Головна
ГоловнаЕкономікаЕкономіка країн → 
« Попередня Наступна »
Л.М. Горбач, О.В. Плотніков. Міжнародні економічні відносини: Підручник, 2005 - перейти к содержанию учебника

6.5. Європейський вектор українського правового поля

Пошук дієвих економічних механізмів управління природокористуванням закономірно призводить до запозичення нових форм, зокрема, у країнах з розвиненою ринковою економікою. В умовах України основним напрямком розвитку й удосконалення законодавчої бази є його гармонізація з європейським, яка визначена на Копенгагенському саміті Європейської Ради у червні 1993 р.
При розробці проектів нових законів та законодавчих актів враховуються відповідні законодавчі акти Європейського Союзу. Такий підхід зумовлений прагненням України приєднатися до ЄС. Крім того, країна межуватиме з новими членами ЄС, а це - додатковий стимул для розробки законодавчої бази, сумісної з системою ЄС. Оскільки Україна прагне інтегруватися в Європейський економічний простір, то політико-правові, організаційні та екологічні заходи повинні орієнтуватися на вимоги країн-членів Європейського Союзу.
Таким чином заходи, спрямовані на запровадження ефективних механізмів охорони довкілля, визначаються курсом приєднання держави до ЄС, а відтак - необхідністю дотримання всіх його стандартів і норм, зокрема щодо атмосферного повітря, міських та промислових стічних вод, небезпечних відходів виробництва. Реалізація вказаних вимог потребує значних фінансових втрат. Звичайно з метою полегшення виконання державами нормативів ЄС, у складі Євро-
пейської комісії створений фонд із централізованим управлінням, який через міжнародні фінансові установи має впроваджувати проекти у сфері охорони навколишнього природного середовища. Україні варто переглянути політику в галузі фінансування заходів щодо охорони довкілля, підходи до формування економічного механізму їх забезпечення.
Варто зазначити, що з 1995 р. Україна є членом Ради Європи, що дає можливість підтримувати заходи, які задовольняють екологічну спрямованість розвитку. Країни, які отримали статус членів ЄС зобов'язані приводити національні природоохоронні законодавства у відповідність з Директивою ЕЄС 1985 р. про оцінку впливу деяких державних і приватних проектів на навколишнє середовище, яка є основним документом, що регламентує проведення екологічної експертизи у країнах співдружності. Тому вдосконалення вітчизняної економіко-екологічної оцінки господарських рішень з урахуванням міжнародних вимог доцільно здійснювати шляхом:
- посилення структурованості і поглиблення взаємозв'язку процедур економіко-екологічної оцінки;
- включення до єдиної процедури оцінки етапу експертизи впливуреалізованого проекту на навколишнє середовище;
- розширення прав громадськості у механізмі прийняття екологічно виважених рішень.
У березні 1998 р. набрала чинності Угода про Партнерство і Співробітництво, підписана ще у червні 1994 р. між Україною та ЄС. Цим документом задекларовано, зокрема, що кінцева стратегічна мета нашої держави полягає у всебічній її інтеграції до єдиного економічного, а отже, - й екологічного простору Європейського Союзу. У1998 р. в Україні створено Національне агентство з реконструкції і європейської інтеграції, з яким співпрацювали всі основні міністерства. Указом Президента України від 11. 06. 1998 р. № 615 (зі змінами, внесеними Указами від 12. 04. 2000 р. №587 та від 11. 01. 2001 р. №8) прийнята Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, у якій визначено основні положення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в європейський правовий простір, мету та етапи правової адаптації.
Реалізацію політики Європейської інтеграції України регулює Указ Президента України від 14.09.2000 р. "Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу". На виконання Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу уряд України, починаючи
з 2001 p., щорічно розробляє та забезпечує моніторинг виконання планів дій щодо реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС. Упродовж 2001-2002 pp. у рамках законопроектної роботи з гармонізації національних стандартів та адаптації законодавства до норм ЄС розроблено механізм адаптації законодавства та затверджено орієнтовний перелік нормативних актів ЄС, до яких має бути адаптоване українське законодавство протягом 2002-2004 років.
Указом Президента України від ЗО. 08. 2000 р. №1033 створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Основною метою Національної ради є координація діяльності органів державної влади з питань адаптації цього законодавства.
