконання в необхідності будівництва соціального ринкового господарства. Ця «теорія» базувалася на звичайному здоровому глузді, якого не вистачає багатьом прогресивним реформаторам, що і дозволило при її практичному втіленні стрімко перетворити економіку Німеччини і примусити говорити інші країни про німецькому економічному диві. У світі взагалі поширена віра в чудеса, економіка при цьому не виняток. У 50-ті - на початку 60-х років відбулося німецьке «чудо», в 60-70-ті роки - японське, в 80-ті роки - корейське. В основі кожного з них лежало своє розуміння людини, її мотивів і системи цінностей, які при всій глибинної схожості (опорі на здоровий глузд) все-таки розрізнялися в європейській Німеччини та азіатської Японії. Теорія соціального ринкового господарства виходила з того, що кожна людина схильний діяти таким чином, щоб результати цих дій оберталися йому і його родині на благо. Зростання ж добробуту людини неможливий, якщо йому не надана елементарна свобода дій, тобто свобода у виборі товарів, свобода підприємництва, свобода у виборі місця роботи та місця проживання. Всі ці свободи носять економічний характер, але економічна свобода може існувати тільки при наявність свободи політичної. Тому найбільш ефективною економіка може бути тільки в демократичній державі з ліберальної ринкової середовищем. Однак подібна економіка не відкидає економічну роль держави, а, навпаки, передбачає її реалізацію в якості необхідного елемента (тому ринкове господарство і називається соціальним). Держава повинна забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового господарства, захищати його суб'єктів і встановлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втручатися в вільне ціноутворення, але зобов'язане стежити за виконанням антимонопольного законодавства; держава не повинна диктувати підприємцям, що і як їм робити, але зобов'язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів і т.д. Саме такий світогляд, реалізоване з німецькою ретельністю і послідовністю на практиці, дозволило вже до кінця 50-х років вийти раніше зруйнованої і переможеної Німеччини на друге місце в світі після США. До початку 1950 р., тобто через півтора року після початку реформ, Німеччина майже відновила довоєнний обсяг промислового виробництва. Відзначимо, що, як і у випадку інших економічних «чудес», в основі стрімкого економічного розвитку країни лежала теорія про активний вплив держави на економічні процеси. Однак практика реалізації даного світогляду в кожній країні була своя. Реформа в Німеччині почалася із заміни старих рейхсмарок на нові - дойчмарки. Вранці 21 червня 1948 рейхсмарки були оголошені недійсними і замість них кожен житель отримував спочатку 40 нових марок, а потім ще 20. Пенсії та заробітна плата в нових марках підлягали виплаті в співвідношенні 1:1. Половину готівки і заощаджень можна було обміняти по курсу 1:10. Тимчасово заморожена друга половина обмінювалася згодом у співвідношенні 1:20. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої зарплати підприємства отримали готівку, а потім повинні були функціонувати за рахунок збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Через три дні після початку перетворень приступили до реформи цін, і вони були відпущені на свободу. Особлива роль відводилася дрібному і середньому бізнесу, якому держава приділяла особливу увагу. Вже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У всіх розвинених країнах і понині дрібний і середній бізнес є одним з основних роботодавців і головною середовищем, котре народжує підприємницькі таланти. У 1954 р. був удвічі перевищено рівень виробництва 1936 До середини 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за обсягом золотих запасів. До початку 60-х років на ФРН припадало 60% видобутку вугілля, 50 - стали, 40 - експорту і 35% імпорту ЄЕС (Спільного ринку). З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту і Німеччина отримала позитивне сальдо платіжного балансу. Надалі Німеччина постійно нарощувала свій економічний і політичний вплив у Європі і світі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "11.3. Європа" |
||
|
||