Законом України від 21. 11. 2002 p. №228-IVприйнята Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Згідно з розділом І Концепції адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС.
Законодавство ЄС складається з таких документів:
- Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 p., Договору про заснування Європейського товариства затомної енергії 1957 p., Єдиного Європейського акта 1986 p., Маастрихтського договору 1992 p., Амстердамського договору 1997 p.,Ніццького договору 2000 р. з наступними змінами і доповненнями;
- регламентів, директив, рішень та інших актів нормативного характеру, які приймаються інститутами Європейського Союзу;
- міжнародних договорів, однією зі сторін яких є ЄвропейськеСпівтовариство (Європейський Союз);
- рішень Суду Європейського Співтовариства, в яких дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.
Процес адаптації згідно з розділом IVКонцепції має охоплювати всі сфери законодавства України, але пріоритети не повинні бути постійними, а мають визначатися на певний етап і коригуватися залежно від ситуації.
У Загальнодержавній програмі пріоритети надаватимуться законодавчим актам України, наближення яких до відповідних законодавчих актів Європейського Союзу сприятиме правовому забезпеченню заходів щодо формування ринкових відносин, конкурентного середовища та сприятливого інвестиційного клімату, створення сучасної ринкової
інфраструктури, банківської, податкової та митної систем, створення сприятливого середовища життєдіяльності людини, захисту довкілля та раціонального природокористування, захисту прав споживачів, розвитку підприємницької діяльності, пріоритетних галузей економіки (агропромисловий, паливно-енергетичний комплекси, транспорт, зв'язок та інформатизація), а також щодо розроблення національних технічних правил та стандартів, гармонізованих з європейськими та міжнародними.
Завдання інтеграції України у систему міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища висуває на перший план розвиток нових напрямків у сфері природокористування: проведення ефективної екологічної політики, спрямованої на збереження і відтворення природних ресурсів, екологізацію податкової системи, розвиток ринку "природоохоронних" цінних паперів (права, квоти), створення системи екологічного страхування. У цьому напрямку вже зроблені певні кроки.
Так, Закон України від 9.02.1995 р." Про екологічну експертизу" розроблений на рівні вимог міжнародного права, зокрема, Директиви Ради Європи від 27.06.1985 р. №85/337/ ЄЕС про оцінку наслідків виконання державних та приватних проектів для навколишнього природного середовища, Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 р. № 90/313/ЄЕС про вільний доступ інформації про навколишнє середовище. Цей Закон включає основні положення Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, яка була підписана у 1991 р. й ратифікована в березні 1999 р.
Законом України від 29. 10. 1996 р. № 437/96-ВР ратифіковано Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, від 2.02. 1971 р. (із поправками згідно з Паризьким протоколом) та від 3. 12. 1982 р. і Ріджинськими поправками від 28.05. 1987 р. У межах Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя міжнародного значення Україною розроблений Стратегічний план дій для охорони водно-болотних угідь на 1997-2002 pp., відкрито в 1997 р. регіональне (для регіону Чорного моря) відділення Міжнародного союзу збереження водно-болотних угідь (за підтримки Уряду Нідерландів) та Українське відділення Союзу збереження берегової зони в Одесі.
У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування. Внеском
у виконання Конвенції є проекти ТАСІС "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та проект Глобального Екологічного Фонду "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".
У 1985 р. прийнято Віденську конвенцію про охорону озонового шару, у 1987 р. - Монреальський протокол до неї, а у 1990 р. - Поправки до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.
Згідно з Монреальським протоколом країни, які підписали Віденську конвенцію про охорону озонового шару 1985 р., зобов'язані забезпечити перехід промислових підприємств, розташованих на їх територіях, до використання нових озонозберігаючих технологій та речовин, що не руйнують озон. Це відповідає інтересам транснаціональних корпорацій, які виробляють хладагени, спінювачі та засоби пожежогасіння. Цей документ дає можливість корпораціям залучати кошти світового співтовариства на реконструкцію своїх підприємств, розташованих у розвинутих країнах.
В Україні з метою забезпечення виконання вимог Монреальського протоколу щодо речовин, які руйнують озоновий шар, підписаного урядами заінтересованих країн у вересні 1987 p., Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 17.10.1996р.№ 1274"Про Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруй-нуючих речовин". Варто зазначити, що Монреальський протокол підписаний Україною 18.02 1998 р. і ратифікований Верховною Радою України 20. 09. 1998 р.
Згідно з Програмою речовини, які руйнують озоновий шар, в Україні використовуються майже у всіх галузях господарського комплексу. Озоноруйнуючі речовини, які регулюються Монреальським протоколом, в Україні не виробляються, а повністю завозяться ззовні. Монреальським протоколом визначено перелік речовин, які руйнують озоновий шар, та заходи поступового зменшення їх виробництва і використання.
У червні 1990 р. у Лондоні на другій нараді Сторін Монреальського протоколу Україна підписала поправки до нього, тим самим підтверджуючи свої наміри вжити необхідних заходів для захисту озонового шару шляхом припинення виробництва та використання озо-норуйнуючих речовин. Ці поправки ратифіковані Законом України від 22. 11.1996 р. №545/96-ВР "Про ратифікацію поправок до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар".
Згідно з Лондонськими поправками до Монреальського протоколу визначено перелік озоноруйнуючих речовин, поетапне виробництво та використання яких припиняється до 2000 р. У листопаді 1992 р. були прийняті Копенгагенські поправки до Монреальського протоколу, згідно з якими країни, що його ратифікували, зобов'язані до 1 січня 1996 р. припинити виробництво та використання хлорфторвуглеводнів, тетрахлорметану, метилхлороформу та галонів.
До країн, які підписали Віденську конвенцію і Монреальський протокол, але не в змозі у чітко встановлені строки виконувати свої зобов'язання щодо модернізації підприємств з випуску хладагенів через відсутність коштів, застосовуються дискримінаційні заходи у сфері інвестиційної політики з метою витіснення конкурентів з ринку виробництва і збуту даних видів речовин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30. 03. 1998 р. №393 "До питання регулювання експорту та імпорту озоноруйнуючих речовин і продукції, що їх містить" встановлено перелік озоноруйнуючих речовин і продукції, що містить озоноруйнуючі речовини, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, а також перелік держав-сторін Монреальського протоколу імпорт та експорт озоноруйнуючих речовин до/з яких дозволяється (всього 164 країни).
Постановою Верховної Ради України від 16. 01. 1997 р. прийнята Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, відповідно до якої екологічна сфера є складовою частиною національної безпеки країни.
Постановою Верховної Ради України від 5.03.1998 р. затверджені Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Основними напрямами передбачений комплекс заходів, спрямований на екологобезпечне використання водних та інших природних ресурсів, міжнародне співробітництво, розвиток правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства України з міжнародним правом. Основні напрямки інспіровані Екологічною програмою дій ЄС і визначають такі пріоритети:
- екологічна безпека ядерних установок, захист довкілля і населення від радіації; зведення до мінімуму наслідків аварії на ЧорнобильськійАЕС;
- екологічна реабілітація прісноводних водойм та поліпшенняякості питної води;
- стабілізація та поступове покращення екологічного стану в До-нецько-Придніпровському регіоні (басейн Сіверського Дінця та нижня частина Дніпра);
- будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
- захист Чорного та Азовського морів від забруднення та подальше покращення екологічного стану;
- збалансоване управління природними ресурсами та перебудоваосновних секторів національної економіки на екологічно чисті, включаючи управління водними ресурсами;
- охорона біологічного різноманіття природи.

Цей документ спрямований на інтеграцію екологічних інтересів в економічні реформи, орієнтований на посилення централізації та широкомасштабний контроль економіки і суспільства з метою припинення подальшої деградації довкілля.
Міжнародним інститутом ISO (TheInternationalOrganizationforStandardization) розроблено міжнародні стандарти, що стосуються різних сфер діяльності. Зокрема, технічний комітет з екологічного менеджменту розробив стандарти серії ISO 14 000, які покликані забезпечити зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище.
Оскільки Україна прагне подолати існуючу екологічну кризу і вступити до Світової організації торгівлі, то Держстандартом України з метою підготовки вітчизняних підприємств до правил міжнародної торгівлі та конкуренції світового ринку з 1 січня 1998 р. прийнято на національному рівні міжнародні стандарти серії ISO 14 000 до ДТСУ: ДТСУ ISO-14001-97 ("Системи управління довкіллям. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування"), ДТСУ ISO-14004-97 ("Системи управління довкіллям. Загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення"), ДТСУ ISO-14010-97 ("Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи"), ДТСУ ISO-14011-97 ("Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління довкіллям"), а також ДТСУ ISO-14012-97 ("Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології"). Вони набрали чинності в Україні як добровільні національні стандарти в галузі систем управління навколишнім середовищем.
Запровадження цих стандартів дасть змогу реалізувати механізм екологічного менеджменту, спрямованого на підвищення якості про-
дукції, покращення умов праці, дотримання технологічної дисципліни та мінімізації впливу на навколишнє середовище. Крім того, це дає змогу Україні брати участь у тих заходах охорони довкілля, які проводяться у європейських країнах, а відтак - поліпшувати екологічну ситуацію в країні.
У листопаді 1998 р. у штаб-квартирі Всесвітнього фонду охорони природи (м. Гланд, Швейцарія) підписано Меморандум про взаєморозуміння між цією авторитетною організацією і Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Всесвітній фонд охорони природи (WWF) - незалежна природоохоронна структура, глобальна мережа якої охоплює близько ста країн світу.
У тому ж 1998 р. вперше в Україні було здійснено спільний проект "Партнери з водно-болотних угідь", який передбачав комплекс заходів щодо збереження і ощадливого використання унікальної біосистеми Дунайських плавнів. Перспективними напрямками є подальша співпраця України з Всесвітнім фондом охорони природи щодо захисту лісових масивів у Карпатах, Поліссі, узбережжя Чорного та Азовського морів.
Більшість із українських річок розташована у водозбірному басейні Чорного та Азовського морів. Найбільш значними транскордонними водами є Чорне та Азовське моря, басейни Дунаю, Дніпра, Західного Бугу, Дністра і Сіверського Дінця. Відзначимо, що проблеми якості води пов'язані з комунальними стоками, дифузними джерелами забруднення, евтрофікацією. Оскільки 75 % річок України є транскордонними, тому вони є важливою сферою регіонального співробітництва. З огляду на це, Україна уклала окремі угоди щодо транскордонних вод з Республікою Молдова, Російською Федерацією, Білоруссю, Польщею і Словаччиною.
У 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Пріоритетами поліпшення транскордонних вод є: зниження забруднень шляхом будівництва очисних споруд, конкретизація визначення проблем для окремих річок і вод із застосуванням сучасних технологій, вдосконалення систем оцінки і баз даних з метою допомоги тим, хто приймає рішення, розвиток фінансових механізмів для досягнення цілей охорони різних водних об'єктів.
Масштаби і складність деградації екосистем Чорного й Азовського морів виходять за межі кордонів окремих берегових держав. Україна
створює адекватну міжнародну законодавчу базу й забезпечує ефективне співробітництво у галузі охорони і збереження морського середовища. Так, у 1992 р. була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднень та ратифікована у 1994 р. Метою Конвенції є створення сприятливих умов для об'єднання дій щодо збереження довкілля Чорного й Азовського морів та живих ресурсів, враховуючи економічні, соціальні та медичні аспекти їх забруднення. Конвенція визначає пріоритетні заходи для запобігання, зниження та контролю за морським забрудненням, спричиненим діяльністю на суші і на морі та умови співробітництва у надзвичайних ситуаціях. Конвенцією визначено, що сторони співробітничають у наукових дослідженнях, під час розробки національного законодавства з метою оцінки екологічних втрат та відповідальності.
У1996 р. ухвалено Стратегічний план дій для відновлення і захисту Чорного моря (включаючи Азовське море). У 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Концепцію збереження біо-різноманіття, метою якої є запобігання зростаючому впливу людської діяльності на довкілля Чорного й Азовського морів, сприяння розробці екологічно безпечних видів діяльності в регіоні, збереження та збагачення біологічного різноманіття. На основі конвенції розроблено проект національної програми охорони та відтворення довкілля Чорного й Азовського морів.
Україна бере участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах. Крім цього, наша держава підписала Конвенцію про запобігання забрудненню моря звалищами відходів та інших речовин, конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунай та ратифікувала конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті.
' 3 метою забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України у зв'язку з її приєднанням у травні 1999 р. до Вашингтонської Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення Постановою Кабінету Міністрів України від 13. 12. 2000 р. № 1822 визначено заходи щодо регулювання питань державного контролю за дотриманням вимог Конвенції.
На виконання Угоди між Україною та США, укладеної у м. Вашин-гтон8.12.1999 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. №689 створено Регіональний екологічний центр "РЕЦ-Київ", метою якого є сприяння вирішенню екологічних проблем в Україні та суміжних державах, досягнення безпечного стану довкілля, забезпечен-
ня екологічних прав громадян, проведення досліджень актуальних екологічних проблем.
Закон України від 18.01. 2001 р. "Про об'єкти підвищеної небезпеки" є прикладом гармонізації норм про екологічну безпеку з міжнародно-правовим регулюванням, зокрема Конвенцією ООН про транскордонний вплив промислових аварій від 17.03.1992 р. та Директивою Ради Європейського Союзу про небезпеку значних аварій, властивих деяким видам промислової діяльності від 24.06.1982 р. №82/501-ЄЕС.
У липні 1999 р. Україна ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням. 26.09.2002 р. Україна приєдналася до Роттердамсь-кої конвенції про процедуру попередньо обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі, прийнятої 10 вересня 1998 року. Конвенція спрямована на врегулювання міжнародної торгівлі окремими небезпечними хімічними речовинами з метою охорони здоров'я людини та навколишнього природного середовища від потенційного шкідливого впливу та заохочення їх екологічно обґрунтованого використання шляхом сприяння обміну інформацією, запровадженням процедури прийняття рішень щодо їх імпорту та експорту на національному рівні.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" від 6. 07. 1999 р. визначено обов'язки держави розробляти, а науковців досліджувати ефективні правові механізми реалізації екологічних прав громадян, схвалених Конвенцією: права на сприятливе для здоров'я та добробуту; права на доступ до інформації; на участь громадськості в прийнятті рішень, правовими формами якого є право на обговорення проектів законодавчих актів, проектів будівництва, проектів рішень, участі у проведенні громадської екологічної експертизи щодо зазначеного переліку видів діяльності; права на доступ до правосуддя з цих питань.
Варто зазначити, що в Україні сфера ресурсних платежів все ще залишається "зоною неузгодженості" з міжнародними стандартами, що створює проблеми в інвестиційному плані, в приватизаційних процедурах і при геолого-економічних оцінках родовищ корисних копалин.
Міжнародні зобов'язання українською стороною виконуються погано - існує заборгованість нашої держави перед ООН щодо сплати
внесків з глобальних та регіональних природоохоронних конвенцій, однією зі сторін яких є Україна.
Незаперечним є той факт, що інтеграція України до системи міжнародної екологічної безпеки вимагає нового перегляду проблеми еко-логізації суспільного виробництва і приведення національного законодавства у сфері охорони довкілля у відповідність з існуючими нормами міжнародного права.
Тому вважаємо за доцільне:
- розробити конкретні заходи щодо виконання Україною фінансових зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем;
- завершити процес приєднання до міжнародних конвенцій та угод,зокрема запобігання опустелюванню, Дунайської, малих китоподібних,до Протоколу з охорони навколишнього природного середовища Антарктики (Мадридський протокол) тощо;
- вдосконалити структуру та принципи побудови національногоекологічного законодавства;
- здійснити аналіз нормативно-правових актів України щодо їхвідповідності вимогам законодавства Європейського Союзу.
Розв'язання екологічних проблем, викладених вище, неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено:
- глобальним характером багатьох екологічних проблем;
- транскордонним характером забруднення;
- міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;
- вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями,можливостями залучення іноземних інвестицій.
Міжнародне співробітництво розцінюється як найважливіший інструмент вирішення національних і міжнародних проблем збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Пріоритетами міжнародного співробітництва України у галузі охорони навколишнього природного середовища є:
- участь у керівних органах конвенцій, Стороною яких є Україна,виконання взятих міжнародних зобов'язань та приєднання до іншихважливих угод і договорів;
- залучення урядових і неурядових організацій до виконанняміжнародних зобов'язань, спрямованих на розв'язання глобальних ієвропейських проблем охорони довкілля;
- покращення обміну інформацією, технічна допомога у створеннікомп'ютерних мереж, інформаційних та видавничих центрів;
- підтримка створення й діяльності національних і регіональнихсистем територій, що охороняються, та їхня подальша інтеграція в європейську екологічну мережу;
- сприяння міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов'язана з природоохоронними заходами в Україні;
- систематичний аналіз міжнародного досвіду в галузі збереженнябіорізноманіття, проведення спільних з іноземними колегами семінаріві нарад, закордонне навчання українських спеціалістів щодо екологічного управління, екологічної освіти, підтримки громадської активності;
- розвиток екотуризму.
Україна є Стороною понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод, пов'язаних з охороною довкілля.
Виконання Україною зобов'язань цих багатосторонніх угод вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.
У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів.
Поряд з виконанням Україною зобов'язань багатосторонніх договорів у галузі охорони довкілля, в перспективі важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:
- співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН угалузі охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН з навколишньогоприродного середовища, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФАО - Організація з продовольства та сільського господарства, Центр ООН з населенихпунктів, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд таінші);
- співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної ірадіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;
- участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне таАзовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);
- участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозумінняміж урядами країн "Великої сімки", Європейської Комісії та Українищодо закриття Чорнобильської АЕС (реалізація Плану підвищеннябезпеки об'єкта "Укриття", завершення будівництва нових атомнихенергоблоків, які компенсують втрату потужностей ЧорнобильськоїАЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруднень повітряними та водними потоками тощо).

Інтеграція в загальносвітове правове поле з питань сталого та збалансованого управління водними ресурсами, збереження, покращення та раціонального використання водних ресурсів басейну ріки Дунай забезпечується реалізацією положень Закону України "Про ратифікацію Конвенції щодо співробітництва з охорони та сталого використання р. Дунай" від 17. 01. 2002 р. №2997-111; з питань збереження та відтворення земельних ресурсів - Закону України "Про приєднання України до Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням у тих країнах, що потерпають від серйозної посухи та/або опустелювання, особливо в Африці" від 4.07.2002 р. №61 -IV; з питань збереження біорізноманіття забезпечується Законом України " Про ратифікацію Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів" від 4.07. 2002 р. №62- IV.
Відзначимо, що Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку на 2003-2015 роки". Ця програма визначає стратегію і шляхи розв'язання глобальних і загальносуспільних проблем з метою забезпечення сталого розвитку. Акцентується увага на таких завданнях: подолання бідності, впровадження моделей сталого виробництва та споживання, охорона і раціональне використання природних ресурсів, оптимізація ресурсної бази економічного та соціального розвитку. Реалізація поставлених завдань вимагає поетапного розширення обсягів науково-дослідницької та методичної роботи, удосконалення нормативно-правової бази системи координації та контролю за виконанням зобов'язань, взятих на себе Україною перед світовим співтовариством.
У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша держава посідає одне з вагомих місць. Будучи членом
ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології, вона бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища.
Незважаючи на деякі проблеми з дотриманням та впровадженням вимог міжнародних екологічних угод, Україна вважає пріоритетним підписання і ратифікацію багатосторонніх екологічних угод, оскільки цей процес стимулює узгодженість національного законодавства з міжнародною практикою. При ратифікації таких угод вони автоматично стають частиною національного законодавства. Якщо національні умови є жорсткішими за міжнародні стандарти, то перевага надається національним нормам.
Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 26.11.1993 р. видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники ", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом налистопад 1993 р. таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область). Міністерству закордонних справ України і Національній Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати".
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами - Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, а також із Словаччиною та Польщею. З вересня 1997 р. реалізується Торунська Декларація про співробітництво в галузі охорони довкілля серед країн Центральної та Східної Європи, яку підписали представники Білорусі, Болгарії, Латвії, Литви, Польщі, Молдови, Румунії, Словаччини та України. Країни зобов'язалися розвивати співробітництво в різних галузях охорони довкілля, включаючи зміни клімату, проблеми енергії, здоров'я, моніторингу, екологічної пролітики, сприяння регіональним стратегіям сталого розвитку.
Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації - з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - з Данією, Нідерландами, США.
Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми TACIS, а також на двосторонній основі - з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.
В межах угоди про науково-технічне співробітництво між Російською Федерацією та Україною, починаючи з 1996-1997 pp. до 2005 р. реалізується проект Міждержавної програми "Геоекологія зони стику суходіл-море", яка присвячена розробці та впровадженню системи практичних заходів щодо забезпечення сталого розвитку геоеко-системи контактних зон суша-море на підставі комплексного дослідження стану та взаємодії чотирьох суміжних геосистем (літосфера, гідросфера, атмосфера, біосфера) за умов техногенного пресингу, заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища, нових ефективних науково обґрунтованих методик та технологій раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів, комплексного управління зонами стику суші та моря із застосуванням наукових методів, методик і технічних засобів Росії та України.
В Україні з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій залучається світовий досвід, фінансові і технологічні ресурси, у тому числі шляхом розробки та подальшої реалізації спільних проектів з іноземними країнами та міжнародними організаціями. Так, здійснюється реалізація проекту між Кабінетом Міністрів України та Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй з Чорнобильських питань, спільного пілотного проекту Україна - НАТО із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації при проходженні паводків та селевих потоків у Карпатському регіоні за участю Польщі, Румунії, Словаччини. Угорщини та Молдови.
Україна підписала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату в 1992 p., а ратифікувала її у 1996 р. У березні 1999 р. підписано Кіотський
протокол про зміни клімату. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.
Україна є Стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та З протоколів у галузі охорони довкілля. Готуються до підписання, ратифікації та приєднання ще 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства екології і природних ресурсів) брала активну участь у розробці Орхуської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 p., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 p., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.
Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед її Комітету з екологічної політики.
З 1995 р. Україна, як відомо, є членом Ради Європи - однієї з най-впливовіших організацій, у діяльності якої проблеми охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ре-сурсо- та енергозбереження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінки стану навколишнього середовища.
Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28-30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 р. в Софії (Болгарія), у 1998 р. - в Орхусі (Данія). Остання конференція "Довкілля для Європи" відбулася в Києві у травні 2003 p., що
свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.
Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха. Необхідність переходу України на модель сталого та еколого безпечного соціально-економічного розвитку зумовлена як гостротою внутрішніх ресурсно-екологічних проблем, так і зовнішніми чинниками.
Таким чином, Україна активно розвиває міжнародне природоохоронне співробітництво в багатьох сферах і напрямках з країнами, міжнародними організаціями й інституціями. Крім численних підписаних і ратифікованих глобальних та регіональних конвенцій, Україна розвиває двостороннє і багатостороннє співробітництво та уклала низку рамкових і секторальних угод з партнераами.
Україна повинна адаптувати національне природоохоронне законодавство, вимоги і стандарти екологічної безпеки господарської діяльності до міжнародних вимог та законодавства ЄС. Окрім того, екологічний стан навколишнього природного середовища, рівень і характер природокористування та природоохоронних заходів, екологобез-печність технологій повинні відповідати загальноєвропейським стандартам і нормативам. Тому гармонізація екологічного законодавства України до законодавства ЄС вимагає подальшої розробки та удосконалення базових екологічних стандартів і нормативів. Стратегічною метою України є подальший розвиток співробітництва з державами Європейського Союзу, а отже, - країна повинна відповідати європейським стандартам і вимогам на всіх рівнях: політичному, соціальному, економічному, екологічному.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "6.5. Європейський вектор українського правового поля"
  1. Контрольные вопросы
    вектора) трансформа- ции переходной экономики. Выделите взаимосвязи и противоречия между ними. 2. Каковы основные специфические черты отношений, определяющих способ распределения ресурсов и поддержание пропорций в переходной экономике? 3. В чем специфика отношений собственности и социальных целей в экономике переходного
  2. Как скажется на российской экономике дальнейшее осложнение хозяйственной ситуации в странах СНГ? Поможет ли это развитию отечественного экспорта?
    правового поля. Соответственно и меры по развитию потребления должны будут в таком случае стать
  3. 3.2.6. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему
    Європейський Союз у свій час визнав проголошення незалежності України, запропонував реальну підтримку шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми ТАСІС та оцінив глобальність завдання економічної та соціальної перебудови. З 1991 року Європейський Союз виступає найбільшим надавачем двосторонньої підтримки України, а загальна допомога від ЄС та його країн-членів склала понад 3 млрд ЕКЮ на
  4. Основы стандартной модели
    вектор относительных цен, отражающий отношение цены товара Х(РХ) к цене товара Y(P). Если, например, при неизменном РУ начинает расти РХ, то это означает такое изменение угла оси вектора РХ/РУ, при котором он будет касаться кривой производственных возможностей уже не в точке Е, а в точке Е1, что будет означать увеличение производства товара Х и сокращение производства товара Y. (Этот сдвиг в
  5. Теорема Рыбчинского
    вектор ОЕ - соответственно при производстве товара Y. Обеспеченность страны в целом трудовыми ресурсами и капиталом показана точкой G, означающей, что в стране имеется OJ труда и JG капитала. При отсутствии внешней торговли товар X производится в объеме F, а товар Y- в объеме Е. С включением страны в международный товарообмен увеличивается производство товара Y в экспортном секторе, при
  6. Тема 11. Податкова система Російської Федерації
    українського і російського народів упродовж декількох віків. Не менше значення має схожість і зв'язаність народногосподарських комплексів наших двох країн, а також унікальний природно-ресурсний потенціал Росії. Поступаючись іншим країнам G8 у фінансово-економічних показниках та рівнем технологічного розвитку, Росія перевершує їх вартістю сировинно-ресурсного компонента національного багатства:
  7. № 40. Особенности феодальной экономики Германии
    . 1. Сильная и затянувшаяся раздробленность. 2. Рост товарно-денежных отношений имел следствием усиление крепостничества. 3. Поля феодалов обрабатывались барщинным трудом крестьян. 4. В имениях феодалов развивалось крупное товарное производство, которое впоследствии стало базой «прусского пути» развития капитализма в
  8. Статья 6. Правовой режим иностранных инвестиций
    правовой защитой, которая обеспечивается настоящим Законом, другими законодательными актами и международными договорами, действующими на территории РСФСР. Правовой режим иностранных инвестиций, а также деятельности иностранных инвесторов по их осуществлению не может быть менее благоприятным, чем режим для имущества, имущественных прав и инвестиционной деятельности юридических лиц и граждан РСФСР,
  9. 47. Концепция национальной безопасности Российской Федерации
    правовом акте определено, что под национальной безопасностью Российской Федерации понимается безопасность ее многонационального народа как носителя суверенитета и единственного источника власти в Российской Федерации. Перед национальной экономической безопасностью ставятся следующие задачи: 1) прогнозирование появления внутренних и внешних угроз; 2) разработка и реализация необходимых
  10. ТЕМА 3. Предпринимательство и его организационно-правовые формы в России
    правовые формы предпринимательской дея-тельности в РФ Программная аннотация. Предпринимательство: научное и эмпирическое определение. Со-временные теории предпринимательства. Функции и характеристики предпринимательства. Риск в предпринимательской деятельности. Органи-зационно-правовые формы предпринимательства в РФ. Критерии класси-фикации
  11. §2. ОСНОВНОЕ УРАВНЕНИЕ МОБ
    вектор выпуска продукции; A - матрица коэффициентов прямых затрат, позволяющая установить прямые производственные связи между отраслями; Y - вектор конечного спроса. С помощью ЭВМ на основе этой матрицы рассчитывается матрица коэффициентов полных затрат, показывающих как прямые, так и косвенные затраты на производство единицы конечной продукции. Важнейшей особенностью матрицы коэффициентов
  12. РОЗДІЛ 2 НАЦІОНАЛЬНІ ПОДАТКОВІ СИСТЕМИ
    Європейського Союзу, Співдружності незалежних держав, Сполучених Штатів Америки. Попри соціально-економічну гомогенність розвинених країн Заходу і Японії, а також запровадження згідно Конституції Європейського Союзу загальноєвропейських владних органів, сучасний світ і надалі складається з національних держав. Кожна з них зберегла свою специфіку устрою та функціонування податкових систем,
  13. Порядок и сроки уплаты налога
    полями. 10 февраля 2007 года организация сняла с регистрации два игровых автомата, 20 февраля 2007 года организация установила новый игровой стол с двумя игровыми полями и сняла с регистрации еще один автомат. Задание: Рассчитать сумму налога на игорный бизнес за февраль 2007 года. Решение: 1) 5 500 руб. х 2 шт. х 0,5=5500 руб. - налог за два автомата, выбывшие в первой половине